Ефесян: Єдність здійснюється через Христа

СЕРЕД християнських зборів, яких апостол Павло засновував в його місіонерських подорожах, був збір в Ефесії. Він проповідував у тому місті принаймні на двох оказіях. Перший раз він прибув до нього з своїми співробітниками Прискиллю і Акилою, але був у ньому короткий час. (Дії 18:18—21) Вернувшись другим разом, то перебував багато довше, так як пізніше сказав старшим Ефесу: „Кожного з вас день і ніч, безперестань навчав зо слізьми ось три роки”. (Дії 20:17—35) З такої любимої праці Павла приходив гарний плід, тому що в свойому листі Павло не докоряє так, як відчував, що треба писати про це іншим зборам у Коринті і Галатії.

Немає жодного сумніву, що Павло написав цього листа. У самому листі два рази згадується, що Павло писав його. (Ефес. 1:1; 3:1) Також, у ньому можна бачити Павлів стиль писання. І перші ,церковні отці’ свідчать, що це Павло написав цей лист. Є багато доказу показати, що він написав його головно християнам в Ефесіa з римської тюрми коло 61 р. З.Д.

Тема цього листа є єдність з Христом і через Христа, так як в листі можна бачити тринадцять відношень до ,єдності з Христом’, що є багато більше разів, як у якому-небудь іншому Павловому писанні. Він показує, що єдність є намір Єгови і розказує про ролі, яких Христова жертва і ,дари в людях’ мають у цьому намірі. Крім цього, в цьому листі Павло дає пораду членам родин, рабам і панам, щоб і між ними була єдність.

БОЖИЙ НАМІР ЄДНОСТИ

У першому розділі Павло звертає особливу увагу на єдність з Ісусом Христом, якою Його правдиві послідовники втішаються через Божу незаслужену ласку. Він особливо звертає увагу на Божий намір зібрати все на небі і на землі через „адміністрацію”, Його урядуванням справ. Ця з’єднуюча діяльність почалася на свято П’ятдесятниці, коли коло 120 учнів Христа отримали Божий святий дух, і коли він був зісланий на Поган де Корнилій з своєю родиною вислухали і відгукнулися до проповідування апостола Петра і охрестилися. У сучасних часах факти показують, що ,збирання всього на землі’ відбувалося, починаючись із зібранням „великого натовпу” „інших овець”. Ця праця збирання буде продовжуватися аж поки всі у пам’ятних гробах не почують голос Ісуса і не повиходять.— Ів. 5:28, 29; 10:16; Об. 7:9.

Продовжуючи, Павло дякує Богові за цих християнів і молиться, щоб вони мали духа мудрости. Думаючи про їхнє оцінення, кажучи, що ,очі їхнього серця освітилися’, цим Павло показує, що Бог звертає їм увагу на щось, що має сердечний заклик. Це може спонукати їх „відновлятися духом [їхнього розуму]”. (Ефес. 4:23) Такою духовною прозорливістю християни є переконані про славетну надію, яка чекає їх,— яка є запевнена Божою могутньою силою у тому, що Бог воскресив Ісуса з мертвих.

У другому розділі Павло звертає свою увагу на поганських християнів, які правдоподібно були більшістю в Ефесі. Вони колись ходили згідно провідником світу цього (Сатаною Дияволом) і поводилися за бажанням грішного тіла, і тому не мали Божої ласки. Як необрізані погани вони не знали про Божу угоду з Авраамом, і не були під нею. Але тепер вони були з’єднані з Ісусом Христом. А як? Тому що Ісусова жертва сповнила зразки Закону і закінчила його, Закон, який був перепоною між юдеями, а поганами. Ставшись християнами, ці погани в Ефесії тепер є співгорожани і члени Божої родини. Вони не отримали цього стану через свою власну заслугу, але отримали його тому що увірували, яка то віра є дар Божий.

Тоді, ув’язнений Павло розказує про обов’язки, які Бог довірив йому. Хоч був менший від найменших зі всіх святих, йому довірилося привілей звіщати поганам святу таємницю, щоб вони також могли користати з обітниць через єдність із Христом. Через Ісуса Христа вони можуть приступати до Бога з цілковитим довір’ям і сміливістю.

Павло знову молиться за своїх християнських братів, цей раз просить, щоб Бог поміг їм бути сильними і добре-угрунтованими вірою і любов’ю на певній основі. Закінчуючи цю частину свого листа він висловлює дуже заохочуючу думку, що Бог може вчинити нам багато більше від усього чого ми можемо просити в Нього або уявити собі.

БОЖІ „ДАРИ”, ЯК ДОПОМОГА ДО ЄДНОСТИ

Павло починає другу половину свого листа даючи вказівки християнам правильно поводитися з цілковитою покірністю і лагідністю. А ради якої цілі? Щоб усі були з’єднані в союзі миру. Так, єдність є дуже важна! „Одне тіло, один дух, . . . в одній надії вашого покликання. Один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх”. (Ефес. 4:2—6) Семиразова єдність! Як далеко так зване Християнство відступило від такої єдности!

