„Добрий Пастир” і „мала отара”
„Також маю Я інших овець, які не з цієї кошари,— Я повинен і їх припровадити”.— Івана 10:16.
1. Як „Добрий Пастир” є інакшим від „наймита”?
ДОБРИЙ пастир є інакшим від наймита, котрий цікавиться тільки заплатою. Ісус сказав: „Я — Пастир добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці. А наймит, і той, хто не вівчар, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближається, то кидає вівці й тікає, а вовк їх хапає й полошить. А наймит утікає тому, що він наймит, і не дбає про вівці”.— Ів. 10:11—13.
2. (а) Кажучи, що „Добрий Пастир віддає Свою душу за овець”, то до чого Ісус відносився в Його власному досвіді? (б) Взагалі, хто скористав з того, що Ісус віддав Свою людську душу?
2 На Середньому Сході пасти вівці на пасовиську було дуже небезпечно. Ми пригадуємо собі, як пастушок Давид одного разу мусів забити ведмедя та лева, щоб зберегти вівці свого батька Єссеєва. (1 Сам. 17:34—36) Ісус говорив про вовків, котрі будуть ловити овець. Під час відганяння вовка пастир міг покласти своє життя в небезпеку. Добрий пастир не буде втікати так, як наймит, але буде охороняти вівці від хижих звірів. „Добрий пастир” буде охочий навіть ,віддати свою душу за овець’, щоб ані одної не загубити. Звертаючи увагу на це, Ісус передсказав Свою власну смерть, як тілесна душа за „овець” Єгови. Але Ісус був охочий кваліфікуватись для вимог „доброго Пастиря”. Його небесний Отець, Бог Єгова, котрий є Власником земних „овець”, був готовий віддати Свого Сина, щоб Він вмер за „овець”, котрих Його отець так дуже любив. Ісусову „душу” пожертвовано, щоб відкупити людство від смерти, яку то смерть воно вспадкувало від грішного Адама.
3. (а) Згідно з Іваном 10:14, 15, до чого Ісус порівнював Себе у відношенні до Свого Отця? (б) Щоб ділитись обітницею дану Авраамові з „малою отарою”, то що Ісус був охочий зробити?
3 „Добрий пастир” також стається близьким другом кожної вівці його кошари й особисто наіменовує її, щоб міг кликати та пестити або доглядати її потреб. Маючи на увазі ці риси пастиря на Середньому Сході, Ісус далі каже: „Я — пастир добрий, і знаю Своїх, і свої Мене знають. Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу”. (Ів. 10:14, 15) Ісус вважав Себе бути зображальною „вівцею”. Він був Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере”. (Ів. 1:29) В останній книзі Біблії, в Об’явленні, Його названо „Агнець” 28 разів. Ісус вважав, що Його зображав баран, якого патріарх Авраам пожертвував на місце свого сина, Ісака, бувши готовий пожертвувати свого сина за наказом Єгови. (1 Мойс. 22:1—13) Ісак одержав і передав Якові ту обітницю, яку Бог був обіцяв Авраамові. Так як Ісак, Ісус успадкував ту Авраамову обітницю й був готовий пожертвувати Себе для того, щоб поділитись цією обітницею з Його „малою отарою”.
4. Чи Ісус „вибрав” ту „малу отару” з рук Свого Отця, і як Ісус дивився на ту „отару”?
4 Ясно, Ісус щиро цікавився спасінням „малої отари” в „кошарі” угоди з Авраамом. В Нього вони були немов би дуже дорогоцінним даром від Його небесного Отця. Так, як Він Сам сказав: „Те, що Мій Отець дав Мені є щось більше за всіх інших речей, й ніхто не може вихопити їх з руки Отцевої”.— Ів. 10:29, НС, (анг.)
„МАЮ Я ІНШИХ ОВЕЦЬ”
5. Що показує, що Ісус не цікавився тільки збереженням покірних людей до небесного життя?
5 Хоч церкви так званого Християнства не вірять і не навчають цього, то Ісус не цікавиться тільки спасінням людей до небесного життя. Ісус сказав: „Також маю Я інших овець, які не з цієї кошари,— Я повинен і їх припровадити. І Мій голос почують вони,— і буде отара одна й один пастир”. (Ів. 10:16) Хто ж є ті „інші вівці”?
6. (а) Що церкви так званого Християнства навчають відносно „цієї кошари” й „інших овець”? (б) Що те, що Ісус згадав про рай в Луки 23:43 і Його притча про вівці та козли показує?
