Чи так зване Християнство справді є Христове володіння?

ВЖЕ довгий час, а особливо після 800 р. З.Д., так зване Християнство панувало над світовими справами. Слово “Християнство” є складне слово, що значить “Христове володіння” або “Христова юрисдикція”. Так зване Християнство заявляло такий стан і висилало місіонери до поганських країн у зусиллю навернути цілий світ статися територією так званого Християнства. Їхні місіонери мали участь свідомо чи несвідомо, у поширенню політичної як і комерційної контролі так званого Християнства в багатьох із цих країн. Роблячи це, чи вони поширили володіння Христа? Якщо так зване Християнство справді є Христове володіння, тоді воно є продовженням Християнства, яке Христос проповідував й є засноване на науці та принципах, яких навчали Ісус та його апостоли. Ану побачмо чи це правда.

Перше будемо застановлятися над питанням відносно основної науки так званого Християнства, а тоді її основи з історичного погляду, розбираючи як воно розрослося статися таким могутнім впливом над світовими справами. Цим чином будемо мати свідчення двох вірогідних свідків, Біблії та історії.

З самого початку ми скажемо, що обидва з цих свідків заведуть нас до однакового заключення, а це, що так зване Християнство не є й ніколи не було Христовим володінням. Подаючи це заключення на початку поможе читачеві легше зрозуміти чому різні історичні факти є представлені й як вони так докладно доказують, що так зване Християнство не є Христовим володінням, а найгіршим ворогом правдивого Християнства і частиною великої світової вавилонської релігійної імперії. Перше, його основні науки походять з Вавилону, а не від Христа; друге, його політичне володіння й втручання противляться Христові, який сказав: “Моє царство не із світу цього”, і про його послідовників: “Не від світу вони, як і я не від світу”— Ів 18:36; 17:16.

ВАВИЛОНСЬКА ОСНОВА ДОКТРИНИ

Біблія не є вавилонська і тому не містить слова “трійця”. Це вчення є головною наукою вавилонської релігії, в якій то релігії були трійки богів і демонів. Одначе, в останій половині другого століття, релігійні письменники, які заявляли бути християнськими, почали вносити це слово в свої писання. Це завело релігійну суперечку в яку нарешті сама Римська Імперія мусіла вмішатися. Тому що це є така дуже важна наука так званого Християнства, ми наводимо з The Catholic Encyclopedia (Католицька Енциклопедія), Том 15:

Трійця, БЛАЖЕННА. . . . І. ДОГМА ТРІЙКИ.— Трійця є вислів, який вживається представити центральну науку християнської релігії — правда, що в єдності Бога є Три Особи, Отець, Син, і Святий Дух, ці три особи бувши відмінні одна від одної. Таким способом, по словах віровчення Антанасієва: “Отець є Бог, Син є Бог, і Святий Дух є Бог, одначе це не є три Боги, але один Бог”. . . .

У Писанні досі нема ні одного слова, яким можна відзначити цих Троє Божественних Осіб. Слово τριας (якого переводиться латинським словом trinitas) перший раз знаходиться в писанню Теофілуса з Антіохії, около 180 р. по Хр. Він говорить про “Трійцю Бога [Отець], Його Слово й Його мудрість” (“Ad Autolycum”, 11, 15, П.Ґ., VI, 1078). Може бути, що те слово вже вживалося до цього часу. Зараз після цього воно являється в його латинській формі trinitas у творі Тертуліяна (“De pudicitia”, с. ххі, П. Ґ 11, 1026). У наступному століттю те слово було вживано загально.— Сторінка 47.

Прийшло четверте століття й появлення Великого Константина. Поборовши свого останнього супротивника, римський Сенат призначив Константина бути головою Августус і Понтіфікат Максімус, 28-го жовтня 312 р. З.Д. Кажуть, що протягом його кампанії проти свого супротивника Максентіуса йому появився палаючий хрест на небі під сонцем, на якому були слова: In hoc signo vinces, означаючи: “Цим знаком ти побореш”. (Хрест, ми мусимо пам’ятати, був символом бога сонця, Сола). Зауважте розвиття так званого Християнства на вавилонській основі фальшивої науки й політичної інтриги після цього.

13-го січня 313 р. З.Д. Константин, як поганський Понтіфікат Максімус видав свій славний указ терпимости на прихильність так званих християнів і вони тоді стаються придатні для публічних посад.

321 р. З.Д. Неділя Dies Solis, день бога сонця. Сол, якого символ є хрест робиться днем звільнений від урядування й його святкування робиться законним обов’язком.

