Пекельний вогонь. Розгоряється чи згасає?

ПРОТЕСТАНТСЬКИЙ проповідник Джонатан Едвардс у XVIII столітті вселяв страх у серця колоніальних американців детальними описами пекла. Одного разу він змалював сцену, ніби Бог тримав грішників над полум’ям, як огидних павуків. Едвардс докоряв своєму зборові: «О грішники, ви підвішені на тонкій нитці над полум’ям божественного гніву, який палахкотить біля неї і готовий у будь-яку хвилю обпалити її та цілком спалити її».

Проте незабаром після цієї пресловутої проповіді Едвардса пекельне полум’я почало, так би мовити, мерехтіти й згасатиa. Книжка Д. П. Уолкера «Занепад пекла» (англ.) зазначає, що «в четвертому десятилітті XVIII століття доктрину про вічні муки відверто осуджували». У XIX столітті пекельне полум’я продовжувало згасати, і до середини XX століття поняття Едвардса про пекло як про «вогняну піч, де жертви вічно піддаються постійним мукам сумління і тіла», перестало бути темою розмов. «Під нападом сучасного інтелектуалізму і перевершене жахами Хіросіми та знищенням людей у концентраційних таборах,— говорить журналіст Джефрі Шелер,— жахливе уявлення про пекло втратило силу».

Багатьом проповідникам вогонь та сірка також прийшлися не по душі. Гарячі проповіді про жахи пекла вже не лунали з кафедр головних церков загальновизнаного християнства. Більшість теологів почали вважати пекло занадто застарілою темою для серйозного наукового перегляду. Декілька років тому один церковний історик досліджував питання про пекло для університетської лекції і перевірив картотеки декількох наукових журналів. Він не зміг знайти жодного заголовка про пекло. Згідно з журналом «Ньюсуїк», цей історик прийшов до висновку: «Пекло зникло. І ніхто цього не помітив».

Повернення пекла

Чи зникло? Не зовсім. Несподівано в останні роки доктрина про пекло знову спалахнула в деяких місцевостях. Опитування в Америці виявляє збільшення кількості людей, котрі говорять, що вірять у пекло, з 53% у 1981 році до 60% у 1990 році. Якщо додати до цього всесвітній швидкий зріст євангелічних рухів, які проповідують про пекло, то стає очевидним, що рішуче повернення пекла в розуми прихильників загальновизнаного християнства справді всесвітнє явище.

Але чи це пробудження торкнулося лише мирян, чи також досягнуло тих, хто стоїть за кафедрою? По суті, той пекельний вогонь, про який проповідував Джонатан Едвардс 250 років тому, ніколи не переставав проголошуватися з декотрих консервативних кафедр загальновизнаного християнства. У 1991 році в журналі «Юнайтед Стейтс ньюс енд уорлд ріпорт» було зауважено: «Навіть серед декотрих головних ліберальних віросповідань існують ознаки того, що теологи починають більш серйозно ставитися до ідеї про пекло, ніж кілька десятиліть тому». Зрозумілим є те, що після років нехтування пекельний вогонь знову повертається на всесвітню релігійну арену. Проте чи він зберіг своє полум’я?

Підняті запитання

У теолога В. Ф. Вольбрехта не було сумнівів: «Пекло є пеклом, і жодне людське бажання або думка не може пом’якшити вічне засудження». Багато парафіян не є такі впевнені. Хоч вони не мають сумніву щодо існування пекла, у них виникають запитання про природу пекла. Інший теолог визнає: «Пекло для мене також є незаперечною реальністю, про яку прямо свідчить Біблія, але сама його природа становить проблему». Так, для зростаючої армії теологів та мирян сьогодні не стоїть запитання «Чи існує пекло?», але «Що таке пекло?».

Як би ви відповіли? Що вам сказали про природу пекла? І чому щирі християни стривожені цією доктриною?

[Примітка]

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 2]

На обкладинці: Doré’s illustration of Tumult and Escape for Dante’s Divine Comedy

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 3]

Doré’s illustration of Devils and Virgil for Dante’s Divine Comedy