Стихійні лиха. Чи слід винуватити в них Бога?
«БОЖЕ, що ж ти зробив з нами?»
Такою, за розповідями, була реакція чоловіка, що пережив спустошення, спричинене виверженням 13 листопада 1985 року вкритого снігом вулкана Невадо-дель-Руїс у Колумбії. Лавина бруду повністю затопила цілісіньке місто Армеро і за одну ніч принесла загибель більш як 20 000 чоловік.
Цілком зрозуміло, чому саме так зреагувала людина, що пережила це страшне лихо. Адже безпомічні перед лицем розбурханої, страхітливої стихії люди з давніх часів приписували такі трагічні події Богові. Первісні люди приносили жертви, навіть людські, щоб задобрити своїх богів моря, неба, землі, гір, вулканів та інших джерел небезпеки. І навіть сьогодні дехто просто приймає наслідки катастрофічних природних явищ як свою долю або Божу кару.
Чи справді Бог винний у стихійних лихах, які по всьому світі приносять людям стільки страждань і втрат? Чи слід його звинувачувати? Щоб знайти відповіді на ці питання, нам треба ближче ознайомитися із стихійними лихами. По суті, нам потрібно переглянути деякі відомі факти.
Що таке «стихійне лихо»?
Коли землетрус струсонув Таншань (Китай) і, згідно з офіційним китайським повідомленням, загинуло 242 000 чоловік, коли ураган «Ендрю» лютував над Південною Флорідою та Луїзіаною (Сполучені Штати Америки), завдавши збитків на мільярди доларів, то про такі стихійні лиха стала писати світова преса. Але що, якби землетрус відбувся у незаселеній пустелі Гобі, 1100 кілометрів на північний захід від Таншаня, або якби ураган вибрав собі інший напрямок і стих десь у морі, не добравшись до суші? Про них навряд чи пам’ятали б тепер.
Отже, ясно, що коли ми говоримо про стихійні лиха, то не говоримо просто про драматичні вияви сил природи. Щороку відбуваються тисячі землетрусів, сильних і слабких, десятки бур, циклонів, ураганів, тайфунів, вивержень вулканів та інших грізних явищ природи, які стають не більше, ніж набутком статистики. Однак коли такі події призводять до великих людських жертв та матеріальних втрат, порушення нормального плину життя, вони стають лихом.
Слід зауважити, що завдана шкода та втрати не завжди пропорційні нищівним силам природи. Найбільше лихо не обов’язково спричиняється наймогутнішим виявом сил природи. Наприклад, 1971 року в Сан-Фернандо (штат Каліфорнія, США) відбувся землетрус силою 6,6 бала за шкалою Ріхтера, внаслідок якого загинуло 65 чоловік. А через рік у Манагуа (Нікарагуа) землетрус силою 6,2 бала забрав 5000 людських життів!
Отже, коли йдеться про зростання руйнівної сили стихійного лиха, постає питання: чи стали грізнішими природні явища? Чи, може, якусь роль тут відіграє людський фактор?
Хто винний?
Біблія говорить про Бога Єгову як про Великого Творця всього, у тому числі природних сил цієї землі (Буття 1:1; Неемії 9:6; Євреїв 3:4; Об’явлення 4:11). Це не означає, що він спричиняє кожний порив вітру чи кожний дощ. Натомість він встановив певні закони, які управляють Землею та навколишнім середовищем. Наприклад, в Екклезіяста 1:5—7 читаємо про три основні процеси, котрі уможливлюють життя на землі: щоденний схід і захід сонця, незмінна система вітрів і кругообіг води. Незалежно від того, знали про це люди чи ні, ці та інші природні системи, пов’язані з кліматом, геологією та екологією землі, діяли тисячі років. По суті, автор книги Екклезіяста привертає нашу увагу до великого контрасту між незмінністю та безконечністю творива і короткочасністю та тимчасовістю людського життя.
Єгова є не тільки Творцем природних сил, він у змозі також контролювати їх. Багато разів ми знаходимо у Біблії розповіді про те, як Єгова контролював такі сили або управляв ними для того, щоб здійснити свій намір. Тут можна згадати про розділення Червоного моря за Мойсеєвих днів і про те, як зупинилися сонце та місяць у небі за часів Ісуса Навина (Вихід 14:21—28; Ісуса Навина 10:12, 13). Ісус Христос, Божий Син і обіцяний Месія, також проявив свою владу над силами природи, як, наприклад, тоді, коли він втихомирив бурю на Галілейському морі (Марка 4:37—39). Такі описи не залишають сумнівів у тому, що Бог Єгова та його Син Ісус Христос можуть повністю контролювати все, що відбувається тут, на землі (2 Хронік 20:6; Єремії 32:17; Матвія 19:26).
