“Нехай Бог Буде Правдивий”
“Нехай Бог буде правдивий, хоч кожна людина неправдива”.— Рим. 3:4, НС.
1. Хто є найбільшим власником Біблії, але які питання виринають через його відношення до Біблії?
НАЙБІЛЬШИЙ власник Божого написаного Слова, Святої Біблії, є так зване Християнство. Чи воно приймає його за “Слово Правди?” Цебто сказати чи воно вірить у нього? Своїми ділами, які говорять голосніше від слів, воно показує своє невірство в Святу Біблію, що воно не тримається Біблії й що воно відкидає її приймаючи світську науку, філософію і політику. А що тих більше як дві тисячі мільйон людей, які не належать до так званого Християнства мають думати або заключати з цього? Вони є спонукані запитувати оце питання: Тому що так зване Християнство не вірить і не кориться цій святій книзі релігії, то чи це не доказує, що Свята Біблія не містить правду? Чи це не доказує, що Бог Біблії не існує, що Він не є правдивим Богом, але неправдомовцем? Поінформовані студенти Біблії, які не є частиною так званого Християнства будуть відповідати Ні!
2, 3. Як апостол Павло зустрічав стан подібний до нашого сьогодні відносно Божого написаного Слова?
2 Ану покличмо на славного письменника Біблії, щоб він дав нам відповіді на ці справи. Це є апостол Павло, який жив дев’ятнадцять століть тому. Подібний стан зустрічав читачів Біблії в його часі. Цей Павло був обрізаним жидом, який мусів ставати проти свого власного народу, тому що за його дня виринало багато непорозуміння про Єврейську Біблію. Тим обрізаним жидам був доручений виключний догляд цього збірника, Святого Писання, від пророка Мойсея, п’ятнадцятого століття перед нашою Загальною Добою до пророка Малахії, п’ятого століття перед нашою Загальною Добою. В той час в Біблії було двадцять чотири книги, так як їх числили жиди, або тридцять дев’ять книг, за численням так званого Християнства. Ті святі писання, що були повні пророцтв у Боже ім’я, повинні були довести тих жидів ставатися послідовниками Ісуса Христа, який народився і благовістив, жив, працював, помер і воскрес саме в їхній власній країні.
3 Воно не робило різниці, що Боже біблійне пророцтво сповнялося саме серед них доказати, що Ісус, спадкоємець царя Давида, був Христом. Більшість із жидів не хотіли прийняти його за Христа. Вони не хотіли повірити й цим чином сталися неслухняні Богові Єгові. Що ж нам заключати з цього?
4. Поводження жидів підносить які питання про Бога та Його написане Слово, але як Павло відповідав на них?
4 Ми мусимо пам’ятати, що більшість із обрізаних жидів не приймали свого власного святого писання. Але, чи це доказувало, що ті святі Божі пророцтва були фальшиві? Чи це доказувало, що Бог, той, що надхнув писання Святої Біблії, не був вірним Своїй угоді, яку Він зробив із жидами через пророка Мойсея? Чи Бог не був вірним, не був гідний нашої віри? Чи нам відкидати Біблію бути неправильною, або вірити, що вона була творенням звичайних людей, які робили помилки й які говорять неправду? Чи нам наслідувати шлях тих жидів і приймати людські перекази замість Святе Писання? Коли б ми дозволили прикладам невірних, неслухняних, самооправдуючих людей впливати на нас, то наша відповідь була б Так на кожне з цих питань. Так відповідають багато з 13,016,000 обрізаних жидів сьогодні. Але християнський апостол Павло, який був природним жидом і який був “обрізаний восьмого дня”, відповідає Ні! На нього не впливали ті, що лише привлащували бути жидами, але, які вдійсності не були правдивими жидами.
5. Як Павло, в Римлян 2:28 до 3:4, напоминав, щоб ми не судили Бога по вчинках Його так званих людей, жидів?
5 Павло виступає на Божу оборону. Він напоминає, щоб ми не судили Бога за прикладами Його так званих людей й каже: “Бо не той юдей, що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі, але той, що є юдей потаємно духовно, і обрізання — серця духом, а не за буквою; і йому похвала не від людей, а від Бога. Отож, що має більшого юдей, або яка користь від обрізання? Багато, на всякий спосіб, а насамперед, що їм довірені були слова Божі. Бо що ж, що не вірували деякі? Чи ж їхнє недовірство знищить вірність Божу? Зовсім ні! Бож Бог правдивий, а кожна людина неправдива, як написано: ‘Щоб був Ти виправданий у словах Своїх, і переміг, коли будеш судитися’ ”.— Рим. 2:28 до 3:4.
