Вдячно вживаючи “динарія”

“І прийшли ті, що з години одинадцятої, і взяли по динарію”.— Мат. 20:9, УВ, Дя.

1. Хто від 1919 р. вдячно вживав “динарія” згідно з яким пророчим правилом?

ХТО це ті, що так вдячно вживали цього дорогоцінного “динарія”? Вони є “останні” на землі, яких першої класи провідники так званого Християнства не сподівалися! Вірогідні записи від 1919 р. доказують це. Хоч це не сходилося з загальним сподіванням, то однак, воно зовсім годиться з правилом, яке було пророчо заложене давно тому: “Отак будуть останні першими, а перші — останніми”.— Мат. 20:16.

2. Де те, що сталося знаходить свій прообраз, і що коли ми переглянемо той прообраз, поможе нам зрозуміти як те правило прикладається в нашому дні?

² Те, що відбулося в нашому часі дійсно знаходить свій взірець у тому, що сталося дев’ятнадцять століть тому. Те, що тоді сталося доповнило це правило про завернення посад перших та останніх. Також, те сповнення було образом того, що мало статися у нашому часі яко подвійне сповнення цього пророчого правила. Певно, якщо ми переглянемо як те правило сповнилося той перший раз, то це поможе нам зрозуміти його сповнення в нашому власному дні коли відбуваються чудові події та здивовання. Воно поможе нам зрозуміти хто це ті, яких посади були завернені згідно з цим правилом. Отже тепер звернімся до задніх сторінок історії.

3, 4. (а) Яку проблему мав заможний молодий провідник, який приступив до Ісуса в Перії? (б) Що Ісус сказав про добрість, і які заповіді він наказав цьому молодому чоловікові дотримувати?

³ Юдейська пасха 33 р. З.Д. наближалася. Великий Вісник Божого царства, Ісус Христос, був у дорозі до Єрусалиму, святкувати те свято, але в цьому часі він був на східнім березі ріки Йордан у Перії. До нього прибіг молодий чоловік. Він був багатий чоловік і провідник між жидами. Бувши таким провідником цей чоловік був першим або головним між своїми людьми, а головно коли він сумлінно дотримував Закон Божої угоди ізраїльського народу. А яка була його проблема? Ось яка, так як його слова до Ісуса показують: “Учителю, що маю робити, щоб мати життя вічне?” У відповідь, Ісус показав, що Бог справді є втіленням доброти, або великодушности. Він сказав цьому молодому провідникові: “Чого мене питаєш про те, що є добре? Є Один добрий”. Ісус мав на думці Бога Єгову.

⁴ Пригадавши цьому молодому та заможному провіднику хто є Той Добрий, Ісус продовжав: “Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконуй заповіді постійно”. Молодий провідник запитався Ісуса: “Які саме?” Ісус тепер віднісся до Десятьох Заповідей, так як вони були дані ізраїльському народові через пророка Мойсея. Він відказав: “Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво. Шануй батька та матір, і люби свого ближнього, як самого себе”.

5. Так як сказав Ісус, як цей молодий чоловік міг статися досконалим?

⁵ Багатий молодий провідник відповів: “Це я виконав все. Чого ще бракує мені?” Ісус припонував йому, що все це дотримування Закона не привело його до людської досконалости, відповідаючи: “Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за мною”. Отже він мав роздати свої гроші вбогим, які не могли відплатити йому і тоді мав статися Ісусовим учнем. Замість продовжати бути шановним і заможним чоловіком, один із перших між юдеями, він мав змінити свій стан і статися матеріяльно вбогим послідовником переважно зненавидженого Ісуса.

6. По відношенню цього молодого чоловіка, то що Ісус сказав про заможних людей?

⁶ Це був завеликий кошт набути досконалости про яку Ісус говорив. “Почувши ж провідник таке слово, відійшов, зажурившись, бо великі маєтки він мав. Ісус же сказав своїм учням: ‘Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в царство небесне. Іще вам кажу: ‘Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже царство ввійти’ ”.

7. Яке тепер питання запитали учні, і як Ісус відповів про можливість дістатися в Боже царство?