325 р. З.Д. Константан стається головою східної і західної частини Римської Імперії. Він скликає релігійну раду залагодити суперечку про τσιας або “трійцю”, яка загрожує єдності його імперії. Бувши поганським Понтіфікатом Максімусом, ще нехрещеним християнином, Константан стається предсідником цієї ради на яку зійшлося лише около третина, або 318 християнських episcopoi або надзирателів цілої імперії в Нісії, біля Нікомедії. Разом із єпископами там було 1,500 до 2,000 чоловіків. Тут ми наводимо з книжки “Вавилон Великий Упав!” Царство Боже Володіє!, сторінки 477, 478:a

“Тих, що підтримували трійцю підпирав молодий архидекан Атанезіус із Александрії, Єгипту. Тих, що противилися цьому вченню й які показували з Писання, що Ісус Христос був нижчий Бога, його Отця, підтримував Аріус. Ці дві сторони сварилися около два місяці. Аріус твердив, що ‘Син Божий був сотворенням, якого Бог сотворив із нічого; що був час коли він не існував; що він мав свою власну волю вибирати добро чи зло’, і що ‘бувши сином, він мусів прийти після Отця, тому був час, коли він не існував; отже був обмеженим єством’.b Коли Аріус устав говорити, один Николай з Мири вдарив його в лице. Тоді, коли Аріус далі промовляв, багато запихали пальці в уха свої і вибігали ніби перестрашені ‘єресіями’ цього старого чоловіка.

“Нарешті Понтіфікат Максімус, Константин, зробив своє рішення на сторону Атанезієвого віровчення про трійцю. Отже Віровчення Нісії про ‘трійцю’ сталося проголошене й введене в силу. Пізніше, тому що він противився цьому, Аріуса заслали до Ілирії за приказом Константина, але п’ять років пізніше його покликали назад. Крім видання кілька канонів Рада Нісії також вирішила в котру неділю (Dies Solis) будуть регулярно святкувати Великдень”.

337 р. З.Д. Константин захворів. Він хреститься й вмирає в Нікомедії. Після його смерти римський сенат (досі поганський) кладе його між богами. Східні релігійні собори признають його бути між святими. Грецькі, коптичні й російські церкви святкують свято св. Константина 21-го травня. Протягом свого життя Константин мав успіх з’єднати поганські релігії з християнською, роблячи відступницьке Християнство справді вавилонським. Історики переказують наслідки цього з’єднання:

“Який би не був правдивий характер навернення Константина до християнської віри, то його наслідки були дуже важні в імперії й в церкві Христа. Воно відчинило дорогу до безперешкодного поширення Євангелії до ширшої міри ніж за якої-небудь доби її історії. Всі перешкоди до явного визнання Християнства були усунені, і воно сталося заснованою релігією імперії. Хоч різних користей з цієї зміни було багато, то одначе незабаром вона почала терпіти з такого близького дотику з впливом світської сили. Простість Євангелії зіпсувалася; пишні обряди й церемонії були внесені; світські нагороди й платні були дані учителям Християнства, і до великої міри царство Христа було перемінено в царство цього світу”.— Theological Dictionary (Теологічний Словник), якого видав Гендерсон і Бак. Також побачте M’Clintock and Strong’s Циклопедія, 2-ий Том, сторінка 488а; і Ґібонсів Decline and Fall of the Roman Empire (Занепад і Упад Римської Імперії), 1-ий Том, сторінка 454ff примітка.

Прийняття таких висловів із Біблії як грецькі слова епископос, що відноситься до “надзирателя” собору, і діаконос, що значить “слуга”, і вживаючи ці за такі шановні титули, як “єпископ” і “декан”, які то слова вживаються в англійській, як і в українській мові сьогодні, священики відступницького так званого Християнства почали величатися. Тоді змішенням правди, вони зробили її приємнішою та принадною для поганського розуму, приваблювати більше людей й цим чином набувати більшої політичної сили. Наслідком цього, так зване Християнство ставалося все більше і більше вавилонським і зіпсутим із переходом історії. Читач може бачити вавилонські основи так званого Християнства в несоромливім признанню Івана Генрія Нювмана, якого папа Лев XIII зробив кардиналом у 1879 р., в його книжці “Essay on the Development of Christian Doctrine” (Твір Розвиття Християнської Науки), виданий 1878 р.

Покладаючись на силу Християнства відпирати зараження лукавством, і передавати самі інструменти і додатки демонського поклоніння для євангелицького вживання, і також почуваючи, що таке вживання первісно походило від початкового відкриття й від інстинкту природи, хоч вони й були зіпсовані; і що вони мусять віднайти те, що їм було потрібно, якщо вони не вживали те, що вони знайшли; і що вони були перейняті самим прообразом, якого поганство старалося повторяти; провідники Церкви від початків були приготовлені, якщо б виренула оказія прийняти, наслідувати, або і похвалювати існуючі обряди і звичаї населення, як і філософії освітленої кляси.

Вживання храмів, посвячені особливим святим, і прикрашені на оказіях галузями; ладаном, світильниками, і свічками; присяжні датки після видужання; свята вода; притулки; святі дні й пори, вживання календарів, процесії, благословення поля, святі ризи, тонзура (виголене місце на маківці голови в католицьких духовних осіб), перстень у шлюбі, звертатися на схід, образи в пізнішому часі, можливо церковний спів, і Господи Помилуй, всі мають поганське джерело й були висвячені прийняттям у церкву.— Сторінки 355, 371, 373, видання 1881 р.

(Продовження в наступному числі)

[Примітки]