Походження надії на тисячоліття

СЬОГОДНІ є мало вибору між надіями, а страхами звичайного католика, протестанта або єврея. Майже всі вірять у невід’ємне безсмертя людської душі з її спорідненими переконаннями в небесне блаженство в неземному світі, або вічні муки в якомусь там „пеклі”.

Оскільки релігії так званого Християнства претендують на спорідненість з єдинобожжям євреїв і приймають натхненність Єврейських Писань, то буде цікаво побачити, чи сьогодні надії євреїв, а також надії „християн” відповідають надії, яка знаходиться в Єврейських Писаннях і раннім переконанням євреїв.

МЕСІАНСЬКА НАДІЯ

На підставі таких Писань як 1 Мойсеєва 3:15; 22:15—18; 49:10 і 5 Мойсеєва 18:18, згадуючи тільки чотири з 456 єврейських біблійних текстів, яких стародавня єврейська Синагога вважає бути Месіанські, то дійсно чого євреї сподівались? Яка була їхня надія?

Авторитетний єврейський довідник постачає слідуючу інформацію: „ . . . Про особистого Месію говориться в Старому Заповіті. Це є природний наслідок пророчої майбутньої надії. Перший пророк, який подав докладний образ майбутнього досконалого Царя, був Ісая. (ix. 1-6 [2-7 у неєврейських Бібліях], xi. 1-10, xxxii. 1-5) . . . Цей досконалий цар, на якого Ісая чекає буде нащадок [потомок] з родини Єссеєва, на якому перебуватиме дух Божий як дух мудрості, доблесті й релігії, і який буде царювати в страху Божому, Його стегна підперезані праведністю й вірністю (xi. 1-3, 5). Він не буде займатись війною або завоюванням народів; воєнні пожитки будуть знищені (ix. 4 [5]); Він буде цікавитись тільки заснуванням правосуддя між Своїми людьми (ix. 6 [7]; xi. 3, 4). Плід Його праведного уряду буде мир і порядок по цілій землі. Ягнятко не буде боятись вовка, а леопард не робитиме зла козеняті (xi. 8 [6]); тобто, так як пояснює слідуючий вірш, тиранство й насильство вже не будуть практикуватись на Божій святій горі, бо земля буде наповнена знанням Бога так як море вода покриває (порівняйте xxxii. 1, 2, 16). Люди не будуть прагнути політичної величі, але проживатимуть пастушим життям (xxxii. 18, 20). Під такими досконалими обставинами, країна не може не процвітати, ні боятись атаки зовнішніх націй (ix. 6 [7], xxxii. 15). Новий нащадок Єссеєва стоятиме немов той маяк іншим народам, і вони прийдуть до Нього за проводом і третейським рішенням (xi. 10). Правильно Він буде зватись ,Дивний Порадник’, ,Богоподібний Герой’, ,Постійний Отець’, ,Князь Миру’ (ix. 5 [6]).

„Цей образ майбутнього зовсім відповідає погляду Ісаї, а це, що суд доведе до духовного відродження й здійснить стан моральної та релігійної досконалості”.— Єврейська Енциклопедія, Том 8, сторінка 506.

Вже доволі обговорено Месіанську надію, яку Святі Писання дають євреям. Певно, що про цю надію не було нічого дуже „небесного!” Але що ж сказати про небіблійну єврейську літературу? Цей самий довідник каже трохи дальше: „У рабинській апокаліптичній літературі переважає поняття про земного Месію, й від закінчення першого століття загальної ери, іудаїзм теж офіціально приймав Його”.— Сторінка 510.

ЗЕМНА НАДІЯ

Отже, оригінально, в євреях була земна надія. Нема жодного біблійного доказу, що їхні вірні предки, Авраам, Ісак і Яків надіялись іти до неба. Закон через Мойсея не подавав їм такої надії. Те саме можна сказати про поетичні книги Єврейських Писань й Пророків.

Для цієї мети, авторитетний Dictionnaire de Théologie Catholique заявляє: „Зауважте в Старому Заповіті всі світські багатства на яких релігійна людина надіялась, на підставі Божих обітниць їй, її родині й її країні. Крім того, в неї була надія на духовні та моральні дари, надія на прихід Месії й на Його царство”. (Курсив наш)

Протестантська Dictionnaire Encyclopédique de la Bible підтверджує це. Там читаємо: „Надії викладені в СЗ [Старому Заповіті] мало-помалу розвивались. Вони почались земними користями, політичним відновленням і новонаселенням жителів. . . . Та надія розвилась і стала всесвітня. Єгова — це Власник світу . . . . Прийде ,Слуга Вічного’; Своїм стражданням і приниженням Він спасе Свій народ. Ісаї 42:1—4 показує, що світ надіється на Його навчання. Тоді прийде слава Слуги Вічного, Месіанська ера й відновлене людство”. (Курсив наш)

