Смерть, яка приносить користь
КОРИСТЬ через смерть? Як це може бути? Особа, яка загубить життя загублює все, що має. Однак, деякі особи відчувають, що їхня смерть принесла б користь якби вони вмерли б за добру причину. Це не значить, що вони здобудуть щось для себе, але своєю смертю за добру причину, вони допоможуть іншим.
Але чи можливо вмерти смертю, яка дійсно принесе користь вмираючому, як і іншим? Ми не говоримо про смерть, якою особа здобуває тільки славу для себе, але про смерть з якої вона воскресає назад до життя, дійсно знову жити, щоб побачити, що її смерть придбала’? Якщо так, то як це є можливо?
Мудрий писатель Біблійної книги Екклезіястова сказав: “Краще добре ім’я від оливи хорошої, а день смерти людини — від дня її вродження”. (Еккл. 7:1) Це не є правда, проте, коли хтось зробить собі добре ім’я між людьми. Апостол Павло писав: “І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жодного”.— 1 Кор. 13:3.
Отже смерть, яка приносить користь, мусить бути смерть у Божій службі, роблячи добре ім’я з Богом. По суті, Біблія показує, що Бог вибрав деяких осіб, які мусять умерти, але через їхню смерть дістануть найбільшу нагороду, яка тільки є можлива. А хто ж вони є?
Христос є приклад
На відповідь до цього питання перше треба звернутися на приклад Ісуса Христа. Його смерть принесла найбільшу користь для людства і найбільшу нагороду для Нього. Його смерть не тільки постачила жертовний викуп на спасіння людства, але також принесла Йому воскресення до безсмертного життя, і багато вищу посаду, з владою над усіма Божими створіннями.— Ефес. 1:20—22; Фил. 2:9—11.
Тепер, цей наймогутніший за всіх Божих синів мусів умерти, щоб придбати ці користі. Щоб постачити викуп за людство. Бог переселив життя Свого Сина з неба в утробу діви Марії. Він стався людиною і був знаний, як Ісус Месія або Ісус Христос. (Луки 1:34, 35; Гал. 4:4) Але, щоб вернутися знову назад до неба, Ісус мусів змінити Свою природу, отже мусів умерти. Ісус порівняв Свою жертовну смерть до посадження зерна пшениці, яке мусить перше померти в землі, щоб могло рости і родити плід.— Ів. 12:24.
Коли Він був хрещений святим духом у Йордан річці, Ісус почав шлях, який закінчився його жертовною смертю. Він назвав цей шлях “чаша”, або частка, яку Він дістав від Свого Отця, кажучи Своїм учням: “Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрещенням, що Я ним хрещусь, ви охреститеся”.— Марка 10:39.
Християнський збір
Коли Ісус помер, Він не помер, як грішник. Отже, що сказати про християнський збір, духом-породжених синів Божих, помазані Його духом? (1 Ів. 2:27; 3:1) Цих, так як Писання показує є 144,000 і вони є співспадкоємці з Ісусом Христом, бути царями і священиками на небесах із Ним. (Об. 14:1—4; 5:9, 10) Коли вони помруть, то вони також не вмирають, як грішники. А чому ні?
Щоб дістати відповідь до цього питання, нам поможе перше застановитися над смертю решта людства. Все людство вмирає через гріх. Апостол каже, що “через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла смерть у всіх людей через те, що всі згрішили”. (Рим. 5:12) Він також каже, що “заплата за гріх — смерть”. (Рим. 6:23) Тому що смерть є “заплата” за гріх, то Біблійний принцип є, “Хто вмер, той звільнивсь був (оправданий) від гріха”. (Рим. 6:7) Він умирає через гріх, який є в ньому, але його смерть виправдує грішні вчинки, які він поповнив. Одначе, він не має користі з такої смерти, бо “померлі нічого не знають, і заплати немає вже їм”.— Еккл. 9:5.
Але справа є інша з духом-породженими братами Ісуса Христа. А чому? Тому що так, як апостол Павло пояснює:
“Чи ви не знаєте, що ми всі, хто хрестився в Христа Ісуса, у смерть Його хрестилися? Отож, ми поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя. Бо коли ми з’єдналися подобою смерти Його, от з’єднаємось і подобою воскресення, знаючи те, що наш давній чоловік розп’ятий із Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, той звільнивсь від гріха”.— Рим. 6:3—7.