⁷ Тепер, якщо така закон-дотримуюча особа як цей молодий й заможний провідник, один із перших людей в країні, не міг дістатися в царство Боже, то хто інший міг, а головно такі звичайні й прості особи як дванадцять Ісусових апостолів, як Симон Петро, колишній рибак? Мале диво, що вони стали здивовані! “Як учні ж його це зачули, здивувалися дуже й сказали: ‘Хто ж тоді може спастися?’ А Ісус позирнув і сказав їм: ‘Неможливо це людям, та можливе все Богові’ ”. Це так не лише тому, що Бог є Всемогучий, але також тому, що Він є Той добрий, щедрий та любий.

8. Про тих, які усе покинули, щоб наслідувати Ісуса, то що він сказав вони будуть мати, і яке правило він проголосив?

⁸ Цей заможний молодий провідник не хотів покинути все своє матеріяльне майно й піти слідом за Ісусом як один із його учнів, але Симон Петро та інші з дванадцятьох апостолів послухали його, і вони вже зазнавали багато гарних досвідів із Ісусом. Але, який буде остаточний наслідок цього? Симон Петро палко бажав знати. “Тоді відізвався Петро та до нього сказав: ‘От усе ми покинули, та й пішли за тобою слідом; що ж нам буде за це?” А Ісус відказав їм: ‘Поправді кажу вам, що коли, при відновленні світу, Син людський засяде на престолі слави своєї, тоді сядете й ви, що за мною пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племен Ізраїлевих. І кожен, хто за ймення моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи діти, чи землі,— той багатокротно одержить і успадкує вічне життя. І багато-хто з перших останніми стануть, а останні — першими’ ”.— Мат. 19:16—30, НС; Марка 10:17—31; Луки 18:18—30.

9, 10. (а) Як це правило відносилося до заможного молодого провідника? (б) Як те правило буде прикладатися до Ісусових учнів?

⁹ Ось із цієї точки маємо приложення цього пророчого правила. Той заможний молодий провідник був між першими людьми між юдеями. Крім цього, він дуже вірно дотримував Божі заповіді у законній угоді, яку ізраїльський народ зробив із Богом. Отже тому він був таким надійним юнаком; з нього можна було багато сподіватися.

¹⁰ Але дотримуванням Закона він старався оправдати себе, старався предбати собі ласки яко праведний єврей. Він також був матеріялістичний. Під такими обставинами верблюдові було легше перейти через вушко голки ніж для нього дістатися в царство Боже й сидіти на престолі з Ісусом Христом судити дванадцять племен Ізраїля. Зворотно цьому, Петро та його співучні були останніми, як цей самозадоволюючий єврей думав, і не дістануть престол у Божому царстві. Одначе учні Ісуса Христа, що були собі звичайними людьми, ‘ам га-арети’ так як їх називали юдейські фарисеї, дістануть вищу посаду, а саме престол у Божому царстві. Це буде в надходячій системі. Крім цього, в теперішньому часі вони дістануть у сотеро більше того, що вони лишали позаді разом із переслідуванням. (Марка 10:29, 30; Луки 18:29, 30) О, яке завернення це було!

11. Що Ісус сполучив із цим правилом, і чому він повторив його?

¹¹ Але, чи Ісус мав це на думці, коли він сказав: “Багато-хто з перших останніми стануть, а останні — першими”? Так, бо він зараз почав пояснювати це пророче правило притчою. Він з’єднав цю притчу з правилом починаючи її сполучником “бо”. Він каже: “Бо царство небесне подібне одному господареві, що вдосвіта вийшов згодити робітників у свій виноградник. Згодившися ж він із робітниками по динарію [римська менета як копійка] за день, послав їх до свого виноградника”. (Мат. 19:30 до 20:2, УВ; Дя) А що ця притча мала зображати це пророче правило доказує тим, що Ісус закінчив її додаючи оці слова: “Отак будуть останні першими, а перші — останніми”.— Мат. 20:16, АП.

12. Чому та притча мала значення для Ісусових учнів?