Єврейська Енциклопедія гарно підсумовує цю земну надію євреїв, кажучи: „ . . . Пророки розвили надію на досконалу Месіанську майбутність через царювання Сина з дому Давидового — золотий вік райського блаженства . . . Цей вік прийде в формі світу досконалого спокою й згоди між усіма створіннями, ангельського стану людини перш ніж вона згрішила (Ісаї xi. 1-10, 1xv, 17-25: ,нове небо й нова земля’) . . . . ,навернення всього створіння стати одною групою для виконування Божої волі, є найголовнішою метою ізраїльської Месіанської надії; тільки усунення ,насильного царства’ мусить попередити заснування Божого царства . . . . Проте, персо-вавілонський світ-рік з дванадцятьох тисячоліть, змінився на єврейську есхатологію [дослідження кінцевої долі людини й світу] у світ-тиждень з сімох тисячоліть, відповідаючи Творчому тижневі, вірш ,в очах Твоїх тисяча літ — немов день той вчорашній’ (Пс. хс. 5 [АВ.4]) піддав думку, що за теперішнім світом трудностей (‘‘олам га-зег’) прийде суботнє тисячоліття, ,прийдешній світ’ (‘‘олам га-ба’ . . .)”— Том 5, сторінки 209 до 211. (Курсив наш)

ВОСКРЕСІННЯ, НЕ УСПАДКОВАНЕ БЕЗСМЕРТЯ

На протязі століть євреї не ділились поганським переконанням у безсмертя людської душі. Євреї були освічений народ, і будь-який письменний єврей міг читати безліч віршів в Єврейському Писанні, які виразно показують, що „душа” (єврейське, нефеш) може вмерти. Тут подаємо лише кілька цих віршів: 1 Мойсеєва 19:19, 20; 4 Мойсеєва 23:10; Ісуса Навина 2:13, 14; Псалом 22:30 (вірш 30 в єврейських Бібліях); Єзекіїля 18:4, 20.

Отже рання єврейська надія на життя на землі в раю відновленому Месією спочивала на вірі в воскресіння, а не в успадковане безсмертя. Єврейська Енциклопедія підтверджує це, кажучи: „Воскресіння складало частину Месіанської надії (Ісаї xxvi. 19; Даниїла хіі. 2). . . . Спершу вважали, що воскресіння був чудовий дар тільки для праведних. . . ., але пізніше вважали, що воно всесвітньо стосувалось до Останнього Суду . . . Чи процес формування тіла в часі воскресіння є такий самий як народження є предметом суперечки між гіллянцями, а шамаїтами”.— Том 5, сторінка 216.

Цей самий авторитетний єврейський довідник каже відносно „геєна” („пекло” в так званому Християнстві): „Нема жодної біблійної підстави на переконання в посмертну відплату для душі; це переконання походить від вавілонців та персів, і євреї забарвили його словом ,гегінном, (долина Гінном), стаючись огидною через вогні Манасієвого жертвування богові Молохові (II Царів ххііі. 10)”.— Ібід., сторінка 217.

Отже, як це, що сьогодні єврейські теологи взагалі навчають доктрини про успадковане безсмертя й вічні муки? Supplément au Dictionnaire de la Bible містить слідуючу інформацію: „[Для євреїв] Спершу вірили, що спасіння було на землі . . . ; яка б не була ясна Месіанська надія й яке б не було довге майбутнє царювання — і здавалось декотрі вірили, що воно буде довічне — то народна й земна природа цієї релігійної ери була основна. Тоді почала наполягати нова надія: відкриття’ щасливого посмертного існування”. (Курсив наш)

Як же євреї „відкрили”, що людина має „душу”, яка переживає смерть тіла? Знову, авторитетний довідник постачає нам заключну інформацію. Єврейська Енциклопедія погоджується: „Тільки контактом єврейського переконання з перським та грецьким, розвилася ідея безплотної душі, з її власними характерними рисами, вкоренилась в іудаїзмі”. Цю думку підтверджує Dictionnaire Encyclopédique de la Bible, кажучи: „Поняття про безсмертя — це наслідок грецької думки, тоді як надія про воскресіння належить до єврейської думки . . . . Після завоювання Олександром, іудаїзм мало-помалу прийняв грецькі переконання”.

Якщо хтось не довіряє, що спершу євреї не вірили в безсмертя душі, то доволі сказати, що так пізно як у першому столітті Загальної Ери, це питання ще не було розв’язане між євреями, так як доказує факт, що фарисеї вірили в безсмертя, тоді як садукеї не вірили в нього.— Дивіться до твору Йосифа, Іудейські старожитності, Книга 18, розділ 1, параграфи 3, 4; Війни, 2-га книга, розділ 8, параграф 14; порівняйте Дії 23:8.

