Добрий уряд — Чи він колись здійсниться?

Чи ви колись чули, щоб хтось говорив про стан у його країні: „Якщо б моя партія мала силу, то ми поліпшили б обставини”? Чи ви колись знали когось, що перекинув уряд, і став керівником у його країні? Слідуюче є оповідання чоловіка, який зробив так. Але, так як побачите, він навчився, що завести добрий уряд не є так легко.

ЦЕ БУЛО 25-го жовтня, 1960 р. В Ель Сальвадорі, країна Центральної Америки, мав появитися новий уряд. Наша революція почалася коло 10-ої години вечером.

Потужне військо обступило приватний дім президента, Гозе Марія Лімуса, і повідомило його, що ми вже перебрали його уряд. Він рушив до телефону, але знайшов його нечинним — наша партія перебрала контролю народного центру комунікації.

Кілька миль віддалі в моїм бюрі у фортеці Ель Запоте, на другому боці вулиці від каса президенсіал (офіціальний дім президента), я скоро повідомляв своїх старших чиновників під моєю командою про те, що будемо робити. Тоді, я зателефонував до командантів усіх військових загонів нашої країни. Я сказав усім тим, хто вже перейшов на нашу сторону і запитав: „Чи погоджуєтесь з нами?” Лише один важний полковник противився. Я пригадав йому, що ми мали силу знищити його. Отже, він мусів погодитися з нашим змагом.

У той час я був другий командант в Ель Запоте фортеці. Мій старший, який також не погоджувався з нами, вернувся опівночі. Але один вояк, що стояв на варті у вході, порадив його піти додому. Він зробив так і не вернувся.

О 6-ій годині ранку всі команданти і члени нашого нового уряду посходилися до мого центру у фортеці. Нам удалося перебрати уряд без пролиття крови. Гармати вистрілили на честь оказії і по радіо повідомили людей про наш новий уряд, що складався з шістьох чоловіків,— якого ми назвали „Ла Гунта”. Справді це був зворушуючий час!

ЧОМУ МИ ПЕРЕКИНУЛИ УРЯД

Ель Сальвадор є найменша і найгустіше заселена країна Центральної Америки. Часопис того часу також назвав її ,найбільш індустріальна і найбагатіша за всіх республік Центральної Америки”. Ми вірили, що в країні треба було великої зміни, кращого уряду і люди погоджувалися з нами. Скоро після цього, часопис Нью-Йорк Таймс, (анг. мові) з 5-го листопада, 1960 р., зауважив:

„Навіть ті, що побоювалися наслідків перекинення президента Лімуса погоджувалися, що його уряд ставав все більш і більш владний та жорстокий, і стягнув на себе ненависть консерваторів, як і лібералів”.

Погоджуючись з цим почуттям, у наших офіціальних звітах ми писали, що Лімус „правив поза законом, топтав конституцію і права горожанів, чинив беззаконні речі і витворив духа загального незадоволення”.

Під його керівництвом на вулицях стріляли студентів, які брали участь у демонстрації. Інших сильно мучили. Газети звіщали про випадки гвалтовання жінок по тюрмах. Зброю нашого полку вживали за фальшиве свідоцтво, щоб заарештувати одного чоловіка в якого казали було забагато зброї. Лімус проголосив, що країна була під облогою, змінене воєнне становище.

Я вірив, що військовим вчинком буде можливо розв’язати ці проблеми і завести кращі обставини. Коли довідаєтеся про моє походження, то краще зрозумієте чому я мав таке почуття.

ВІЙСЬКОВЕ ПОХОДЖЕННЯ

Я народився у 1925 р., третій син з сімох дітей господарської родини у Параісо де Осоріо, Ель Сальвадорі. Коли мені було 15 років я вписався на чотири з половиною років до Escuela Militar, військової академії нашої країни, яку закінчив у липні 1945 р. Тут я навчився строгої дисципліни — коритися і керувати — традиційні вимоги при війську Латинської Америки.

У 19-му році віку я став офіцером, а капітаном у 25-му році. Я пішов до Мексіки де навчався на протязі трьох років у школі загального штабу Escuela Superior de Guerra. Там я навчився організувати і провадити військову освіту.

