Тримайтеся — сповнення обітниці наближається!
“Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю”.— Євр. 10:36.
1. Що надійна обітниця впливала на спільного предка арабів і ізраїльтянів зробити з себе?
ДОБРА обітниця, яку робить надійна особа, може спонукати когось вибрати нагороджуючий шлях або напрямок. Лише ради обітниці, скільки з нас сьогодні були б готові стати чужоземцем, людиною без країни, на чужій землі, сто років? Це є дивно, але ми маємо історичний запис про таку людину! Це є чоловік від якого араби заявляють своє походження, разом із їхніми кревними, ізраїльтянами. Цей спільний предок отримав обітницю, сповнення якої впливає на вічне добро цілого людства.
2. Чому сповнення тієї обітниці вимагало, щоб її одержувач діяв?
2 Сповнення цієї світоважної обітниці вимагало дії, тому що Бог був сказав: “Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до краю, якого Я тобі покажу. І народом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ім’я твоє,— і будеш ти благословенням. І поблагословлю, хто тебе благословить, хто ж тебе проклинає, того прокляну. І благословляться в тобі всі племена землі”.— 1 Мойс. 12:1—3.
3. Відносно тієї обітниці, як це, що Авраам з халдейського Уру є приклад для нас?
3 Які вдячні ми всі, належачи до “племена землі” можемо бути, що одержувач тієї обітниці, Аврам з халдейського Уру вірно послухав Бога! Аврам (який пізніше називався Авраам) є приклад для нас, щоб ми також так робили, щоб скористали з обітниці, яку Бог Авраама дав нам.
4. Як довго Авраам був чоловік без батьківщини в землі Ханаан; також його син Ісак і внук Яків?
4 Коли Авраамові було сімдесят п’ять років, він увійшов в Обіцяну Землю, яка в той час була чужа для нього. Він помер коли мав сто сімдесят п’ять років. Тому він був чоловік без батьківщини продож цілого століття — досить довгий час. Його син Ісак, що народився на цій чужій землі, яку Авраам ще не одержав, тоді, також був чоловік без батьківщини, але навіть ще довший час — сто і вісімдесят років. Яків, син Ісака, якому передалося божественну обітницю, був чоловік без батьківщини сто і тридцять років, перед тим ніж він був покликаний до Єгипту, де він і помер. (1 Мойс. 47:7—9; 49:33) Однак, за його власною просьбою, цього патріарха, якому було сто і сорок сім років, поховали в Обіцяній Землі, землі Ханаан.— 1 Мойс. 50:1—14.
5, 6. Яка характерна риса підкріпляла тих трьох патріархів терпіти двіста п’ятнадцять років у чужій землі, і як лист до Євреїв 11:9, 10, 13—16 доказує це?
5 А що саме підкріпило цих трьох патріархів триматися чужої землі і не вертатися до Уру Халдейського? Що помогло їм витримати в чужій країні Ханаан на протязі двіста і п’ятнадцять років. (1943 до 1728 р. перед З.Д.) Це була їхня віра в Бога Єгову і в певність Його вірної обітниці. Тому ми читаємо в листі ап. Павла до Євреїв 11:9, 10, 13—16:
6 “Вірою він перебував на землі Обіцяній, як на чужій, і проживав у наметах з Ісаком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці, бо чекав він міста, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець. Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них, та визнавали, що “вони на землі чужаниці й приходьки. Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають батьківщини. І коли б вони пам’ятали ту, що вийшли з неї, то мали б були час повернутись. Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому й Бог не соромиться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготував їм місто”.
7. Як Авраам зробив себе небажаною особою у сусідстві свого народження, і якого “міста” він бажав?
