Яке Довершене є Боже Прощення?

На якій основі Бог прощає? Чи поблажливості є обов’язкові?

ЧЕСНІСТЬ із нашої сторони вимагає, щоб ми признали себе бути грішниками, що ми грішимо, що ми робимо помилки, що часто ми не дотримуємо нашої вірности. Так як одного разу єврейський поет або псалмоспівець сказав: “Ми згрішили так само як предки наші”. До цього християнський апостол Павло додає своє свідчення: “Усі згрішили, і позбавлені Божої слави”.— Пс. 106:6, НС; Рим. 3:23.

Факт, що ми є грішниками повинен турбувати нас, і дійсно він турбує нас. А чому? Тому що гріх разить наше сумління, і більше цього, він робить людей ворогами Бога, так як сталося з нашими першими родичами, стягаючи Боже несхвалення, наслідок з якого прийшла смерть для них і їхніх дітей: “Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а смерть через гріх, так поширилася смерть у всіх людей через те, що всі згрішили”. Так, “заплата за гріх є смерть”.— Рим. 5:12; 6:23, НС.

Але Бог Єгова з любов’ю постарав спосіб через який ми можемо статися Його друзями, тому що наші гріхи будуть нам прощені. Ось нам є сказано: “Коли ми, бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його”. (Рим. 5:10, НС) Але це примирення не приходить автоматично. Воно приходить лише до тих, що вірять в Нього: “Хто вірує в Сина, той має вічне життя”.— Йоана 3:36.

А що це значить “вірити”? Воно значить більше ніж лише казати “Я вірю”. Воно значить робити щось про нашу віру; воно значить ставатися діяльним, бо “віра без діл — мертва”, сама в собі. (Як. 2:26) Так як апостол Петро умовляв жидів, яких сумління було поражене, тому що вони мали участь у смерті Сина Божого: “Покайтеся!” дійсно жалуйте за ваші гріхи, “та наверніться, щоб Він змилувався над вашими гріхами”. Навернутися значить змінити напрям, яким людина йде — в цьому випадкові, воно значить навернутися від шляху самолюбства та гріха й наслідувати шлях праведности. Хоч ми не зможемо зробити цього досконало, то однак ми можемо й повинні відвертатися від грішних спонук нашого тіла й все старатися поліпшитися. “Не дозвольте гріхові продовжати панувати як цар у вашому смертельному тілі, щоб вам слухатись його пожадливостей”.— Дії 3:19; Рим. 6:12, НС.

Просячи прощення на підставі Христової жертви, ми можемо набути свободи від свідомости провини, так як ми читаємо: “А коли хто згрішить, то маємо помічника з Отцем,— Ісуса Христа, праведного. І він є умилостивлювальною жертвою за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу”. Але ми мусимо постійно поступати: “Коли ж ходимо в світлі, як сам він у світлі, . . . кров Ісуса, Його Сина, обчищує нас”.— 1 Йоана 2:1, 2; 1:7, НС.

ЧИ ПОБЛАЖЛИВОСТІa Є ПОТРІБНІ?

Але, що прощення включає? Чи воно містить всю кару за гріхи, або чи можна ще сподіватися більшої кари? Згідно з наукою Римо-Католицької Церкви, то за гріхи, яких віруючий сам поповняє, він мусить приймати тимчасові муки, а це значить, кару на якийсь обмежений час. “Божественне правосуддя однак вимагає тимчасової кари”. Вона дальше привлащує, що “ту вимогу треба доповнити або в цьому житті або в майбутньому світі, цебто сказати, в Чистилищі”.b І це тут приходить наука про поблажливості, бо ними зменшається тимчасову кару, якої особа мусить терпіти в чистилищі після смерти.

Про поблажливості або індульгенції, то Рада Трент (3, 4 грудня, 1563), між іншими речами, сказала: “Святий собор учить і призначає, що вживання індульгенцій є дуже корисне для християнів і так як влада Ради похвалює це, то їх дальше будуть тримати в церкві; і вона дальше проголошує анафему [прокляття] проти тих, які кажуть, що індульгенції не є корисні або які кажуть, що церква не має права давати їх”.

Римо-Католицька Церква також вчить, що є два роди індульгенцій: цілковиті, це значить, цілковите прощення, і часткові індульгенції. Цілковиті індульгенції значить, що всі майбутні кари за гріхи є скасовані, так що коли б хтось помер, відразу після отримання цілковитої індульгенції, то він піде просто до неба, про який то чин декотрі сучасні теологи сумніваються доводячи нас розуміти, що така річ майже є неможлива.