Вернувшись до Ель Сальвадору, мені сказали: „Ми потребуємо відкрити військову піхотну школу”. Отже, діставши дозвіл, у 1954 р., я відкрив Escuela de Armas, військова школа в Ель Сальвадорі. Пізніше, у 1958 р., я відкрив Escuela de Artillerı́a, артилерійську школу Ель Сальвадору.

У Зоні Панама Каналу мене призначили до передового спостережного посту 504-ої Артилерійської Дивізії Сполучених Штатів. Коли я служив за військового помічника міністрові оборони Ель Сальвадору, то подорожував до Аргентіни, Бразілії, Чілі та Панами.

Так як можете бачити, я мав успішну військову кар’єру. Отже, в тому часі, було натурально для мене думати, що лише військова зміна може завести кращий уряд у нашій країні.

НАШ НОВИЙ УРЯД

До мене приходили товариші — політичні провідники бажаючі перекинути уряд Лімуса. Особисто, я не був політик, але мені подобалася можливість набути політичної сили. У мене були високі ідеали і наміри, і я вірив, що був досить чесний допомогти змінити стан, якого треба було змінити. Я згодився мати участь у новому уряді, але лише коли дадуть мені цілковиту владу планувати переворот і провадити військо.

Наш уряд мав складатися з шести осіб: троє цивільних, двоє полковників, і я. Я був капітан-майором, чин нижчий від полковника, але моя позиція в Ель Запоте фортеці поставила мене в дуже добре місце. На протязі вісім місяців ми вкладали плани. Тоді, 25-го жовтня, 1960 р., все пішло в рух.

Публічно ми проголосили, що будемо признавати всі політичні партії, будемо наслідувати демократичну програму, будемо залишатися у Західному блоці народів і будемо правити лише до наступних виборів нового президента. Ми дійсно думали, що зможемо поліпшити стан в Ель Сальвадорі.

Проте, нам не йшло все так, як ми планували. Скоро після того, як ми перебрали уряд до мене зателефонував архієпіскоп. Він сказав, що хотів приватно поговорити з Гунтою (новим урядом), і щоб наша дискусія була таємницею.

В дійсності, архієпіскоп сказав нам: „Ви є новий уряд і я є в позиції підтримувати його з кафедри. Взаємно ви можете нас підтримувати”.

Ми знали про що він говорив. З наявних рекордів (записів) ми знали, що католицькі релігійні інституції отримували грошову допомогу від попереднього уряду. Ясно було, що архієпіскоп бажав, щоб наш новий уряд також помагав його Церкві.

Я був католиком, але бачив, що дозволяти одній Церкві мати перевагу над другими і користуватися такою допомогою не було правильно; то не сходилося з конституцією. Решта членів Гунти погодилися з цим. Отже, ми відмовилися давати Церкві такої фінансової допомоги. Можна було бачити, що архієпіскоп не був задоволений цим і сказав, що будемо жалувати за це.

Незабаром з церковних кафедрах рушили кампанію. Священики твердили, що наш уряд був прихильником Кастро й комуністів. Ми записували ці промови по магнетофонах, отже знали чим вони обвинувачували нас. Але ми думали, що можемо наробити більшої шкоди, коли будемо старатися придусити цю кампанію, тому що Церква мала великий вплив на багатьох людей.

ЩО СКАЗАТИ ПРО ТАКІ ОБВИНУВАЧУВАННЯ?

Наш уряд зараз почав відчувати погані наслідки такої кампанії. Люди почали підозрівати нашу політичну орієнтацію. Це турбувало Сполучені Штати і вони не хотіли признавати нас. Але, що факти показують?

З часом можна було бачити, що таке церковне обвинувачення не мало основи, і Сполучені Штати почали признавати нас. Часопис Нью-Йорк Таймс (анг.) з 1-го грудня, 1960 р., сказав:

„Напрям бачити прихильність до комунізму та до „Кастро” в кожній політичній та суспільній зміні в Латинській Америці, становить велику небезпеку. . . .

„Троє цивільних членів Гунти, незважаючи на обвинувачення бути прихильниками „Кастро, є ліберали і демократи. . . . Усі шестеро поручили себе до демократичної програми і вони заслуговують, щоб дати їм всяку нагоду доказати свою добру волю”.