7 Авраам, як приклад свому синові Ісакові й внукові Якову, постановив умерти в чужій країні, замість покинути своє призначення і вернутися назад до свого рідного міста, халдейського Уру. Тому що те поганське місто було положене в землі Шінар, то мешканці тієї околиці не любили його за те, що він розгромив чотирьох союзних царів тієї околиці. Вони були Амрафел, цар Шинеару, Арйоха, цар Елласару, Кедор-Лаомер, цар Еламу і Тидал, цар Ґоїму. Авраам з своїм військом забрали всі дорогоцінності й жертви тих царів, яких вони були загарбали, під час їхнього нападу на землю Ханаан. (1 Мойс. 14:1—24; Євр. 7:1) Авраам не хотів вертатися назад у халдейський Ур. Він зрікся його. Він вибрав кочове життя в Обіцяній Землі, бажаючи щось кращого від ідольського, грішного міста в якому він народився. Замість людського міста, Авраам, як і Ісак та Яків, бажали міста або уряду, якого Будівничий та Творець був Бог. Фундаменти халдейського міста Ур лежать в руїнах сьогодні, але не Боже “місто”.
8, 9. (а) Яку спадщину Авраам отримає в воскресенні, й як? (б) Так як показує Римлян 4:11, 12, як Авраам став “батьком” Христових учнів у духовному розумінні?
8 За те, що Авраам був вірний до самої смерти, Бог Єгова пообіцяв йому, не небесну спадщину, але земну, землю Ханаан. Отже, коли Авраам воскресне з мертвих, то буде жити на землі. Але в тому часі земля буде під цілковитим володінням міста “небесного”, месіянського царства Авраамового найважнішого Нащадка, а саме, Ісуса Христа. (Євр. 11:16) Авраам був чудовим прикладом віри цьому славетному Нащадкові, через якого Божі обітниці Авраамові є сповнені, бо Ісус Христос є видатне ‘насіння Авраамове’, в якому всі народи землі будуть вічно благословитися. (1 Мойс. 22:18) У духовному розумінні, Авраам є “батько” учнів Ісуса Христа, не робить різниці, чи вони є вибрані з-поміж обрізаних жидів, чи з-поміж необрізаних поганів. Про це ми читаємо наступні слова:
9 “І прийняв він [Авраам] ознаку [роки по тому як став мандрівничим чужоземцем у землі Ханаан] обрізання, печать праведности через віру, що її в необрізанні мав [перед народженням Ісака], щоб йому бути отцем усіх віруючих, хоч були необрізані [як погани], щоб і їм залічено праведність, і отцем обрізаних, не тільки тих, хто з обрізання [обрізані жиди], але й тих, хто ходить по слідах віри, що її в необрізанні [як погани] мав [віру] наш отець Авраам”.— Рим. 4:11, 12; 1 Мойс. 15:6; 17:7—17.
10. (а) Як Бог, більше від Авраама є “отець усіх віруючих”? (б) Отже, якою рисою ми ввійдемо у сповнення Божої обітниці?
10 Тому, що Авраам став немов духовний батько учням свого природного Нащадка Ісуса Христа, то він представляв Бога Єгову, небесного Отця всього “насіння”, через яке народи землі будуть благословенні. (Гал. 3:8, 9) Таким чином Бог Єгова є Більший Авраам. Від Нього походить віра, бо Він дає свого святого духа тим, що поклоняються Йому, бо один плід Його духа є віра. (Гал. 5:22) Його надійна вірність дотримувати Свої обітниці дає нам надхнення віри в Нього. Багато більше від Авраама, Єгова є Отець вірних або тих, що мають віру. Коли будемо триматися такої віри, то так як Авраам, увійдемо в сповнення Божих обітниць для нас. Наша віра поможе нам тривати аж поки не зазнаємо сповнення Божих обітниць.
“ЧУЖОЗЕМНІ І ЗАХОЖАНЦІ” В ЦЬОМУ СВІТІ
11, 12. Як ми, що так як Авраам чекаємо Божих обітниць, є люди без країни, і як це підтримує те, що є написано в 1 Петра 2:11, 12?
