Чому так багато розпачу?

НАДІЯ на краще життя нарешті здійснена! Багато людей, які жили в Східній Німеччині, вірили в це, коли в листопаді 1990 року впала Берлінська стіна. Проте трохи більше ніж рік після цього вони висловлювали незадоволення, «зрозумівши, що з суворим світом капіталістичної демократії важче справлятися, аніж із життям, яке було захищене Берлінською стіною». Наслідок? Розчарування та зростання розпачу.

Домашнє і соціальне насильство може примушувати людей покидати дім у пошуках безпеки, але небагато є тих, які знаходять її. Унаслідок цього декотрі люди зовсім не мають свого дому й живуть у наметах на вулицях міста. У декотрих країнах багато осіб, котрі позбавлені дому, розгублені через канцелярський формалізм. Вони не можуть мати дому, тому що не мають роботи, а роботу не можуть отримати тому, що не мають постійного місця проживання. Урядові агентства в справах поліпшення побуту намагаються допомогти, але потрібно багато часу, щоб вирішити окремі проблеми. Таким чином, виникає розчарування та розпач.

Багато жінок вдаються через розпач до відчайдушних заходів. У праці «Жінки й злочинність у 1990-их роках» (англ.) викладач права доктор Сузан Едвардз пояснює: «Втягнення молодих жінок [у проституцію] є прямим наслідком економічної потреби, а не відсутності самодисципліни або сімейного виховання». Так само молоді чоловіки, котрі залишають доми в пошуках роботи, часто нічого не знаходять. Декотрі з них з розпачу погоджуються бути «продажними хлопцями», пропонуючи своє тіло гомосексуалістам у обмін на їжу і притулок, стаючи знаряддям у руках розбещених злочинних банд.

Гірка політична реальність, насильство, економічні труднощі — все це по-різному викликає розпач у людей. Навіть люди з освітою не звільнені від цього почуття, оскільки шукають підтримки свого багатого стилю життя і долають зростаючі фінансові труднощі. Наслідок? «Лише просте пригнічення може спонукати мудрого чинити безглуздість»,— сказав у стародавні часи цар Соломонa (Екклезіястова 7:7, НС). Справді, розпач веде зростаючу кількість людей до найбільш суворого розв’язання проблем — самогубства.

Найбільш крайній вихід

Факт багатьох випадків самогубства серед молоді доводить, що навіть вони уражені чумою розпачу. Британський журналіст запитав: «Чому в наш час так багато підлітків відчуває розпач?» Ерік Тейлор, доктор Лондонського інституту психіатрії, розповідає відносно дослідження дітей у віці від 8 до 16 років, яких прийняли в лікарню після спроби отруїтися: «Нас тривожить те, що так багато дітей в розпачливому й безнадійному становищі». Підраховано, що у Великобританії кожного року відбувається 100 000 несмертельних, але обдуманих випадків застосування отрути для того, щоб виявити свою крайню потребу в допомозі.

Одна британська добродійна установа розпочала кампанію співчутливого вислуховування людей, які впали в розпач. Її радники твердять, що таким способом дають «альтернативу смерті». Все ж таки вони погоджуються з тим, що нездатні розв’язати проблеми, які допроваджують людей до розпачу.

Кількість самогубств відображає «рівень відчуженості та відсутності громадської з’єднаності в суспільстві», коментує газета «Сандей кореспондент» (англ.). Чому сьогодні така велика кількість самогубства? Газета повідомляє про «бездомність, частіше зловживання алкоголем, загрозу СНІДу і закриття психіатричних лікарень» як про фактори, котрі приводять осіб до такої глибокої розпачі, що вони вважають самогубство єдиним розв’язанням своїх проблем.

Чи існує якась надія розвіяти розпач? Так! «Випростуйтесь, і підійміть свої голови»,— це Ісусів надихаючий заклик! (Луки 21:28). Що він мав на увазі? Яка ж є надія?

[Примітка]