Картаючи осіб, які грішать

“А тих, хто грішить, картай перед усіма, щоб і інші страх мали”.— 1 Тим. 5:20.

1, 2. Які інструкції Павло дав Тимофійові, коли Тимофій був в Ефесі, й які питання це підносить?

КОЛИ апостол Павло давав пораду своєму співпрацівникові Тимофійові відносно того, як він мав розв’язати проблеми в Ефесі, де деякі підбурювали марні дискусії й суперницьку науку, він сказав: “А тих, хто грішить, картай перед усіма, щоб інші страх мали”.— 1 Тим. 5:20; 1:3—7; 6:3—5.

² А що апостол Павло мав на думці, коли сказав ‘грішить?’ Чи чинити якийсь злочин більше, як раз автоматично значить, що хтось ‘практикує’ гріх?

УСТАНОВЛЮЮЧИ ХТО ‘ПРАКТИКУЄ’ ГРІХ

3, 4. Яке є значення грецького вислову, якого Павло тут ужив, і як деякі переклади переводять його?

³ Вертаючись назад до грецької мови, якою Павло писав, ми знаходимо, що вислів на ‘практикувати гріх’ є ha·mar·ta’non·tas, дієвий дієприкметник у теперішньому часі від дієслова “грішити” в грецькій мові. А що це показує? Зауважте, що коментарі Біблії кажуть (курсив доданий на наголос):

Твір The Expositors’ Greek Testament каже: “. . . вживання дієприкметника в теперішньому часі піддає думку, що тут говориться про звичних грішників. . . . Павло говорить про наполегливих грішників”.

Твір Щаф-Ленґа Critical Doctrinal and Homiletical Commentary каже: “Грішників представляється немов вони ще живуть в грісі, де вживається теперішній час [форма дієслова] якщо б інакше, то дієслово в доконаному часі [граматична форма] вживається”.

⁴ Отже, Павло вживав форму дієслова, що описує про теперішній, а не минулий час, відносячись до продовжуючого напряму, а не покиненого. Признаючи це, різні переклади Біблії переводять цей вислів в цей спосіб:

Йонґ: “Ті, що грішать. . .”

Ротергам: “Але ті, що грішать. . .”

Нокс: “. . . ті, що живуть неправильно”.

Поправлений Стендард Переклад: “Щодо тих, які наполягають жити у грісі. . .”

Новий Американський Стендард Переклад: “Ті, що продовжують у грісі...”

5. (а) Що стається коли повторяється гріх? (б) Однак, який є найважніший чинник коли визначається хто є ті “особи, що практикують гріх”?

⁵ Нема ніякого сумніву, що кожний раз, коли гріх повторяється, то серйозність злочину збільшується. І коли хтось грішить довший час, то дійсно практикує гріх. Проте, з вищеподаної інформації можна бачити, чому коли особа, яка вчинить якийсь гріх раз, можливо два або три рази, само собою не ставить її між тими, які Павло каже є “особи, що практикують гріх”. Важне питання є: Чи особа відвернулася від злочину, чи вона покинула його? Або чи вона далі продовжує грішити, і зробила його наполегливим напрямом? Якщо так, то особа є та про яку апостол говорить.

6, 7. Як Матвія 7:7 показує, що це значить ‘практикувати’ щось?

⁶ Інші вірші, що вживають теперішній час грецьких дієслів доказують цей факт. У Матвія 7:7, наприклад, теперішній час (наказовий спосіб) дієслова з’являється три рази в грецьких рукописах, і Переклад Нового Світу ось як переводить його:

“Продовжайте просити, і буде вам дано; продовжайте шукати, і знайдете; продовжайте стукати, і відчинеться вам”.

⁷ Певно, Ісус не мав на думці, що коли раз попросимо чогось у Бога — можливо кілька разів,— що виконуємо це напучування. Ні, ми повинні продовжати, наполегливо просити, шукати і стукати.

8. Отже до кого відноситься в 1 Тимофія 5:20, а до кого ні?

⁸ Отже 1 Тимофія 5:20 говорить про гріх за який треба картати перед усіма тому, що його ще не покинулося, але далі практикується. З цього стається ясно, що апостол не говорить про осіб, які колись згрішили раз або кілька разів, але які пізніше покаялися і покинули злочин.

НЕ СТРИМУЙТЕСЯ ШУКАТИ ПОТРІБНОЇ ДОПОМОГИ

9. Як можна бачити, що покаяний грішник ніколи не повинен стримуватися, щоб не шукати допомоги від християнських старших?