6. Прикладаючи це саме правило до невірного так званого Християнства сьогодні, яке рішення нам треба робити так як Павло робив?
6 За таким самим правилом треба судити так зване Християнство сьогодні, яке не є вірне Божому святому Слову, Біблії, бо Павло каже: “Коли ми невірні, то Він зостається вірним, бо Він не може зректися Самого Себе”. (2 Тим. 2:13, НС) Іншими словами можна сказати, що Бог буде виконувати те, що є записане в Його Слові не роблячи різниці, що сотки мільйони, які привлащують бути християнами не дотримують науку Біблії, ні підтримують Бога Біблії. Те, що люди роблять ніколи не може зробити або доказати Бога бути фальшивим.
7, 8. Сперечаючись, щоб ми завжди вважали Бога бути правдивим, чому апостол Павло наводив Давидові слова з Псалми 51:4?
7 Щоб доказати правдивість та вірність Божу, апостол Павло наводить слова царя Давида в Псалмі 51:4. А чому? Це тому, що Давид не старався обороняти самого себе, оправдати або визнавати себе за праведного й цим зневажати Бога. Давид признає свої помилки й він признає, що Бог є правдивий та праведний.
8 Давид каже: “Помилуй мене, Боже, з великої милости Твоєї, і з великого милосердя Свого загладь беззаконня мої! Обмий мене зовсім з мого беззаконня, і очисти мене від мого гріха, бо свої беззаконня я знаю, а мій гріх передо мною постійно. Тобі, одному Тобі я згрішив, і перед очима Твоїми лукаве вчинив, тому справедливий Ти будеш у мові Своїй, бездоганний у суді Своїм. Отож я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя. Ото, полюбив єси правду в глибинах, і в таємних речах виявляєш премудрість мені. Очисти ісопом мене, і буду я чистий, обмий Ти мене, і я стану біліший від снігу”.— Пс. 51:1—7; Рим. 3:4.
9. Коли б люди так званого Християнства та жиди були такі як покірний Давид, то що вони мусіли б признати й яке відношення вони мусіли б розвивати до Божого написаного Слова?
9 Якщо б люди, а головно ті в так званому Християнстві й жиди покаялися так як робив цар Давид в Єрусалимі, то вони визнали б себе бути грішними від народження й що вони мають нахил робити помилки від часу їхнього зачаття в утробі матері своєї. Тоді вони були б покірні перед Богом і не сперечалися б проти Бога похвалюючи людську науку й людиною-витворений рівень моралі. Вони будуть признавати, що вони є грішниками й справедливо стоять засуджені Божим законом. Вони признають, що Бог є правдивий коли Він говорить і судить, хоч і цим вони будуть визнавати себе за неправдомовців. Роблячи це вони покажуть правдиву мудрість, і вони будуть мати правильний погляд до Божого написаного Слова і приймуть його, будуть вірити в нього, розуміти його й жити в гармонії з його вимогами. Цим вони будуть рекомендувати Біблію людям, яким вони доручають її.
10. Як, згідно з людським мисленням, Бог користає з їхньої неправедности, і чому вони винують Його, кажучи, що Він є несправедливий в Свойому трактуванню їх?
10 Те, що люди роблять помилки й практикують неправедність не шкодить Богові. Замість цього, такий стан виявляє Божу правдивість, святість і справедливість і це буде на славу Божу. Но декотрі можуть сперечатися, що коли люди чинять зло, то це є Богові на користь. Якщо ж Бог буде користати з такого поводження, то чи Він буде мати правильну причину судити грішних людей й присуджувати їх до смерти? Чи Бог не буде поводитися несправедливо коли Він буде виконувати такий суд проти них у наступаючій “війні великого дня Бога Всемогучого”? (Одк. 16:14, 16) Чи нам присуджувати лукавство та неправильні звичаї коли їх наслідок є добро? Люди, що народжуються грішниками сперечаються в такий спосіб. Вони кажуть, що Бог судить несправедливо, коли Він вірно дотримує Своє власне Слово Правди й виконує Свій руїницький суд над тими, що не є праведні.