11 Справді, що Авраам є гарний приклад для нас сьогодні, які також чекаємо тих чудових речей, яких нам обіцяв Бог, що не говорить неправди. Тепер ще є чоловіки і жінки, які у символічному розумінні, є особи без батьківщини. Вони є ті, що справді мають віру Авраама. Це є посвячені, хрещені учні Ісуса Христа, що є головний з ‘Авраамового насіння’. Це не з неправильної точки погляду, що їх називається: люди без батьківщини. Цей погляд підтримують слова одного з Христових учнів, апостола Петра, в його першому листі написаний до тих, яких він називає “захожанам розпорошені по Понту, Галатії, Каппадокії, Азії й Віфінії”. (1 Пет. 1:1, НС) В якому розумінні ці християни були “захожани”? Це можна бачити з одинадцятого і дванадцятого вірша в другому розділі, де апостол Петро пише:
12 “Благаю вас любі, як приходьків та подорожніх, щоб ви здержувались від тілесних пожадливостей, що воюють проти душі. Поводьтеся поміж поганами добре, щоб за те, за що вас обмовляють вони, немов би злочинців, побачивши добрі діла, славили Бога в день відвідання”.— 1 Пет. 2:11, 12.
13. (а) Однак, кому ми не є “чужоземці”, і чому ні? (б) Не так як Петро, чому нам не треба вибиратися з цієї лукавої системи?
13 Хоч ми посвячені учні Христа можемо бути “приходьки” або ‘чужоземці’ світові, то якою потіхою це є знати, що ми не є “чужоземці” Богові! У Нього ми вже не є “відчужені й вороги думкою в злих учинках”. (Кол. 1:21) Ми вже не поводимося, “як поводяться погани в марноті свого розуму, вони запаморочені розумом, відчужені від життя Божого за неуцтво, що в них, за стверділість їхніх сердець”. (Ефес. 4:17, 18) Апостол Петро і помазані християни за його дня сподівалися вибратися з системи цього світу коли помруть і вже більше не стануться чужоземцями в тій землі. Але сьогодні, в цьому двадцятому столітті християнського збору, ті християнські Свідки Єгови, які переживуть наближаюче ‘велике горе’ не будуть вибиратися з системи. А чому ні? Тому що ця лукава система сама буде знищена із землі у “війні великого дня Бога Всемогутнього” в якій закінчиться те горе.— Мат. 24:21, 22; Об. 7:14; 16:14, 16; 19:11—21.
14. Яку здорову причину дав Петро, щоб помазані християни поводилися, як “чужоземці й захожанці” в цьому світі?
14 Чи ми дійсно визнаємо бути посвячені християни? Чи ми поводимося так, як “чужоземці і захожанці” між світськими народами, так як надхнений апостол Петро радив нас робити? Він мав здорову причину заохочувати християнів, яким було дане “нове народження до живої надії”, щоб вони уважно поводилися, як особи на чужій землі. Причина на таке поводження є, так як Петро каже: “Але ви — вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись ‘не народ’, а тепер народ Божий”. (1 Пет. 1:3; 2:9, 10) Очевидно, тоді такі вже не є частиною цього світу, який є відчужений від Бога. Вони вже не ходять у темряві, але є світильники від Бога. Вони є подібні до стародавнього Авраама.
15. Так як показує 2 Петра 3:13, 14, яка є надія тих християнів, які дістали “нове народження”?
15 Їхня надія не є надія цього світу. Їхня надія є надхненна Божою обітницею. Ця обітниця вже незабаром має сповнитися, славетне сповнення. Більше як дев’ятнадцять століть тому Петро написав: “Але за Його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, що правда на них пробуває. Тож, улюблені, чекаючи цього, попильнуйте, щоб ви знайшлися для Нього нескверні та чисті у мирі”. (2 Пет. 3:13, 14) Те “нове небо” є “місто” на якого вірний Авраам так терпеливо чекав, небесний уряд, “що має підвалини, що Бог його будівничий та творець”. (Євр. 11:10) А “нова земля”— є нове людське суспільство складаючись із всіх тих, що отримають благословенство через духовне ‘насіння Авраамове’.— 1 Мойс. 22:18; Об. 21:1.
ТАК ЯК ХРИСТОС, ВОНИ НЕ МІШАЮТЬСЯ У СПРАВИ ЦЬОГО СВІТУ
16. Отже, чому християни не можуть цікавитися політичними справами і суперечками народів цього світу?