¹² Тому що ту притчу про виноградника викликали обставини та досвіди Ісуса Христа в тому часі, то стається відомо, що та притча мала своє сповнення за днів дванадцятьох апостолів, яким Ісус розповів та зобразив це правило. Іначе, воно не мало б ніякого значення для них, і це правило дійсно не сповнилося б в їхньому особистому випадку. А як воно сповнилося згідно з Ісусовою притчою?

“ВИНОГРАДНИК”

13, 14. (а) Хто був “господар” у цій притчі, і що було виноградником? (б) Про тотожність виноградника, яке пророцтво Ісаї міг Ісус мати на думці?

¹³ “Господар” у цій притчі про виноградника є Бог Єгова, Власник цього великого символічного виноградника. А виноградник є ізраїльський народ, що тоді був під народною угодою з Богом Єговою через Закон, якого пророк Мойсей був посередником на горі Сінай в 1513 р. перед З.Д.

¹⁴ Коли Ісус говорив про цього символічного виноградника, то нема сумніву, що він мав на думці слова Ісаї 5:1—4, 7, НС, де Бог Єгова сказав: “Заспіваю ж Я вам про Свого улюбленого пісню любовну про його виноградника. На плодючому версі гори виноградника був Мій приятель. І обкопав він його, й від каміння очистив його, і виноградом добірним його засадив, і башту поставив посеред його, і витесав у ньому чавило, і чекав, що родитиме він виноград. . . Тепер же ти, єрусалимський мешканче та мужу юдейський, розсудіть но між Мною й Моїм виноградником: що ще можна вчинити було для Мого виноградника, але Я не зробив того в ньому? . . . Бо виноградник Єгови Саваота — то Ізраїлів дім, а муж Юди — коханий його саджанець”.

15. (а) Де Єгова посадив виноградника, якого Він взяв із Єгипту? (б) Як там почали вживати римського “динарія”, і яку цінність він мав?

¹⁵ Ісус також міг пригадати собі Псалму 80:9—12, у якій псалмоспівець Асаф говорить до Бога Єгови, який визволив ізраїльський народ з неволі в Єгипті, і каже: “Виноградину Ти переніс із Єгипту, Ти вигнав народи — й її посадив, Ти випорожнив перед нею, і закоренила коріння своє, й переповнила край, гори покрилися тінню її, а віття її — Божі кедри, аж до моря галузки її посилаєш, а парості її — до ріки [Ефрат]!” За Ісусового дня євреї ще жили в своїй Богом-даній землі, але вони були підкорені до римської імперії. Отже римська “монета” або динарій тоді був широко вживаний, який то динарій рівнявся около вісім ‘пенніс і два фарзингс’ британськими грішми за днів царя Якова І-го Англії, або 17 центів американськими грішми. За Ісусового дня ці гроші мали таку велику вартість, що за них треба було працювати цілий день, дванадцять годин. Отже на сповнення Ісусової притчи, то “динарій” представляє монету не малої вартости.

16. Яка мала бути нагорода за їхню службу як плодючий виноградник Бога Єгови?

¹⁶ Бог Єгова найняв робітників працювати в Його винограднику завівши їх у законну угоду, якої пророк Мойсей був посередником і давши декотрим їхнє призначення. А яка мала бути платня або нагорода за те, що вони вірно служили в плодючому виноградникові Всевишнього Бога? Бог Єгова згадав про це тоді коли Він пропонував Свій Закон предкам тих євреїв за Ісусового дня, бо Бог сказав: “А тепер, коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати заповіту Мого, то станете мені власністю більше всіх народів, бо вся земля — то Моя. А ви станете Мені царством священиків та народом святим”. (2 Мойс. 19:5, 6) Отже дотримуванням законної угоди, євреї не лише могли заслужити собі вічне життя, але й могли статися “царством священиків”, яких Бог буде вживати благословити решта людства.

17. (а) Яке споріднення Ісус мав із законною угодою, і як він був зазначений нею? (б) Чому було придатно Ісусові говорити про свого небесного Отця називаючи його Виноградарем?

