Спіритичне сполучення — Чому ні?

„ВИ! ВИ прийшла до мого дому проповідувати мені про Біблію! Не можу повірити своїм очам. . . . Моя Mae-de-Santo [бразільська чаклуно-жриця] тепер сталась Свідком Єгови!”

Таке привітання отримала одна жінка Свідок Єгови у Ріо-де-Жанейро, коли проповідувала людям від дому до дому. Вона була одна з тисячів бразільських католиків, які практикували якусь форму спіритизму. Проте, ця жінка покинула католицизм і також спіритизм, щоб статись Свідком Єгови. А чому? Чи вона була незадоволена своїм чаклунством? Чи вона не одержувала задоволення від спіритичного сполучення? Такі запитання ставила господиня у їхній цікавій розмові.

Підраховують, що в Бразілії є приблизно 70 процентів іменних католиків практикуючих якусь форму спіритизму. Очевидно, вони відчувають, що їхній католицькій релігії чогось бракує, а тому звертаються до чогось іншого. Але, що в спіритизмі цікавить їх? Для багатьох може бути поклик до містицизму (релігійно-ідеалістичні погляди, що визнають існування надприродних сил і можливість спілкування з ними) у спіритичних засіданнях. Інших приваблює надія сполучатись з любимим померлим, або щоб випитувати духів про незаконне кохання їхнього чоловіка або дружини.

Але у вищезгаданому випадку, шукаючи правди, ця 22-літня жінка почала досліджувати спіритизм. Вона зробила скорий поступ, і незабаром керувала чаклунським центром. Протягом 24 років, вона піклувалась тим центром. Її клієнти користали дещо поверхово, будь то фінансово, суспільно або фізично від контакту з світом духів. Але, так як вона сама визнає, у багатьох випадках, як наслідок її посередництва, декотрі родини розійшлись, а інші стались невірними.

Однак, якщо у сполученні з духами є якесь „добро”, то чому ж не практикувати його? Чи це правильно для християнина брати участь у таких активностях, навіть ради якогось припущеного „добра”?

КОРИСНЕ СПОЛУЧЕННЯ ЗІ СВІТОМ ДУХІВ

Досліджуючи Писання, щоб мати керівництво, ми довідуємось, що на початку людської історії, людина мала зв’язок з невидимими духами. Відносно першої людської пари, ми читаємо: „І почули вони голос Господа [Єгови, НС, анг.] Бога, що по раю ходив, як повіяв денний холодок”. (1 Мойс. 3:8) Протягом такого сполучення, перша людина навчилася багато відносно того, що було для її добра. Коли б послухалась тієї поради, то була б зберегла себе від великого страждання, а навіть смерти.

Також протягом часу єврейських патріархів, Божі слуги комунікували з невидимою сферою. Від невидимого джерела, Ной отримав інструкції, щоб будувати великий ковчег для збереження протягом надходячого потопу. Слухаючись цього невидимого Порадника, Ной, з його родиною дуже скористали — і ми також. Коли б Ной був не послухав тих інструкцій, то ми не були б живими, щоб слухати яких-небудь голосів, будь вони з невидимого чи видимого джерела.— 1 Мойс. 6:9—22.

Патріарх Авраам, одержавши подібну комунікацію, вибрався з своєю родиною до іншого краю. (1 Мойс. 12:1—4) Якийсь час пізніше, Бог випробував цього чоловіка, кажучи йому пожертвувати свого сина, Ісака. Він точно дотримав ці Божі інструкції, а навіть підніс ніж, щоб убити свого сина. Проте, Авраама спинив голос з невидимих небес. (1 Мойс. 22:1—18) Протягом довгої доби суддів в Ізраїлі, вони, а також ті, яких Бог пізніше вибрав на пророків народові, мали подібне пряме сполучення з Богом. Слухатись такої комунікації з надлюдського джерела приносило всім багато добра.

ЦАР САУЛ ОСУДЖЕНИЙ ЗА СПІРИТИЧНЕ СПОЛУЧЕННЯ

Проте, не вся комунікація з невидимим світом є корисна. Коли перший цар Ізраїля, Саул, мусів зустрітись з филистимлянами в рішальному бою, він „злякався, і сильно тремтіло його серце”. Саул відчув потребу допомоги, але Єгова вже не відповідав цьому невірному цареві. Саул тоді наказав: „Пошукайте мені жінку ворожку, і я піду до неї, і запитаю її”. А що тоді сталося? Говорячи через посередницю, удаваний дух померлого пророка Самуїла сказав розтурбованому цареві: „І Господь [Єгова, НС, анг.] віддав із тобою також Ізраїля до руки филистимлян. А взавтра ти та сини твої будете разом зо мною”.— 1 Сам. 28:4—19.

