Засіваючи насіння доброї новини у війною-пройнятому світі
“Через надію, приготовану в небі для вас, що про неї давніше ви чули в слові істини Євангелії, що до вас прибула, і на цілому світі плодоносна й росте”.— Кол. 1:5, 6.
1. Яких два роди зерна сіється по цілому світі, і хто сіє його?
У СВІТІ сьогодні засівається два роди насіння — насіння доброї новини вічного миру і насіння воєнної пропаганди. Насіння пропаганди засіває більшість людей, а перше згадане насіння — меншість.
2. (а) Який закон діє відносно посіяного, не лише в господарстві, але також у міжнародних справах? (б) Яке правило апостола Павла є правдиве про сіяння зерна доброї новини?
2 Озброєні народи засівають насіння воєнного приготовлення. Але на полі господарства і міжнародного споріднення те, що засівається розмножує само себе, вироджує свій власний рід. Це було правда відколи перший чоловік почав господарювати. (1 Мойс. 3:17—19; 4:1, 2; 1:11, 12; 9:20) Цей закон також безжалісно діє в життю народів. Слідуюче божественне пророцтво доказалося правдивим відносно багатьох народів, а не лише у стародавньому Ізраїлі: “А що вітер вони засівають, то бурю пожнуть”. (Ос. 8:7) Тому що більшість людей займаються засіванням насіння воєнного приготовлення, то що можна сказати про насіння спокійної доброї новини? Чи воно може рости і виводити плоди та збільшатися? Так, бо правило, що “тільки людина посіє, те саме й пожне” уже раз-у-раз доказалося бути правдивим. (Гал. 6:7) Творець людини вложив цей закон.
3. (а) Коли ця робота сіяння спокійного зерна доброї новини почалася? (б) Яке рішення про сіяння ми мусимо робити в цьому війною-пройнятому двадцятому столітті?
3 Ті, що сьогодні засівають насіння доброї новини тривалого миру дійсно виконують роботу, яка почалася дев’ятнадцять століть тому. Тепер вони виконують цю роботу у такому великому масштабі, що цілий світ завважує її. Те, що сівачі цього насіння в першому столітті нашої Загальної Доби переносили переносять сівачі того насіння сьогодні в цьому двадцятому війною-пройнятому столітті. Любимці тривалого миру на землі повинні дуже цікавитися цим. Але ми всі мусимо рішити чи будемо засівати воєнну пропаганду, чи спокійну добру новину. І наш вибір визначить, які наслідки ми будемо зустрічати.
4, 5. (а) У шістдесятому десятилітті першого століття З.Д., яке релігійне нещастя розвивалося? (б) З огляду такого нещастя, яка річ Ісус сказав, буде потішати тих юдеїв, що приймуть її?
4 У шістдесятому десятилітті першого століття З.Д., було велике обурення проти Римської Імперії. А особливо це було на Середньому Сході в римській провінції Юдея. Там розростався бунт проти римського війська під римським поганським урядом, який панував над тією землею. Буйний кінець святого міста Єрусалиму приближався. Те місто, як центр жидівського поклоніння вже ввійшов в свій час кінця. Покоління жидів, якому Ісус Христос Сам проповідував, коли служив на землі, було покоління, яке Він сказав, не перейде доки Єрусалим з його чудовим храмом не будуть знищені. (Мат. 24:34, 1—22) Історія показує, що це страшне знищення прийшло в 70 р. З.Д. Чи там було щось потішити жидів у часі такого великого релігійного знищення? Так! Була лише одна річ, яка могла потішити жидівське серце, якщо б те серце прийняло його. А що це було? Ісус Христос згадав про нього, коли дав чудове пророцтво про закінчення жидівської системи на Середньому Сході. Він говорив про цю річ, коли закінчив розказувати про переслідування, яке Його вірні учні будуть мусіли переносити. Він сказав:
5 “А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений! І ця ДОБРА НОВИНА про царство буде проповідувана по всій залюдненій землі, на свідоцтво всім народам; і тоді прийде кінець”.— Мат. 24:13, 14, НС.
6. Яку новину Ісус звіщав, і який уряд Він проголошував?
