Дальші міркування про безсмертність душі

ЖИТТЯ є дорогий дар від Бога. В обличчі небезпеки, люди виявляють, що бажають жити. Коли хтось помре, то ті живі, що любили ту особу переважно надіються, щоб смерть „не закінчила все це” для померлого.

Слово Боже поміщає чудову надію для померлих. Наприклад, Ісус сказав: „Оце ж воля Того, Хто послав Мене,— щоб з усього, що дав Мені Він, Я нічого не стратив, але воскресив те останнього дня. Оце ж воля Мого Отця, щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня”.— Ів. 6:39, 40.

Що стається від часу смерти до воскресення „останнього дня”? Чи вас навчили, що в часі смерти, безсмертна „душа” виходить із тіла, залишаючись свідома і відчуває приємність або переносить муки, аж поки знову не з’єднається з тілом у часі воскресення? Мільйони людей, які колись вірили в таку науку, тепер мають дальші міркування про неї. А чому?

ДЕЯКІ ДАЛЬШІ МІРКУВАННЯ

Багато століть науковці Біблії і священики бачили суперечність між наукою про безсмертність душі, а воскресенням. Між цим був перекладач Біблії, Вілям Тиндел, який сказав: „Коли засилають душі до неба, пекла, або до чистилища, то нищать Христову й Павлову науку про воскресення . . . Якщо душа пішла до неба, то скажіть мені, пощо воскресення”? Тиндел також зауважив, що наука про безсмертність душі почалася „з поганськими філософами”.

Подібно, римо-католицький священик Рей Т. Бослер написав статтю, яка появилася в осени 1974 р.: „Новий Заповіт ніде не згадує про безсмертну душу відмінну від тіла . . . Коли Новий Заповіт уживає слово душа, то відноситься до дійсної особи — тіла й душі,— яка входить у нове життя, коли воскресає . . . . Наші теологи не погоджуються між собою відносно того, в якій формі святі існують аж до їхнього воскресення . . . . Тут теологи роблять припущення про незнане; отже, ми не можемо сподіватися багато допомоги від них”.

Єврейська Енциклопедія каже: „Віра, що душа далі існує по смерті тіла, є філософське або теологічне припущення замість звичайної віри, і Біблія ніде не вчить цього”.

А що Біблія дійсно вчить про душу?

ДУША,— ЩО ЦЕ Є? ЧИ ВОНА МОЖЕ ВМЕРТИ?

Біблія перше згадує про людську душу в Першій книзі Мойсея 2:7, НС, (анг.), а саме: „І Бог Єгова створив людину з пороху земного й вдихнув в її ніздрі дихання життя і людина стала живою душею”. Просимо звернути увагу, що людина не отримала душі, але, що вона стала живою душею. Душа — це ціла особа, а не якась невидима частина людини. Чи ви знали це? Зверніть пильну увагу на дальший біблійний доказ цього:

„І сини Йосипа, що народилися йому в Єгипті, дві душі”. (1 Мойс. 46:27) „Тепер коли яка душа принесе Єгові хлібну жертву . . . ”. (3 Мойс. 2:1, НС, анг.) „Кожна душа з вас не буде їсти крови”.(3 Мойс. 17:12) „І був страх у кожній душі”. (Дії 2:43) „А всіх душ в кораблі — нас було двіста сімдесят шість”.— Дії 27:37.

Продовж століття видатні науковці Біблії признавали цей факт. Наприклад, Мартин Лютер писав про слово душа, так як воно вживається у біблійній єврейській мові: „Воно відноситься не лише до частини людини так, як ми, німці говоримо про душу, але до цілої людини з її п’ятьма почуттями, як вона годує себе м’ясом і напитком”. Лютер, поставив науку про безсмертність душі між „безконечними повторними вигадками купами сміття папських наказів Римо-Католицької Церкви”.

Недавно, теолог Карл Барт сказав на радіопередачі: „Ніколи не забувайте, факту, що Біблія . . . зображає людину в її єдності, в її цілості, її душу, тобто її особисте життя, яке можна відрізнити від її тіла, але не відлучити, так як тіло можна відрізнити від її душі, але не відлучити”.

Чи це значить, що коли тіло вмирає, то душа вмирає? Біблія повторно каже, що душі вмирають або що їх можна знищити. Наприклад: „Я вигублю ту душу з-посеред народу”. (3 Мойс. 23:30) „Кожний, хто забив душу . . . ”. (4 Мойс. 31:19, НС, анг.) „Ісус же промовив до них: ,Запитаю Я вас: Що годиться в суботу робити . . . душу спасти, чи згубити?’”— Луки 6:9.

