Бажання бути визнаним — елементарна людська потреба
«МОЛОДЕЦЬ!» «Чудово!» «Я пишаюся тобою!» Такі щирі вислови можуть дуже піднести почуття власної гідності людини, особливо якщо вони належать тому, хто користується її повагою. Людям приємно почуватися визнаними. Вони прогресують краще. Справді, заслужене визнання таке ж необхідне для розуму й серця, як здорова їжа для тіла.
В одному словнику говориться, що слово «визнавати» означає «вважати кого-, що-небудь за кого — що», а слово «визнання» визначається як «загальна позитивна оцінка кого-небудь в суспільстві». Все це тісно пов’язується з повагою, почуттям власної гідності й означає помірковано ставитися до людини, правильно оцінювати її, а також належно визнавати її.
Визнання — елементарна потреба
Віддати людині належне — річ розумна і справедлива. Ісус дав взірець у своїй притчі про рабів, яким пан довірив свій маєток. Визнаючи правильне розпорядження своїм маєтком, пан сказав: «Гаразд, рабе добрий і вірний!» (Матвія 25:19—23). Однак дуже часто про такий вияв люб’язності забувають. Без визнання людина втрачає ентузіазм та ініціативність. Іона так пояснює це: «Визнання приносить почуття, що ти потрібний, необхідний, що тебе цінують... Це додає ініціативи. Якщо тебе не помічають, з’являється відчуття пригнічення і розчарування». Патрік додає: «У такому випадку стає важко підтримувати якість і результативність роботи на високому рівні». Тому надзвичайно необхідно навчитися, як і коли виявляти іншим, що визнаємо їх. Усі ми хочемо відчувати себе потрібними. Це елементарна людська потреба.
Слово похвали, додаткова відповідальність або навіть матеріальний подарунок може послужити стимулом старатися з усіх сил. Це стосується батьків і дітей, чоловіків і дружин, членів збору і наглядачів. «Коли я відчуваю себе визнаною,— каже Марґарет,— я щаслива, бо знаю, що комусь потрібна, і тоді в мене з’являється бажання робити ще більше». Ендрю поділяє цю думку: «Я відчуваю запал і отримую натхнення старатися ще сильніше». Проте питання визнання і поваги потребує уважного обдумування і розсудливості.
Наслідуймо Єгову, визнаючи інших
Найбільшим прикладом визнання інших цінними є Бог Єгова. Він визнає і схвалює тих, які заслуговують цього. Він виділив таких людей, як Авель, Енох та Ной (Буття 4:4; 6:8; Юди 14). Єгова визнав Давида за велику вірність (2 Самуїла 7:16). Самуїл, котрий роками приносив честь Єгові як пророк, також отримав честь від Бога, який швидко відповів на Самуїлову молитву про допомогу перемогти филистимлян (1 Самуїла 7:7—13). Хіба це не висока честь — отримати божественне схвалення?
Вдячність і цінування тісно пов’язані з визнанням. Біблія заохочує нас ‘бути вдячними’ за те, що зроблено для нас (Колосян 3:15; 1 Солунян 5:18). Хоча ці слова особливо стосуються вдячності Єгові, вони мають відношення також до буденних справ життя. Апостол Павло усвідомлював це. Він визнав, що Фіва була ‘опікункою багатьох’ і що Прискилла й Акила ‘голови свої клали’ за нього та за інших (Римлян 16:1—4). Уявіть собі, як вони почувалися, отримавши таку відверту похвалу. Павлові теж було приємно визнавати, шанувати і підбадьорювати інших. Отже і ми можемо наслідувати Єгову та його вдячних поклонників, виявляючи визнання тим, кому воно належиться (Дії 20:35).
Визнання в сімейному колі
«Навіть невелике визнання робить життя набагато приємнішим,— каже Мітчелл, сімейний чоловік і християнський старійшина.— Воно завжди спонукує любити людину, яка цінує тебе». Наприклад, християнський чоловік має багато відповідальностей і приймає важливі рішення, від яких залежить благополуччя цілої сім’ї. Він мусить забезпечувати духовні, матеріальні та емоційні потреби своєї сім’ї (1 Тимофія 5:8). Який же він вдячний за належне визнання даного йому Богом призначення бути головою сім’ї і за те, що його дружина глибоко «поважає» його! (Ефесян 5:33, Хоменко).
Не слід забувати працю господині, виконання якої мало хто бачить. Сучасні погляди можуть принижувати цю працю і позбавляти її честі й цінності. Однак вона задовольняє Бога (Тита 2:4, 5). Як приємно, коли уважний чоловік хвалить свою дружину, особливо у тих справах, в яких вона відзначається, визнаючи її шановане становище під його головуванням! (Приповістей 31:28) Жінка, на ім’я Ровена, каже про свого чоловіка: «Коли він схвалює мою роботу, мені легше підкорятися йому, поважати і шанувати його».