¹⁷ Ісус, Син Божий з неба, народився в єврейському народі під законною угодою. Він був єдиний єврей, який міг цілковито дотримувати його. Тому цей Закон не присуджував його, так як усіх інших євреїв, але він доказав його бути досконалою людиною, вільна від гріха, яка не стратила свого права на вічне життя. Бо дотримуванням законної угоди цільковито він заслужив статися царем і священиком у земний спосіб. Тому, що через народження, він належав до єврейського “виноградника”, якого Бог Єгова посадив, то це було властиво йому порівнювати свого небесного Отця, Бога Єгову, до садівника, кажучи своїм апостолам: “Я правдива виноградина, а Отець мій — Виноградар. Усяку галузку в мене, що плоду не приносить, Він відтинає, але всяку, що плід родить, обчищає її, щоб рясніше родила. Я — виноградина, ви — галуззя”. (Ів. 15:1, 2, 5) Але, не так як недосконалі євреї під законною угодою, Ісус і його “галуззя” є духовною виноградиною, яка родить багато овочу великому Виноградареві, Богові Єгові, на Його славу.

18-20. (а) Чи ті, які були найняті працювати першими в “виноградникові” жили за часу Мойсея, чи коли? (б) Хто це були ті перші найняті, і які Ісусові слова показують, що вони вважали себе бути “першими”?

¹⁸ Євреї за Ісусового дня були введжені в законну угоду народженням від предків, яких Бог Єгова вивів із Єгипту й поселив у Палестині. Тому що Ісусова притча про виноградника мала своє перше сповнення за Ісусових днів дванадцятьох апостолів, то вона не могла відноситися до тих стародавніх предків із якими Бог особисто зробив законну угоду через Мойсея. Отже робітники, яких господар найняв “вдосвіта” працювати дванадцять годин у свойому “виноградникові” не могли бути ті єврейські предки за шістнадцятого століття перед З.Д. Тому то робітники, які були найняті вдосвіта або около шостої години ранку представляли євреїв, які жили за часу апостолів.

¹⁹ Те, що вони працювали дванадцять годин на день представляло, що вони були повночасними робітниками в Божій службі, не так як апостоли Петро, Андрій, Яків та Іван, які були рибаками аж до весни 30-го р. З.Д. Ті повночасні робітники представляють релігійних провідників із ізраїльського народу, як-от первосвящеників Анасу та Каїфа, як і підсвящеників, також Левітів, що служили в храмі, книжників, тих, що належали до фарисеїв та садукеїв, і тих, які були добре знайомі з Мойсейовим Законом. Тому що вони були завжди зайняті релігійною службою в Ізраїлі, то вони були найняті перші. Вони також були першими в очах народа. І що вони вважали себе бути такими показують Ісусові слова:

²⁰ “На сидінні Мойсеєвім усілися книжники та фарисеї. І люблять вони передніші місця на бенкетах і передніші лавки в синагогах, і привіти на ринках, і щоб звали їх люди: учителю!”— Мат. 23:2, 6, 7.

21, 22. (а) Хто це були ті часткові робітники? (б) Як Ісусова притча показувала, що кількість платні цих часткових робітників не була певна?

²¹ Вони сподівалися повної платні за повний день праці й на цій підставі згодилися служити в Єгововім винограднику ізраїльського народа. Всі інші, які служили Богові Єгові після них, або були нижчого кола суспільства, були лише часткові робітники. Отже вони не були певні чи вони дістануть усю нагороду за свою працю. Тому то Ісусова притча каже про господаря:

²² “А вийшовши коло години десь третьої, побачив він інших, що стояли без праці на ринку, та й каже до них: ‘Ідіть і ви до мого виноградинка, і що буде належати дам вам’. Вони ж відійшли. І вийшов він знов о годині десь шостій й дев’ятій, і те саме зробив. А вийшовши коло години одинадцятої, знайшов інших, що стояли без праці, та й каже до них: ‘Чого тут стоїте цілий день безробітні?’ Вони кажуть до нього: ‘Бо ніхто не найняв нас’. Відказує їм: ‘Ідіть і ви в виноградник’ ”.— Мат. 20:3—7.

