Єзуїт знаходить правду
Так як оповідає Хуліо Ін’єста Гартія
ЩО СЛОВО „єзуїт” пригадує вам? Для багатьох людей воно викликає негайну реакцію, від глибокої пошани до цілковитої огиди. Для звичайного католика це є синонімічним з дуже дисциплінованою групою священик-вчителів та місіонерів. Для багатьох не-католиків, це слово розуміється згідно пояснення деяких словників: „Особа, яка захоплюється інтригою або ухиленням [брехливий з наміром обманювати]”.
Аж до листопада 1977 р. я був висвяченим священиком Товариства Ісуса, або єзуїтів, як вони є загально відомі. Потім я відступив. Ви може будете цікаві знати, як я став єзуїтом і чому після двадцяти п’ятьох років я зрікся священства.
Дитинство в католицькій Іспанії
Я народився весною 1918 р., третій в родині з десятьох дітей. Мій батько був власником бар-ресторану, називаючись Нігерія, в Мурсії, південно-східній Іспанії. Так як майже котрий-небудь іспанець того часу, я закінчив середню католицьку релігійну освіту, ходив на службу Божу в неділю, сповідався в п’ятницю, тощо.
За молодих літ я був духовно неспокійний, з дуже сильним бажанням служити Богові й ближньому. Отже, я вирішив вступити в збір Маріаністів у Мурсії. Це була група молодих осіб, головно студентів університету й вищої школи, під керівництвом єзуїтів. З часом мене настановили промовцем для місій й я почав розвивати палке бажання служити як католицький місіонер. Незабаром від того часу гіркі досвіди Іспанської цивільної війни ще більше переконали мене про потребу служити Богові й співближньому.
Ув’язнений через сумлінні міркування
Прийшов 1936 р. й з ним вибух Іспанської цивільної війни. Коли мені було вісімнадцять років, мене покликали обороняти режим, який по моїй думці був безбожницький. Міркуючи, що воювати проти моїх католицьких братів було нелюдяно, то я відмовився служити при війську. Через це мене заарештували й пізніше засудили на двадцять років каторжної праці. Таким чином у вісімнадцятому році, я зустрів те, що здавалось бути вічним ув’язненням. На протязі кількох місяців мене віддали до табору каторжної роботи в Сан Пабло де лос Монтес, в області Тодело, центральної Іспанії.
Відбувши вісімнадцять місяців у тому таборі, зморений голодом і під сталою загрозою смерті, військо Франка набуло перемогу, і нас відпустили. Відчувши велике полегшення, я звернувся до дому в Мурсії.
Я дуже страждав і бачив як інші теж страждали, але не втрачав віри в Бога. Тому, що в світі було так багато зла, то я відчув ще більше бажання служити як місіонер. Через мій контакт з єзуїтами, я поставив собі за мету уздібнитись, щоб мене прийняли в те Товариство. Набути цього — не легко. Дисципліна єзуїтів вимагає присяги послушності, вбогості й невинності. Я погодився на безшлюбне життя, хоч у мене були природні бажання, так як в якого-небудь іншого молодого чоловіка. Понад усе, я бажав служити Богові й стати місіонером.
Суворе підготовлення, щоб стати єзуїтом
В 1947 р. єзуїтські священики в різні способи випробовували мою слухняність і покірність, щоб вирішити чи я був кваліфікований як новак. На мою радість вони прийняли й посвятили мене до дисциплінованого життя в Товаристві Ісуса. Врешті, при кінці двадцятих років мого життя я вже стану місіонером. Перед мною ще було дванадцять років суворого студіювання й випробовування мого характеру.
Наприклад, на протязі перших двох років мого новаторства, то я мав виконувати тридцять днів лакейських завдань — скребтати підлоги й чистити туалети. Я пам’ятаю як одного разу, закінчивши скребтати підлогу один „брат” увійшов переглянути мою роботу. І, щоб випробувати мою покірність і слухняність він навмисно збив відро повне брудної води, щоб я знову чистив підлогу.
Протягом тридцять інших днів, я разом з іншим новаком, відвідували села й утримували себе милостинями, яких люди подавали нам. Ще одних тридцять днів ми працювали в лікарні, між хворими на заразні хвороби.
У 1949 р., я почав студіювати в семінаріях у Сан Кугат дел Ваєс, Барселоні й Буенос-Айрес, Аргентіна. Я студіював філософію, психологію, теологію, моральність і священство. У цьому часі я одержав мою першу місіонерську посаду як вчитель у Сан Каліхтус школі в Ла Пас, Болівія.