6 Церкви так званого Християнства кажуть, що в „Кошарі” про котру Ісус говорив, мали знаходитись тільки єврейські християни, тоді, як „інші вівці”— це ті, котрі стаються християнами з-поміж не-євреїв або поган; і що віруючі євреї й також віруючі погани стаються „одною отарою” під „одним пастирем” в одній духовній кошарі. Але це навчання не погоджується з іншими біблійними віршами, котрі стосуються до цієї теми. Хоч апостол Іван не згадує цього в своїй Євангелії, то Ісус говорив про земний Рай під Його царством, кажучи, що окрім „малої отари” Його небесних співспадкоємців, інші люди теж будуть „вівцями”. Коли Ісус пророкував про „ознаку” Його тоді-майбутньої присутності й закінчення системи, то згідно з Євангелією Матвія, Він закінчив її притчою про вівці й козли. Ті „вівці” мали бути інакші від Христових духовних „братів”, яким ті до-овець подібні роблять добро.— Луки 23:43; Мат. 24:3; 25:31—46.
7. Чому Іван міг пригадувати собі Ісусову притчу про вівці й козли й оцінювати число зібраних у „цій кошарі”?
7 Апостол Іван був знайомий з тією притчою, бо він з його братом Яковом, а також Петром та Андрієм, висунули Ісусове пророцтво приватно питаючи Його про „ознаку”, і Іван чув те пророцтво в його повності. (Марка 13:3, 4) Отже, коли він записував Ісусові слова про „інших овець”, то міг пригадати собі Ісусову притчу про вівці й козли. Він був старий апостол, якому дано Об’явлення, показуючи, що 12 племен духовного Ізраїля будуть вміщати тільки 144.000 членів. Отже, він знав, що в „кошарі” була тільки „мала отара” охоплюючи тільки обмежене число зі всіх спасених.
8. До чого апостол Павло уподібнює 12 племен духовного Ізраїля у зв’язку з деревом, і типічно, що представляли головні частини того „дерева”?
8 У 11-му розділі до Римлян, апостол Павло уподібнює тих 12 племен духовного Ізраїля до галузок культивованого оливного дерева. Корінь того символічного оливного дерева представляв патріарх Авраам, предок тілесного Ізраїля. Стовбур дерева представляв наступних патріархів, Ісака, Якова і патріархальних голів 12-ох племен природного Ізраїля. (Дії 7:8) Галузки виростаючі з цього стовбура представляли єврейських членів 12-ти племен природного, обрізаного Ізраїля. Звичайно, ці були спадкоємцями Авраамової обітниці про „насіння”, за допомогою якого то насіння всі родини й народи землі будуть благословляти себе для одержання вічного життя. З тієї причини природні обрізані євреї були перші одержати нагоду й статись тим „насінням Авраама”.
9. Відносно їхньої природи, то що були ті символічні „галузки”, і хто був „дійсним коренем”, а хто стовбуром „дерева”?
9 Тепер ми знаємо, що „насіння”— це духовне насіння, яке Бог Єгова породжує для того, щоб статись Його духовними синами. Він був справжнім „коренем” того оливного дерева. Його Син, Ісус Христос, був головним істотним членом того „насіння” Більшого Авраама, Бога Єгови, отже тому Ісуса Христа представляв стовбур того символічного оливного дерева. Згідно з цим, то „галузки” такого дерева будуть представляти вірних учнів, котрі стаються співспадкоємцями з Ним, як другорядні члени духовного ,насіння Авраама’. Тепер, чи ж ті „галузки” були з необмеженої кількості?
10. Як у Римлян 11:11—32, Павло показує, що на тому символічному оливному дереві буде тільки обмежене число „галузок”?
10 Апостол Павло показує, що на тому духовному оливному дереві буде тільки обмежене число „галузок”. Як же це? Тому, що коли одна натуральна галузка відломиться, то дерево не буде вирощувати іншу натуральну галузку на її місце. Замість цього, на її місце буде прищеплена галузка дикого оливного дерева. Отже ця пересаджена дика оливна галузка не збільшить кількість галузок на дереві. Кількість галузок на стовбурі того дерева буде такою самою. Отже, коли природні обрізані євреї були відломлені від того духовного дерева через те, що у невірстві відкинули Ісуса Христа, як Головне Насіння Більшого Авраама, то не-євреї або погани були прищеплені на місце тих відрізаних природних „галузок”.— Рим. 11:11—32.
11. Як до Галат 3:26—29, Павло показує, що це неправильно класувати тих в кошарі духовного Ізраїля, як євреї та погани?