Незважаючи на таке оправдання, то церковна кампанія очорнила нашу гідність і уже була наробила багато шкоди. Але там були ще інші сили, які підмивали наш новий уряд.

НАШІ НАДІЇ РОЗБИТІ

Військо також не було дуже задоволене нами. Наш намір був не включати військо у політичний стан, але військо не хотіло втратити спеціальні привілеї. Ще інша група, яка також планувала перекинути уряд, саме коли ми вкладали наші плани, пропонувала дати війську назад його привілеї, і таким чином команданти пристали до їхньої сторони.

Очевидно, що вони говорили з командантами кожного військового загону, так як я був зробив. 25-го січня, 1961 р., до мого дому прийшов військовий помічник повідомити мене, що вже перебрали центр комунікації. Я відразу пішов до Casa Presidencial. Мої вояки сказали: „Ми будемо підтримувати тебе — ми помремо за тебе”.

Очевидно, проте, ніхто з нас не хотів умирати. Хоч військо обступило околицю, то я таки пішов на другий бік вулиці до фортеці Ель Запоте, де офіцер відчинив мені двері. Я почав організувати оборону. Там слухали моїх наказів, і я думав, що мав досить сили встояти проти цього нового державного перевороту.

Один полковник, мій приятель, був висланий повідомити мене, що стан був дуже серйозний. Він сказав: „Коли піддашся, то буде мир, а коли ні, то буде битва”. Під його запевненням миру, я піддався.

Мене взяли до центру нової групи, і так закінчилася наша Гунта. Інших членів нашого уряду вже були забрали у неволю. По вулицях я чув крик і стріли кулеметів. Газети писали, що багато було вбито. Кажуть, що один молодий чоловік написав на вулиці своєю власною кров’ю: „Libertad se escribe con sangre”, що значить „Свобода написана кров’ю”.

Три дні пізніше я був у засланні. Я перебував у Мексіці до грудня, тоді потаємно вернувся назад до Ель Сальвадору. В Ель Сальвадорі я повідомив про свою присутність і почав організувати новий уряд. Слідуючого вересня мені наказали вибратися з країни, бо коли ні, то мене заб’ють. В обличчі такої погрози, 7-го жовтня, 1962 р., я переїхав до Сполучених Штатів.

ВИКЛИК НОВОГО ЖИТТЯ

Ми поселилися в Лос Анжелос, Каліфорнії. Мені вже було 37 років віку, і тепер я мусів наново починати життя. Звичаї були цілком інші, і я не розумів англійської мови. Матеріально у нас було дуже мало. Лишилася лише моя родина: моя дружина Марія і наших четверо дітей, Рувим 13 років віку, Маріяма 11, Юрій 9 і Ґуставо 7 років віку.

2-го листопада 1962 р. місяць пізніше я почав працювати у Bekins Moving Company, як помічний вагоновод. У серці я далі таїв велику ненависть і дуже прагнув нагоди помститися над тим, що повалили наш уряд. Але я розумів і прийняв свою першу відповідальність утримувати мою родину. Отже я працював тяжко і жив спокійно.

Через це наша родина стала дуже близько зв’язана. Отже, я бачив, що така раптова зміна обставин була прикрістю, але вона вийшла нам на добро. Тоді щось почало діятись, що змінило моє мислення і з часом саму особистість. Моя ненависть і бажання помсти почали зникати. Весною 1972 р., часопис Bekinews, якого видавала компанія в якій я працював, під заголовком, „Службовець на складі, який володів країною”, сказав про мене:

„Він скоро і добре навчився англійської мови й доглядати своїх обов’язків. У 1969 р. його підвищили до посади старшого робітника Складу в околиці Беверлі Гилс і Санта Моніка на Вільшаєр Буливарді, Санта Моніка. . . .

„ ,Рувин’, каже обласний директор, Тома Фаулер, ,виявив спроможність, ввічливість і дуже приємну натуру через які розвилися добрі споріднення з клієнтами. Здається, що всі, які мають справу з ним люблять його й факт, що ми вибрали його на найкращого керівника Складу на цей рік, свідчить про його прекрасну працю”.