16 Тому що християни є “чужоземці й захожанці”, які чекають сповнення цієї божественної обітниці, то як вони дійсно можуть цікавитися політичними справами та буйними сутичками народів цього світу? Якщо їхні серця справді прагнуть “нового неба” і “нової землі” під Божим царством, то вони не можуть робити цього!
17. Коли хтось хоче коритися Христовим словам у Матвія 6:32, 33, то чому не може розділювати свою увагу між Божим царством, а людськими царствами?
17 Ісус Христос сказав Своїм учням: “Знає Отець, ваш небесний, що всього того [матеріальних потреб] вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого і правди Його”. (Мат. 6:32, 33) Таке шукання царства Отця небесного перше значить брати дієву участь у виконуванні Ісусового пророцтва: “Ця добра новина царства буде проповідувана по цілій залюдненій землі, на свідоцтво всім народам; і тоді прийде кінець. (Мат. 24:14, НС) Вірний і слухняний християнин не може йти на компроміс і розділювати свій час між справами Божого царства, а людськими царствами і одноразово говорити, що в дійсності перше шукає Божого царства і Божої похвали.
18. Чому християни не мають права робити себе частиною цього світу?
18 Ставши “чужоземцями й захожанцями” в цьому старому світі, християни вже не мають права ставати частиною цього світу. Коли б вони робили так, тоді не будуть мати місця в Ісусовій молитві до Бога: “Благаю, щоб Ти... зберіг їх від злого. Вони не є частиною світу, як і Я не є частиною світу. Освяти Ти їх правдою! Твоє слово — то правда”. (Ів. 17:15—17, НС) На таку молитву була добра причина, тому що “злий” є “князь світу цього”.— Ів. 12:31; 14:30.
19. Як “чужоземці й захожанці”, що християни мусять переносити у цьому світі?
19 Чи цей світ людства під володінням Диявола любить тих християнських “чужоземців і захожанців”, тому що вони постійно відмовляються бути частиною цього світу? Чи світ любив Ісуса Христа, тому що так як Він сказав, Він не був “частиною світу”? Отже, тому Ісус сказав Своїм учням: “Коли вас світ ненавидить, знайте, що Мене він зненавидів перше, як вас. Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас ненавидить. Пригадайте те слово, яке Я вам сказав: ‘Раб не більший за пана свого’. Як Мене переслідували, то й вас переслідувати будуть . . . Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподіє, то думатиме, ніби службу приносить він Богові”. (Ів. 15:18—20; 16:2) Щоб вірний християнин міг увійти у сповнення Божої обітниці, то він мусить вірно переносити таку ненависть і переслідування від світу.
20. Так як є сказано в листі до Євреїв 10:32—34, що християнські євреї, яких ненавиділи так, як Ісуса, мусіли пам’ятати?
20 Християнські євреї в римській провінції Юдеї, а особливо ті, що мешкали в його столиці Єрусалимі, зазнали правду цих перестерігаючих слів свого Месіянського Господа, Ісуса Христа. Коло двадцять вісім років після того як Ісус промовив ці слова, апостол Павло, який сам був християнський єврей, був у позиції написати вірним євреям в Єрусалимі ці підкріпляючі слова: “Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу страждань. Ви були то видовищем зневаги й знущання, то були учасниками тих, що жили так. Ви бо страждали й з ув’язненими, і грабунок свого майна прийняли з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно неминуще та краще”.— Євр. 10:32—34.
ХРИСТИЯНСЬКІ “ПОСЛИ”
21, 22. (а) Через світову ворожість, кого Бог посилав людям і на що? (б) Як це пригадується нам у 2 Коринтян 5:19—21?
21 Треба признати, що світ є дуже ворожий до Бога Єгови та Його вірних людей. Через це, Бог призначив Своїм посвяченим, хрещеним поклонникам, які отримали від Нього “нове народження” посольську службу. (1 Пет. 1:3) Згідно з цим Він висилає їх до відчуженого світу, не благати за миром і йти на компроміс зі світом. Цей присуджений світ не буде ставити перед Богом умови на мир. (Луки 14:31, 32) Бог висилає Своїх послів, щоб вони благали осіб цього світу користати з Божих любих забезпечень й входити в мирне, життя-зберігаюче споріднення з Ним. Християнський єврей, Павло, разом з своїм співєврейським другом, Тимофійом, звертає нам увагу на цей факт, кажучи, в 2 Коринтян 5:19—21:
22 “Бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини, і поклав у нас слово примирення. Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом! Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім”.