11 Правильно, галузки того дерева угоди з Авраамом не представляють природних євреїв і чужих поган. Вони всі представляють духовних ізраїльтянів. Апостол Павло доводить це саме положення. Закінчивши дискутувати про Авраамову обітницю й Авраамове насіння, він каже: „Бо ви всі сини Божі через віру в Христа Ісуса! Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодяглися! Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої — бо всі ви один у Христі Ісусі! А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці”.— Гал. 3:8, 16, 26—29.
12-14. (а) До Галат 4:21—31, до якого духовного материнства Павло звертає увагу християнам у Галатії? (б) Отже, чи Павло ставить наголос на якусь єврейську основу у „малій отарі” цієї „кошари”?
12 Апостол Павло написав свій лист до Галатів десь у роках 50 до 52 З.Д. Це було принаймні 17 років після того, як Єгова прибив Закон-Угоду до дерева на якому розп’ято Його Сина, Ісуса Христа. Однак, у зборах Галатії були декотрі християни, які бажали вернутись назад у рабство під тією Закон-Угодою, якої Мойсей був посередником при горі Сінай в Аравії. Таким чином вони бажали погоджуватись з проти-християнськими євреями, які держались земного Єрусалиму й матеріального храму побудованого там царем Іродом Великим, котрий старався вбити молоде дитя Ісуса. Що Єрусалим був зображений Аґарою, Авраамова рабиня, яка була неначе мати тим євреям, котрі далі бажали оставатись у неволі під Мойсеєвим законом замість прийняти Ісуса Христа, як Більшого Мойсея. Отже, відносно цього, Павло написав:
13 „А вишній Єрусалим — вільний, він мати всім нам. . . . Тому, браття, не сини ми рабині, але вільної! Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не піддавайтеся знову в ярмо рабства”.— Гал. 4:21 до 5:1.
14 Ісак, син Авраама, не був євреєм або ізраїльтянином. Він, як син Авраамової вільної дружини, Сарри, стався батьком Якова, якого наіменовано Ізраїль, котрий по черзі стався батьком Юди. Християни, котрі належать до „малої отари” у цій „кошарі” Доброго Пастиря, Ісуса Христа є подібні до Ісака бувши спадкоємцями обітниці Авраама. Небесний Єрусалим є їхня духовна мати, зображений Саррою, матір’ю єврея Ісака, а не жида.
15, 16. До Івана 10:16—18, чи Ісус каже, що Він мусить привести „інших овець” у „кошару”, щоб був „один пастир”?
15 Закінчивши дискутувати про „отару” складаючись з ,насіння Авраамового’, Ісус переходить на нову думку, коли продовжає: „Також маю Я інших овець, які не з цієї кошари,— Я повинен і їх припровадити. І Мій голос почують вони,— і буде отара одна й Один Пастир! Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб і знову прийняти його. Ніхто в Мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу його. Маю владу віддати його, і маю владу прийняти його знову,— Я цю заповідь взяв від Свого Отця”.— Ів. 10:16—18.
16 Ми зауважуємо, що Ісус не каже, що „мусить припровадити” тих „інших овець” у „цю кошару”. Навпаки, Він каже, що ,вони стануться одною отарою’, через те, що буде тільки „Один Пастир”.
17. Як хтось може сперечатись через те, що Ісус гладко й без перерви перше говорить про „цю кошару” з малою отарою, а потім про „інші вівці”, але чи ж це обов’язково є правдою?
17 Тому що Ісус так гладко переходить від „цієї кошари” до представлення „інших овець”, то читач може думати, що цих два вчинки відбуваються один зараз за другим, без довгого протягу часу, певно не багато століть. Також, що з тієї самої причини Ісус тут мусить відноситись до приводження у „цю кошару” не-євреїв або поган, згідно з історією розширення християнського збору в часі апостолів. Хтось може робити висновок, що Ісус тут не пророкує далеко на майбутнє. Але такий висновок не є обов’язково правильним. Він не розрізняє між „цією кошарою”, а „одною отарою”.— Порівняйте Об’явлення 7:8, 9.
18. Чи Ісус міг пророкувати далеко наперед, і на яку попередню річ благословення всіх родин землі мусить чекати?
18 Ісус був обдарований пророчим видінням, і тому міг дати цю притчу про вівці та козли, не зважаючи на те, що вона мала сповнитись 1.900 років пізніше. Він був основним членом обіцяного ,насіння Авраамового’ отже, тому дуже цікавився спасінням усіх родин і народів людства, коли ці будуть вічно благословляти себе за допомогою того насіння. Те благословення мусіло чекати на закінчення того складного ,насіння Авраама’, складаючись з 144.000 членів під ним. Тут протягнулось 19 століть часу, так як історичні факти показують. Правда, ті, що будуть благословляти себе будуть покірні люди з усіх родин і народів, але вони будуть „іншими вівцями”, тому що вони не належать до „цієї кошари” спадкоємців Авраамової обітниці. Отже, вони не можуть бути духовними ізраїльтянами, але відповідно цьому, вони були поганами.