Часткова індульгенція є лише якесь призначене число днів. Це прощення можна набути багатьма різними способами. Наприклад, носити релігійні предмети, яких церква посвятила, дасть прощення на кілька днів. Поцілувати перстень папи, дасть 300 днів прощення; але поцілувати перстень звичайного єпископа, дасть лише 50 днів прощення. Підніматися по “золотих сходах” на колінах у Римі — якими то сходами кажуть ходив Ісус у часі його суду — “і задумуючись над муками нашого Господа Ісуса Христа”, заслужить більше як 3,000 днів прощення за кожну ступеньку.

Індульгенції також даються за читання Біблії. Тому то у передмові Нового Заповіту, Католицьке Конфратернеті видання, є написано: “Папа Ліо 13-ий дає вірним, що будуть читати книги Святого Писання принаймні п’ятнадцять хвилин кожного дня з побожністю до Божественного Слова, прощення на 300 днів.— Preces et Pia Opera, 645”.

НЕСКЛАДНИЙ ОБРАЗОК

Історія ясно показує, що в Середніх Віках уживали індульгенції на самолюбні користі. Дійсно, це була, фактично, одна з головних причин на Реформацію; Папа Ліо 10-ий продавав індульгенції, щоб зібрати грошей для докінчення будування церкви св. Петра в Римі, і найбільш відомий агент цієї продажі був Йоан Тетцел. Усе це спонукало священика та монаха Мартіна Лютера відступити від Риму. Тому то Католицька Енциклопедія каже, що “індульгенції вживалися найманими священиками для грошової допомоги”.

Про цінність індульгенцій було багато дискусії на Другій Ватиканській Раді. Однак, всупереч всьому цьому, Папа Павло 6-ий наложив більший наголос на індульгенції ніж раніше проголошуючи 1966 р. бути Рік Ювілею, який переважно приходить тільки раз на кожних п’ять років. У минулих часах коли якийсь католик подорожував під час Ювілейного року до Риму відвідати одну з його чотирьох головних римо-католицьких базилік, або знаних соборів і почитав у них, діставав цілковите прощення. Але цього року папа проголосив, що римо-католики можуть набути цілковите прощення коли будуть ходити до одної з призначених церков в їхніх домашніх парафіях де вони будуть діставати спеціяльні інструкції про досягнення Другої Ватиканської Ради.— Журнал Тайм, 31-го грудня, 1965 р.

Але коли ми застановимося над природою дискусії, яка відбулася на Другій Ватиканській Раді про цінність індульгенцій, то ми дивуємося чи Папа Павло 6-ий не противиться своїм прелетам. Наприклад: Маємо Максімоса 4-го Саїґа з Антіохії, який пояснив, що протягом перших одинадцять століть в Римо-Католицькій Церкві “не було знаку індульгенцій й навіть Східна Церква не признає їх. Протягом Середніх Віків, зловживані індульгенції стягнули велику ганьбу для Християнства. Навіть у нашому часі воно виглядає, що індульгенції дуже часто спонукують вірних поклонників лише тримати побожних рахунків, де особа забуває про важні точки, а саме, святе та особисте зусилля покаятися”. Інший прелат на Раді показав, що індульгенції мали нахил ще більше відлучувати римо-католиків від інших церков так званого Християнства, і що на них не було грунтовного теологічного, ні біблійного доказу.

Згідно зі звітами, то около 2,000 зібраних єпископів дуже привітували ці погляди. Первісна думка Ради відносно цієї теми була лише скасувати час відпущення, якого числили на дні, роки й так далі за яку-небудь річ. Але коли виявилося таке дуже велике спротивлення до індульгенцій, то нічого не робили про них на Другій Ватиканській Раді. Дійсно, щоб виконати думки декотрих зробило б їх підлеглими прокляттю, якого накидала Рада Трент на всіх тих, що сумнівалися цінності індульгенцій!

