Божа символічна жінка виграє свою судову справу

ЦЕ ЗВИЧАЙНА річ говорити символічно і називати членів організації або мешканців держави дітьми тієї організації. Так само, організацію або народ можна символічно називати “матір’ю”, а творця або засновника тієї організації або народа “батьком”. Цей звичай існував за біблійних часів. Єрусалим було головне місто жидівської нації й матір’ю своїх дітей, людей у державі, а Бог Єгова, засновник народу, був Отцем, і тим чином “чоловіком” Єрусалиму (або Сіону), матір’ю міста або організації. (Іса. 54:5, 6) Вавилон був противником Єрусалиму, і також був матір’ю дітей своїх, мешканців Вавилону. Він зображав “розпусницю” організацію, релігійного Вавилона Великого. (Іса. 47:8, 9; Одк. 17:1—5) Між цими двома символічними “жінками” було віковічне суперництво і в цьому особливому часі до якого ми відносимося, відбулася законна справа. (Мих. 7:8; Єрем. 51:36) Ціль розбирання цієї законної справи за біблійних часів є ось яка: Хоч вдійсності цю справу вже залагодили й вона була дуже важна для людей, що були включені в ній, то вона також служила за важний прообраз. Учасники того суду представляють щось більшого на наш день, і вся процедура з її наслідком є маленьким прообразом подій, які мають відбутися в нашому часі, і які дуже впливають на життя кожної особи на землі.

Стародавнє місто Вавилон, як пізніші статті цієї серії покажуть, представляє велику імперію фальшивої релігії, яка впливає на всіх народів сьогодні, було одною з жінок цієї законної справи, а те інше місто, Єрусалим, Боже вибране місто, представляє Божу небесну організацію, яку тепер представляють Його посвячені Свідки на землі. Ці християнські Свідки вдійсності є діти й члени тієї організації й вони проголошують добру новину про майбутнє правління Божого небесного царства над землею. Так як історія показує, Свідки Єгови завжди зазнавали опір від фальшивих релігій цього світу. Коли б дослідити цей опір до проповідування доброї новини про царство, то ми знайдемо, що він походить від провідників світових релігій, які фальшивим обвинуваченням, підбурювали ненависть і натиск, щоб законно переслідувати Свідків Єгови.

ВАВИЛОН ОБВИНУВАЧУВАНИЙ

А як це сталося, що Сіон мав причину обвинувачувати Вавилона у цьому часі перед і протягом 539 р. перед З.Д.? Діти Сіону були в неволі у Вавилоні, до якої то неволі Бог продав їх, не за гроші, але за їхні гріхи проти Його угоди з ними. Він передсказав, що це поневолення буде тривати сімдесят років, щоб земля, яку опоганили неслухняні ізраїльтяни, могла втішатися суботами, яких вони не дотримували, так як Бог був приказав їм. Але в чому розходилася ця законна скарга? Хоч повище згадане було правдою, то однак Сіон мав законну справу проти Вавилону через слідуючі точки: (1) Вавилон дуже непотрібно знущався над ними коли забирав сіонських дітей в неволю (Іса. 14:3—6); (2) він не мав наміру відпустити їх на волю при кінці призначених сімдесят років служби, але думав тримати їх повіки (Іса. 14:17); (3) найбільше обвинувачування проти нього було, що він віддавав честь за свою перемогу фальшивому богові Мардукові, який то бог був лише ідолом представляючи першого засновника або батька Нимрода, якого бог був Диявол. Вавилон досягнув найвищу точку своїх гріхів у ночі упаду його, коли він явно виступив проти Єгови, проклинаючи Його ім’я й знівечив посудини, яких він забрав від знищеного храму.— Дан. 5:1—4.

Щоб докладно зрозуміти цю справу й чому вона є важна сьогодні, то було б корисно читачеві прочитати короткий уривок із Святого Писання, який знаходиться в 51-ім розділі Єремії, від стихів 34 до 64. Це пояснення дасть розуміння того, що ми будемо розбирати в слідуючих параграфах цієї статті.