ОСТАННІ РОБІТНИКИ АБО ТІ, ЩО БУЛИ НАЙНЯТІ В “ОДИНАДЦЯТІЙ ГОДИНІ”

23. Хто були робітники найняті в одинадцятій годині, і чому ніхто не найняв їх раніше?

²³ Ті найняті в одинадцятій годині, або около п’ятої години пополудню (година перед заходом сонця), були найняті останніми. Ізраїльські релігійні провідники вважали тих, що представляли робітників одинадцятої години бути останніми, яких Бог буде вживати в його службі. Це будуть ті, яких Бог правдоподібно не буде кликати в Свою службу. Отже до одинадцятої години, ‘ніхто не найняв’ їх до праці. Ті релігійні провідники виявляли свою зневагу до покірних людей, кажучи: “Хіба хто з старших або з фарисеїв увірували в нього [Христа]? Та проклятий народ, що не знає Закону”. (Ів. 7:48, 49) Ці люди були охочі працювати в Божій службі, але через сліпих релігійних провідників вони не знали, що робити. Змарнувавши майже ввесь день, вони мусіли чекати на когось іншого, який побачив би їхню здібність і призначив би їм службу в Божім релігійнім “виноградникові”.

24, 25. (а) Коли і як великий Господар покликав цих одинадцятої години робітників на службу? (б) Як Божий Розпорядник був ужитий посилати робітників у “виноградник”, і як довго вони працювали в ньому?

²⁴ День праці в ізраїльському виноградникові під умовами Мойсейового закона вже кінчився. Бог Єгова, великий Господар і Власник виноградника знав це й через Його представників, покликав робітників одинадцятої години працювати в “виноградникові”. Весною 29 р. З.Д. Він післав Івана Хрестителя “приготовляти людей для Єгови”. (Луки 1:13—17) Около шість місяців пізніше великий Господар вислав Свого власного Сина Ісуса, який стався розпорядником, управителем або “наставником” Божого “виноградинка”.

²⁵ Ісус прийняв учнів, яких Іван Хреститель зібрав і він сам збирав учнів, висилаючи їх працювати в ізраїльському “виноградникові”. Наприклад, крім дванадцятьох апостолів, Ісус Христос також вислав сімдесят євангелистів працювати в “винограднику”. Він наказав їм ходити й проповідувати Боже небесне царство, кажучи людям: “Царство Боже наближилося до вас”. (Луки 9:1—6; 10:1—11) Навіть жінки ходили з Ісусом та його апостолами проповідуючи й “маєтком своїм їм служили”. (Луки 8:1—3) Цим способом вони хоч трохи працювали в службі Бога Єгови коли народ природного обрізаного Ізраїля ще був “виноградником” Бога Єгови. Вони були останні робітники, яких їх Власник найняв, і вони працювали в Ізраїлі до Ісусової смерти 33. р. З.Д.

26. (а) На що прийшов час при кінці робочого дня, згідно з Божим Законом? (б) Яку платню дістануть часткові робітники?

²⁶ Робота під законною угодою в “винограднику” природного Ізраїля закінчилася, так як робота дванадцяти годинного дня. Тоді прийшов час платити робітникам. Тому що людям було треба грошей на їхні щоденні потреби, то під Божим законом робітникам платили при кінці кожного дня, а не при кінці тижня або місяця. (3 Мойс. 19:13; 5 Мойс. 24:15) Ті, що працювали повночасно, дванадцять годин у “виноградникові” були певні, що вони дістануть “динарія” зі згодою Господаря. А скільки дістануть робітники, що не працювали цілий день? Яка б їхня платня не була б, то вона буде “справедлива”, так як Господар згодився з тими, які почали працювати третьої години. Звичайно, робітники, які почали працювати в дванадцятій годині діставали дуже мало платні.

27. За яким порядком робітники в притчі дістали свою платню, скільки, і як деякі реагували на це?

