Вавилонська релігія приносить насильство і народне знищення

В КОЖНІЙ державі насильство поширилося до небезпечного рівня. Це поширення беззаконства приписують різним причинам, як-от націоналізму, расам, убогості й безробіттю. Але, який є корінь цього клопоту? Чи можна взяти якийсь оборонний крок проти нього? Коли ми щиро бажаємо відповідей на ці питання, й маємо відвагу зустрінути правду, то ми можемо дістати наших відповідей. Тоді ми особисто можемо з відвагою, разом із знанням та скорим відгуком, зберегти наше життя й життя наших родин.

Ми знаходимо порівняння в поганих обставинах, які досягнули високу точку в Юдеї саме перед її знищенням. Дійсно, Бог спричинив, щоб це було записано на приклад, того, що може існувати на багато більшу скалю сьогодні. Бог поставив справу ясно перед Своїми так званими людьми давши їм добру пересторогу й з великим ударом показав їм, якою нацією вони дійсно стали. Осія, який пророкував у північному юдейському царстві як і в самій Юдеї, відважно сказав: “Між вами клянуть та неправду говорять, і вбивають та крадуть, і чинять перелюб, і проливання крови доторкається до проливання крови”. Єремія говорить про Єрусалим, кажучи: “Воно є нічим більшим крім пригніченням серед нього. . . . В ньому чути насилля й грабіж, слабість і лихо є постійно перед обличчям Моїм”. Єзекіїл казав, що земля була наповнена насильством.— Осії 4:2; Єрем. 6:6, 7; Єзек. 8:17; 9:9, НС.

ГОЛОВНА ПРИЧИНА КЛОПОТУ

А що предбало такий стан? Осія пояснює: “На землі нема ані правди, ні милости, ані знання Бога”. (Осії 4:1, НС) Отже корінна причина була, що люди відвернулися від закона й знання Бога. Але це не було все, бо разом із занедбанням Божого закона вони приходили під псуючий вплив вавилонської фальшивої релігії. А як фальшива релігія може предбати такий стан? Які релігійні практики приносять таке зіпсуття, приводячи народ до розпаду й до краю знищення? Ми побачимо коли переглянемо їхню історію.

Шаленість досягнула найвищу точку в Єрусалимі протягом царювання царя Седекії з Юдеї, якого цар Навуходоносор із Вавилону, третьої світової сили, зробив залежним до себе в 617 р. перед З.Д. Пророк Єремія передсказав цілковите спустошення Юдеї й також пізніший упад Вавилону. Він писав тим жидам, які були забрані в неволю до Вавилону в 617 р. перед З.Д., кажучи їм, що їхній народ уже поступив задалеко в неслухняності до Бога, і що вони не будуть приведжені назад до своєї домівки аж поки не закінчиться сімдесят років, наказуючи їм не бунтуватися проти Вавилону.— Єрем. 29:1—10; 27:1—15.

Але в самому Вавилоні був інший пророк Бога Єгови. Писання цього пророка показують нам, що коріння юдейського клопоту було вавилонська фальшива релігія. Цей пророк був Єзекіїл, який почав пророкувати в Вавилоні в 613 р. перед З.Д., і який пророкував двадцять два роки.— Єзек. 1:1—3; 3:15; 29:17, 18.

Хоч Єзекіїл, який був невільником у Вавилоні, не був в Єрусалимі, щоб бачити те, що там відбувалося, то Бог, через силу надхнення духом Своїм, передав йому видіння про храм Єгови в Єрусалимі. Там, при внутрішніх північних брамах, він бачив огидного ідола поставлений в нарушенню виключної посвяти, якої Бог Єгова вимагав, і це також противилося другій із Десятьох Заповідей. (2 Мойс. 20:4—6) Всередині в храмі було вирізано “всяке зображення плазуючих речей і огидних звірів та огидні ідоли дому Ізраїлевого”. Сімдесят старших мужів в Ізраїлі дійсно кадили фіміам (пахощі) цим огидним різьбам. Вони мислили, що Єгова не бачив їхніх учинків.— Єзек. 8:1, 3—12, НС.