19. У світлі того, що знаходиться в 7-му розділі Об’явлення, то хто становить „великий натовп” про який говориться в Об’явленню 7:9—17?
19 Погоджуючись з цим є факт, що після того, як апостол Іван бачив запечатання 12 племен духовного Ізраїля, так як про це описує Об’явлення 7:1—8, він бачив у видінню незліченний „великий натовп” тих, котрі не є духовні ізраїльтяни, але „інші вівці”. Він бачив їх стоячих перед божественним престолом і кажучих: „Спасінням ми є зобов’язані нашому Богові, що сидить на престолі, і Агнцеві”. Там каже, що ці переживуть „велике горе”, і віддаватимуть святу службу Богові Єгові в Його храмові день та ніч. А „Добрий Пастир” люблячо доглядає цих „інших овець”, бо ми читаємо: „Агнець . . . буде пасти їх, і запровадить їх до джерел вод життя”.— Об. 7:9—17, НС, (анг.)
20. Коли й де почало сповнятись видіння про „великий натовп”, і з якою демонстрацією?
20 Погоджуючись з цим порядком у 7-му розділі Об’явлення, то весною 1935 р., 20 років після початку „кінця системи”, у 1914 р., пояснено це видіння про „великий натовп” в Об’явленню. Це сталось 31 травня, 1935 р., на конвенції у столиці Сполучених Штатів Америки. На тій оказії Й. Ф. Ратерфорд, президент Товариства Вартової Башти Біблії й Брошур, дав промову на тему „Великий Натовп”, і пояснив, як цей натовп був не другорядним небесним класом, але земним, „інші вівці” того „Доброго Пастиря”. Цю інформацію пізніше надруковано в журналі Вартова Башта. Справді, тоді „Добрий Пастир” почав приводити Своїх „інших овець”, і вони почали слухати Його голос і ходити слідом за Ним, бо наступного дня, після того пояснення Об’явлення 7:9—15, 840 осіб символізували їхнє присвячення Богові через Христа й охрестились у воді. Більшість з цих визнавали себе, що вони належали до „великого натовпу” Христових „інших овець”.
21. Отже, крім „малої отари”, за кого іншого „Добрий Пастир” віддав Свою душу? (б) Як цей Пастир знов одержав Свою душу, і як вираз чиєї любови?
21 „Добрий Пастир” віддав Свою „душу” за цих „інших овець”, котрі не належать до „кошари” спадкоємців Авраамової обітниці. Апостол Іван, котрий був один з класу Авраамового „насіння”, писав: „Він (Ісус Христос) ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу”. (1 Ів. 2:1, 2) Бог Єгова, небесний Отець, любив Свого Сина за це. Оцінюючи цей факт, то Ісус, „Добрий Пастир”, сказав перед тими євреями, котрі ненавиділи Його. „Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб і знову прийняти його”. (Ів. 10:17) Отець показав Свою любов до цього самопожертвованого „Доброго Пастиря”, воскресивши Його з мертвих третього дня. У цей спосіб, Син Божий знову одержав Свою „душу”, або єство, але до небесного життя.
22. Не зважаючи на зусилля, щоб убити Його, то чому жодний чоловік не відібрав Ісусові Його тілесного життя, аж до того часу, коли Він промовив слова записані в Івана 10:18?
22 Аж до того часу, коли Ісус говорив про „інших овець”, то вороги намагались відібрати життя цьому „Доброму Пастиреві”. Але, Він ніколи не чинив чогось гідного смерти з людських рук. Це пояснює чому Він сказав: „Ніхто в Мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу його. Маю владу віддати Його, і маю владу прийняти його знову,— Я цю заповідь взяв від Свого Отця”.— Ів. 10:18.
23. Коли Ісус віддав Свою людську душу, і чому?
23 Кілька місяців пізніше доказ цього вислову був даний. Вночі Його зради в Гефсиманському саду, коли Ісусів учень Петро старався оборонити Його мечем, то Ісус сказав: „Чи ти думаєш, що не можу тепер упросити Свого Отця,— і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти легіонів ангелів? Але, як має збутись Писання, що так статись мусить?” (Мат. 26:53, 54) Отже, після того, як апостоли повтікали, Ісус добровільно віддав Себе юрбі, котра прийшла арештувати Його в останній спробі вбити Ісуса. Роблячи це Ісус не відкидав Своє життя.