⁹ Чи є якась причина, тоді, щоб член збору, що згрішив, будь то статевий гріх, чи якийсь інший, але який щиро покаявся, стримувався і не шукав допомоги від старших, щоб підкріпити себе проти майбутнього такого гріха? На відповідь, зауважте, що учень Яків радить у своєму листі. Якова 5:14—16, НС:

“Чи хворіє хто з вас? Хай покличе старших збору, і над ним хай помоляться, намастивши його оливою в ім’я Єгови. І молитва віри вздоровить недужого, і Єгова його підійме, а коли він гріхи [множина, показуючи, що грішив кілька разів] був учинив, то вони йому простяться. Отже, признавайтесь один перед одним у своїх прогріхах, і моліться один за одного, щоб вам уздоровитись”.— Порівняйте Псалом 41:2—5.

10, 11. (а) Знаючи, що старші бажають уздоровляти, то як це повинно впливати на покаяного грішника? (б) Дайте приклад.

¹⁰ Як це заохочує покаяного грішника ‘явно признавати гріх один перед одним’, якщо він знає, що ті перед якими він признає головно бажають допомогти йому “уздоровитись” від його духовної недуги. З другої сторони, коли б покаяний грішник відчував, що з ним зараз будуть поводитися в такий спосіб, що він заслужив картання перед цілим збором, як той, що ‘практикує гріх’, то наслідки можуть бути цілком інші.

¹¹ Наприклад: Чоловік, що часами пив забагато алкоголю перед тим, як став християнином може залишитися вдома сам на якийсь час. У тому часі він може оп’яніти вином або пивом, можливо роблячи це кілька разів за пару днів. Тоді він може дуже засоромитися і щиро жалувати, що зробив це. Бачучи, що цим він вертається назад до своїх старих звичаїв, він можливо схоче допомоги від старших, щоб підкріпити його постанову, щоб більше не повторяти злочин. Якщо б він думав, що вчинивши злочин кілька разів, старші автоматично будуть виголошувати справу перед збором, то він міг би стримуватися і не шукати їхньої допомоги.

12. Яка перепона не повинна існувати, і що поможе припинити її?

¹² Таке відношення може витворити перепону між пастирями збору, а тими, що дійсно потребують їхньої допомоги, щоб не вертатися назад до злочину! З другого боку, коли грішник має довір’я, що старші застановляться над його щирістю покаятися і покинути злочин і тепер бажаючи ніколи не вернутися назад до нього, то певно, що це заохотить його піти до старших, прийняти їхньої допомоги так, як хвора вівця відноситься до свого пастиря.— Протиставте Псалом 23:1—5 з Єзекіїля 34:4.

13. Чому старші часами мусять взяти перший крок відносно помиляючих?

¹³ Можливо старші почують про серйозний злочин від когось іншого, а не від самого грішника. Як пастирі, які цікавляться духовним добробутом цього члена стада, вони схочуть поговорити з ним про те, що чули. Вони можливо довідаються, що він оціняє їхню допомогу, але не приходив до них тому, що соромився, або з якихось подібних особистих причин. Вони навіть можуть знайти, що він уже покаявся за свій злочин і більше не грішить.

14. Коли старші є задоволені, що грішника покартало його власне серце, то що вони таки будуть робити?

¹⁴ Коли старші є задоволені, що такий був дійсно покараний своїм власним серцем або сумлінням і через силу Божого Слова, тоді вони можуть помагати йому видужати духовно. Вони будуть давати здорової біблійної поради, підкріпити покаяного, щоб він більше не вертався до злочину і щоб нагадати йому про серйозність його стану. Вони поможуть йому більше оціняти небезпеку, а навіть тимчасової ‘необережности’ і про потребу ‘виконувати своє спасіння зо страхом і тремтінням’.— Фил. 2:12.

РІВНОВАГА І РОЗСУДОК КОЛИ ОБДУМУЄТЬСЯ ПОТРЕБИ

15. Отже, що вирішує, яку сторону старші будуть вибирати?

¹⁵ В якому-небудь випадку серйозного злочину, то без різниці чи покаяний приступає до старших збору, або чи вони йдуть до нього, то старші мусять бути певні, що він уже щиро покаявся і дійсно старається йти правильним шляхом. Якщо власне серце особи не покартало і не спонукало її покинути злочин, то старші мають обов’язок старатися допомогти завести ці потрібні зміни.

