Чи християнське подружжя має успіх в Африці?

ПРОТЯГОМ кількох століть церкви так званого Християнства відсилали своїх місіонерів до Африки, і з бігом років тисячі людей охрестилися. Обчисляють, що у 1968 р. 42.056.000 осіб були членами різних церков, або одна особа на кожних вісім в Африці. Але, який є стан християнського подружжя?

Дослідження по різних країнах на південь від Сахари пустині показує, що африканці вперто трималися своїх традиційних формів подружжя. Вважаючи, що церковне або зобов’язуюче подружжя є занадто західне, більшість африканців, які є так звані християни, не ходять до церков дружитися. Крім цього, в сучасних роках індустріалізація та зміни суспільних зразків також мають свій вплив на звичаї традиційного подружжя. Багато, а особливо між молодими не дружаться навіть за племінними звичаями.

ПЛЕМІННЕ ПОДРУЖЖЯ ПРОТИ ЦЕРКОВНОГО

У дослідженні, якого провела Всеафриканська (Англіканська) Конференція Архієпископів і яку приготовив Адріян Гейстінґс, було виявлено, що за п’ять років в одній околиці Кенії, було десять англіканських шлюбів у порівнянні з 4.000 хрещеннями. В одній парафії в Юганді було лише чотирнадцять церковних шлюбів, а 92.604 хрещень. Звіт показує, що це є загальна спрямованість по цілій Африці.

Кілька чинників впливають на те, що африканці дружаться згідно племінним звичаєм, замість в церкві. ‘В якому то випадку не було б, то заплата за молоду є переважно потрібна, то пощо ще тратити гроші на церковний шлюб’? вони міркують.

Дискутуючи про цей стан, Й. Генрі Окулла дав наступний звіт з Африки в The Christian Century: “Церковні шлюби є коштовні, не лише тому, що багато грошей вимагається, [родичами нареченої] , але також через Західні звичаї шлюбу, яких тут прийняли — коштовні шлюбні сукні, великі прийняття на яких постачають пиво та інші алкогольні напої. Багато стаються біднішими, коли одружуються. Деякі молоді тому погоджуються жити разом спочатку; і пізніше узаконюють свої присяги перед родичами дівчини і в очах суспільства. Але навіть коли суспільство вповні признає їхнє подружжя, то церква таки відмовляється признати його, і не дає причастя їм або їхнім дітям”.

Священик Східної Африки, Й. Лабреш признає ще один дуже впливовий чинник: “Африканці хочуть плодюче подружжя, отже їх не легко переконати, що вони повинні дружитися, коли вони не мають гарантії, що зможуть мати дітей. Любовне співжиття з наложницями стало звичайним способом проби”. Африканський звичай є, що народження дитини кладе печатку на подружжя. Перед цим, у багатьох випадках, споріднення є лише “спробне подружжя”.

Згідно з священиками Ґ. А. Кюренс і Р. Й. Пейн, промовці для Євангелицької Лутеранської Церкви в Ліберії, “Подружжя не вважають за початок з’єднання чоловіка з жінкою, але найвищий доказ успіху такого з’єднання”.

Воно може початися, так як між Таїтами в Кенії, коли чоловік, “pater-elect”, дає подарунок, kifu, родичам дівчини на доказ, що він має намір набути останні права над її здібностями родити дітей. Тоді він дістає мовчазну згоду родичів нареченої мати статеві зносини, які доведуть до здійснення її плодючих сил. Вони не будуть дружитися аж поки жінка не докаже свою здібність родити дітей.

ЦЕРКОВНЕ ПРИСТОСОВАННЯ ДО ПЛЕМІННОГО ЗВИЧАЯ

Зустрічаючи сильний опір проти Західних або європейських шлюбних звичаїв, багато місцевих священиків натискають провідників своїх церков змінити церковні правила, щоб догодити своїм парафіянам або нововірцям. Але старшина церков не дуже охочо роблять такі офіціальні зміни, які дозволили б хрещеним африканцям дружитися за племінним звичаєм і однак бути в доброму стані. Однак церкви не хочуть губити членів.

Наслідок був, що багато церков були терпимими до своїх церковних членів, коли вони дружилися за племінним звичаєм, а не в церкві. Вони накидають дуже мало або й жодної церковної дисципліни. Деякі церкви поступили так далеко, що аж мають “Службу Благословенства” для тих, що ввійшли в так зване “спробне подружжя”, навіть хоч воно не є законне.