ПОЧИТАННЯ НИМРОДА

Це була фальшива вавилонська релігія. А як ми сполучуємо її з Вавилоном? Єзекіїл каже нам: “Отже він привів мене до північних брам дому Єгови й ось! там жінки сиділи та плакали над богом Таммузом”. Тут, в Єзекіїля 8:13, 14, римо-католицький Дуя Переклад називає цього бога “Адоніс”, бо цим ім’ям називає його уповноважений латинський Вульґат переклад. А хто ж він був?

Ім’я Адоніс, яким то ім’ям це божество є знане між греками є те саме феніцьке ім’я אדון, ’Adhōn, і є подібне до єврейського. . . .

(1) У греках ім’я цього феніцького божества є Адоніс. Первісно він був сумерським або вавилонським богом сонця, називаючись Думузу, чоловік Іштари, який рівняється з грецьким Афродітом [Венус]. Почитання цих божествів було внесено до Сирії за дуже ранніх часів під ім’ям Таммуз і Астарте, і знаходиться між греками в байці Адоніс і Афродіта, які були ототожнені із Осірісом і Ісісом єгипетським пантеоном (храм), показуючи як ця секта поширилася. Вавилонська міфологія представляє Думузу, або Таммуза яко гарного пастуха забитого диким кабаном, що є символом зими. Іштара довго оплакувала його і пішла в підземний світ, щоб звільнити його з обійму смерти. . . . Цю жалобу за Таммузом святкували жінки в Вавилоні 2-го дня 4-го місяця, яка дістала свою назву за ім’ям бога Таммуза. . . . Жінки в Ґебалі [Сирії] ходили до храма кожного літа обходити смерть Адоніса або Таммуза, і разом із цим святкуванням повстали ті огидні обряди, які робили цю секту такою неславною, що Константин Великий мусів викорінити її.— Міжнародна Енциклопедія Біблії, видання з 1955 р., 5-ий том, сторона 2908а.

Згідно з Енциклопедією Американа (26-ий том, видання 1929 р., сторона 238), ім’я Думузу в сумерській мові значить “сонце життя”. Але книжка Два Вавилони, видана Гіслопом, сторона 245, каже:

Ім’я Таммуз, як його прикладали до Нимрода або Осіріса, рівнялося до Алоруса, або “бога вогню”, і здається було дано йому, яко великому очищувачові вогню. Таммуз походить від там, що значить “удосконалювати”, і муз, “огонь”, і представляє “Вогонь, що Удосконалює”, або “удосконалюючий вогонь”. До цього значення ім’я, як і до характера Нимрода яко Отця богів, то зоростарійський стих ось що приписує йому, кажучи: “Всі речі є потомками ОДНОГО ВОГНЮ. БАТЬКО удосконалив усі речі, і вручив їх другому і розумові, якого всі народи називають першим”. . . . Отже, також нема сумніву, що тут бачили потрібність вогню Чистилища, щоб “удосконалювати” людські душі, й обчищувати всі гріхи, яких вони забрали з собою в невидимий світ.

Дальше про Таммуза, Гіслоп додає, на сторонах 21, 22:

В Писанню (Єзекіїля 8:14) його називають ім’ям Таммуз, але звичайно клясичні письменники називають його ім’ям Бакус, цебто сказати, “Оплакуваний”. Для звичайного читача, те ім’я Бакус пригадує нічого більшого ніж бенкетування та п’янства, але тепер воно є добре знане, що серед усіх гидот, що відбувалися на його оргіях, їх гарний намір був “обчищення душ”, а це від вини та зіпсуття гріха. Цей, оплакуваний, був виставлений і шанований яко маленька дитина в руках своєї матері, . . .