16. Чи хтось, що вчинить гріх лише один раз може ‘практикувати’ той гріх? Якщо так, то як?

¹⁶ Таким чином, хоч кількість разів, що переступник учинив злочин є дійсно серйозний чинник над яким треба застановитися і добре обдумати, то він не є в кожному випадку вирішальний фактор чи особі треба біблійного картання. Особа могла вчинити неморальність лише один раз. Але якщо вона не покаялася щиро, то таки далі ‘практикує’ неморальність. А як? Тому, що вона не відкинула або не зріклася цього злочину в своєму серці. Ісус сказав, що коли чоловік дивиться на жінку із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у своїм серці. (Мат. 5:28) Отже, коли особа дивиться або пригадує якийсь гріх із міркою задоволення замість огидою і з глибоким жалем з постановою більше не повторяти його, то вона ще практикує той гріх в серці своїм. Боже прощення через Ісуса Христа ще не очистило її, отже вона далі є нечиста. (1 Ів. 1:9; 2:1) Якщо б нагода була, вона правдоподібно знову вчинила б такий гріх, коли б вірила, що їй вдасться.

17. Особливо до якого заявленого покаяння старші мусять бути обережні?

¹⁷ Отже, тому старші мають добру причину поводитися дуже обережно з заявами покаяного, коли є доказано, що особа має напрям бути лицеміром, говорити неправду або навмисно обманювати або коли є доказ, що вона свідомо планувала вчинити такий злочин. Це є цілком інакше від того, коли особа ‘впаде’ через тілесну слабість, під несподіваним натиском спокушуючих обставин. Прикладом цього маємо Ананію і його дружину, які планували обман, ‘змовилися вчинити злочин в їхніх серцях’.— Дії 5:1—11.

18. (а) Коли злочин робиться в очевидний і безсоромний спосіб, то чи старші мусять вагатися виключити таку особу? Що показує це? (б) Якщо хтось явно нехтував праведні рівні й коли його пізніше прийметься назад до збору через щире покаяння, то над чим треба бути дуже обережним?

¹⁸ Отже, коли одружений чоловік таємно залицяється до якоїсь жінки, і вдає бути чистим, можливо навіть приймає святі обов’язки в зборі, а потім покидає свою дружину і втікає з цією жінкою, то чи старші повинні вагатися над тим чи виключати таку особу із збору? Певно, що ні. Коли апостол Павло довідався про чоловіка, що жив із жінкою, яка ще була дружина його батька, то він наказав зборові негайно ‘вилучити лукавого чоловіка з-поміж себе’. (1 Кор. 5:1—5, 12, 13) Подібно, старші повинні бути дуже обережні, коли обдумують просьбу відновлення такої особи, що дала їм мало причини довіряти її слову, що воно є щире і правдиве. Якщо, пізніше таку особу прийметься назад до збору, то старші повинні дуже вважати у майбутності відносно давання їй якоїсь відповідальності у зборі.

19. Як хтось, що ще не запанував над своєю проблемою може відбивати краще бажання серця від тих про яких ми раніше згадали?

¹⁹ Протилежно таким, хтось у зборі може шукати допомоги у старших признаючись, що ще бориться з проблемою. Хоч він можливо ще цілком не запанував над своєю проблемою, то може відбивати щире бажання перемогти її, і коли нема іншого доказу на сумнів, то пастирі збору будуть помагати йому. Певно, що така особа є цілком інша від тієї, що свідомо планує зводити або яка старається оправдувати неправильний шлях.— Пс. 51:3—5, 12, 19.

20. Як ті, що продовжують чинити гріх обманюють себе, і чому це ставить небезпеку для збору?

²⁰ Особа, що продовжає ходити гріхом, переважно оправдує себе в свойому розумі’, навіть переконує себе, що Бог недобачає і прощає її переступ. (Порівняйте Псалом 36:3; 50:17—21.) Ще гірше, вона може втягати ще інших у свій гріх. Приповістка 10:17 каже: “Хто напучування стереже той на стежці життя, а хто нехтує картання, той блудить”. Для її власного добра і для добра всіх, вона мусить відповісти за свої вчинки і випростуватися.

КАРТАЮЧИ З ТЕРПЕЛИВІСТЮ ТА З НАУКОЮ

21. Коли потрібно, то в який біблійний спосіб старші повинні картати?