24. Яку повну владу відносно Його душі, Ісус одержав від Свого Отця, і як останнє зусилля перешкодити Йому, щоб Він не користувався тією владою, не вдалось?
24 Ісус мав владу від Свого небесного Отця зробити це, але мусів зробити це з Своєї власної волі. Його влада одержати Свою душу назад через воскресення залежала від Його охочого самовіддання. Через те, що Він віддав Свою душу на смерть, то Його небесний Отець втілив Його владою одержати її знову від Єдиного, Котрий міг воскресити Його з мертвих. Жодна сила внебі або на землі не могла забрати цю владу від Ісуса, щоб Він не одержав Своєї „душі”, або життя знову. Отже, ні губернаторова печатка на великому камені в отворі до гробу в якому Ісуса поховано після смерти на дереві, ні сторожа біля гробу, щоб учні не вкрали його мертве тіло, не перешкоджали Ісусові користуватись Його Богом-даною владою третього дня.— Мат. 27:62 до 28:15.
25. Оскільки Ісус не позбувся Свого тілесного життя непослухом Бога, то як воно сталось досяжним Йому, щоб вживати його на користь людства?
25 Дійсно, Ісус був під наказом Свого небесного Отця робити все це. Отже третього дня після Його смерти, Бог Єгова дав наказ, щоб Його покірний Син воскрес з мертвих до духовного життя з Його небесним Отцем. Тому, що він не позбувся Свого тілесного життя через непокору Богові, то Він також одержав право і титул до досконалого людського життя, щоб міг представити його Богові Єгові в Його небесному храмові й таким чином відкупити ввесь світ від гріха.
26. (а) Отже, на що відкрилась дорога для всіх родин землі? (б) Коли „великий натовп” Ісусових „інших овець” почав благословляти себе?
26 Таким чином дорога була відкрита для всіх родин і народів світу „благословляти себе” за допомогою Головного ,Авраамового насіння’. (1 Мойс. 12:1—3; 22:15—18) А „великий натовп” тих „інших овець” Доброго Пастиря почав „благословляти себе” через Нього присвячуючи себе Богові Єгові через Нього й символізуючи те присвячення хрещенням у воді. Тоді вони слухались голосу Доброго Пастиря й наслідували Його, разом з помазаним останком Авраамового насіння. Значно, це почалось на конвенції в Вашінгтоні (Д.К.) у 1935 р. Від того часу помазаний останок привітав усіх „інших овець” і, так, як Ісус був передсказав, сталась „одна отара” під „Одним Пастирем”.
27. Хто ще окрім „великого натовпу”, котрий переживе „велике горе” стане частиною „інших овець” Доброго Пастиря, і коли?
27 Протягом тисячолітнього царювання „Одного Пастиря”, укоронованого Ісуса Христа, всі відкуплені померлі з людства воскреснуть із сну смерти й одержать нагоду „благословляти себе”, стаючись частиною „інших овець” Доброго Пастиря. Між цими буде колишній „воротар” „кошари” представляючи угоду з Авраамом, тобто, Іван Хреститель. (Ів. 10:1—3) Ісус запровадить покірних до „джерел вод життя”. „Великий натовп” тих, котрі переживуть майбутнє „велике горе” будуть благословенням для тих більйонів воскресших, щоб ці могли користати з „джерел вод життя”. (Об. 7:9—17) Усі покірні зможуть приєднатись до „великого натовпу” і казати: „Спасінням ми є зобов’язані нашому Богові, що сидить на престолі, і Агнцеві”.— Об. 7:10; 20:11—14, НС, анг.
[Схема на сторінці 17]
(Повністю форматований текст дивіться в публікації)
Розпорядок Єгови для Його „овець”
(1) „Добрий Пастир”: Ісус Христос, Котрий віддає Свою душу за „овець”
(2) „Воротар”: Іван Хреститель, котрий представляє „Пастиря” „вівцям”
(3) „Кошара”: царська „кошара” під розпорядком угоди з Авраамом
(4) „Вівці” у цій кошарі: „мала отара” складаючись з євреїв та поган
(5) „Двері для овець”; Ісус
(6) „Чужинець”, „злодій”, „наймит”: Відступники й неправдиві пастирі
(7) „Інші вівці”: „великий натовп” й інші, котрі вспадкують землю під правлінням царства
(Також дивіться до „Вартова Башта” з 15 травня, 1946 р., ст. 147 до 158, анг.).