Воно не є трудно зрозуміти як це пересичення вавилонської фальшивої релігії стягнуло Боже несхвалення й дуже погано впливало на жидівський спосіб життя Вавилон був джерелом замішання й початком шалености на землі після Потопу. (1 Мойс. 10:8—12; 11:8, 9) Його релігія поширювала всякі форми беззаконства й зіпсуття, включаючи демонізм, чарування, чаклування й чарівництво. Вона прославляла пол і дозволяла перекручені полові практики.a

ХРЕСТ ЗОБРАЖАЄ НИМРОДА

Між вавилонцями хрест був святим символом. Так як у єврейській азбуці, такий хрест був першою формою букви Т (або Тав), отже вона була першою буквою їхнього бога Таммуза, або Бакуса. Хрест уже почитали століттями перед так званою християнською добою. А що це почитання поширилося від Вавилону зауважив архіолог В. Ґордон Чайлд:

‘Печатка’ від Могенжодаро зображає рогате божество складаючись із трьох лиць сидяче з перехрещеними ногами маючи образ обрядового задумування між різними дикими звірами; очевидно він є прообразом Сіви, ‘три-личного’, ‘господа звірів’, ‘князя йоги’, . . . Кілька глиняних таблиць зображають мужеське божество; одна показує ріку, що виходить із утроби богині. . . . Свастіка та хрест, яких можна звичайно знайти на печатках та таблицях, були релігійні або чарівницькі символи так як в Вавилоні та Еламі за ранніх передісторичних часів, але вони зберігають той характер також у сучасній Індії так як і по інших місцях.b

Книжка Два Вавилони (Гіслоп), на сторонах 199, 204, 205, каже про хрест:

Хрест почитали в Мексіко віками перед тим коли римокатолицькі місіонери прибули туди, великі кам’яні хрести правдоподібно виставляли на честь “бога дощу”. Отже, таким чином хрест широко почитали або вважали бути святим знаком, який був певним символом Бакуса, вавилонського Месії, бо його представляли тасьмою навколо голови покрита хрестами. . . . Цей символ вавилонського бога обожають до цього дня по широких округах Тартарії [Азії та європейських місцях татарів], де буддизм процвітає, і спосіб, в який він є представлений між ними складає значний коментар над мовою, якого Рим прикладає до хреста. “Хрест”, каже полковник Вілфорд, у книжці Азіятське Досліджування, “хоч не є предметом почитання між буддистами, то він є любимим знаком і емблемою між ними. . . . [в так званому Християнстві], Тау, знак хреста, незаперечний знак Таммуза, фальшивого Месії, був всюди заступлений [грецькою буквою Чі або Х як у слові Христос].c

Нема сумніву, що хрест був святим символом між тими відступницькими жидівськими жінками, які опоганювали храм Єгови сидячи та плачучи над вавилонським Бакусом,d богом Таммузом. Вдійсності ці жінки оплакували смерть великого мисливця Нимрода, засновника Вавилону, який, безсумнівно, помер буйною смертю, тому що він знущався над людьми та звірятами. (1 Мойс. 10:8—10; 9:6) Хоч ті жидівські жінки непрямо почитали бога сонця в такий самий спосіб як вавилонські жінки, то пророк Єзекіїл бачив як чоловіки прямо почитали сонце в Соломоновому храмі в Єрусалимі.— Єзек. 8:16.

ПОЧИТАННЯ НИМРОДА ПЛЕКАЄ НАСИЛЬСТВО

Після Потопу Нимрод стався батьком насильства. Він не лише непотрібно забивав звірята, але він також убивав людей й навчав інших полювати та вбивати. Отже почитання Нимрода як бога Бакуса або Таммуза також спонукувало цих людей поводитися так як він поводився, тому що людина наслідує принцип бога, якого вона почитає, і набирає предмети приписані тому богові, добрі чи злі. (Рим. 1:22—28; Йоана 8:44; 1 Кор. 11:1; Рим. 12:2; Ефес. 4:22—24; Гал. 5:22, 23) Вавилонці також поперали Нимродове насильство своєю вірою, що життя в печерській Аралі, яку вони вірили бути житлом померлих, було більше витривалим для вояків ніж для решта із людства.e Навіть сьогодні бог Бакус є символом пустого бенкетування. Почитання Нимрода, якого представлялося хрестом не могло виводити нічого кращого крім шалености та розпусти по цілій землі.