НЕМА ОДНОСТОРОННОСТИ З БОКУ СУДДІ

Цю законну справу представили перед Богом Єговою, великим Суддею й Всевишнім Судом всесвіту, і хоч Він був отцем Своїх дітей Ізраїля, то Його правосуддя не дозволило Йому рішити цю справу проти Вавилону без добрих причин. Він дав Свій вирок без жодної прихильности в гармонії з Його правосуддям. Ми читаємо про цей вирок із великим зацікавленням, маючи намір пізніше застановлятися над сучасним Вавилоном Великим, тією світовою імперією фальшивої релігії.

В Єремії 51:36—38, Єгова каже Сіонові: “Оце Я змагаюсь за справу твою, і помщу твою помсту, і висушу море його, і джерело його висушу. І стане руїною цей Вавилон, мешканцям шакалів, страхіттям та посміхом, і в ньому мешканця не буде! Заревуть вони разом, немов левчуки, загарчать немов ті левенята”. Тому що помста за Сіон або Єрусалим є сполучена з оправданням суверенітету та ім’я його Бога, і тому що Він є Суддя всіх і Опікуном суду цілого всесвіту, то Він не може терпіти несправедливому станові повіки. Він полагодить усі речі в такий спосіб, що Сіон може лишити помсту в Його руках. У прощальній пісні, яку пророк Мойсей записав, Єгова передсказав століття наперед, що Він помститься над ворогами й над тими, що ненавидять Його, за кров Його слуг і викупить землю людей Його.— 5 Мойс. 32:36—43.

Єгова дозволив Сіонові піти в неволю на передсказаних сімдесят років і цим виконав Свій справедливий суд проти нього. Тепер прийшов час Вавилонові одержати свою кару, Божу пімсту. За час він мав статися лише купою каміння, мешканням шакалів, так що люди переходитимуть біля нього і дивитимуться здивовано, свистячи немов переходячи біля біснуватого місця. Його мешканці ревітимуть та стогнатимуть, загарчать немов голодні леви в свойому нещасті. Хоч його цариці Семірама та Нітокриса, так як записав історик Геродит, будували багато водяних проводів для підливання своїх славних садів, і резервуарів сорок сім миль з половиною об’єму, і Навуходоносор збудував озеро, то за законом Єгови вони повисихають. І так сталося, вони висохли й зникли.

Тієї ночі, що Вавилон упав, серед великого бенкетування, яке відбувалося по цілому місті, Єгова завів Свої власні бенкети для нього, що були багато більше значні, даючи йому чашу вина гніву Свого — смертельної отрути. Коли вавилонці хвалилися й засипали в їхнім п’янстві, п’янство з якого вони сподівалися пробудитися, то їх сон обернувся у вічний сон, бо багато були забиті й не знали, що сталося з ними. Вони були немов вівці на заріз, а навіть їхні провідники, як і сам цар Валтасар, сталися вигублені немов барани та козли.— Єрем. 51:39, 40.

Товпи Кірового війська злинули на Вавилон немов море. Спостерегачі дивувалися тим, що сталося з Вавилоном лише за одну ніч, але це був лише початок, бо з часом він мав статися пустим степом, і його бог Бел або Мардук вже не матиме сили над ніким. Мури Вавилону, такі могутні, сягаючи немов до самого неба, будуть знищені. (Єрем. 51:41—44) Вавилон був містом, якого ціла земля крім людей Єгови, хвалила. Його звисаючі сади, велика вавилонська вежа і храм побудовані на честь богові Бел, зробили його чудовим містом у світі. Зміна, яку Єгова завів так осоромила вавилонських священиків, що вони виннили бога Мардука, кажучи, що вони образили його і він тепер хотів навчити їх пошани. Можливо зразу й Кір вірив їм, аж поки не прочитав пророцтва Ісаї й Єремії, які показували правдиву причину на упад Вавилону.