Чи таке провіщення сповнилося? Так, сповнилося, але тільки частково. Ізраїльтянів дано в руки филистимлянів і вони дуже постраждали. Саул з його трьома синами померли у бою. Але, протилежно тому провіщенню, Саулів син, Іш-Бошет, не помер того дня. Правда, коли б Саул був послухав того провіщення і відступив з поля бою, то це вийшло б йому на „добро” та його трьом синам. Принаймні, вони б пожили трохи довше. Але для Саула було б багато краще не радитись тієї посередниці духів у Ен-Дорі. Подумайте над причиною чому це правда.

Раніше, Саул „повиганяв з Краю ворожбитів та віщунів”. (1 Сам. 28:3) Але чому? Тому що він знав Божий закон в якому було сказано: „Нехай не знайдеться між тобою такий, хто . . . ворожить ворожбу, хто ворожить по хмарах, і хто ворожить по птахах, і хто чарівник, і хто чорнокнижник, і хто викликає духа померлого та духа віщого, і хто питає померлих”. А чому? Тому що „гидота для Господа [Єгови, НС, анг.] кожен, хто чинить таке”. (5 Мойс. 18:10—12) Отже, тому що невірний Саул шукав поради в посередниці духів, Єгова ще дальше осудив його згідно з тим законом, якого він, як цар був під обов’язком підтримувати. Отже, тому що Бог Єгова осуджує посередників духів і через цареві попередні злочини ніколи не відповідав Саулові, ви можливо питаєте: Від кого була та вістка через посередницю?

ДЖЕРЕЛО СПІРИТИЧНИХ ВІСТОК

Ми краще зрозуміємо відповідь на це запитання, коли будемо далі розшукувати біблійну історію. Століття після Саулової смерти, пророк Ісая написав: „А коли вам скажуть: ,Запитуйте духів померлих та чородіїв, що цвірінькають та муркають’, то відповісте: ,Чи ж народ не звертається до свого Бога? За живих питатися мертвих?’ ” Тоді він виразно сказав: „До Закону і свідоцтва!” (Іс. 8:19, 20) Ясно є, що питаючі посередників духів не питають Всемогутнього Бога, Єгови. Отже, з якого джерела приходять повідомлення для тих, що „цвірінькають та муркають”?

Те саме запитання мабуть спадало на думку людям у першому столітті З.Д., як вони слухали провіщень професійних посередників. Наприклад, розгляньте справу одної „служниці” у Филипах. У неї був „віщунський дух” і вона своїм „ворожбитством давала великий прибуток панам своїм”. По суті, вона йшла слідом за апостолом Павлом та його друзями і кричала: „Оті люди — це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння”. Вона говорила правду. Але чи ж її слова були від Бога? Ні, бо Павло, кінець кінцем йому надоїло слухати тієї вістки, „промовив до духа: ,У Ім’я Ісуса Христа велю я тобі — вийди з неї!’ І того часу той вийшов”. Дуже виразно надхнена історія показує, що той „дух” був „віщунський демон (НС, анг.)”.— Дії 16:16—18.

Декотрим глядачам можливо було тяжко визначити кому та дівчина служила. Однак Павло знав, що вона отримувала свої сили, не від Бога, але від іншого надлюдського джерела. Демон був відповідальний за все це. Про те, що тоді існували такі духи, які вживали людей ради віщунських цілей, можна бачити з того, що пізніше сталось в Ефесі.

Про роботу апостола Павла в тому місті, ми читаємо: „І Бог чуда чинив надзвичайні руками Павловими, так що навіть хустки й пояси з його тіла приносили хворим,— і хвороби їх кидали, і духи лукаві виходили з них”. Коли сім синів юдейського первосвященика Скеви старались вигнати „злого духа,”, то біснуватий чоловік кинувся на тих удаваних заклиначів, так, що вони мусіли втікати „нагі та поранені”.— Дії 19:11—16.