Якщо навернені вже є одружені за племінним звичаєм, то багато церков погоджуються хрестити їх. Додаткові проблеми виринають, якщо африканець є багатошлюбник, маючи кілька дружин. Англіканська Ламбет Конференція з 1888 р. “була приготовлена в деяких випадках приймати їх [багатошлюбників] до хрещення та інші протестантські церкви час від часу робили те саме”, показує Гейстінґів звіт. Одначе, офіціальна позиція більшість церков є проти багатошлюбности, хоч вони поводяться з другорядними дружинами многошлюбника більш поблажливо.

На початку 1972 р. Ватикан піддався таким натискам і видав нові правила для посвячення дорослих, викликаючи класу “співчутливих” до тих, що практикують багатошлюбність. Ці нововірці можуть брати участь у багатьох церковних активностях, але мусять покинути багатошлюбність перед хрещенням.

У протилежності цьому офіціальному станові деяких церков, Євангелицька Лутеранська Церква в Ліберії вже продовж двадцять років хрестила багатошлюбників за умовою, що вони не візьмуть собі більше дружин. На оправдання цієї політики Кюренс і Пейн сперечаються, у їхній спільній депеші: ‘Ця політика є ясний свідок для милостивого Бога, який зустрічає людей де б вони не були і приймає їх такими, якими вони є, а тоді через Свого Духа перемінює їхнє життя. Цей вчинок є діюча ласка для африканця в цьому поколінні”.

“ВЕЛИКА СИВА ОКРУГА”

За поглядом священиків Кюренс і Пейн, “Дійсне спірне питання, що зустрічає церкву не є багатошлюбність, але як поводитися з великою сивою округою нерозв’язаних трудностей у спорідненні між чоловіками, а жінками, які є неодружені, або які є так звано одношлюбники”.

Їхній звіт продовжує: “Є великий сумнів чи 90 процентів із Лутеранської Церкви в Ліберії є ‘одношлюбні’, якщо цим висловом мається на думці чоловіка і дружину, що є вірні один одному. Більшість членів до різних ступнів ведуть позашлюбні зв’язки — від випадкового перелюбу, або тимчасової коханки, коли дружина доглядає дитину, до таємних, але установлених наложниць. Племінна культура приймає таке споріднення й воно практикується майже по всіх західних околицях”.

З яким наслідком? Той самий лутеранський звіт продовжає: “Церковна політика постачила дуже рясне поле для процвітання обману та лицемірства. . . . Чи тут нема серйозного зла, коли християни мусять звертатися до обману, щоб залишитися членами церкви?”

ЩО Є ЗЛЕ?

Так, без жодного сумніву, тут є щось зле! Тепер жнеться те, що посіялося. Лицемірна церква виводить лицемірних членів. Замість навчати африканських навернених глибокої пошани до Бога та Його принципів, яких муситься дотримувати безсторонньо кругом світу, компроміс та вигоди стали політикою. Очевидний намір церкви є робити нововірців і тримати їх якою-небудь ціною. Дуже рідко коли виключається члена через перелюб або “спробне подружжя”. Багатошлюбність приймають і оправдують.

Так зване Християнство не постачило ніякої стійкої сили для подружжя в той час, як суспільні зміни летять по континенті, виставляючи збільшаюче число людей в неморальність. Коментуючи про ці сумні наслідки в свойому звіті про подружжя в Південній Африці, Д. В. Т. Шропшаєр сказав: “Наші рідні парафії є повні чоловіків і жінок, які не є одружені за християнськими обрядами або рідними звичаями, і не є підкорені дисципліні жодного закону”.

ДЕ ХРИСТИЯНСЬКЕ ПОДРУЖЖЯ МАЄ УСПІХ

Так зване Християнство признає, що йому не вдалося помогти африканцеві прийняти християнські рівні для подружжя. Але, чи це значить, що християнське подружжя не може бути успішне в Африці? Ні, бо є велика різниця між тим, що навчається або дозволяється по церквах так званого Християнства, а тим, що Біблія вчить і спонукує правдивих християнів робити.

Вирішальний доказ цього можна бачити в житті християнських свідків Єгови, яких тепер є більше як чверть мільйона в Африці. Вони навчилися Божих рівнів так, як вони знаходяться в Біблії і дуже тішуться користями та благословенствами у родині, які приходять з них. Африканці показують, що вони можуть підтримувати Божі високі рівні подружжя без потреби на спеціальні поступки.

“Спробне подружжя” відкидається за те, що воно є: розпуста. Слухаючи Біблійної поради дружитися “тільки в Господі” дає запевнення, що людина буде мати віруючого за свого шлюбного партнера. (1 Кор. 7:39) Правдиві християнські родичі не вимагають нерозсудливих приданих, а навіть і зовсім не вимагають їх. Вони беруть риск, що подружжя може бути бездітне, але коли це станеться, а родичі хочуть дітей, то вони дістають потіху через знання, що Бог поправить такий стан у Його новому порядку. Тимчасом вони можуть мати повне задоволення через нагоду виводити ‘духовних дітей’ помагаючи багатьом ходити шляхом до спасіння.