6 Страшне знищення Єрусалиму з його храмом було дуже поганою новиною для жидів кругом світу, які далі вважали те земне місто за їхній релігійний центр. Для них це була найгірша новина. Але інформація, яку Ісус Христос проголошував в часі Його земної служби була ДОБРА НОВИНА, Євангелія! Але добра новина якого царства? Це не було царство, якого Ісус Христос сказав повстане проти царства саме в той час, коли народ повстане проти народу, разом із голодами, чумами, та землетрусами в одному місці за другим. Це було єдине царство, якого Ісус проголошував. Це було те саме царство про яке Він згадував у цьому самому пророцтві, називаючи його “царство небесне”. (Мат. 24:7; 25:1) Він передсказав знаки по яких можна було пізнати його близькість, кажучи в цьому самому пророцтві: “Так і ви, як побачите, що діється це, то знайте, що Боже Царство вже близько! — Луки 21:10, 31.
7. (а) Перед знищенням Єрусалиму, що Ісусові учні мусіли зробити? (б) Чому знищення Єрусалиму не здивовало християнів, лишаючи їх без надії?
7 Отже, навіть ще перед знищенням земного Єрусалиму у 70 р. З.Д., через його бунт проти Римської Імперії, цю “доору новину” Божого царства, царства небесного, треба було звіщати по цілому залюдненому світі, на свідоцтво всім народам, народам у і поза Римською Імперією. З яким наслідком? Коли римські війська знищать Єрусалим з його храмом, то це не буде дивувати християнів, що вірили в Бога, навіть не буде дивувати християнських жидів. Вони дійсно сподівалися цього знищення. Християнські юдеї в Єрусалимі, як і у решта Юдеї, послухали пораду в Ісусовому пророцтві. Вони втекли з Єрусалиму за першою нагодою, коли римські війська тимчасом обступили Єрусалим у 66 р. З.Д., через бунт юдеїв. (Мат. 24:15—22; Луки 21:20—24; Марка 13:14—20) Вони знали, що спустошення Юдеї й Єрусалиму не значило, що “царство небесне”, “царство Боже”, буде знищене. Для них жодне земне місто не представляло Божого царства. Вони покладали свою надію на Боже майбутнє небесне царство, в якому вони самі мали брати участь.
8. (а) Це наповнило християнів більшим довір’ям в який уряд, і як це показується до кінця першого століття? (б) Кому тут поставилося приклад роботи?
8 Знищення Єрусалиму дало їм ще більше віру в правдиве Месіянське царство Боже. Доказ цього є, що вони далі звіщали добру новину того царства до самого кінця першого століття, незважаючи на сильне переслідування Римської Імперії. Християнський апостол Іван, який помер приблизно у 100 р. З.Д., дістав Об’явлення (остання книга Святої Біблії) незадовго перед своєю смертю. У першому розділі він пише: “Я, Іван, ваш брат і спільник у біді, і в царстві, і в терпінні в Ісусі, був на острові, що зветься Патмос, за Слово Боже і за свідчення Ісуса Христа”. (Об. 1:9) В цьому часі “добра новина про царство” вже проповідувалася по всій залюдненій землі, на свідоцтво всім народам, і це свідоцтво було більше від свідоцтва перед знищенням Єрусалиму в 70 р. З.Д. Таким чином Ісусове пророцтво про світове проповідування доброї новини Божого Месіянського царства сповнилося. Це поставило взірець для подібного проповідування “цієї доброї новини про царство” в нашому сучасному часі кінця цієї системи, до якого то часу Ісусове пророцтво відноситься в більшому розумінні.
“ЗБІЛЬШАЮЧИСЬ ПО ЦІЛОМУ СВІТІ”
9, 10. (а) Хто свідчив про світове проповідування доброї новини перед знищенням Єрусалиму, і як? (б) В його листі до колосян, як Павло включав себе з незнаним збором?