Кілька років перед цим, ніхто не міг би сказати таких приємних речей про мене. Я був гордий, як і неморальний. Як військовий командант у мене була повага і сила, які давали мені багато нагод вести неморальні споріднення. Ранішні досвіди додавали до такого життя, так само, як велика зміна моєї особистості розвилася з цілком інакшого впливу.

ВПЛИВ РЕЛІГІЇ

Я був католиком, так як більшість людей Ель Сальвадору, але це не припинило мене від того, щоб мати кілька жінок, крім моєї дружини. Це є звичайно між чоловіками Латинської Америки. Священики самі ставлять приклад такого життя. А знав, що священик села Кожутепека, де я колись мешкав, жив із жінкою. Всі знали про це. Вона навіть мала синів від нього. „Чому ж нам бути іншими від священиків?” так я оправдував своє поводження.

Але то не була лише статева неморальність священиків. Це була їхня безпринципність — наприклад, сумнівне поводження архієпіскопа, коли він „торгувався” з нашим новим урядом. Я також довідався, що цей архієпіскоп мав дипломатичний паспорт, якого він не мав права мати. Отже, коли ми перебрали владу, то відібрали від нього паспорт. Мушу признатися, що з того, що бачив я мав дуже мало поваги до релігії.

Я нічого не знав про Біблію. Я ніколи не читав Біблії. У мене навіть не було Біблії. Католицька Церква в Ель Сальвадорі ніколи не заохочувала нас читати Біблію. Я вчився Катехизму і отримав перше причастя. Моя мати навчила мене деякі церковні науки, як-от про непомильність Папи, чистилище, пекло, Трійцю, і так далі. Але жодна з цих наук не заохочувала мене більше вчитися про Бога. Отже, можете бачити чому релігія не була дуже важна у нашому родинному житті, коли ми переїхали до Сполучених Штатів.

СИН ВПЛИВАЄ НА МЕНЕ

Я дуже здивувався, коли одного дня, Рувим, якому тепер було коло 17 років, запитав: „Тато, чи дозволиш мені студіювати Біблію?” Один школяр, який студіював зі Свідками Єгови, заохотив Рувима. Я не противився цьому. Так сталося, що Рувим дуже зацікавився Біблією, і почав ходити на зібрання Свідків Єгови. З часом він хотів статися Свідком.

Це не дуже подобалося мені, бо хотів, щоб Рувим пішов до університету й зробив „щось із себе”. Але він бажав уживати свій час звіщати людям його нову віру. Він був твердо переконаний, а я почав дуже противитися цьому. Проте, Свідки порадили йому, щоб він послухав мене, як свого батька, і він так зробив. Однак, він відкладав багато часу проповідувати.

Рувимове поводження почало робити на мене враження, і я зацікавився його новою релігією. Я дуже добре пам’ятаю один випадок. Я сказав йому, що коли зателефонує один мій друг, то щоб він сказав, що мене немає вдома. Я дуже здивувався, і мушу признатися, що був вражений, коли він сказав, що його сумління не дозволить йому говорити неправду. Рувим приводив своїх знайомих до нашого дому, і нарешті я погодився на їхнє запрошення студіювати Біблію.

БІБЛІЯ СТАЄТЬСЯ ЗРОЗУМІЛА

Розсудливість біблійної науки зробила на мене велике враження. Багато церковних наук як про чистилище, пекло і Трійцю, ніколи не були зрозумілі для мене. Але тепер я побачив, що Біблія навіть не вчить такого. Я дуже зацікавився нашими студіями, а особливо коли ми розбирали такі практичні справи, як уряд і володіння земними справами.

З мого походження я знав, що треба було чесного уряду з силою проводити в життя праведні закони. Ми мали намір завести такий уряд для людей Ель Сальвадору. Але тепер я бачив, що без Божої помочі люди не можуть урядувати над людьми. Так, Біблія не помиляється, коли каже: „Не в силі людини, коли вона ходить, кермувати своїм кроком”.— Єрем. 10:23.

Чи то не є факт, що всяке людське зусилля, без різниці якого благородного наміру, ніколи не могло завести справедливості й миру? На протязі тисячі років люди вже старалися завести такий уряд; вони випробовували багато різних урядів. Але добрі наміри одного чоловіка перемагається різним поняттям іншого, і несправедливість далі існує. Так як Біблія заявляє: „Запанувала людина над людиною на лихо для неї”. (Еккл. 8:9) Але чому це так?