Продовжуючи, Павло звертає увагу на те, що Бог дав такі дари в людях, як апостоли, пророки, благовісники, пастирі та вчителі. А чому? Знову, з наміром, щоб була єдність: „Аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого”, щоб уже не бути малолітками, але дорослими, щоб стояти твердо і з’єднано, як одно тіло, в якому кожний суглоб і член додає до добробуту і користі тіла.— Ефес. 4:11—16.

ХРИСТИЯНСЬКІ ХАРАКТЕРНІ РИСИ ВАЖНІ ДЛЯ ЄДНОСТИ

Для цієї цілі християни мусять позбутися старої особистости з її самолюбними бажаннями та звичаями і „зодягнутися в нову особистість, створену за Божою волею у справедливості і вірності”.— Ефес. 4:22—24, НС.

Щоб втримати християнську єдність, то вони мусять говорити правду, не гніватися один на одного, і не красти один від одного. І вони не повинні вживати брудної мови, але говорити все те, що є добре на збудовання. Замість гніватися і кричати один на одних, християни повинні бути ласкаві, милостиві, прощати один одному, і таким способом ставати наслідувачами Бога, Який також прощає добровільно.— Ефес. 4:25—32.

Тоді Павло перестерігає проти статевої неморальности, яка також може діяти, як розділююча сила. Християни повинні обминати розпусту, нечисть, соромливе поводження, брудних жартів. Замість товаришувати з тими, що практикують все це і брати участь з ними у такій поведінці, вони повинні „допевнятися, що приємне для Господа” і докоряти тим, що практикують такі злі речі. Так, ми мусимо „уважати, щоб поводитися обережно, не як немудрі, але як мудрі, використовуючи час” для корисних вчинків, „дні бо лукаві”. (Ефес. 5:10, 15, 16) Замість п’янствувати, християни повинні наповнятися Божим духом; це поможе нам, коли ми будемо говорити один до одного псальмами, хвалити Бога, духовними піснями з музикою в наших серцях.

ПОКОРА ДОПОМАГАЄ ЄДНОСТІ

Павло тоді згадує про принцип покори, яка є потрібна для християнської єдности. Всі християни повинні коритися один одному. Дружини повинні коритися своїм чоловікам. І це не повинно роздратовувати їх, коли чоловіки, так як Павло дальше радить, люблять своїх дружин, як свої власні тіла — по суті, навіть більше від себе самих, бо вони повинні любити своїх дружин так, як Христос любив збір. А як Він любив його? Так, що віддав Своє власне життя за нього. Справді, коли чоловік має таку любов до своєї дружини, а його дружина цілком кориться йому, то будуть, так, як Бог мав в Своєму намірі спочатку, з’єднані в „одному тілі”. Щоб у родині була Христова єдність, то діти мусять коритися своїм родичам, а батьки мусять старатися не дратувати своїх дітей, але виховувати їх у дисципліні Єгови.— Ефес. 5:21 до 6:4.

Беручи цей принцип про єдність ще в іншу ділянку людського споріднення, Павло радить, щоб слуги корилися своїм панам і охочо служили їм. Таж Бог нагородить їхню добродійність без різниці чи людські пани завважують її чи ні. Однак, тілесні пани, коли мають справу з своїми слугами, повинні пам’ятати, що вони мають Пана на небі перед Яким будуть відповідати.— Ефес. 6:5—9.

ДУХОВНА ЗБРОЯ ПОТРІБНА

Ефес було місто славне не лише за його великий храм Артеміди, але також за чарівництво. (Дії 19:11—20) Дуже придатно, Павло заохочує християнів зодягнутися в цілковиту зброю від Бога, щоб могли твердо встояти проти „світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби”. (Ефес. 6:11—13) А з чого ця зброя складається? Вона поміщає правду Божого Слова і броню праведности для серця. Також, в ній є спорядження доброї новини миру, великий щит віри, надія на спасіння, як шолом, а за зброю меч духовний, що є Боже слово.— Ефес. 6:14—17.

Проте, з цією цілковитою зброєю є ще щось потрібно. А що це є? Молитва, щоб дістати помочі від Бога. Отже Павло продовжає: „Усякою молитвою й благанням кожного часу моліться духом... за всіх святих”. Покірно Павло просить їх молитися за нього, щоб він міг звіщати добру новину „зо сміливістю”.— Ефес. 6:18—20.

На закінчення Павло пише, що його любимий брат Тихик розповість зборові в Ефесі, як Павлові поводиться. З цього виглядає, що він приніс їм Павлового листа з Риму. І так, як Павло робить у всіх своїх листах, він кінчає його молитвою, щоб вони могли далі отримувати незаслужену ласку від Бога.

Яку гарну науку і нагадування про єдність для нас сьогодні апостол поміщає в цьому листі до Ефесян! Ми всі повинні більше бути обізнані з цим листом і приводити наше життя в ближчу гармонію з ним!

[Примітки]