9 Роки перед знищенням Єрусалиму в 70 р. З.Д., уже був доказ, що добра новина про царство була широко проповідувана. А хто свідчив про це? Християнський апостол Павло. Десь у 60 або 61 р. З.Д., він був закованим невільником у приватному римському домі. Протягом цих двох або і більше років свого поневолення в Римі він писав надхнені листи до християнських зборів у Греції і Малій Азії. Один із цих листів був написаний до збору в Колосії, місто Малої Азії, біля містів Лаодикеї і Гієраполіс, де також були християнські збори. Ці місця тепер знаходяться під Туреччиною. Апостол Павло висилав свої листи в своє власне ім’я і в ім’я співмісіонера Тимофія. Павло не заснував збір у Колосії, і його лист показує, що він ніколи не був у тому місці. Але через відвідуючого співхристиянина, Павло довідався про цей збір у Колосах. Звіт Епафраса про цей збір так зворушив Павла, що він написав листа до цих християнів з якими він не був особисто познайомлений. Він представляє себе слідуючими словами:
10 “Ми дякуємо Богові, Отцеві Господа нашого Ісуса Христа, завжди за вас молячись, почувши про вашу віру в Христа Ісуса та про любов, яку маєте до всіх святих через надію, приготовану в небі для вас, що про неї давніше ви чули в слові істини Євангелії, що до вас прибула, і на цілому світі плодоносна й росте, як і в вас, з того дня, коли ви почули й пізнали благодать Божу в правді. Отак ви і навчилися від Епафраса, улюбленого співробітника нашого, що за вас він вірний служитель Христа, що й виявив нам про вашу духовну любов”.— Кол. 1:3—8.
11. (а) Як Колосян 1:23 показує, що це було світове проповідування? (б) В якому розумінні це було правда в той час?
11 У часі писання цього листа, Павло, як добре поінформований, широко-подорожуючий місіонер, свідчив про світове проповідування доброї новини тим, що він каже в вищезгаданій передмові свого листа. Він пише про “слова істини Євангелії, що до вас прибула, і на цілому світі плодоносна й росте”. (Кол. 1:5, 6) Що Павло говорить про світове проповідування він пізніше потверджує, коли говорить, що вони “не відпадали від надії Євангелії, що ви чули її, яка проповідана всьому створінню під небом, якій я, Павло, став служителем”. (Кол. 1:23) Це, безперечно, не значило, що кожна особа під небом особисто почула ту вістку. Це значило, що та добра новина поширювалася до всіх околиць залюдненої землі під небом і що всі люди, без різниці якої мови, кольору, раси або національности, діставали нагоду почути вістку про Царство. Там не було обмежень. В його ранішньому листі до збору в Римі (коло 56 р. З.Д.), Павло висказав свій намір принести добру новину в Іспанію. У той час він не знав про Америки, ще дальше на захід.— Рим. 15:24.
12. Чи це було цілковите сповнення пророцтва про проповідування, або що ще належалося?
12 Таке проповідування “цієї доброї новини про царство” тодішнім маленьким гуртком учнів Христа в першому столітті в Азії, Європі та Африці було сповненням Біблійного пророцтва. (Мат. 24:14; Марка 13:10; Дії 1:8) Але те проповідування не закінчило сповнення того пророцтва. Воно мало повторитися пізніше у всесвітньому масштабі, після того коли європейці віднайшли Америки і перед знищенням теперішнього бунтівничого Єрусалиму, сучасне так зване Християнство, у цьому часі його кінця після 1914 р. З.Д.
13. Згідно з Павлом, який був наслідок поширення надії про Царство, так як показується з збором у Колосії?
13 Духовні наслідки цього поширення надії про Царство тепер повинні бути такі самі, як за днів апостолів Ісуса Христа в першому столітті З.Д. Отже було б добре застановитися над тим, що апостол Павло говорить про наслідки в Колосянському зборі, Малої Азії. Він говорить, що колосянам “звіщалося слово істини Євангелії, що до вас прибула, і на цілому світі плодоносна й росте, як і в вас, з того дня”. (Кол. 1:5, 6) Отже ‘звіщання’ “слова істини Євангелії” було “плодоносне” по цілому світі, включаючи і Колосію.
14, 15. (а) До чого Павло уподібнював правдиву добру новину? (б) Цей образ сходиться з якою притчою Ісуса?
14 Тут апостол Павло уподібнює “добру новину”, яка була передана їм до насіння посаджене в землі. Земля є добра, отже насіння вкорінюється і росте і родить плід, плід свого власного роду. Ця картина сходиться з притчою, яку Ісус Христос дав про продуктивність чотирьох родів землі. Ось що Він сказав:
15 “Ось вийшов сіяч, щоб посіяти. І як сіяв він зерна, упали одні край дороги, і пташки налетіли, та їх повидзьобували. Другі ж упали на ґрунт кам’янистий, де не мали багато землі, і негайно посходили, бо земля неглибока була; а як сонце зійшло, то зів’яли, і коріння не мавши, посохли. А інші попадали в терен, і вигнався терен, і їх поглушив. Інші ж упали на добрую землю — і зродили: одне в сто раз, друге в шістдесят, а те втридцятеро”.