11. (а) За яким мисленням про гріх люди сперечаються, що Божий суд не буде виконаний на них? (б) Чому вони роблять помилку в такому мисленню?
11 Сперечаючись у такий зарозумілий спосіб, то люди, які є доказані бути неправдомовцями, лише глибше поринають у гріх. Вони кажуть, що грішники ніколи не повинні боятися, бо Бог не буде виконувати суду проти них. Вони ігнорують факт, що гріх, помилка, і беззаконня є неправильні самі в собі. Релігійна філософія не є правильна коли вона сперечається, що помилка або неправильні вчинки, яких ми поповняємо нікому не шкодять лише нам, то вони не є гріхом. Або, що з наших неправильних вчинків хтось інший буде користати, то це тоді не є гріхом й за нього не треба карати. Не робить різниці, яким способом релігійна філософія може сперечатися, помилка є помилкою, і ніхто не має права чинити злочин або шкодити навіть собі. А чому ні? Це тому, що кожний з нас є Божим сотворінням і ми не маємо права шкодити Божому сотворінню. Всяке неправильне поводження є гріхом, тому що воно нарушує Божий закон, який становить правила за якими люди мають жити. Бог не хоче, щоб ми грішили лише, тому що це буде відбивати Його власну праведність.
12, 13. (а) Чи Божий суд буде лише проти тих, що сперечаються, що добро приходить від їхніх неправильних вчинків? (б) Чому ми не повинні обдурювати себе в цій справі?
12 Так обмірковує справу надхнений апостол Павло. Порадивши нам, щоб ми лишали Бога бути правдивим хоч кожну людину бути неправдивою, Павло тоді далі каже: “А коли наша неправда виставляє правду Божу, то що скажемо? Чи ж Бог несправедливий, коли гнів виявляє? Говорю по-людському. Зовсім ні! Бож як Бог судитиме світ? Бо коли Божа правда через мою неправду збільшилась на славу Йому, пощо судити ще й мене, як грішника? І чи не так, як нас лають, і як деякі говорять, ніби ми кажемо: ‘Робімо зле, щоб вийшло добре’? Справедливий осуд на таких”! — Рим. 3:5—8.
13 Отже не обманюймо себе сьогодні. Наслідок не оправдує способу. Коли ми будемо чинити неправильні діла лише, тому що ми любимо їх робити, а тоді коли ми стараємося оправдувати себе, кажучи, що з часом наслідок цього буде добро, то нас суд не обмине. Бог однак виконає Свій праведний суд проти нас.
ЯК ДОЗВОЛЯТИ, ЩОБ “БОГ БУВ ПРАВДИВИЙ”
14. Коли ми любимо Бога Творця, то кого ми будемо уважати за правдивого, і як ми будемо робити це?
14 Коли ми хочемо любити, шанувати й віддавати Богові честь, то що ми мусимо робити? Наше бажання буде, “щоб Бог був правдивий” коли виринають незгоди або суперечки між Богом а людьми. Ми можемо робити це коли будемо звертатися до Божого написаного Слова, Біблії. Ми будемо приймати те, що в неї є написано за правду щодо людської історії, правдивої релігійної науки й про рішення, яке ми маємо робити коли світські люди й політичні інституції роблять великі вимоги від нас. З цілого серця ми будемо приймати Боже написане Слово бути мірилом, рівнем нашого рішення правди та праведности.
15. (а) Коли ми привлащуємо бути християнами, то що ми повинні признавати про Боже Слово? (б) За Ісусового часу, що становило правду крім Єврейського Писання?
15 А що коли ми привлащуємо бути християнами? Тоді наше привлащування вимагає, щоб ми казали так як Ісус сказав у молитві до Бога: “Слово Твоє правда”. (Йоана 17:17) За часу Ісуса, усі тридцять дев’ять книг Єврейського писання були написані й вони були досяжні для читання. Але ці надхнені Єврейські Писання не були єдиною правдою. Те, що Ісус навчав протягом своєї служби на землі також було правдою. Це мусить бути так по тім, що Ісус сказав у тій самій молитві до Бога: “Я говорю це в світі, щоб вони мали радість у повні. Я дав їм слово Твоє”. (Йоана 17:13, 14, НС) Отже те, що Ісус Христос передав учням своїм дійсно було слово Бога Отця його, а не його власні слова. Ці слова були правдою.