²¹ Коли обставини показують, що когось треба покартати, то як пастирі збору поступають? Якщо злочин не є признаний, то старші мають обов’язок представити перед переступником “переконливий доказ” його злочину. Вони не можуть зробити цього, коли не мають нічого доказаного, лише чутки. (Порівняйте Івана 16:8; Ісаї 11:3.) Вони можливо будуть змушені випитувати його, щоб заснувати деякі важні факти. Але, картати головно вимагає, щоб вони вживали біблійний доказ і аргумент, щоб спростувати думку, що такий грішний напрямок може бути оправданий в Божих очах. Вони повинні старатися допомогти йому бачити злочин тим чим він дійсно є і чому він повинен ненавидіти його. (Євр. 1:9) Таким чином вони поправляють його, і помагають йому “спростувати” себе. Їхній намір, як пастирів є допомогти йому покаятися і покинути неправильний шлях, не лише вчинком, але в розумі й серці.— Тита 1:9; Як. 1:25; 2:8, 9.

22. Як основний намір християнського картання буде провадити старших у їхніх зусиллях, і як вони можуть виконувати інструкції картати “з терпеливістю та з наукою”?

²² Пам’ятаючи намір картання, старші не повинні думати, що вони є лише група, яка шукає фактів і засновує провини. Вони не лише будуть докоряти злочинцеві (хоч їхнє картання може поміщати і докір). Вони мають благородний і любимий намір ‘навернути грішника від його блуду, щоб спасти душу від смерти’. (Як. 5:19, 20) Певно вони не повинні квапитися, ніби вони мусять добитися своєї мети лише за одною дискусією в певному даному часі. Якщо вони відчувають, що більше часу вимагається, то вони можуть дати пораду особі подумати над тим, що вони сказали їй, і молитися, а тоді вони можуть зробити розпорядок поговорити з нею іншим разом. Це може дати їхній пораді і картанню нагоду вкорінитися в її розумі й серці. І навіть коли вони прийдуть до якогось висновку (після одної або кілька розмов з особою), то вони можуть побачити, що відновити таку особу до духовного здоров’я може вимагати дальшої допомоги на якийсь час. Але, вони будуть задоволені тим, що так, як сказано в 2 Тимофія 4:2, вони картали і напучували “з терпеливістю та з наукою”. Час й зусилля на це є варта потратити.a

23. (а) Чи це значить, що ті, які відвернуться від злочину далі будуть доглядати своїх обов’язків у зборі так, як вони колись робили? Чому? (б) Над якими факторами старші мусять застановлятися в кожному випадку?

²³ Факт, що хтось покартав себе в свойому серці, не значить, обов’язково, що він буде далі мати ті самі бов’язки в зборі, яких він колись доглядав. Так як особа, яка видужує від фізичної недуги не може нести такий тягар, як інші, то так може бути і з нею. Старші можливо вирішать не вживати таку особу в відповідальних справах на якийсь час, думаючи, що таке обмеження поможе їй виправитися’. (Гал. 6:1) І коли хтось покається лише тому, що його покартали, тобто, коли переконали його про його грішний шлях, щоб він щиро покаявся, то коли від нього відбираються відповідальність або привілеї, то цим його “дисциплінується в праведності”. (2 Тим. 3:16; Євр. 12:5, 6) У всіх випадках, старші мусять брати до уваги такі фактори, як серйозність вчиненого злочину, час, який вже минув відколи його вчинилося, обставини, що довели до такого вчинку і до якої міри його було вчинено добровільно або відмовлення слухатися ранішніх пересторог.

24, 25. (а) Що ці біблійні принципи вимагають від старших, і як? (б) Над чим ще треба застановитися?

²⁴ Справді, що все це вимагає рівноваги і розсудку, проникливости і розуміння. Старші мусять дуже уважно обмірковувати добробут особи і збору взагалі. З другого боку, вони мусять відчувати їхній обов’язок перед Богом, щоб злочин не входив і не розширявся в зборі. І разом з тим вони мусять також уважати, щоб спосіб, яким вони поводяться з своїми братами завжди відбивав мудрі і милосердні способи Бога Єгови.— Порівняйте Дії 20:28—31; Юди 3, 4, 21—23.

²⁵ Але, що значать Павлові інструкції картати “перед усіма” тих, що вперто продовжують, грішити? Розгляньмо, як ці інструкції треба застосовувати.

[Примітки]