Основна причина є, що людина є недосконала. Люди не лише хворіють, слабнуть і старіються, але мають напрям бути гордими та самолюбними, дійсні перепони доброму урядові. Зі студії Біблії я навчився, чому в людях є така вада. Це тому, що перші чоловік і жінка збунтувалися проти Божого володіння, і таким чином загубили своє дорогоцінне споріднення з Богом. З цього виринула недосконалість, а навіть смерть, не лише для них самих, але також для всіх їхніх майбутніх нащадків. (Рим. 5:12) Але я почав оціняти ще іншу причину чому людина не може панувати над людиною.

Інший бунтар спокусив першу людську пару збунтуватися проти Божого володіння. Це був духовний син Божий. Щоб залагодити спірні питання, які були піднесені через їхній бунт, Бог дозволив цьому духовному противникові на якийсь час діяти, як йому захочеться. Ця свобода була така цілковита, що Біблія називає його „князь (провідник) світу цього”, і також каже, що „ввесь світ лежить у злі (силі лукавого)”. (Ів. 12:31; 14:30; 2 Кор. 4:4; 1 Ів. 5:19) Через такий надлюдський вплив, то я зрозумів, чому люди з найкращими намірами не могли завести добрий уряд. То яка ж тепер є надія?

Головно тут Біблія мала розсудливу відповідь. Від самого дитинства мене навчили „Отче Наш” молитву, в якій Ісус навчив Своїх послідовників молитися: „Нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі так і на землі”. (Мат. 6:10) Коли ми студіювали, то я бачив, що Боже царство становило тему Христового проповідування, так, тему самої Біблії! Я зрозумів, що це царство є уряд, в якому Христос Сам є головний провідник. З часом я переконався, що Боже царство є єдиною надією на добрий уряд землі. Але, як цей уряд перебере контролю?

Більшість людства не цікавляться Божим урядом. Вони стали такі осліплені, що навіть противляться йому. Тому Біблія каже: „Небесний Бог поставить царство, що навіки не зруйнується. . . . Воно потовче й покінчить усі ті [людські] царства, а само буде стояти навіки”.— Дан. 2:44.

Може це звучить неймовірне для вас; я також не міг повірити коли перший раз почув про нього. Я не міг повірити, що Бог знищить усі земні уряди і установить Свій власний уряд. Але чим більше я студіював, то тим більше ця біблійна наука ставалася розсудлива для мене. Тоді щось іншого переконало мене про правдивість її науки.

ПЕВНА НАДІЯ

На протязі близько одного року я студіював з Верноном Лонґом і нарешті прийняв його запрошення піти на зібрання до Залі Царства. Дружній привіт Свідків зробив на мене враження. Відсутність розрізнення дивувала мене. Я почав регулярно приходити.

Чому ці люди були такі з’єднані, щасливі та спокійні? Забрало трошки часу, але я переконався про відповідь до цього питання. Вони пристосовували своє життя до Божих законів, закони, які будуть керувати тими, що будуть жити під Божим царством. Отже, коли Царство знищить усі теперішні людські уряди, то Бог Єгова збереже цих людей розпочати нове земне суспільство.— 1 Ів. 2:17.

Я хотів стати частиною цієї з’єднаної родини християнів. Отже, в серпні 1969 р. я охрестився у воді символізувати моє посвячення служити Богові. Я мав радість побачити, що моя вся родина, як і деякі родичі в Ель Сальвадорі, прилучилися до мене служити нашому люблячому Творцю, Єгові. Який щасливий я є, що навчився, що незабаром ціла земля буде втішатися добрим урядом, під володінням Божого царства! — Внесок Рувима Розалеса.

[Вставка на сторінці 12]

„Я чув крик і стріли кулиметрів по вулицях”

[Вставка на сторінці 13]

Біблія каже: „Не в силі людини: коли вона ходить, кермувати своїм кроком”.

[Ілюстрація на сторінці 10: Рувим Розалес]

[Ілюстрація на сторінці 11]

„Ла Гунта”— шість чоловіків, які складали наш уряд

[Ілюстрація на сторінці 12]

Архієпіскоп на приватному зібранні з членами нашого уряду