Чи ви прощаєте?

БІЛЛ мав труднощі у спілкуванні зі своєю 16-річною дочкою Лізою. Дрібні незгоди часто доводили до крику і сварок. Ситуація зрештою стала такою напруженою, що Лізу попросили піти з домуa.

Через деякий час Ліза усвідомила, що була неправа, і попросила в батька пробачення. Але замість того, щоб забути колишні помилки Лізи, озлоблений батько відкинув її зусилля помиритися. Уявіть собі! Він не хотів змилосердитися над рідною дочкою!

Кілька століть тому одного безвинного чоловіка було засуджено на смерть за злочин, якого він не вчинив. Свідки дали фальшиві показання, а представники влади закрили очі на несправедливість. Тим невинним чоловіком був Ісус Христос. Незадовго до своєї смерті він просив Бога у молитві: «Отче, відпусти їм,— бо не знають, що чинять вони» (Луки 23:34).

Ісус вільно, від серця прощав, і його послідовників заохочувалося наслідувати його в цьому (Ефесян 4:32). Однак багато людей, таких як Білл, безсердечно не хочуть прощати. А що можна сказати про вас? Чи ви готові прощати іншим, коли вони грішать проти вас? А що, коли грішать серйозно? Чи і ці гріхи треба прощати?

Прощати нелегко

Не завжди легко прощати. А в наші критичні часи міжлюдські взаємини стали ще більш проблематичними. Часто саме в сімейному житті люди зазнають найбільше стресів та напруження. Християнський апостол Павло давно тому говорив, що такі обставини переважатимуть в «останні дні». Він казав: «Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді... ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні» (2 Тимофія 3:1—4).

Тому всі ми зазнаємо зовнішнього тиску, який випробовує нашу здатність прощати іншим. Крім цього, ми боремося також із внутрішнім тиском. Павло з жалем писав: «Не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені» (Римлян 7:19, 20). Тому багато з нас не такі вибачливі, як нам би цього хотілося. Зрештою, успадкована недосконалість та гріх мають могутній вплив на всіх нас, і це деколи позбавляє нас співчуття до інших людей.

Одна жінка сказала якось, коли її заохочували простити іншій людині дрібну образу: «Ніхто не вартує зусиль, які йдуть на те, щоб простити». Спершу така фраза може видатися холодною, черствою, навіть цинічною. Але якщо подивитися глибше, ми бачимо, що у ній відображається розчарування, яке відчувають люди у егоїстичному, бездушному та ворожому світі. Один чоловік сказав: «Люди використовують тебе, коли ти їм прощаєш. Це ніби дозволити ходити по собі».

Не дивно, отже, що у ці останні дні важко бути здатним прощати. Все-таки Біблія заохочує нас доброзичливо прощати. (Порівняйте 2 Коринтян 2:7). Чому нам треба прощати?

[Примітка]