²⁷ Але час платні показався бути часом здивовання, і Ісус тепер представив своє дуже надзвичайне правило. Зауважте цей факт, так як Ісусова притча далі каже: “Коли ж вечір настав, то говорить тоді до свого управителя пан виноградинка: ‘Поклич робітників, і дай їм заплату, почавши з останніх до перших’. І прийшли ті, що з години одинадцятої і взяли по динарію. Коли ж прийшли перші, то думали, що вони візьмуть більше. Та й вони по динарію взяли. А взявши, вони почали нарікати на господаря, кажучи: ‘Ці останні годину одну працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спекоту’. А він відповів і сказав до одного із них: ‘Не кривджу я, друже, тебе,— хіба не за динарій згодився зо мною? Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому ось останньому, як і тобі. Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хочу, зробити? Хіба око твоє заздре від того, що я добрий?’ Отак будуть останні першими, а перші — останніми”.— Мат. 20:8—16, УВ; Дя.a

ВЕЧІР І ЧАС ПЛАТНІ

28. У першому сповненні цієї притчи, коли прийшов “вечір”, закінчити робочий день?

²⁸ У першому сповненні цієї притчи прийшов вечір і закінчив роботу коли Ісуса Христа заарештували вночі на пасху 33 р З.Д., і коли він помер на дереві страстей слідуючого пополудня на Череповищі. Ісус пророчо вказував на це коли шість місяців перед його смертю, він сказав своїм апостолам: “Щоб діла Божі з’явились на ньому. Ми мусимо виконувати діла Того, хто послав мене, аж поки є день. Надходить ніч, коли жоден нічого не зможе виконувати. Доки я в світі, я світло для світу”. (Ів. 9:3—5) Коли Ісус був мертвий частково трьох днів (від нісана 14 до 16, 33 р. З.Д.) то він не міг працювати в Божому “виноградникові” в Ізраїлі. (Еккл. 9:5, 10) Його одинадцять вірних апостолів також не могли працювати, бо вони були порозкидані немов вівця без пастуха. Коли вони сходилися разом, то це поза зачиненими дверми, боячись ворожих євреїв. (Ів. 16:32; Мат. 26:31; Марка 14:27; Зах. 13:7; Ів. 20:19, 26) Вони не виконували ніякої публічної роботи аж до свята П’ятидесятниці.

29. (а) Чим природний Ізраїль перестав бути після Ісусової смерти, і чому? (б) Хоч Він показував їм ласку три і пів літ після цього, то що великий Виноградар тепер мав?

²⁹ Ісуса Христа розп’яли за підбуренням єврейських релігійних провідників, які були “першими” в народові. Тоді ізраїльський народ перестав бути Божим “виноградником”. Ісусова смерть на дереві страстей була Божий спосіб закінчити законну угоду, яку Він зробив із ізраїльським народом. Через його смерть яко викупна жертва, то “Закон заповідей” був скасований. Те “рукописання на нас, що наказами було проти нас”, було скасоване, бувши прибите до Христового дерева страстей. (Ефес. 2:15; Кол. 2:14) Правда, що три роки й пів після того, Бог Єгова далі продовжав виявляти Свою спеціяльну ласку до природного Ізраїля, даючи їм першу нагоду до царства, але той народ перестав бути Його “виноградником”. Бог тепер зачав садити духовний “виноградник”, у якому Його Син Ісус Христос був Виноградиною, а його учні були галуззями. (Ів. 15:1—8) Справді, дванадцяти-годинний робітничий день у Божім винограднику природного Ізраїля закінчився з Ісусовою смертю на Череповищі.

30. Коли прийшов час платні, і як Бог ужив Свого Розпорядника заплатити робітникам?