А який є стан душі, яку вбивається або знищиться? Зауважте, що патріарх Йов каже з ним було б сталося, коли б він помер при народженню: „Бо тепер я лежав би спокійно, і спав би, та був би мені відпочинок”. (Йова 3:13) Так як Йов розумів справу, то померлі лежали спокійно, спали. Погоджуючись з цим, Писання далі каже: „А померлі нічого не знають”.— Еккл. 9:5; Ів. 11:11—13; Дії 7:60; 1 Кор. 15:6, 18, 20, 51; 2 Пет. 3:4.

ДУША ,ВІДХОДИТЬ, І ,ПРИХОДИТЬ’ — В ЯКОМУ РОЗУМІННІ?

Коли Біблія описує смерть дружини Якова, Рахілі, то каже: „Коли виходила душа її, (бо вмирала вона), то назвала йому [свого новонародженого сина] ім’я Бен-Оні”. (1 Мойс. 35:18) Коли пророк Ілля воскресив сина одної вдови, то Біблія каже: „І вислухав Господь [Єгова, НС, анг.] голоса Іллі, і вернулась душа дитини в неї, і вона ожила”.— 1 Цар. 17:22.

А що це значить, що душа „виходила” і ,приходила’ в цих випадках? Це можна ясно бачити з книги 1 Царів 17:22: „І вислухав Господь голоса Іллі, і вернулася душа дитини в неї, і вона ожила”. Коли люди вмирають, то їхнє життя, як людські душі, виходять. Це життя, а не якась свідома сутність, вернулося назад у тіло хлопця. Тому Ілля сказав до матері хлопця: „Дивись,— твій син [ціла особа, не лише його тіло] живий”.— 1 Цар. 17:23.

ЧИ В ШЕОЛІ/ГАДЕСІ Є ЖИТТЯ?

Деякі не можуть зрозуміти слідуючі слова про „царя Вавилону”: „Заворушивсь тобою із долу шеолу (пекло, УП) [єврейське] назустріч твоєму приходу; . . . і підняв з їхніх тронів всіх людських царів. Вони всі зачнуть говорити та й скажуть тобі: І ти ослабів, як і ми, став подібний до нас! Зіпхнута у шеол (гріб, УП) твоя гордість та гра твоїх арф; вистелено під тобою червою, і черв’як накриває тебе”. (Іс. 14:9—11) А що ці вірші значать?

Зауважте, 4-ий вірш цього самого розділу каже, що це є „приповість” (ма-шал, „приказка”, єврейське; па·ра,-бо·ла, „притча’’, латинський Вулгат). Тут уживається поетичну мову представляти неживі речі, немов вони говорили. 8-ий вірш постачає ще один приклад: „Кипариси та кедри ливанські тобою втішаються й кажуть: ,Відколи ти ліг, не приходить на нас дроворуб!’ ”— Порівняйте Суддів 9:8—15.

Певно Боже Слово не каже, що дійсні кедри й кипариси тішуться та розмовляють між собою. І намір не є передавати думку, що душі померлих є притомні в шеолі (пеклі) й сидять на престолах. Тут лише вживається поетичну мову передсказати, що вавилонська династія впаде, як світова сила.

Чи ви зауважили, що Уповноважений Переклад переводить єврейське слово шеол на „пекло” в 9-му вірші, але вживає слово „гріб” у 11-му? Коментар Біблії Шаф-Ланґ каже:

„Переважно це слово належить до поетичної мови Старого Заповіту . . . Шеол являється, як спільне слово на всі гроби. Хто відважиться заперечити цю точку, а принаймні в 31 і 32 розділах Єзекіїля? Це є всесвітній гріб, який кличе до себе все земне життя, без різниці яке велике воно було”.

Подібно цьому, маємо ще одну притчу в Луки 16:19—31. Тут Ісус описує про одного ,заможного чоловіка’, який переносив пекельні муки в Гадесі (грецьке рівне слову шеол), коли „один жебрак на ім’я Лазар” отримував благословенства в лоні Авраама’. Але знову тут нічого не згадується, що душі мучаться після фізичної смерти. Це також є притча; і так, як зміст показує, заможний чоловік представляє єврейських тодішніх релігійних провідників, а Лазар представляє звичайних людей, які прийняли Ісуса Христа. По Ісусовій смерті, обидва класи переносили досвіди, що сходилися з Ісусовою буквальною мовою.a

„ВОГОНЬ, ЯКОГО НЕМОЖЛИВО ЗАГАСИТИ

Що, проте, Ісус мав на думці, коли говорив про „огненну геєнну”? (Мат. 5:22, яке слово переводиться на „пекельний вогонь” в УП) Приклад Ісусової науки про геєнну знаходимо в Марка 9:43—48.