Зрештою, коли мені було тридцять дев’ять років, то прийшов той день мого висвячення на єзуїтського священика, 19-го липня, 1957 р. Потім, у присутності єпіскопа єпархії, я впав ниць до підлоги теологічної церкви в Сан Кугат дел Ваєс, як знак підкорення й слухняності.
Я вернувся назад до Болівії й вибрав працювати між убогими людьми й мене призначили на священика парафії в Унсії, гірничому суспільстві високо в Анди горах. Пізніше я служив у Кочабамбі, як парафіяльний священик Санта Вера-Крус. Я також був вчителем і співробітничив, щоб заснувати сім передостанніх і також вищих шкіл для бідніших людей. В 1972 р., мене призначили до іншої околиці, цього разу до парафії Сан Мігель у місті Сукре.
Мої перші сумніви
Це сталось, коли я працював між біднішими парафіями в Болівії, що я перший раз почав сумніватись. Спершу я не сумнівався відносно церкви, але відносно її представників. Наприклад, кожного місяця я мусив передавати місцевому єпископу призначені процента з колекцій й плати одержаних за спеціальні служби Божі, одруження, похоронні служби, тощо. Тому, що люди моєї парафії були дуже бідні, то гроші, яких я давав єпископові не справляли глибокого враження на нього. Мене дуже мучило коли він роздирав конверт і казав зневажливо: „Це є бідолашна пожертва, яку ви приносите мені”. Очевидно, ,вдовинні дві монети’ не рахувались у нього.— Луки 21:1—4, Дуя Переклад (анг.).
Я не хотів брати грошей від парафіян за релігійні послуги, і це стало джерелом суперечності. Я був дуже свідомий про те, що читав в Євангеліє: „Даром ви одержали, даром і давайте”. (Матвія 10:8, Переклад Дуя) Але, мені сказали, що вони не дозволяли такий революційний вчинок, „щоб не викликати упередження співсвящеників” в інших парафіях.
Мене турбував ще один фактор,— а саме, що Ієрархія охоче приймала й дозволяла місцеві поганські ідеї та практики в спорідненні з поклонінням Крісто де ла Вера-Крус (Христос Правдивого Хреста), що був ідол моєї парафіяльної церкви. В багатьох випадках таке поклоніння було демонський фанатизм. Крім того, на цих релігійних святах дуже впивались, але ніхто офіціально не противився таким поганським оргіям.
Після п’ятьох років служби в Сукре я просив дозволу, щоб відвідати мого хворого батька в Іспанії. Уявіть собі як я здивувався, коли прибувши до Барселони, довідався, що мої сестри, Ловла (Долорес) і Ангеліта (Ангелес), студіювали Біблію з групою християн — Свідками Єгови. Зокрема мене дивувало те, що Ловла так змінилась, бо вона ніколи не брала духовні справи до уваги, а тепер студіювала Біблію! Тому, що я не мав контакту з Свідками в Болівії, то вирішив переглянути їхнє вчення. Мої сестри дали мені маленьку книжечку „Упевняйтесь про все; держіться доброго”, яку я зараз прочитав. Я приємно здивувався коли довідався, що вчення Свідків грунтувались цілком на Біблії. Ще з моїх юнних літ я завжди дуже шанував Біблію й вживав її за основу моїх щоденних міркувань, замість писань отців церкви або життя „святих”.
Виклик моїй католицькій теології
Я тепер хотів побачити як Свідки діють, чи вони дійсно практикують те що навчають. Мої сестри запросили мене до Залу Царства на зібрання місцевих Свідків. Я пішов на те перше зібрання допитливий й дуже недовіряючий. Я відносився дуже позитивно. Побачивши, як покірні чоловіки, жінки й діти старались виконувати Божу волю, то це зробило на мене глибоке враження. Те, що мені не вдалось розвинути в Болівії, я тепер бачив перед моїми власними очима — групу щирих християн. Певно що це мусив бути вчинок Божого духа.
Хоч я багато погоджувався з тим, що читав в їхній книжці, то з кількома вченнями я не міг погодитись. Мене представили до одного з старших збору, Енрікей Леєда, чоловіка в початку п’ятдесятих років, який тоді працював на хімічному заводі. Я пам’ятаю наші довгі розмови в його автомашині, і там я висловлював ті вчення Свідків з якими не погоджувався. Не так як Свідки, я був переконаний, що під час служби Божої хліб представляв тілесну присутність Христа, і я також вірив, що моя душа буде з Христом, який також був Богом. Тільки одна розмова не усунула моїх сумнівів. Проте, десь в тому часі мій батько помер і я вернувся назад до Болівії.