³⁰ Будучи так, то коли був час платні? При воскресінню Ісуса третього дня, 16-го нісана 33 р. З.Д.? Ні, хоч Ісус і являвся своїм учням сорок днів, роблячи їх свідками свого воскресіння. (Дії 1:1—8; 10:40—42) Ці ласкаві Ісусові учні не показувалися публічно навіть десять днів після його вознесіння до неба. Тоді прийшов час на свято П’ятидесятницю 33 р. З.Д., і час на платню. Господь виноградника, Бог Єгова, тоді сказав Своєму слузі заплатити робітникам. Бог ужив Свого прославленого Ісуса Христа на небі як Свого слугу, вживаючи його вилити святого духа на тих робітників у день свята П’ятидесятниці. (Ів. 1:32—34; 14:16, 17; 15:26; 16:7; Луки 24:49; Дії 1:4—8; 2:32, 33) Заплачуючи робітникам їхню платню, Ісус Христос на небі наслідував своє надзвичайне правило, яке він дав тут на землі.

31. У свято П’ятидесятниці, хто це були ті перші дістати платню, і до якого становища вони досі належали?

³¹ Отже, хто дістав перший свою платню у свято П’ятидесятниці? Вилиття святого духа на зібраних в Єрусалимі того дня яко первоплід пшениці відповідає на це. Це були ті “останні” післані працювати в виноградникові природного Ізраїля, й які працювали зі слугою, Ісусом Христом. Ці також були “останні”, яких релігійні провідники ізраїльського народу сподівалися дістануть повний день платні, символічного “динарія” від великого Господаря й Пана виноградника, Бога Єгови.

32. Як було доказано хто був перший з робітників дістати платню, і хто зійшовся посвідчити про це?

³² Не так як євреї сподівалися, перші дістати платню були ті зневажені дванадцять апостолів Ісуса Христа й решта з собору 120 учнів, що зійшлися разом в вищій кімнаті, окремо від товпи євреїв та новонавернених, які обходили свято П’ятидесятницю в храмі в Єрусалимі. Одначе чудо об’явило тих, що були перші заплачені за їхню працю в Божому “виноградникові”. Це сталося разом із вилиттям святого духа на тих 120 учнів, коли зійшлося більше як троє тисяч євреїв та новонавернених посвідчити про це чудове диво.— Дії 1:5; 2:1—13, 41.

33. Як Петро пояснив те, що вони бачили відбувалося тоді, і скільки скористали з дара духа?

³³ “Інші казали глузуючи: ‘Вони повпивались вином молодим’ ”. Отже апостол Петро був перший встати та пояснити, що Христові учні були наповнені духом, вони не були п’яні, і що тут сповнилося пророцтво Йоїла (2:28, 29). Також, що воскреслий Ісус Христос, піднесений до правиці в Бога на небі, отримав обіцяного святого духа й вилив його на своїх учнів на землі на сповнення Йоїла 2:28, 29. Тоді всі дванадцять апостолів пояснювали, що коли решта євреїв, покаяться і охрестяться в ім’я Ісуса Христа й стануться його учнями то вони також можуть мати цей обіцяний дар святого духа. Около три тисячі з тих слухачів прийняли правду й сталися частиною собору духовного Ізраїля, Божою новою “виноградиною”.— Дії 2:37—42.

34. Отже, що це був той “динарій”, і коли і де його вживали одержувачі?

³⁴ Отже той символічний “динарій” не був лише дар святого духа. Він представляв привілей, який приходив із даром святого духа, а саме, привілей ставатися членом духовного Ізраїля, дістаючи власть пророкувати на сповнення Йоїла 2:28, 29, помазані проповідувати добру новину про Боже Месійське царство. Цим чином вони стануться плодючі галуззя Єгової духовної виноградини, Господа Ісуса Христа. Вони були забрані в нову угоду, якої Ісус Христос був посередником між Богом Єговою а собором цих символічних галузь виноградини. (Єрем. 31:31—34; 1 Тим. 2:5, 6; Євр. 8:6 до 9:15) Отже символічний “динарій” представляв їхній прожиток, їхнє вічне життя під Божим новим порядком. Вони мали вживати його тут на землі, а не на небі.

35. Що ті, які були найняті “вдосвіта” чули й бачили, і як вони також могли набути “динарія”?