Американський вчитель Крістіан Бові сказав одного разу: «Поміркована похвала — це для дітей, як сонце для квітів». Так, навіть дуже малі діти потребують постійного запевнення, що вони є повноцінними членами сім’ї. У підлітковому віці, коли формується характер і проходять нові емоційні та фізіологічні зміни і людина дуже чутлива до свого вигляду, сильно відчувається потреба в незалежності та визнанні. Особливо у цей час їй потрібно відчувати батьківську любов і вона хоче, щоб до неї ставилися з розумінням та людською доброзичливістю. Старіючі батьки та дідусі з бабусями також потребують запевнення, що вони далі потрібні і любимі і що вони ‘не відкинені в старості’ (Псалом 71:9, Хом.; Левит 19:32; Приповістей 23:22). Належне задоволення бажання бути визнаним збільшує радість і успіх сім’ї.
Визнання у християнському зборі
Дуже необхідно розвивати щире зацікавлення іншими у християнському зборі і вільно висловлювати цінування їхніх вчинків та зусиль. Християнські старійшини повинні брати у цьому провід, схвалюючи досягнення і старання інших членів збору. «Лише після кількох пастирських візитів я усвідомила, наскільки вони підкріплюють, задовольняють і тішать,— каже Марґарет.— Я усвідомила, що́ втрачається, коли людина не отримує звичайного визнання». Яка ж поважна причина з любов’ю виявляти щире особисте зацікавлення всіма в зборі!» Цінуй їхню працю. Не будь скупим на похвалу чи підбадьорення. У багатьох зборах є одинокі батьки, які дуже стараються передати своїм дітям духовні цінності. Такі брати і сестри заслуговують особливої похвали. Наголошуй позитивні аспекти, а не негативні. Нехай інші бачать твою братерську любов. Покажи, що ти турбуєшся ними. Люблячі наглядачі таким чином зміцнюють збір (2 Коринтян 10:8). Члени збору віддячуються заслуженим визнанням та повагою цим вірним особам, які стільки роблять для них (1 Тимофія 5:17; Євреїв 13:17).
Але ця справа має ще інший бік, або площину. Бажання бути визнаним, безумовно, дуже сильне. Серед релігійних провідників Ісусового часу воно стало пристрастю. Ісус був змушений виправити неправильний погляд на цю справу, який мали його учні (Марка 9:33—37; Луки 20:46). Християнам потрібно поміркованості і врівноваженості. Якщо бажання бути визнаним залишити без контролю, воно може стати духовно небезпечним (Якова 3:14—16). Як було б трагічно, коли б старійшина, наприклад, загордився і почав вимагати, щоб інші поділяли його зарозумілу думку про нього! (Римлян 12:3).
Апостол Павло мудро нагадував співхристиянам у Римі: «Любіть один одного братньою любов’ю; випереджайте один одного пошаною» (Римлян 12:10). Ці слова особливо стосуються християнських старійшин, які завжди мусять визнавати Христа Головою збору. Підкорення правиці влади Ісуса проявляється у тому, що вони сподіваються Христового керівництва через святий дух, біблійні принципи та провід Керівного органу «вірного і мудрого раба». (Матвія 24:45—47; дивіться Об’явлення 1:16, 20; 2:1).
Тому, коли старійшини зустрічаються і моляться до Єгови за керівництвом, щоб пасти Божу отару, вони намагаються вирішувати все на основі Біблії. Християнська скромність, сумирність та смирення не дозволять жодному старійшині підноситися, домінувати над своїми братами та нав’язувати свою думку на цих зустрічах (Матвія 20:25—27; Колосян 3:12). Коли тільки можливо, бажано, щоб головуючий ради старійшин за якийсь час до зустрічі порадився зі співстарійшинами і приготував план зустрічі, який дав би можливість усім заздалегідь уважно і з молитвою подумати над запланованими пунктами для обговорення. На таких зустрічах він не буде намагатися вплинути на погляд старійшин, але заохотить їх виявляти «свободу мови» в обговоренні піднятих питань (1 Тимофія 3:13, НС). Усі старійшини повинні уважно слухати один одного і з радістю користати з проникливості старійшин, які мають багато років християнського досвіду (Вихід 18:21, 22).
Проте старійшини розуміють, що Христос може використати будь-кого з ради старійшин, щоб показати біблійний принцип, необхідний у даній ситуації або у прийнятті важливого рішення. Між старійшинами існуватиме добра атмосфера, коли кожен з них отримуватиме належне визнання за свій вклад у догляд за духовними справами збору (Дії 15:6—15; Филип’ян 2:19, 20).
Докладай зусиль, щоб визнавати і бути визнаним
Визнання зміцнює. Воно заохочує і розвиває любов. «Навіть якщо ми почуваємося лише звичайними людьми,— каже Мері,— для почуття власної гідності нам потрібно заохочення». Будь щирим на похвалу щоденних зусиль інших. Це робить їхнє життя ціннішим і приємнішим. Батьки, діти, наглядачі та члени християнського збору, ви можете заслужити визнання тим, як ви говорите і що робите. Біблія з похвалою згадує про працьовитих, скромних та смиренних людей (Приповістей 11:2; 29:23; Євреїв 6:1—12). Навчіться ласкаво визнавати цінність інших. Беріть до уваги почуття інших людей, коли співпрацюєте з ними. Апостол Петро переконував: «Будьте всі однієї думки, співчутливі, братолюбні, милосердні, смиренномудрі» (1 Петра 3:8, Деркач). Це означає визнавати інших, задовольняючи таким чином елементарну людську потребу.