Отже, символічно, вони вже “померли”. Коли користі Христової жертовної смерті за їхні гріхи є пристосовані до них, то їх ‘визнається’ за праведних. (Рим. 5:1, 18; 8:30) Їхні тіла, з старими особистостями, є немов розп’яті з Христом. Тоді Бог породжує їх духовно, даючи їм надію на духовне життя. (Ів. 3:5—8) Вони вже не зосереджують свої надії на земних речах. Безперечно, що їм треба матеріальних потреб життя, але вони вже не є “невільники гріха”, чинячи “діла тілесні”. Вони розвивають “плід духа”.— Гал. 5:19—23.
Розуміючи, що перед Богом їхня стара особистість є “мертва”, вони ревно стараються тримати її під покорою. Вони розуміють, що вони завжди мусять пам’ятати цей важний факт: “Ви в Ньому були й обрізані нерукотворним обрізанням, скинувши людське тіло гріховне в Христовім обрізанні. Ви були з Ним поховані у хрещенні, у Ньому ви й разом воскресли через віру в силу Бога, що Він з мертвих Його воскресив”.— Кол. 2:11, 12.
Бог дивиться на цих духом-породжених християнів і судить їх по тому чим вони є духовно, так як вони самі дивляться один на одного. Апостол виявив цю правду зборові в Коринті, коли писав: “А вмер Він [Христос] за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, але для Того, Хто за них був умер і воскрес. Через те відтепер ми ніколи не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже”.— 2 Кор. 5:15, 16.
Апостол Петро подібно сказав: “Отож, коли тілом Христос постраждав за нас, то озбройтеся й ви тією самою думкою, бо хто тілом постраждав [узявши на себе Христове мученицьке дерево (Луки 9:23)], той перестав грішити, щоб решту часу в тілі жити вже не для пожадливостей людських, а для Божої волі. Бо досить минулого часу, коли ви чинили волю поган, ходили в розпусті. . . . Бо на те й [духовно] мертвим звіщувано Євангелію (добру новину), щоб вони прийняли суд по-людському тілом, але жили по-Божому духом”.— 1 Пет. 4:1—6.
Цим, як ‘нові створіння’, дозволяється жити у тілі на землі на якийсь час виконувати їхню земну службу і доказати свою вірність під пробою. (2 Кор. 5:17) Їхні тіла не є вилікувані, тому що вони мають надію на життя на небі, отже через старіння ці тіла далі розпадаються, до самої смерти. При кінці їхнього життя їх не треба оправдувати або звільняти від гріху смертю. Єгова вже оправдав їх коли визнав їх за праведних, прийнявши їх у нову угоду.— Євр. 8:10—13.
Отже, Бог не вважає цих помазаних бути грішниками, і тому вони не живуть і не страждають, як грішники. Вони виграють боротьбу, яку вони мусять воювати проти гріха в тілі жертвою і поміччю їхнього великого Первосвященика, Ісуса Христа. Павло пояснює: “Тож немає тепер жодного осуду тим, хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за духом, бо закон духа життя в Христі Ісусі визволив мене від закону гріха й смерти”.— Рим. 7:21 до 8:2.
Отже, тому Христові духовні брати вмирають Христовою смертю. Це не значить, що їхня смерть постачає частину жертви за гріхи. Тільки Христова досконала жертва може постачити таку заплату. Але вони віддають усі людські речі для того, щоб служити як оправдувачі ім’я Єгови. Апостол Павло сказав: “Щоденно я зустрічаю смерть”. Без різниці чи вони боряться проти спокуси, опозиції, неправильного представлення чи переслідування, вони таки залишаються вірні Богові, і все це є страждання за праведність, щоб дотримувати свою вірність.— 1 Кор. 15:31, НС: 1 Пет. 5:9, 10.
Тому то ці духовні брати Христа мусять умерти смертю, яка приносить користь. Павло сказав: “Бо для мене життя,— то Христос, а смерть — то надбання (користь)”. (Фил. 1:21) У своїй дискусії про воскресення, Павло показує, як вони мусять умерти, щоб набути славетної нагороди безсмертності в небесах із Христом, кажучи:
“Що ти сієш, те не оживе, як не вмре. І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зерно, яке трапиться, пшениці або чого іншого, і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зерняті тіло його. . . . Так само й воскресення мертвих: сіється в тління, в нетління встає, сіється в неславу, у славі встає, сіється в немочі, у силі встає, сіється тіло звичайне, встає тіло духовне”.— 1 Кор. 15:36—44.