Правдиві християни в Африці не стримуються брати шлюб у своїй Залі Царства і дістати добру пораду від старшого про подружні відповідальності й привілеї. За цю службу не береться грошей. Потім вони зареєстровують своє подружжя.

Любов і пошана помагають християнській парі залишатися вірні Богові й один одному, не дозволяючи нікому іншому входити в цей шлюбний зв’язок витворювати заздрість або забрудняти подружнє ложе. (1 Кор. 7:1—5) Подружжя є піднесене і набирає правдивої гідности, коли чоловіка заохочується прийняти своє головування і ‘любити свою дружину, як самого себе’. Христос стається взірцем в Його любові до збору. А дружина вчиться мати глибоку пошану до свого чоловіка”. Разом вони роблять своїм наміром виховувати дітей в люблячій атмосфері християнського дому.— Ефес. 5:21—33; 6:1—4.

Один чоловік, що тепер є Свідком колись був хрещеним католиком хоч був багатошлюбником і практикував чарівницьку релігію. Як один із Свідків Єгови, він уже не є багатошлюбником. Дві з його колишніх дружин також стали Свідками. Одна з них одружилася і тепер служить за повночасну вісницю. В його теперішньому незаздрісному домі цей колишній багатошлюбник каже: “Моє сумління тепер є чисте, тому що я наслідую Ісусову пораду мати лише одну дружину. Я знаю, що тепер пристаю до Господнього розпорядка для відповідальних християнів”.

СПОНУКАНІ РОБИТИ ПОПРАВКИ

Кожного року тисячі щирих, богобоязливих африканців роблять поправки в їхньому житті щоб приєднатися до Біблійних рівнів, щоб могти охреститися на християнських Свідків Єгови. Якщо хтось живе в “спробному подружжі”, або одружений за племінним звичаєм, то йому дається поміч зареєструвати його подружжя, підкреслюючи всім, що є включені, що ця пара приймає повні подружні відповідальності й привілеї.

Якщо хтось уже є багатошлюбник коли навчиться Божої правди, то звичайно він має емоційну боротьбу між розумом, а серцем. Тут також заходять економічні фактори, тому що такі додаткові дружини і діти були раніше корисні робітники садити і збирати урожай. Але коли особа справді любить Бога, то це спонукує її відпустити всіх дружин, крім першої, що справді є його законна дружина, найстаршу. Він є готовий зробити це, навіть хоч можливо він може більше любити молодшу або другу дружину, або навіть коли перша дружина не цікавиться студіювати Біблії так, як його другорядні дружини.— Прип. 5:18.

Тоді робляться розпорядки для відсилання всіх другорядних дружин, або до їхніх родичів, якщо це є задовільно або жити в окремих домах. З цими справами поводяться шановно. Також відповідні розпорядки робляться добре доглядати дітей. І поля не є занедбані, бо Свідки помагають один одному так, як потреба виринає, від господарства до господарства аж поки не закінчиться садження і жнива.

Студіюючи Біблію щирі африканці зауважують, що багатошлюбність практикувалася за часів патріархів і не заборонялася під Мойсейовим законом. Проте, замість пробувати вертатися так далеко назад до передхристиянських часів за прикладом, щоб оправдати багатошлюбність або небіблійний розвід, правдиві поклонники придивляються ближче, щоб побачити, яка є Божа воля для християнів сьогодні.

Ісус сказав, що передхристиянські розпорядки на розвід на різних підставах дозволялося через ‘жорстокосердя людей’. Коли хтось сперечається, що брати розвід на яких-небудь підставах є правильно, або що то правильно мати більше ніж одну дружину, дійсно каже Богові, ‘Я хочу, щоб мені дозволили це через моє жорстокосердя’. Ісус підтримував Божі рівні одношлюбности так, як було в Едені, де лише ‘обоє будуть одним тілом’. Такий буде рівень у Його новому ладі; отже, то є придатно, щоб тепер так було в християнському зборі.— Мат. 19:3—8.

Християнське подружжя має успіх в Африці. Хоч так зване Християнство не навчило африканців як провадити християнське життя і відпирати моральне зіпсуття, що руйнує подружжя, християнські Свідки Єгови постачають доказ, що християнське подружжя є успішне. Вони навчають своїх співафриканців як жити щасливо в християнському подружжі. Вони слухають нагадування Біблії: “Нехай буде в усіх чесний шлюб та ложе непорочне, а блудників та перелюбів судитиме Бог”.— Євр. 13:4.