Зважаючи на все вищесказане, чи можемо ми вважати Бога винним у тому, що в останні часи вражаюче зростають масштаби руйнувань та спустошення — наслідків стихійних лих? Щоб відповісти на це запитання, нам треба спочатку задуматися над тим, чи існують ознаки того, що сили природи стали тепер більш грізними, можливо навіть неконтрольованими.
Стосовно цього завважте, що сказано в книжці «Стихійні лиха — кари Божі чи людські?»: «Немає ніяких ознак того, що кліматологічні механізми, пов’язані з посухами, повенями і циклонами, змінюються. Жодний геолог не візьметься твердити, що рухи земної кори, пов’язані із землетрусами, вулканами і цунамі (великі хвилі під час підводних землетрусів), стають інтенсивнішими». Подібним чином у книжці «Струси землі» (англ.) зазначено: «В історії гірських порід кожного континенту відбувалася незліченна кількість великих і малих геологічних явищ, кожне з яких було б катастрофічним нещастям для людства, якби відбулося сьогодні, і наукою доведено, що такі явища будуть повторюватися знову і знову в майбутньому». Іншими словами, Земля та її динамічні сили протягом віків залишилися більш-менш незмінними. Отже, вказують певні статистичні дані на зростання деяких видів геологічної та інших форм активності чи ні, земля не стала в останні часи неконтрольовано грізною.
Але що в такому разі пояснює ріст частоти та нищівної сили стихійних лих, про які ми читаємо? Якщо сили природи у цьому не винні, то вина, схоже, падає на людей. І справді, авторитетні джерела визнають, що людська діяльність зробила навколишнє середовище як схильнішим до стихійних лих, так і вразливішим до них. У країнах, що розвиваються, зростаючі потреби в харчах змушують фермерів вдаватися до надто інтенсивної обробки ґрунту або освоювати нові землі, вирубуючи надзвичайно важливий лісовий покрив. Це призводить до серйозної ерозії ґрунтів. Ріст населення також прискорює збільшення кількості нетрів, селищ з халуп, бараків, що безладно будуються в небезпечних районах. Навіть у розвинутіших країнах люди, подібно як і ті мільйони, що живуть уздовж Сан-Андреас-Фоулт у Каліфорнії, наражають своє життя на небезпеку, незважаючи на прямі застереження. Коли хід подій набирає незвичайного характеру — буря, повінь чи землетрус, то чи справді спустошливі наслідки можна назвати «стихійними»?
Типовим прикладом є посуха в зоні африканського Сахелю. Переважно ми думаємо, що посуха — це брак дощів або води, що веде до голоду та смерті. Але чи сильний голод у цій місцевості зумовлений просто браком води? У книжці «Коли лютує природа» (англ.) говориться: «Дані, зібрані науковими агентствами та агентствами з надання допомоги, вказують на те, що нинішній голод триває не стільки через затяжну посуху, скільки через неправильне використання землі та водних ресурсів. ...Подальше опустелювання Сахелю — явище, значною мірою спричинене людиною». Південноафриканська газета «Свідок Наталу» зазначає: «Голод є не тому, що немає їжі, а тому, що немає доступу до неї. Іншими словами, голод є тому, що є бідність».
Те ж саме можна сказати про велику частину руйнувань, викликаних іншими катастрофами. Дослідження показали, що бідні країни мають непомірно високу смертність від стихійних лих порівняно з багатими країнами світу. Наприклад, за одним дослідженням, з 1960 до 1981 року в Японії відбулось 43 землетруси та інші лиха і загинуло 2700 чоловік, у середньому по 63 жертви на кожне стихійне лихо. За той самий період у Перу сталось 31 стихійне лихо, а число жертв становило 91 000 чоловік, тобто по 2900 загинулих на кожний випадок. Чому така різниця? Природні сили могли спричинити стихійне лихо, але за велику різницю у людських жертвах і матеріальних втратах вина падає на соціальну, економічну та політичну діяльність людей.
Які є способи розв’язання проблеми?
Вчені та фахівці багато років старались і далі стараються придумати способи боротьби зі стихійними лихами та запобігання їм. Вони зондують надра Землі, щоб зрозуміти механізм землетрусів та вивержень вулканів. За допомогою космічних супутників вони спостерігають за погодою, щоб простежувати напрям циклонів і ураганів або передбачати повені та посухи. Всі ці дослідження дають інформацію, котра, як вони надіються, дасть їм змогу послабити спустошливу дію цих природних сил.