ВИЙДИ З НЬОГО, НАРОДЕ МІЙ!

А що сказати про дітей Сіону, які були поневолені в Вавилоні? Вони мусіли ясно бачити цю справу й вони мусіли обстоювати за Сіоном. Вони не мали мститися, але так скоро як Бог виконає Своє рішення вони мали бути готові виходити з нього. Іначе матеріялізм Вавилону й його величність могла захопити їх і вони не могли недобачити, що Єгова судив його. Вони повинні були прагнути виходити з тієї країни, яка була повна ідолів, вони повинні були пам’ятати обітницю, яку Бог зробив їхнім предкам Авраамові, Ісакові, і Яковові; бо коли ні, то вони пічнуть боятися так як сам Вавилон боявся, коли наближався час суду його. Коли так, то вони також пімруть. Бо всі ті, які любили Вавилон почують чутки і це буде ослабати їхнє серце багато років перед його упадом. Це були чутки про перемоги Кіра. Насамперед він завоював Медію. Тоді він марширував на захід підкорити сильну Лидійську Імперію під царем Кроесусом і завоював південносхідний берег Малої Азії. Рік за роком ця загроза від Кіра збільшувалася, аж поки він не прийшов до самого Вавилону. Вислів в Єремії 51:46, “провідник проти провідника”, також можна переложити “провідник на провідника” показати цю постійну зміну провідників, як-от від Набоніда до Валтасаря до Дарія й потім до Кіра.— Єрем. 51:45, 46, НС.

Вигадка вавилонських священиків, що Мардук був відповідальний за упад Вавилону до рук Кіра не могла існувати повіки. Може бути, що на початку Кір терпів вавилонським богам ради політичних або громадських причин, для можливого впливу над покореними вавилонцями. Але вони були поклонники бога Зороастра й з часом вавилонські боги зазнали більше сорому, коли Кір почав переслідувати їх.a — Єрем. 51:47.

Певно, що ангели тішилися Сіонською законною перемогою, бувши зацікавлені спостерегачі поступу цієї законної справи. А земля, тобто сказати, Божі люди на землі, прилучувалися до цієї радости Вавилонової відплати. за убитих ізраїльтян, як і за багатьох тисяч інших, яких Вавилон вигубив проводячи свою війну за світовим поборенням проти народів, бувши відповідальний за кров убитих на землі.— Єрем. 51:48, 49.

Сподіваючись закона відпущення, якого Єгова положить у серце Кіра, Єгова сказав Своїм охороненим та збереженим людям: “Хто втік від меча ідіть не ставайте. Пам’ятайте й здалека про Єгову, а Єрусалим нехай буде на вашому серці”. (Єрем. 51:50, НС) Сіон або Єрусалим був дуже далеко від Вавилону способом подорожування того часу, від чотирьох або п’ятьох місяців подорожі й це через дуже трудні степи. Але ізраїльтяни не мали бути так як була дружина Лота і дивитися назад. Вони мали мати ревне бажання вернутися до святої гори в Єрусалимі, щоб поклонятися в ньому й вийти з Вавилону так далеко як лише було можливо.

Найважніша причина на суд Єгови проти Вавилону є висказана в Єремії 51:51, де люди Єгови говорять про сором, якого ворог накинув на них, а головно коли чужинці виступали проти святого місця дому Єгови, якого вавилонці запаскудили. Цей вчинок вимагав пімсти, не лише проти необрізаних вавилонців, що поводилися в такий спосіб до Божого храму, але й проти богів, яким вони служили й які до цього часу здавалися бути сильніші від Єгови. З цієї причини вавилонські ідолослужителі були проколені й їхній крик смертельної муки був чутий по цілій країні. Його ідоли були прокляті та розбиті й вони не могли спасти дітей своїх.— Єрем. 51:52.