16. Як Сам Ісус пояснює цю притчу?
16 “Послухайте ж притчу про сіяча. До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і краде посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою. А посіяне на кам’янистому ґрунті, це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його; але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж утиск або переслідування настають за слово, то він зараз спокушується. А між терен посіяне, це той, хто слухає слово, але клопоти віку цього та омана багатства заглушують слово, і воно зостається без плоду. А посіяне в добрій землі, це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він приносить, і дає один у сто раз, другий у шістдесят, а той утридцятеро”.— Мат. 13:3—8, 18—23.
17. (а) До чого серця колосян були подібні в Ісусовій притчі, і хто був посіяв їх? (б) В дійсності, що є те “зерно”, і в якому стані?
17 Згідно з тим, що апостол Павло почув від свого гостя, Епафраса, то члени християнського збору в Колосії мали серця подібні до “доброї землі” про яку Ісус говорив. Отже, “слово царства”, яке посіялося на їхніх серцях родило плід різними кількостями, як-от у сто раз, у шістдесят, і утридцятеро. Апостол Павло не посіяв насіння Царства на серцях колосянів, але очевидно, що це Епафрас з Колосії був посіяв його, бо Павло говорить про нього в листі до колосян, кажучи: “Епафрас, що з ваших, раб Христа Ісуса”. Павло також каже їм: “Отак ви і навчилися від Епафраса, улюбленого співробітника нашого, що за вас він вірний служитель Христа, що й виявив нам про вашу духовну любов”. (Кол. 4:12; 1:7, 8; Филим. 23) Цей “раб Христа” служив як представник Великого Сіяча зерна, Ісуса Христа. Ісус сказав: “Зерно — це Боже Слово”. (Луки 8:11) Це є “слово царства”. Але воно не є зерно в коморі, але зерно “посіяне”, себто, Боже “слово царства”, яке проповідується, навчається.
18. (а) Як Павло під арештом у Римі продовжав сіяти “зерно”? (б) Що це “зерно” містить в собі, і що є потрібно для нього вкорінитися в людські серця?
18 Ті учні, які гуртуються разом із Великим Сіячем, Ісусом Христом, сіючи, проповідуючи, проголошуючи, навчаючи те зерно “слова царства” є, так як апостол Павло називає їх “співробітники для Божого Царства”. (Кол. 4:11) Навіть коли Павло був невільником у Римі, він не лише писав листи, такий як цей до колосян. Він “приймав усіх, хто [так як Епафрас] приходив до нього, і проповідував він Боже Царство, та з відвагою повною беззаборонно навчав про Господа Ісуса Христа!” (Дії 28:30, 31) Тому що це духовне “зерно” є “Боже Слово”, “слово царства”, то воно вміщає в собі добру новину, вістку надії про найкращий уряд на благословенство всього людства, Боже Месіянське царство. Цю вістку у “зерні” слухач мусить зрозуміти і оцінити. Він мусить зрозуміти її своїм серцем. У цей спосіб “зерно” вкоріниться в його серці.
ВІРА Й ЛЮБОВ У СЕРЦІ
19. (а) Згідно з Павлом, як розказування доброї новини впливало на серця колосян? (б) Через посіяне “зерно”, як треба розвивати віру і любов у серці?
19 А як “добра новина”, яку їм проповідувалося впливала на серця членів збору в Колосії? Ці наслідки спонукали Павла, коли він почув про них, написати їм чудового листа. Павло згадує про вплив новини на їхні серця згадуючи: “Почувши про вашу віру в Христа Ісуса та про любов, яку маєте до всіх святих”, “вашу духовну любов”. (Кол. 1:4, 8) Така віра й любов мусіла розвинутися в їхніх серцях, щоб “зерно” “слово Боже” могло вкорінитися і рости, витворюючи нове, живе зерно втридцятеро, в шістдесятеро, або сто разів більше від оригінального. Це розвиття мусить перше відбутися в серці перед тим як воно може породити те, що було посіяне.
20. (а) Чому погани особливо мусіли повірити, щоб прийняти “зерно”? (б) Що юдей чи поганин мусіли прийняти про Ісуса?