16. Чому писання Ісусових учнів у грецькій мові можна було додати до Єврейського Писання, і скільки книг Боже написане Слово тепер містить?
16 Ісус сказав своїм учням, що вони дістануть поміч пам’ятати правди, яких він відкрив їм. Перед тим коли він молився повище згаданою молитвою до Бога, він сказав учням своїм: “Я буду просити Отця мого, і Він дасть вам іншого помічника, який буде з вами повіки, духа правди, якого світ не може прийняти, бо не бачить його та не знає його. Ви знаєте його, бо при вас перебуває, у вас буде він . . . помічник же, святий дух, якого Отець пішле в ім’я моє, той навчить вас усього і пригадає вам усе, що я вам говорив”. (Йоана 14:16, 17, 26) Наслідком цього після свята П’ятидесятниці, коли святий дух був вилитий на них, то те, що Ісусові вірні послідовники писали було під надхненням Божого духа й також ставалося частиною Божого Слова й Святого Писання. Ці надхнені писання у формі двадцять сімох книгах, які були написані в звичайній грецькій мові були закінчені при кінці першого століття нашої Загальної Доби. Вони були додані до надхненого Єврейського Писання, роблячи Біблію, що містить шістдесят шість книг. Усе це написане слово є Божа правда.
17. Чому Ісус, коли він стояв на суді перед Пилатом, не мусів присягати говорити правду, і чому ми повинні приймати його науку?
17 Бог Єгова цілком зобов’язався до правди. Так само й Його вірний Син, Ісус Христос. Це є факт, що коли Ісус стояв перед римським управителем Понтійом Пилатом, то його не заставили присягати, щоб він говорив правду й нічого лише правду! Однак, хоч Ісус стояв на суді за своє життя, то він не перечив хто він був. (Йоана 18:37) Його готовість умерти за правду витворює в нас більше довір’я, що те, що він навчав, проповідував і наказував їм була чиста правда. Отже ми повинні приймати її за правду.
18. Чому Ісус належно наводив Давидові Слова з Псалми 31:5 коли він умирав на дереві страстей, і до кого його дух вернувся?
18 Коли зараз після його засуду на смерть, Ісус висів на дереві страстей, з надписом над його головою, “Це цар жидівський”, він наводив слова з Псалми 31:5 перед своєю смертю й сказав: “Отче, в Твої руки я віддаю духа мого”. (Луки 23:38, 46) Та Псалма була написана царем Давидом, який представляв Ісуса Христа. Отже вона запевняла Ісуса, що він міг безпечно доручати свого духа в руки Бога Єгови, маючи повну надію, що Бог визволить його з Шеолу, звичайного гробу помершого людства. Ісус знав, що псалмоспівець Давид удавався до Божої правдивости, кажучи: “Ти витягнеш з пастки мене, що на мене таємно поставили, бо Ти сила моя! У руку Твою до ручаю я духа свого, і Ти мене визволиш, Єгово, Боже правди, я зненавидів всіх, хто шанує бовванів марних, я ж надіюсь на Єгову. О Єгово, щоб не бути мені посоромленим, що кличу до Тебе! Нехай посоромлені будуть безбожні, хай замовкнуть у Шеолі”. (Пс. 31:4—6, 17, НС) Коли Ісус так доручав духа життя свого до Єгови під час своєї смерти, то його дух вернувся до Бога правди, від якого він дістав його.— Екл. 12:7.
19. (а) Чому Син Божий не був “залишений в Шеолі”? (б) Як Єгова тоді доказав, що Він не був одним із тих “безвартісних, марних ідолів”?