Апостоли та їхні співхристияни за минулих століть померли і чекали на другу присутність Христа, щоб воскреснути. (Фил. 3:10, 11, 20, 21) Коли той час прийшов, проте, то духом-породжені особи на землі, які відтоді вмирали не мусіли чекати ‘сном’ смерти. Вони воскресають моментально до небесного життя саме в часі їхньої смерти. Апостол пояснює це коли сказав співхристиянам: “Ви вмерли [хоч були живі, їх вважається ніби розп’яті з Христом], а життя ваше сховане в Бозі з Христом, коли з’явиться Христос, наше життя, тоді з’явитеся з Ним у славі і ви”.— Кол. 3:3, 4; Гал. 2:20; 1 Кор. 15:51, 52; Об. 14:13.
Христові “інші вівці”
Але, що сказати про тих, які в цьому часі є приятелі Христових духовних братів, а саме, “великий натовп” “інших овець”, що мають надію жити вічно на землі під Христовим небесним урядом із Його співцарями та священиками? Писання показують, що вони є вбрані в одежу, яка є вибілена через їхню віру в пролиту кров Ісуса Христа. (Ів. 10:16; Об. 7:9, 10, 14, 17; Мат. 25:31—34, 46) Вони не наслідують шлях гріха так, як вони робили коли належали до лукавого ладу цього світу. Через молитву до Бога Єгови в ім’я Христа, вони можуть дістати прощення за гріхи, які вони поповнюють день за днем.— 1 Ів. 2:2.
Проте, Бог не кличе цих членів “великого натовпу” ставати співспадкоємцями з Христом. Вони не є ‘розп’яті з Христом’. Вони мусять чекати, щоб стати “визнані за праведних”, як досконалі людські створіння. Але, коли б вони померли вірні тепер, вони воскреснуть із нагодою статися досконалими на землі під царюванням Христа. (Євр. 11:6; Об. 20:12, 13) Отже, коли вони зроблять собі добре ім’я перед Богом тепер, то і для них ‘день смерти є кращий від дня народження’. Вони мають нагороду, якої вони тепер можуть сподіватися.
Крім цього, їхня смерть може бути задоволенням для них і користь для інших, коли вони помруть вірні Богові. Бог може вжити її на Свою славу. Цю правду показує випадок, який відбувся з одною вірною “іншою вівцею”, у Нігерії, Африці:
“Родичі одного молодого чоловіка, який був вихований на пресвітеряна, впросили його вписатися до Біяфроського війська в часі нігерської цивільної війни. У таборі, чекаючи розказу піти на фронт, кілька молодих чоловіків привели для вербування. Між ними був Свідок Єгови, який відмовився служити при війську. Його сильно били, однак, він не змінив своєї постанови. Старші офіцери натискали його зректися своєї віри. Він відмовився, і його взяли перед загін стрільби, щоб розстріляти публічно. Його прив’язали до стовпа і сказали, що коли дорахують до чотири його застрілять. Як старший рахував, він зупинявся, щоб дати нагоду Свідкові змінити свою думку. Він дальше відмовився. Дорахувавши до чотири його застрілили.
“Між присутніми дивлячись на це вбивство був молодий вояк. Бачучи цей надзвичайний приклад віри і вірности, він став переглядати свій власний стан. Раніше він думав, що всі поклонялися тому самому Богові, він тепер знав, що свідки Єгови були інакші. Він вирішив, що коли Бог збереже його через війну, то він тоді буде служити Йому до повної міри. Він вирішив ніколи не брати рушниці в руки і зробив розпорядки працювати в кухні. Відразу коли війна закінчилася, він почав ходити на зібрання місцевого збору свідків Єгови і студіювати Біблію. Незабаром він попросив охреститися. Тепер цей чоловік уже закінчив перший період ‘тимчасового піонерства’, що значить проповідувати добру новину про Боже царство повночасно”.
Писання говорить: “Дорога в очах Господа [Єгови] є смерть богобійних Його”. (Пс. 116:15) Головно це є правда про тих, яких Бог кличе переносити подібну смерть до Христа. Це також є правда про всіх тих, які віддають своє життя у вірній службі Єгови. Їхня смерть не марна. Вони свідчать про правдивість суверенітета Єгови, і Бог може вживати навіть їхню смерть помагати іншим побачити правду і спонукати їх служити Йому.