³⁵ А що сказати про тих, які були найняті першими “вдосвіта” працювати в Божім виноградникові природного Ізраїля? Ці “перші” єврейські первосвященики, підсвященики Левіти, книжники й адвокати, які добре знали Мойсейовий закон, незабаром почули й дивилися на цих Ісусових учнів як вони діставали свою платню за їхню роботу в Божому виноградникові природного Ізраїля. Вони бачили як ці вживали той символічний “динарій”. Вони також могли дістати собі повний день платні, а особливо тому, що Бог Єгова далі мав справу з природним Ізраїлем три роки й пів.

36. (а) Але через кого вони мусіли прийняти того “динарія”? (б) Щоб прийняти його, які речі, якими вони досі втішалися вони мусіли втратити?

³⁶ Але, такі релігійні провідники мусіли прийняти повний день платні, “динарія” через Божого Розпорядника, а саме, прославленого Ісуса Христа. Щоб прийняти його вони мусіли робити те, що Господь Ісус Христос сказав заможному молодому провідникові робити. (Мат. 19:21) Це значило, що вони мусіли позбутися своїх важних шановних посад, які давали їм силу та матеріяльний дохід в Єрусалимському храмі, у синагогах та синедріонах, і засідання на “престолі Мойсейовім”, свої назви “учителю” і всі посади, які римський уряд признавав. Такі речі приходили яко платня за їхню службу в Божім “виноградникові” в Ізраїлі до свята П’ятидесятниці 33 р. З.Д. Правда, що вони мали згоду з великим Господарем, Власником “виноградника” про дар святого духа на сповнення Йоїла 2:28, 29. Але це був завеликий кошт для них відкинути всі їхні релігійні користі в Ізраїлі в заміну святого духа, якого вилив Ісус Христос й статися помазаними працювати як учні Ісуса Христа разом із його апостолами, особами “останнього” становища, робітниками найняті в одинадцятій годині.

37. Чи ж. вони були задоволені одержувати лише “динарія”, і як їхнє відношення об’являлося до “останніх” робітників?

³⁷ Як платню від Бога вони хотіли щось більше ніж святого духа й його чудових дарів, що приходять із привілеями царства. Вони хотіли більше від символічного “динарія”, так як той молодий заможний провідник вимагав у порівнянню з апостолом Петром. Їхнє нарікання та спротивлення взяло форму переслідування Христових учнів, тих “останніх” робітників, що були найняті працювати в виноградникові”.— Мат. 20:10—12.

38. Що показує чи всі з тих “перших” робітників відмовилися “динарія”, і при чім декотрі з них воліли далі працювати?

³⁸ Безперечно, що там були декотрі Левити, як-от Йосип Варнава з Кіпри, що прийняв “динарія”. (Дії 4:36, 37) Навіть після того як дванадцять апостолів були заарештовані й засуджені в єрусалимськім синедріоні за те, що вони вживали “динарія” в Божій службі, то історія в Діях 6:7 каже нам, що “росло Слово Боже, і дуже множилося число учнів у Єрусалимі, і дуже багато священиків були слухняні вірі”. Навіть Саул із Тарси, особистий друг єврейського первосвященика, прийняв “динарія”, хоч він і був фарисейом. (Дії 9:1—22; Фил. 3:4—6) Але більшість із цих “перших” робітників, тих релігійних єврейських провідників, далі працювали в своїй попередній службі в природному Ізраїлеві дістаючи свою регулярну заплату під Мойсейовим Законом, не відмовляючи прийняти “динарія”.

39. Як довго вони виконували таку релігійну службу, і що Ісусові учні далі вживали?

³⁹ Вони виконували таку релігійну службу аж до 70 р. З.Д. Тоді їхній храм в Єрусалимі був відібраний від них. Вони втратили свою роботу в ньому й римляни прийшли та відібрали їхні посади й їхній народ, не тому, що вони прийняли Ісуса Христа, але тому що вони відкинули Христа і “динарія”. (Ів. 11:47, 48) Їхнє око було лукаве, тому що Бог Єгова показував ласку учням Ісуса Христа. А ці учні, включаючи апостола Івана, далі вживали свого “динарія” виконувати Божу службу Царства, щоб заслужити собі вічне життя всупереч переслідування.— Марка 10:29, 30; Об. 1:9.

[Примітки]