БОЖЕ СЛОВО В ЦІЙ СПРАВІ

Чи індульгенції дійсно можуть скасувати “тимчасову кару”? Що Боже Слово каже про цю справу? Коли Ісус Христос, Син Божий, був на землі він деколи дармо прощав гріхи декотрим особам. Чи на таких оказіях він говорив щось про індульгенції? Ні, він навіть не згадував про них. (Луки 7:48, 49) Його перші послідовники також не згадували нічого про індульгенції. Ось що апостол Павло пише: “Маємо в Ньому відкуплення кров’ю його [Ісуса Христа], прощення провин через багатство його незаслуженої ласки”. Пояснюючи цю думку більше докладно маємо слова апостола Йоана: “Кров Ісуса, Його Сина очищує нас від усякого гріха”. “Коли ми свої гріхи визнаємо, то він є вірний та праведний, щоб гріхи нам прощати та очистити нас від усякої неправди”. Коли Бог Єгова, на підставі Христової жертви, прощає всі наші гріхи, то не може бути ніякої тимчасової кари перед або після смерти за такі гріхи.— Ефес. 1:7; 1 Йоана 1:7, 9.

Крім цього, як можна карати когось після смерти, коли згідно з Писанням: “Знають живі, що помруть; а померлі нічого не знають”. Так, “того дня” коли людина вмирає, “її задуми гинуть”. Біблія говорить про Лазаря, друга Ісусового, якого Ісус воскресив коли він був чотири дні в могилі. Коли б Лазар був живим десь, то ми можемо бути певні, що він розказав би нам про його досвід! — Еккл. 9:5; Пс. 146:4; Йоана 11:38—44.

Неправдива наука про муки за гріхи після смерти, яких то мук індульгенції можуть ніби то звільнити спочиває на фальшивій підставі, а це, що людина посідає душу, яка є відмінна від її тіла, що ця душа є безсмертна, і виходить із тіла після смерти. Але, ні науковці, ні хірурги ще ніколи не бачили такої душі в людині. Людська свідомість залежить від її організму; серйозне пошкодження організму у нещасливому випадку може пошкодити його свідомость. Біблійна наука поперає цей науковий факт, бо вона каже нам, що коли людина була сотворена, то вона “стала душею живою”. А що душа є смертельна, то Боже Слово дуже ясно поперає таку науку, кажучи: “Душа, що грішить — вона помре”. Надія для мертвих знаходиться не в так званій безсмертній душі, але у воскресенні, яке Біблія запевняє нас буде включати “праведних і неправедних”.— 1 Мойс. 2:7; Єзек. 18:4, 20; Дії 24:15.

Більше цього, Біблія не лише нічого не згадує про індульгенції й безсмертну душу, але вона й не згадує про таке місце як чистилище. Вона каже, що Бог сотворив небо й землю, але нічого не згадує про чистилище, і це слово не знаходиться в Біблії від 1 Мойсея до Одкриття.

ЗАСТАНОВЛЯЮЧИСЬ НАД ПРИПУЩЕНИМ СПРОТИВЛЕННЯМ

Ті, що навчають такі доктрини як індульгенції, безсмертність людської душі й чистилище привлащують, що це навчання можна доказати Ісусовими словами в Луки 12:47, 48, де говориться, що ті, які знають волю його Отця й не виконують її будуть тяжко побиті. Але, ніякого зображення не можна властиво вживати або тлумачити в такий спосіб, щоб воно противилося ясним заявам Біблії, але його треба розуміти в такий спосіб, щоб воно було в гармонії з решта писанням. Тут Ісус говорив про принцип і пророцтво, яке мало сповнитися під час його другого приходу коли його учні ще мали бути живими в тілі на землі.

Другий стих, якого вживають доказувати науку про індульгенції знаходиться в 1 Коринтян 3:15, НС, де є сказано: “Коли ж чиєсь діло згорить, той матиме шкоду, але сам він спасеться; але так, як через огонь”. Воно є ясно, що тут не говориться про буквальний вогонь, бо християни не будуть будувати буквальним “золотом, сріблом, дорогоцінним камінням”, або “деревом, сіном, та соломою”, про яких згадується у 12-ому стиху. Більше цього, там говориться, що особа буде збережена як через огонь, тому що її діла погорять. Все своє життя вона байдужно або нерозсудливо будувала; у цьому житті її діла є знищені й це в цьому житті, що вона спасеться, немов огнем проби.

Боже Слово показує Бога бути розсудливим, справедливим, любим і праведним. Він зробив розпорядок для прощення недобровільних гріхів через викуп та жертву Свого Сина, Ісуса Христа. Тому що та жертва очищує нас від усякого гріха й свідомости провини, то вже не лишається жодної платні для тимчасової кари, і яку то кару можливо відвернути індульгенціями. А головно жодної плати не лишається після смерти, тому що в смерті людина є цілком несвідома й нічого не знає аж до воскресення, коли це є її доля. Так, Боже прощення є довершене.

[Примітки]