Болівійські Свідки відвідують мене
За моєю просьбою мене призначили до нової околиці й відослали назад до парафії Санта Вера-Крус у Кочобамбі. Там я відновив мою постанову шукати правди й „упевнитись про все” для того, щоб не взяти фальшивий крок. (1 Солунян 5:21) Два покірні болівійські Свідки прийшли відвідати мене. Вони були Хінес Наваро, іспанець від Каталонії й Арієд Араоз, уродженець Болівії. їхня покірність і переконання зробили на мене глибоке враження. Вони не втягали мене в гарячкову дискусію або суперечку й я оцінював це; краще, ми тільки обмінювались поглядами.
Незважаючи на те, що я був дуже занятий парафіяльними справами, то таки зробив розпорядок на систематичну студію Біблії, користуючись книжкою „Упевняйтесь про все; держіться доброго”. Багато вечорів, після служби Божої, я ходив до Залу Царства де дуже тішився почути Божественне Слово й студіювати Вартову Башту.
Католицька догма проти навчання Біблії
Одно вчення, якого мені було найлегше покинути було про безсмертя душі, з всіма його наслідками (муки в пекольному вогні, чистилище, лімбо, тощо). Дуже простий вірш у Біблії пояснив мені це вчення. Це знаходиться в Першій кн. Мойсеєвій 2:7, де кажеться: „Тоді Господь Бог створив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою душею”. (Католицький Дуя Переклад, анг.) Там не кажеться, що чоловікові дано живу душу, яка буде переживати смерть, але що він став душею. Я розмірковував, я є душа. Це дуже гарно погоджувалось з перекладом 1 Коринтян 15:45 на іспанську мову через Говсея Марія Бовера, один з професорів у семінарії Кигат. Той вірш каже: „Так і написано: ,Перший чоловік Адам став душею живою’ ”. Смертність душі підтвердилося, коли я прочитав 4 Мойсеєва 23:10 в іспанській Бовер-Кантера Біблії, бо там є сказано: „Нехай душа моя помре зі смертю праведного!”
Але мною найгірше потрясло коли я зрозумів, що Христос не є, і не може бути Богом, так як навчається в трійці. Я звертався до вірша в Івана 1:1, щоб ним доводити моє переконання, аж поки близько не переглянув грецький текст і зрозумів, що Христос може бути божественний, тобто з божественного походження, але не Всемогутнім Богом. Це, разом з іншими віршами, допомогло мені краще зрозуміти Ісусову роль у сприянні Своєму Отцеві й завжди працюючий на славу Отця.— 1 Коринтян 15:28; Івана 14:28; Матвія 24:36.
З цим простим світлом з Святої Біблії і додатковим дослідженням, я вийшов з теологічної темряви, яка засліплювала мене на протязі всіх цих років. І я зрозумів, що все моє дослідження теології й філософії не видало практичного плоду правдивого Християнства. Я не бачив цих плодів у Католицькій церкві.— Матвія 7:16, 17; Галатів 5:22, 23.
Несподіванка для моєї старшини
Я став переконаний, що на протязі століть Католицька церква збочилась від біблійної правди, заступила її людськими традиціями й філософією і що це не тільки люди, поодинокі особи, які провалились. Тепер я виразно зрозумів, що в серці вже не був католиком.
Я вирішив особисто представити заяву відносно моєї відставки перед провінціальним настоятелем Товариства Ісуса з просьбою, щоб вони відпустили мене від присяги. Як він здивувався коли дізнався про мою просьбу! Він питав чи це тому, що я бажав одружитися. Я відповів, що ні, бо тоді навіть не думав про таке. (Але коли я охрестився на Свідка, то стан змінився й в жовтні 1978 р., я одружився з дорогою християнською вдовою.) Між іншим, він сказав: „Хуліо, я завжди вважав Вас бути зрівноваженою людиною. Але мені здається, що Ви повинні піти до психіатра”.
Під час нашої довгої дискусії я переконливо доводив йому вади церкви. А він відповів: „Це правда, я багато в чому погоджуюся з Вами, але чи Ви не думаєте, що заради цієї самої причини Ви маєте обов’язок залишитись у церкві, щоб разом з іншими старатись спростувати церковні помилки?”
