Що мудрий чоловік мав думці?

Побиватися за розвагами і культурою приносить обмежені нагороди

Цар Соломон дійшов до того, що набування світської мудрости і знання не було задовольняючою метою. З цієї причини, він досліджував інші дільниці життя, включаючи розвагу і культуру.

Чи Соломон знайшов дійсне задоволення в розвагах, веселощах та в сміхові? Він писав: „Сказав був я в серці своєму: ,Іди но, хай випробую тебе радістю, і придивись до добра’,— та й воно ось марнота. ... На сміх я сказав: ,Нерозумний’, а на радість: ,Що робить вона?’ ”— Еккл. 2:1, 2.

Даремно Соломон дивився на веселощі і сміх, як щось вартого. Саме в собі побивання за розвагою не приносить дійсне та тривале щастя. Через сміх і веселощі можна тимчасово забути про свої клопоти. Але проблеми не вступляться, і коли веселощі перейдуть, то у протилежності ці можуть виглядати навіть ще більші, як раніше. Правильно, Соломон міг сказати, що сміх є мов „нерозумний”, тому що нерозважливий сміх затьманює здоровий розсудок. Через сміх особа може брати дуже серйозні справи злегка і таким чином образити або роздратувати інших. Такі веселощі, як-от базікання та фіглярство блазня не мають жодного значення. На такий сміх не можна звертати уваги і сказати, що він видає щось значного.

Не бувши задоволений наслідками розваг, веселощів та сміху, Соломон став випробовувати наслідки вина. Він продовжує: „Задумав я в серці своєму вином оживляти своє тіло, і провадити мудрістю серце своє, і що буду держатись глупоти, аж поки побачу, що ж добре для людських синів, що робили б під небом за короткого часу свого життя”. (Еккл. 2:3) Випробовуючи вино, Соломон був керований мудрістю і здоровим розсудком. Він не стався п’яницею, але мав самоконтролю. Коли він каже, що ,буде держатись глупоти’, то це не значило, що він відкинув помірність. Навпаки, досліджуючи легшу сторону життя він контролював себе так, що не стався безпутний шукач насолод. Тому що Соломон завжди посідав здоровий розсудок, то міг добре оцінювати наслідки свойого дослідження.

Оповідаючи про свої інші активності, він каже: „Поробив я великі діла: поставив для себе доми, задля себе садив виноградники, запровадив для себе садки та гаї, і понасаджував у них усіляких дерев овочевих. Наробив я для себе ставів, щоб поливати із них ліс дерев, що виростали. Набував я для себе рабів та невільників, були в мене й домівники. А худоби великої та худоби дрібної було в мене більше, ніж у всіх, що в Єрусалимі до мене були! Назбирав я собі також срібла та золота, і скарбів царів та провінцій, завів я собі співаків та співачок, і всякі приємнощі людських синів, жінок — наложниць. І звеличувавсь я усе більше та більше, над усіх, що в Єрусалимі до мене були, моя мудрість стояла також при мені. І всього, чого очі мої пожадали, я їм не відмовлював. Я не стримував серця свого від жодної втіхи, бо тішилось серце моє від усякого труду мого,— і це була частка моя від усякого труду свого!”— Еккл. 2:4—10.

У позиції царя, Соломон мав багато майна через яке міг робити, що йому захотілося. Однак, він не покидав мудрости побиваючись за відповідними ділами і культурою — архітектура, садівництво, ландшафт (прикраса місцевостей) і музика. Отже, Соломон не розтрачував свої гроші, але набував більше золота і срібла. Його ,мудрість залишилася з ним’, проводячи його численні активності. Він також знаходив певне задоволення в тому, що міг виконувати. Але чи в цих різних погонях Соломон знайшов тривалу цінність у житті? Його відповідь: „Та коли я звернувся до всіх своїх чинів, що їх поробили були мої руки, і до труду, що я потрудився був, роблячи, й ось усе це марнота та ловлення вітру, і немає під сонцем нічого корисного!” (Еккл. 2:11) Так, навіть у тому, що можна вважати за вартісні заняття, Соломон відчував порожнечу, марноту. Він знав, що мусить умерти і не буде знати, що станеться з усім його тяжким трудом.— Еккл. 2:17—19.

Справді, що лише побиватися за насолодами, розвагами і культурою само з себе не забезпечує щасливого, задовольняючого життя. В дійсності, коли особа зосереджує своє життя лише навколо цих занять, то з часом побачить, що її життя є порожнє і що вона потребує духовної поживи.