„І це стало відоме юдеям та гелленам, усім, що в Ефесі замешкують”, каже надхнена історія, „і острах напав на всіх їх, і славилося ім’я Господа Ісуса”. Отже, „багато-хто з тих, що ввірували, приходили, визнаючи та відкриваючи вчинки свої. І багато-хто з тих, що займалися чарами, позносили книги свої та й перед усіма попалили”, хоч ті книги коштували багато грошей. Ті особи знали, що мусіли позбутись таких чарівницьких практик і книг. Вони навернулись від лукавого, демонського джерела чарівницького провіщення до правдивого джерела життя-даючої мудрости, Бога Єгови.— Дії 19:17—20.

ЧИ „ДОБРІ” НАСЛІДКИ ЗАВЖДИ ПОКАЗУЮТЬ НА ДОБРЕ ДЖЕРЕЛО?

Безсумнівно, що містичні вістки, яких ті ефесяни отримували не завжди були неправильні. Часами, ті вістки могли бути правдиві і деяким особам з них могло приходити якесь очевидне „добро”, фінансове або фізичне. Чарівницькими або містичними засобами декотрі ефесяни могли навіть бути скеровані до вилікування від серйозного нездужання або хвороб. Але чи ця практика ставалась правильною через такі наслідки? На іншій оказії, апостол Павло перестерігав, що „сам Сатана прикидається ангелом світла!” Отже, щоб обманювати необережних, Сатана Диявол може чинити позірне добро. Павло додає, що слуги його подібно прикидаються.— 2 Кор. 11:14, 15.

Отже, тому християни є обережні і не мають жодного дотику з цим лукавим „ангелом світла” та його слугами. Побожні люди „випробовують духів, чи від Бога вони”, або чи від Його великого ворога, Сатани Диявола. (1 Ів. 4:1) Крім того, Ісус Христос сказав: „Не кожен, хто каже до Мене: ,Господи, Господи!’ увійде у Царство небесне . . . . Багато-хто скажуть Мені того дня: ,Господи, Господи, . . . хіба не ім’ям Твоїм демонів ми виганяли . . .? І їм оголошу Я тоді: ,Я ніколи не знав вас . . . Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня’ ”. (Мат. 7:21—23) Сильні слова ці, але вони можуть стосуватись навіть до тих осіб, які відчувають, що можуть мати комунікацію з лукавими духами або виганяти їх через заклинання. Очевидно, такі особи стаються обманені, щоб служити Сатані замість правдивому Богові.

ПРОТИСТІЙТЕ ЛУКАВИМ ДУХАМ

Християнам в Ефесі, апостол Павло писав: „Зодягніться в повну Божу зброю . . . бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти . . . піднебесних духів злоби”. (Ефес. 6:11, 12) Коли б християнин радився у таких духів злоби через посередницю, то чи можна сказати, що він бориться проти них? Ні. Навпаки, чи ж йому не понищити всіх речей пов’язаних з такими духами, наслідуючи приклад тих повіривших в Ефесі в першому столітті, які навіть попалили свої чарівницькі книги?

Та колишня чаклунка-жриця про яку ми раніше згадали зробила це коли навчилась біблійної правди. Вона знищила всі свої чарівницькі причандали, попалила всі образи, статуї та незвичайні костюми, яких вбирала під час спіритичних засідань. Вона зробила це явно перед людьми переконаними, що така річ поставить її життя в небезпеку. І вона продовжає провадити активне життя, посвячуючи більше, як 140 годин місячно, щоб звіщати людям добру новину про Боже царство. Навіть та здивована господиня, яка привітала її вищецитованими висловами зробила те саме, що вона, покидаючи з’єднання католицизму з спіритизмом! Обидві тепер знають, що ім’я Єгова є міцною баштою до якої всі праведні втікають і отримують охорону.— Прип. 18:10.

Християни не сподіваються прямого сполучення з Богом, так як Адам, Авраам та інші за ранніх часів. Вони знають, що „багато разів і багатьма способами в давнину промовляв був Бог до отців через пророків, а в останні ці дні промовляв . . . через Сина”, Ісуса Христа. (Євр. 1:1, 2) Те, що Єгова промовляє до нас через Свого Сина є записане на нашу користь у Святому Писанні. Отже, християнам не потрібно, і вони не сподіваються отримувати пряму особисту комунікацію від Бога.

Тому, правдиві християни не стараються зухвало комунікувати з невидимими духами. Вони протистоять Сатанським зусиллям, щоб обманути їх вірити, що особа може комунікувати з духами і далі втішатись Божою ласкою. Навпаки, вони слухають поради Павла: „Через це візьміть повну [духовну] Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати”.— Ефес. 6:13.