На це я відповів йому: „Якщо всі ці помилки грунтуються на догмі, яку вважається бути безпомилковою, тоді це неможливо виправити їх тому, що перше потрібно усунути безпомилковість церкви”. Я продовжував: „Дивіться, я вже добре продумав цю справу й старався практикувати Євангеліє. Але бачу, що це неможливо зробити тому що церковні власті вимагають, щоб я поводився супротивно Євангеліє. Отже, тому що неможливо, ані виправити, ані змінити церкву, то чи ж не краще змінити релігію? Якщо я не можу виправити церкву, то це краще залишити її й шукати правдивої релігії”.
Пізніше я знову говорив з провінціальним настоятелем про мій намір відступити від церкви. Він знову сказав мені, щоб я передумав справу. Але справу вже неможливо було дальше відкладати, я поставив йому ультиматум [вимога, що супроводжується погрозою]: Дозвольте мені вернутись до Іспанії, щоб я там глибше досліджував цю справу, яка впливає на моє вічне життя, а коли ні, то я покину парафію й буду жити з Свідками Єгови в Болівії й буду там досліджувати її.
Вони ніяк не могли погодитись на це пропонування, тому що воно витворить релігійний переполох у Болівії. Зрештою, вони дали мені дозвіл вернутись до Іспанії й жити з моєю сестрою Ловлою.
Нарешті вільний
Прибувши до Іспанії в грудні, 1976 р., я покинув усі католицькі релігійні практики й почав нове життя з християнськими Свідками Єгови. Ця велика зміна призвела свої проблеми. Хто дасть роботу колишньому п’ятдесяти-восьмилітньому єзуїтському священикові в Іспанії? Нарешті, я став працювати як приватний вчитель і вів мале підприємство. Мені вистачало на денні потреби, і це було все що я хотів.
У 1977 р. провінціальний настоятель болівійської місії прибув до Іспанії в дорозі до Риму. Він хотів знати, що я вирішив робити. Коли я розказав йому про моє непохитне рішення, то він попросив мене написати листа й висловити мої наміри загальному зборові й Верховній Голові Товариства Ісуса в Римі.
Вернувшись з Італії, він сказав: „Це перший раз в історії, згідно з тим що вони казали мені в Римі, що єзуїт вимагав відпущення від Товариства тому, що навчився правди. Ніби то єзуїти не знають правди, з їхнього дослідження!”
Людська теологія „багато сміття”
Пригадуючи собі мої роки студіювання в семінаріях, то я тепер зрозумів, що уся та теологія й філософія якої я навчився, в дійсності є купою сміття в порівнянні з правдою Божественного Слова. Вони заховали від мене правдиву мудрість, яка походить від Єгови через Христа й яку передається покірним людям. Чи ж апостол Павло не каже: „Хіба Бог мудрість світу цього не змінив на глупоту?” (1 Коринтян 1:20) Разом з Павлом я тепер можу сказати: „Я вважаю за втрату все задля найвищого спізнання Христа Ісуса, Господа мого, заради якого я все втратив і вважаю все за сміття [„купу сміття”, Нового Світу Переклад, анг.] аби Христа придбати”.— Филип’ян 3:8, Католицький Василіян Переклад.
Нарешті 11-го листопада, 1977 р. прийшли мої листи звільнення. Подякувавши Єгові, я підписав їх.
27-го листопада того ж самого року я охрестився цілковитим зануренням у воді на обласній конвенції Свідків Єгови. Тим вчинком я публічно виявив моє присвячення Єгові згідно з Ісусовим прикладом, якого Він дав Своїм послідовникам. (Матвія 28:19, 20) З великим задоволенням і радістю, той день дуже переважав день мого висвячення на єзуїтського священика, коло двадцять років раніше. Тепер я став християнським Свідком Суверенного Господа Єгови.
Після мого хрещення я одержав великі благословення. Регулярно я беру участь у нормальному християнському проповідуванні й маю привілей проводити кілька біблійних студій з зацікавленими людьми. Я ще ніколи не був такий щасливий як тепер, ходячи слідом за Христовим прикладом так як його описується в Божественному Слові. Я вже знайшов правдивого Бога, Єгову, й людей практикуючих побожну любов. Моє довге шукання правди вже закінчилось. Чи ж ваше уже теж закінчилось?
[Вставка на сторінці 9]
,Ви може будете цікаві знати чому після двадцятип’ятьох років місіонерської служби я зрікся священства’
[Вставка на сторінці 10]
„Я приємно здивувався коли довідався, що Свідки грунтували своє вчення цілком на Біблії”
[Вставка на сторінці 11]
„Тому що неможливо, ані виправити, ані змінити церкву, то чи ж не краще змінити релігію?”
[Ілюстрація на сторінці 12]
Колишній Єзуїт Ін’єста виходить з води після його християнського хрещення