Приниження та морально нечисте вавилонське почитання до якого жиди звернулися предбало їм багато огидних зараз. Де колись процвітала справедливість та дотримування закона, тепер часто відбувалося вбивство. (Іса. 1:15, 21; Єрем. 7:9; 5 Мойс. 28:58—61) А цю ненависть та шаленство особливо справляли проти тих, що стояли за почитанням Бога Єгови та Його законами. (2 Цар. 24:3, 4; Єрем. 26:8; 32:2, 3; 37:15, 16; 38:4) Чи Бог бачив те й робив щось, щоб подбати про їхній стан? Він сказав Єзекіїльові: “Чи бачив ти це, о сину людський? Чи це є така мала річ Юдиному дому чинити гидоти, які вони чинили, бо вони наповнили землю насильством, і знову вони образили Мене, і тут вони впихають вітку перед ніс Мені.f Тому то Я зроблю з лютістю: око моє не змилується, і Я не буду відчувати милосердя. І вони напевно будуть кликати сильним голосом, але Я не буду чути їх”.— Єзек. 8:17, 18, НС.

ЗНИЩЕННЯ АБО МИР ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ПОЧИТАННЯ

В Єзекіїльовім видінню, то нищителі призначені Єговою почали вбивати перше тих двадцять п’ять поклонників сонця, тоді сімдесят чоловіків, які почитали ідольські різьби по стінах у храмі, а тоді жінок, що плакали за богом Таммузом. (Єзек. 8:17 до 9:8) Це був лише прообраз того, що мало статися з Єрусалимом, про який ми будемо більше дискутувати в пізніших числах цього журнала.— Єрем. 25:9, 15—18.

Ця сторона юдейської історії, ясно показує, що вавилонська фальшива релігія дійсно була причиною клопотів юдейського народа, який одного разу мав Єгову за Бога свого, Його закон бувши їхнім народнім законом, і який зазнав Його охорону, спокій, добробут, моральну та фізичну чистоту коли він був слухняний Йому. Це помагає нам зрозуміти, що вавилонська фальшива релігія є коренем лукавства, беззаконства й шалености в цьому світові. Її погані практики в ім’я Боже цілком відвернули багатьох людей від Бога навіть у так званому Християнстві й спричинили їх ставатися жертвами такого поняття, як-от безбожницького комунізму, який по черзі приносить більше насильства. Так як Юдея, ніякий народ сьогодні не може встояти коли його релігійні лади наслідують практики вавилонського почитання.

Але Ісус Христос дав заохочуючий провід для щирих осіб між народами цими словами: “Це значить вічне життя, щоб набирали знання про Тебе, єдиного правдивого Бога, та того кого Ти післав, Ісуса Христа”. (Йоана 17:3, НС) Набирати правдиве знання про Бога Єгову, та Його Сина й товаришувати з тими, які почитають Бога духом і правдою не буде розвивати замішання або забобонного страху про чистилище або пекло. Воно також не буде заохочувати поганих полових пожадливостей або бажання чинити насильство до майна або нашого ближнього. Воно стримає нас, щоб ми не подорожували зіпсутою дорогою до знищення, якою народи подорожують. Воно буде затримувати нас чистими й принесе нам спокій та Божу ласку з запевненням життя в Його новому праведному порядкові.— Йоана 4:23, 24.

[Примітки]

Символ Хреста тягнеться до незначної старовини. Його признають у всіх державах по цілому світі по всіх часах. Перед теперішньою добою, буддисти, браманці, та друїди вживали цей прилад. Сеймур каже нам: “Друїди вважали, що довга рука хреста представляла спосіб життя, а короткі ручки представляли три стани духовного світу, що рівняється до неба, чистилища та пекла”. З стародавніми єгиптянами хрест стався обожаним символом. Їх ankh (crux ansata або хрест із ручкою) представляв життя, а перпендикулярний стовп із кількома ручками на перехрест (хрест Ниль) відносився до урожаїв. П’ять із їх символів на планети . . . представляли хрестом причіплений до кола або до частини кола. Прескотт каже, що коли перші європейці прибули до Мексіко, то на їх здивовання, вони знайшли, що “хрест, як святий символ їхньої власної віри, був предметом почитання в храмах Анагуак”.