ЗАМІЩЕННЯ ОРИГІНАЛЬНОЇ МЕСІАНСЬКОЇ НАДІЇ

Так як євреї мало-помалу покинули їхню надію на майбутнє життя через воскресіння, замістивши її поганською ідеєю про успадковане безсмертя окремої „душі”, то так само перемістилась їхня оригінальна надія на Месіанізм. До першого століття Загальної Ери, єврейська Месіанська надія стала націоналістично-політичною надією.

Підтверджуючи це, Єврейська Енциклопедія каже: „Не раніше від розпаду маккавейської династії [в 2-му столітті до нашої ери], коли самовладний уряд Ірода Великого й його родини, і збільшуюче тиранство римської імперії, нестерпно втрудняло євреїв, то аж тоді євреї почали шукати сховку в надії на особистого Месію. Вони прагнули обіцяного визволителя з дому Давидового, який визволить їх від гніту ненависного чужого загарбника”.

В його книжці Life and Times of Jesus the Messiah, Альфред Едершайм написав: „Все те на що Ізраїль надіявся, було народне відновлення й слава. Все інше було тільки засіб для здійснення цих мет; Сам Месія був тільки чудовим знаряддям для їхнього здійснення. . . . Рабини уявляли собі, що Месія не буде ,світлом для освітлення поган, і славою Його народові Ізраїлеві’ — задоволення бажань людства”.

Едершайм дальше каже, що до першого століття Загальної Ери, єврейські релігійні провідники вже не надіялись на Месію — Спасителя. Він каже: „Наскільки можливо нагромадити інформації з їхніх думок у їхніх писань, то древні рабини не держались великих доктрин про оригінальний гріх, і грішність всієї нашої вдачі . . . . Не відчуваючи потреби визволення від гріху, нам легко розуміти як рабинська традиція не знаходила місця для священицької посади Месії, а навіть як Його твердження бути Пророком Своїх людей майже цілком затьмарюються Його появою як їхній Цар і Спаситель. Справді, це було завжди-присутнім бажанням, яке ставало чим більше настійним, тоді як народні страждання Ізраїля ставали майже нез’ясовані”.

Таким то чином, євреї мало-помалу загубили їхню оригінальну надію. Надія на Месіанського Царя, Який не буде тільки царювати над євреями, але також станеться „маяком для інших націй” повалилась перед фанатичною надією на народного провідника, який доведе їх до перемоги над їхніми політичними та релігійними ворогами. Земна надія на „суботнє тисячоліття” протягом якого Месія здійснить „золотий вік райського блаженства”, „світ досконалого миру й згоди між усіма створіннями”, заступилась неясною небесною надією, заснованою на понятті успадкованого безсмертя, запозиченого від вавілонців, персів та греків.

Роки минали. Не було такого політичного Месії, щоб визволив євреїв або, після знищення Єрусалима в 70 р. н. е., щоб знову зібрати й новонаселити їх. Отже навіть ця переміщена Месіанська надія зникла з сердець євреїв. Так як сказав Едершайм: „Чому відкуплення Ізраїля й прихід Месії так нез’ясовно бариться? Це тут нерозв’язана таємниця дивиться Синагозі в обличчя. Намічені пояснення є, так як признають, здогадки, або краще намагання уникати цей спір. Єдиний лишаючийся вибір є авторитетно заглушити всі такі спірні питання — тиша, так як вони казали б безумовного підкорення незрозумілому, . . . тиша завжди — виникаючого розчарування й розпачі. Отже, чудова надія Синагоги є, так би мовити, наче напис на надгробному розбитому пам’ятнику, щоб її повторяли тисячі людей, які на протязі цих довгих століть, обмивали руїни святині марними слізьми”.

Щасливо, оригінальна надія на земний Рай відновлений під правлінням Месії ще досі є досяжна щирим євреям, і декотрі вже скористали з неї і заговорили свої сльози. Але для багатьох інших наших читачів ще залишається питання: Як прихід Ісуса Христа, Месії, впливав на надію на „суботнє тисячоліття”, „миру й згоди між усіма створіннями” на землі? І якщо Христос підтвердив ту надію, то чому майже всі протестантські й католицькі „християни” не мають частки в тій надії на тисячоліття?

[Ілюстрація на сторінці 5]

„Щасливі завтрашні дні” комуністів? Нірвана індусів або буддистів? Небесне блаженство католиків або протестантів? Яку надію Біблія дає?

[Вставка на сторінці 8]

„Цю надію маємо як котвицю для душі, певну й непохитну”.— Євреїв 6:19, НС (анг.).