20 Поганам, не-жидам, так як багато членів збору в Колосії були, треба було віри, щоб прийняти “зерно” слова Божого. Вони мусіли покинути багато грецьких і римських богів, яким вони були посвячені і увірувати в одного живого і правдивого Бога, Творця неба і землі та всіх речей в них, якого ім’я є Єгова. Але без різниці, чи вони були необрізані погани чи природні жиди, вони також мусіли повірити в Ісуса Христа, що цей Ісус, потомок Царя Давида з Єрусалиму був обіцяний Месія або Христос. Вони мусіли повірити, що Він був роджений перш усякого творення”. Вони також мусіли повірити, що Він був “первороджений з мертвих”, бо Бог Єгова воскресив Його до безсмертного життя на небі. Крім цього, вони мусіли повірити, що Ісус Христос є “Голова тіла, збору”, до якого вони хотіли належати. Також, “в якому всі скарби премудрости й пізнання заховані”, так, що вони мусіли покидати свої поганські філософії або людські релігійні традиції.— Кол. 1:15—18, НС; 2:3, 8; Дії 14:11—18.
21. (а) Що колосяни мусіли робити з тим “словом”, яке було положене в їхні уста, і чому? (б) Яку рису вони мусіли розвивати в серцях, щоб висказувати свою віру?
21 То були деякі з важних речей, які були в тій “правді доброї новини”, в які вони мусіли сердечно повірити. Це було так, як апостол Павло був написав римлянам роки перед тим: “Слово віри, що його проповідуємо. Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем віруємо для праведности, а устами ісповідуємо для спасіння”. (Рим. 10:8—10) Тому що серця колосянів були такі, як “добра земля”, вони повірили серцями й прийняли “зерно” “слова царства”, “слово Бога”, дозволяючи йому вкорінитися і виявитися.
22, 23. (а) Ті колосяни були під обов’язком повірити, що Ісус займав яку офіціальну посаду, отже під яким правилом вони тоді були? (б) Отже, так як Павло, письменник листа, який стан відносно того уряду вони тримали, і який наказ Ісуса вони тепер брали участь виконувати?
22 Разом із вірою, що Ісус був Месія або Христос, вони мусіли вірити, що Бог Єгова посадив Його по Своїй правиці, як Царя-Священика, якого зобразив Мелхиседек, стародавній цар Салиму. Наслідком такої віри вони прийшли під Христове духовне царство. Так, вони мусіли повірити, що Бог “визволив нас із влади темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина”. (Кол. 1:13) Вони не тільки були під теперішнім царством Сина Божої любови, але вони також були “як посли замість Христа” в Божій програмі ‘примирити світ з Богом’ через Христа. (2 Кор. 5:19, 20) Коли Павло був у тюрмі з якої написав свого листа до колосян, він говорив, щоб “зо сміливістю провіщати таємницю Євангелії, для якої посол я в кайданах”. (Ефес. 6:19, 20) Отже, так як апостол Павло, колосянський збір був тілом послів для “таємниці доброї новини”. Вони були під обов’язком брати участь у сповненні Ісусового пророцтва, в Матвія 24:14, НС:
23 “Ця добра новина про царство буде проповідувана по всій залюдненій землі, на свідоцтво всім народам”.
24. (а) До якого народу ті колосяни тепер належали, і який плід вони були під обов’язком приносити? (б) Отже, який плід це “зерно” засіяне на їхніх серцях тепер приносило?
24 Беручи участь у цій амбасадорській роботі Божого Месіянського царства, ті колосяни приносили плід Царства. Вони доказалися бути частиною ‘народу, що приносить плід’. Те “царство” було взяте від природного, обрізаного Ізраїля і дане духовному Ізраїлеві, до якого то народу ті колосянські християни належали. (Мат. 21:43) Символічне “зерно” “слово царства”, “слово Боже”, було посіяне на їхніх серцях, і тому що тепер їхні серця доказалися бути доброю землею, вони родили такий самий плід, який був посіяний в їхніх серцях. А це значить, що вони також проповідували, навчали, “слово царства” тим, що були поза колосянським збором.— Мат. 13:19; Луки 8:11, 15.
25. З приклада поставлений колосянами, яке питання ми ставимо про наше війною-пройняте століття, і за що ми будемо дякувати Богові?
25 Чудовий приклад, який є варта наслідувати був поставлений в першому столітті З.Д., у тому християнському зборі в Колосії, Малій Азії. Чи сьогодні в цьому війною-пройнятому двадцятому столітті наслідується той приклад? Якщо так, то ми, так як апостол Павло, маємо причину “дякувати Богові Отцю нашого Господа Ісуса Христа”, коли молимося до Нього про релігійний стан.