Чи оправдують себе такі зусилля? Стосовно таких дорогих, складних заходів одна організація з охорони навколишнього середовища зауважила: «Все це потрібне. Але якщо все це поглинає непомірну кількість грошей і зусиль, якщо служить виправданням того, що ігноруються небезпечні фактори, які є невід’ємною частиною суспільств, у котрих живуть жертви стихійних лих, і які роблять стихійні лиха ще жахливішими, то вони можуть принести більше шкоди, ніж добра». Наприклад, хоча і корисно знати, що береговій дельті Бангладеш постійно загрожують повені та припливні хвилі, то це нічого не міняє, оскільки мільйони бангладешців змушені жити там. У результаті — повторні випадки стихійного лиха і смерть знову забирає сотні тисяч людських життів.
Ясно, що технічна інформація може бути корисною лише до деякої міри. Крім неї необхідно ще мати можливість змінити ситуацію, коли в людини немає іншого вибору, як жити в районах, що є особливо небезпечними, або руйнувати своїм способом життя навколишнє середовище. Іншими словами, щоб зменшити шкоду, завдану стихією, потрібно було б цілковито змінити сучасні соціальну, економічну та політичну системи. Кому під силу таке завдання? Лише Тому, хто може управляти навіть тими силами, що викликають стихійні лиха.
Майбутні Божі дії
Бог Єгова буде мати справу не просто із симптомами, але зверне увагу на першопричину людського горя. Він покладе кінець пожадливим та гнобительським політичній, комерційній та релігійній системам, які «запанували... над людиною на лихо для неї» (Екклезіяста 8:9). Кожний, хто ознайомлений з Біблією, не може не звернути увагу на те, що на її сторінках є численні пророцтва, котрі вказують на час, коли Бог очистить землю від зла й страждань і відновить земний рай миру та праведності (Псалом 37:9—11, 29; Ісаї 13:9; 65:17, 20—25; Єремії 25:31—33; 2 Петра 3:7; Об’явлення 11:18).
Власне про це, по суті, і вчив Ісус Христос усіх своїх послідовників молитися, а саме: «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі» (Матвія 6:10). Месіанське Царство усуне і замінить усі форми недосконалого людського правління, як передрік пророк Даниїл: «За днів тих царів Небесний Бог поставить царство, що навіки не зруйнується, і те царство не буде віддане іншому народові. Воно потовче й покінчить усі ті царства, а само буде стояти навіки» (Даниїла 2:44).
Що здійснить Боже Царство з того, чого не можуть здійснити люди сьогодні? У Біблії знаходимо захопливий проблиск майбутнього. Замість обставин, зображених на цих сторінках, як, наприклад, голоду та бідності, «на землі буде збіжжя багато, на гірському верху зашумить, як Ливан, його плід» і «польове дерево видасть свій плід, а земля видасть свій урожай, і будуть вони безпечні на своїй землі» (Псалом 72:16; Єзекіїля 34:27). Стосовно навколишнього середовища Біблія каже нам: «Звеселиться пустиня та пуща, і радітиме степ, і зацвіте, мов троянда... Бо води в пустині заб’ють джерелом, і потоки в степу! І місце сухе стане ставом, а спрагнений край — збірником вод джерельних» (Ісаї 35:1, 6, 7). Не буде більше війн (Псалом 46:10).
Як Бог Єгова здійснить все це і як буде досягнуто того, щоб природні сили не завдавали нам більше ніякої шкоди,— Біблія нічого не говорить. Проте певним є те, що всі, хто житиме під правлінням праведного уряду, «не будуть... працювати надармо, і не будуть родити на страх, вони бо насіння, благословлене Господом, і нащадки їхні з ними» (Ісаї 65:23).
На сторінках цього журналу, а також інших публікацій Товариства Вартової башти Свідки Єгови неодноразово наголошували, що Боже Царство було встановлене на небі в 1914 році. Під керівництвом цього Царства ось уже майже 80 років у глобальних масштабах дається свідчення, і сьогодні ми вже в переддвер’ї «неба нового й нової землі». Людство буде звільнене не тільки від згубного впливу стихії, але й від усякого болю та страждання, що мучать людей протягом останніх шести тисяч років. У той час дійсно можна буде сказати, що «перше минулося» (2 Петра 3:13; Об’явлення 21:4).
А що ж сказати про теперішні часи? Чи робить Бог щось для тих, хто потрапляє в біду, викликану стихією чи іншими факторами? Безперечно, але не обов’язково таким способом, якого може сподіватися більшість людей.
[Ілюстрації на сторінках 8, 9]
Людська діяльність зробила наше навколишнє середовище більш схильним до стихійних лих.
[Відомості про джерела]
Laif/Sipa Press
Chamussy/Sipa Press
Wesley Bocxe/Sipa Press
Jose Nicolas/Sipa Press