„І коли рука твоя спокушує тебе,— відітни її: краще тобі ввійти до життя одноруким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгасимого. І коли нога твоя спокушає тебе,— відітни її: краще тобі ввійти до життя одноногим, ніж з обома ногами бути вкиненим до геєнни. І коли твоє око тебе спокушує,— вибери його: краще тобі однооким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни, де їхній черв’як не вмирає, і не гасне огонь”.

Чи Ісус тут потверджував популярний єврейський погляд про вогняні муки після смерти? В дійсності, не є ясно, який був погляд євреїв того часу про стан померлих. Твір Рабинський Збірник Вибранних Віршів, якого вклали єврейські вчені Клод Монтефіоре і Герберт Лов:

„Знову маємо замішання: бо одна наука вчить, що коли хтось помре, то спить аж поки не ,встане’ в загальному воскресенню на останній суд. А інша вчить, що коли хтось помре, якщо ви є праведний або покаявся (а особливо якщо ви є ізраїльтянин), то будете втішатися щасливим життям у блаженному майбутньому світі, але якщо ви є лукавий, ідолопоклонник і ворог Ізраїля, то можете, коли помрете, піти просто в пекло . . . . Або, коли закінчиться доба в пеклі, тоді можете, бути цілком знищений. Або, ви можете бути знищені в часі земної смерти. Не бракує віршів, які натякають усі ці різні химерні поняття і замішання, і немає прийнятої теорії або поняття”.

Чи ви зауважили, що єврейські погляди про стан померлих поміщають „спання” до воскресення, як і можливе ,знищення’? Очевидно, що Ісус мав знищення на думці, коли згадував про геєнну, бо пізніше заохочував своїх учнів: „І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні”.— Мат. 10:28.

Якщо це є правда, то чому Ісус єднає „вогонь” з геєнною? Про це знаходимо трохи інформації в Новому Коментарі Біблії (анг. мові) (1965 р.). „Геєнна була грецька назва на долину Гінном біля Єрусалиму в якій вогні горіли постійно спалюючи міське сміття. Це є гарний приклад останнього знищення”. Отже, коли Біблія згадує про геєнну, то не закладає основи на науку про вічні сумлінні муки в пеклі.

„ЦІЛКОВИТА ПЛАТОНІЧНА ПОЗИЦІЯ”

Якщо Біблія ніколи не згадує про безсмертні душі, які виходять із тіла в часі смерти, звідки ж то повстала така ідея? Теологи позичили її від грецького філософа Платона, а він взяв її від поганських таємничих релігій, які почалися в стародавньому Вавилоні. Платон писав: „Чи ми віримо, що існує така річ, як смерть . . . . Чи смерть не значить розлучення душі від тіла? І бути мертвими значить закінчення цього; коли душа існує сама собою, виходить із тіла, тіло відпускається від душі, то що це є як не смерть?” (Phaedo, 64 Секція) Зауважує Енциклопедія Філософії (анг.), (1967 р.):

„Всі віруючі в те, що розум або душа є сутність (щось дійсне, існуюче) у тому розумінні, що може існувати сама без тіла, хиляться до платонічного погляду, і кожний, хто каже, що ця припустима сутність розума або душі є дійсна або правдива особа, схиляється цілком до платонічного погляду”.

До якої міри грецька філософія впливала на так зване Християнство, професор Доґлас Т. Голден каже в своїй книжці Смерть Не Буде Панувати (анг.):

„Християнська філософія є так змішана з грецькою філософією, що виховала осіб з дев’яти частин грецької думки, а одної християнської”.

Так, як Біблія вчить, людська душа це є сама особа. Коли особа вмирає, то душа вмирає (Єзек. 18:4, 20) Мертві не є притомні, не відчувають ні радости, ні болю, а чекають життя через воскресення. (Еккл. 9:5, 10; Пс. 146:4; Дії 24:15) Популярна релігійна наука про безсмертність душі прийшла не з Слова Божого, але з грецької філософії. Приймаючи це до уваги, то чи ви також не повинні дальше роздумувати про безсмертність душі?

[Примітки]