Правда, Вавилон відчував, що він міг насміхатися з Бога. Хоч він і побоювався чуток про Кіра, то однак він почувався при найвищій точці сили своєї і думав, що його боги на вавилонській вежі й його мури будуть хоронити його. Але він не добачав того, що він ділав із Всевишнім Богом. (Єрем. 51:53) Так, його голос був дуже великий та хвальковитий й він дуже вихвалював своїх богів. О, який крик він звів коли він раптом був перекинений. Його князі, правителі та інші потужні мужі прийшли під цей суд, коли вони заснули сном шеолу або гробу всього людства замість звичайним сном п’янства. З часом те велике місто мало бути цілком знищене і над його розпадаючими руїнами мала бути лише тиша смерти.— Єрем. 51:54—57.

У Вавилоні було людей багато народів, які працювали на його користь, будуючи його мури і храми, а тепер уся їхня праця була марна. Вони будували лише на спалення. І коли хто буде старатися відбудовувати його, то він лише буде втомлюватися. Його брами та частина, що була з дерева, буде спалена, і мідь цих брам зникне. Може бути, що Кір знищив його зовнішні мури й пізніше Дарій 1-ий дальше розбив їх, але однак з часом вони прийшли до такого стану в якому архіологи відкопали їх показуючи, що вони були цілком знищені.— Єрем. 51:58.

ЗОБРАЖЕННЯ НА УПАД СУЧАСНОГО ВАВИЛОНУ

Протягом царювання царя Седекії пророцтво Єремії, яке ми тут розбираємо, було вжите показати, що Вавилон упаде за сімдесят п’ять років. Єремія записав це пророцтво в Єремії від п’ятдесятого розділу, другого стиха до п’ятдесят першого розділу, п’ятдесят восьмого стиха, і він дав наказ Сераї, що був постельником царя й рідним братом Єремійового секретаря Баруха, взяти це писання до Вавилону й там прочитати його наголос. Тоді він мусів узяти цю книгу, прив’язати камінь до неї й кинути її в ріку Ефрат, кажучи: “Так потоне Вавилон, і не встане через те лихо, що Я на нього наведу, і вони помучаться!” (Єрем. 51:61—64) Прочитавши цю надхнену книгу наголос, Серая мав признати, що Сам Єгова промовив ці слова. Отже виглядає, що Серая читав цю книгу понад берегом ріки Ефрат і ніхто не чув його лише Бог Єгова. Певно, що читання її перед вавилонцями було б небезпечно. Однак Серая запам’ятав багато з того, що він читав і цими словами мав потішати ізраїльтянів у неволі розказуючи їм про надії, які були записані в цьому пророцтві Єремії.

Отже, жінка Єгови виграла свою справу й її Чоловік, Всевишній Всесвітній Суддя, діяв із повним правосуддям, коли подав Свій вирок. У цьому вирокові маємо гарне зображення і взірець для всіх тих, які сьогодні люблять праведність і які хочуть бачити суд виконаний проти великої імперії фальшивої релігії через її відповідальність та пролиття крови на землі, а особливо про її ворожнечу до Бога та Його вісників Царства. Одкриття 18:20, 21 показує нам, що це був взірець: “Радій з цього небо, і святі апостоли та пророки, бо Бог виконав суд ваш над ним. І один сильний ангел узяв великого каменя, як жорно, і кинув до моря, говорячи: ‘З таким розгоном буде кинений Вавилон, місто велике, і вже він не знайдеться!’ ”

З цього легко бачити, що це пророцтво не відносилося до буквального міста Вавилону в Месопотамії, бо до часу писання пророцтва в Откритті, Вавилон уже був стратив свою владу шістсот років перед тим, і до часу коли майбутні події про які говориться в Одкритті цілком сповняться, то буквальний Вавилон уже буде лежати знищений багато літ. Ми мусимо сподіватися багато більшого сповнення. Отже це нам на користь далі досліджувати біблійні пророцтва про Вавилон, бо це поможе нам зрозуміти значення важних світових подій, які стаються перед нашими власними очима у цьому двадцятому столітті.

[Примітки]