23. Тому що ці християнські “посли” приносять “слово примирення”, то чому вони не мають права мішатися в світові політики і сутички?
23 Бувши посли замість Христа для всіх народів, призначені християни мусять приносити ‘слово примирення’ всім людям різного політичного переконання — демократам, республіканцям, соціалістам, націстам, фашистам, комуністам, консерваторам, лейбористам (робітнича партія), і так далі. . . Боже ‘слово примирення’ є однакове для них всіх. З цієї причини, Його “посли замість Христа” не можуть мішатися в політику жодної держави або ставати членами якоїсь політичної партії. Як “посли” від Бога вони є ‘чужоземці і захожанці’, без різниці в якій країні вони проповідують “цю добру новину Царства”. Пам’ятаючи слова апостола Павла, “наше горожанство існує на небесах”. (Фил. 3:20, 21, НС) Вони оціняють факт, що не мають права мішатися в політичні справи. Вони мусять залишатися цілком нейтральними у народних, державних або місцевих політиках і у всіх самолюбних сутичках цього світу.
24. Хоч ці “посли” дуже строго дотримують закони, то що вони зазнають від світу, так як показують Павлові слова до Ефесян 6:19, 20?
24 Отже вони є люди, які найкраще дотримують закон, платять податки і діють на добробут громади. Однак, світ ненавидить цих послів, що заступають Христа; так як цей світ ненавидів самого Христа. (Мат. 22:21; Рим. 13:1—7) Отже, не дивно, що коло шість років пізніше, коли Павло написав те, що є сказано в 2 Коринтян 5:19—21, він був ув’язнений в Римі, Італії, і написав до збору в Ефесі, Малій Азії, щоб вони молилися за нього: “Щоб дане було мені слово відкрити уста свої, і зо сміливістю провіщати таємницю Євангелії, для якої посол я в кайданах”.— Ефес. 6:19, 20.
25. Щоб хтось міг сповнити своє християнське посольство, то що вимагається від нього, і що треба пам’ятати про майно?
25 Так як було коло дев’ятнадцять сотків років тому, коли хтось служить за ‘посла замість Христа’ між людьми відчуженими від Бога, то мусить багато терпіти. Для нашого прикладу, Павло вірно терпів. Він тримався свого посольства або своєї християнської служби. Він сказав: “У всьому себе виявляємо, як служителів Божих, у великім терпінні, у скорботах, у вдарах, у в’язницях”, і так далі. (2 Кор. 6:4, 5) Як їхній співстраждаючий, Павло міг казати своїм християнським єврейським братам, щоб вони продовжали терпіти, зносячи так як вони потерпіли багато, коли перше пізнали світло Біблійної правди. Хоч вони можуть загубити всі земні матеріальні маєтки, то вони, і він також мали “майно неминуще та краще”.— Євр. 10:32—34.
26. Чому християнські посли і посланці ще мусять вірно триматися з витривалістю?
26 Чи ж нам, як послам або посланцям від Бога замість Христа, не треба розвивати витривалість? Так, бо нам далі треба тривати і терпіти. Від закінчення Поганських Часів у 1914 р., ми перенесли дуже багато переслідування і неправильне ставлення у ворожому світі. Однак, перед нами ще є більше таких досвідів, перед тим ніж ми зазнаємо сповнення Божої обітниці “нового неба і нової землі” в яких праведність буде пробувати вічно. (2 Пет. 3:13) Сповнення цієї обітниці зближається все більше і більше. Це покоління в якому відбувалося неправедне переслідування Божих послів та посланців після Першої Світової Війни від 1914 до 1918 р. є зазначене покоління. А як це? Тому що воно зазнає сповнення Божої обітниці завести праведну нову систему. (Мат. 24:34; Марка 13:30) Отже тримаймося переконані з вірною витривалістю!