19 Третього дня після цього, Єгова відновив духа життя Свого Сина й цим чином воскресив його з мертвих. Він безпечно затримав те, що Його Син вручив Йому. Він не дозволив, щоб Його “Син” був залишений в Шеолі, бо Його Син не був лукавий. Це сталося, щоб виповнити пророцтво Ісаї 53:9, щоб “з злочинцями йому гроба визначили його, та його поховали в багатого, хоч провини він не учинив, і не було в його устах омани”. Тому, що Єгова воскресив Свого сина до духовного життя на небі третього дня це доказало, що Єгова не був один із тих зненавиджених “безвартісних, марних ідолів”, але дійсно був “Богом правди”. Бувши Богом правди, Він міг сповнити Свої слова, і виповнити Свої пророцтва, яких Він дав в Своє власне ім’я.— 1 Пет. 3:18, 19; Пс. 16:10; Дії 2:22—36.
20. Що Боже воскресення Ісуса доказує про його здібність виконувати речі?
20 Певно, що воскресення Його Сина, Ісуса Христа, до відновленого життя на небі, до безсмертного життя, була найтяжча проба правдивости Бога Єгови. (Ефес. 1:18—22) Тому що Він міг зустрінути таку надзвичайну пробу Своєї правдивости, то чи інші Його обіцянки Він не міг би також виповнити? Зовсім ні! — 1 Кор. 6:14; 2 Кор. 4:13, 14.
21. (а) Отже, яке довір’я надхнене Святе Письмо повинно надихати в нас до такого Бога? (б) З якої точки Боже написане Слово є правдою?
21 Оце такий Бог надхнув писання Святого Письма. О яке довір’я ми повинні мати, що ці Писання є виключною правдою бувши інші від усіх інших написаних релігійних книг, що належать до релігійних ладів цього світу, старих як і сучасних! Сама суть написаного Слова Божого є правда, Його слово бувши цілком у гармонії з фактами й ніколи не відступає від дійсностей або від успішного виконування Божого чудового наміру. Від самого початку Боже написане Слово є правдою, і така правда тягнеться через шістдесят шість книг у Біблії досягаючи найвищої точки правди про Боже засноване царство на вічне благословенство людства.
22. Як це є правда, що сутність або зміст Божого Слова є правда?
22 Разом цих шістдесят шість книг у Біблії об’являють повну та цілковиту заяву правди. Тому то шукач правди любить Біблію. Псалмоспівець гарно висказав цю справу коли він писав під надхненням: “Подивися: люблю я накази Твої, за милосердям Своїм оживи мене, Єгово! Правда — підвалина слова Твого, а присуди правди Твоєї — навіки”.— Пс. 119:159, 160; примітка в виданню 1957 р.
23. Чому псалмоспівець міг казати, що Божі заповіді є правдою?
23 Усі Божі накази, які знаходяться записані в Його Слові, є для виконування правди. Вони є записані, щоб слухняні люди могли триматися в гармонії з правдою. Його накази є записані, щоб спонукувати людей зрозуміти і вірити, що Божі пророцтва, цілком сповняться. Часами особи, які відступили від Божого закону й тепер беруть участь у розпусті, приближаються до нас, щоб пошкодити нам; але Бог також є дуже близько до нас коли ми любо та вірно дотримуємо Його заповіді. Так, як псалмоспівець вдячно говорив про цю справу: “Ти є близько о Єгово, а всі Твої заповіді — справедливість. Я вже давно знаю, декотрі Твої свідоцтва, бо до часу необмеженого Ти заснував їх”. (Пс. 119:150—152) Чудово, ті нагадування та свідчення, яких Бог уже так давно тому заснував продовжаються до сьогоднішнього дня всупереч зусиллю ворогів правди перекинути їх через знищення Біблії й через знищення віруючих у Біблію. Але Псалма 117:2, НС каже, “Правда Єгови є до часу необмеженого”.
24. Який буде певний наслідок коли ми будемо боротися проти правди в Біблії, отже, який кращий шлях можна взяти?
24 Боротися проти правди з Біблії значить боротися проти “Бога правди”. Ми ніколи не переживемо в такій боротьбі, але можемо бути певні, що ми будемо знищені та помремо як неправдомовці. Божа правда завжди перемогала й завжди переможе. Отже, Павло дає нам розумне нагадування коли він пише: “Ми нічого не можемо вчинити проти правди, лише на користь правди”. (2 Кор. 13:8) З цієї причини ми не повинні, через наше зле поводження проти Божого Слова, спричинити, щоб Божа правда поборола нас. Щоб дістати Його благословенство ми повинні поступати певним шляхом на нашу користь, підтримувати Божу правду й проголошувати її на Його славу та похвалу.