Хто винний?

ЦІЙ тенденції дав початок перший чоловік Адам. Згрішивши, він сказав до Бога: «Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева,— і я їв». У дійсності він говорив: «Я не винний!» Перша жінка Єва зробила те саме, кажучи: «Змій спокусив мене,— і я їла» (Буття 3:12, 13).

Отже, ще в Едемському саду люди почали відмовлятися нести відповідальність за свої вчинки. Чи це траплялося з вами? Чи ви стараєтесь відразу звинувачувати інших, коли постають проблеми? А може, ви роздумуєте над цією ситуацією, щоб зрозуміти, хто справді є винним? У буденному житті так легко почати звинувачувати інших за наші помилки, кажучи: «Я тут ні при чому!» Розгляньмо загальні ситуації і подивімося, які тенденції мають деякі люди. І, що важливіше, подумаймо, як би ми повелися за таких обставин.

Фінансові труднощі

«Я не винний. Це економіка, нечесні бізнесмени, високий прожитковий мінімум»,— може сказати хтось, потрапивши у великі фінансові труднощі. Але чи справді можна на це скидати всю вину? Можливо, непевні обставини спонукали цих людей взятися за підозрілі або з відтінком спекуляції фінансові справи. Інколи жадібність затьмарює об’єктивність і люди запливають на «незнані води», стаючи легкою жертвою «акул». Вони забувають приказку: «Не все те золото, що блищить». Їм потрібно такої поради, яку вони хочуть почути, але коли постають важкі економічні труднощі, ці люди дошукуються вини в комусь іншому. Це, на жаль, трапляється інколи навіть у християнському зборі.

Дехто вплутується в нерозумні або навіть шахрайські інвестиційні програми, як, скажімо, купівлю неіснуючих діамантів, фінансування нашумілих теле-шоу, які швидко прогоряють, або підтримку заходів щодо нерухомого майна, котрі закінчуються банкрутством. Нестримне бажання стати багатим, можливо, притупило в їхній пам’яті біблійну пораду: «Ті, хто хоче багатіти, упадають у спокуси та в сітку... й поклали на себе великі страждання» (1 Тимофія 6:9, 10).

Нестримна витрата грошей також може призвести до фінансового краху. Дехто вважає, що повинен виглядати так, як люди в останніх журналах моди, проводити коштовні відпустки, вечеряти у фешенебельних ресторанах і купувати найновіші «іграшки» для дорослих — прогулянкові автомобілі, човни, камери або стереоапаратуру. Звичайно, дехто з часом може мати ці речі завдяки розумному плануванню і заощадженню. Але ті, хто квапиться придбати їх, можуть потрапити у великі борги. Якщо це стається, то хто є винний? Зрозуміло, вони злегковажили розумну пораду з Приповістей 13:18: «Хто ламає поуку — убозтво та ганьба тому».

Прикрість з дітьми

«У тому, що мої діти відійшли від правди, винні старійшини,— можуть говорити деякі батьки.— Вони не достатньо піклувалися моїми дітьми».

У старійшин справді є відповідальність пасти отару і дбати про неї, але що сказати про самих батьків? Чи вони подають приклад, виявляючи плоди Божого духу в усіх своїх вчинках? Чи батьки регулярно проводили сімейне біблійне вивчення зі своїми дітьми? Чи батьки були ревними в служінні Єгові і чи вони підготовляли до цього своїх дітей? Чи зважали на товаришів своїх дітей?

Подібним чином, комусь із батьків легко сказати про шкільне навчання: «Це вчителі винні в тому, що мій син погано навчався у школі. Вони недолюблювали мого сина. І взагалі рівень навчання у цій школі дуже низький». Але чи батьки тісно співпрацювали зі школою? Чи вони цікавилися програмою і навчанням своєї дитини? Чи перевіряли домашні завдання, чи при потребі ставали допомогою дитині? І чи може бути, що основні проблеми виринають через склад думок або лінощі дітей чи батьків?

Замість звинувачувати шкільну систему, батькам було б ліпше вжити рішучих заходів, аби їхні діти мали правильний склад думок і добре використовували можливість навчатися в школі.

Духовно не зростають

Іноді ми можемо чути: «Я міг би бути міцнішим духовно, але це не моя провина, що я не є таким. Старійшини не приділяють мені достатньо уваги. У мене зовсім немає друзів. І взагалі в цьому зборі немає духу Єгови». Втім, інші у зборі мають друзів, є щасливі і роблять чудовий духовний прогрес, а збір росте і духовно процвітає. Чому ж дехто має проблеми?

Мало хто хоче близько товаришувати з особою, яка схильна до негативізму і нарікання. Гострий, дошкульний язик і невпинні нарікання можуть надзвичайно знеохочувати. Дехто, мабуть, обмежує своє спілкування з такими особами, щоб не ослабнути духовно. Вважаючи це холодністю збору, деякі, мабуть, пускаються в міграцію, переходячи спочатку в один збір, а потім у другий, третій. Ці «перелітні» християни шукають відповідного збору, наче мігруючі стада, що блукають на африканських рівнинах у пошуках рясніших пасовищ. Наскільки щасливішими були б вони, коли б замість цього зосереджувалися на позитивних якостях інших людей і намагалися ліпше виявляти плоди Божого духу у своєму власному житті! (Галатів 5:22, 23).

Декотрим це вдається, бо вони докладають особливих зусиль, щоб кожного зібрання в Залі Царства поговорити з іншою особою і щиро похвалити її за щось. Можливо, за чемних дітей, регулярність на християнських зібраннях, добре підготовлений коментар на вивченні «Вартової башти», надання в розпорядження свого дому для книговивчення у зборі та зустрічей для проповідницького служіння тощо. Якщо ви робитимете так, то помітите риси, які колись затемнювалися недосконалістю, і неодмінно дізнаєтесь про благородні якості ваших християнських братів та сестер. Це наблизить вас до них, і ви побачите, що вам не бракує вірних друзів.

Останнє виправдання

«Така Божа воля». «Лихий поплутав». Можливо, останнім виправданням наших власних помилок є скидати вину за це на Бога або Диявола. Це правда, Бог або Сатана можуть впливати на певні події в нашому житті. Проте дехто вважає, що майже все — добре або погане — в їхньому житті є наслідком втручання Бога чи Сатани. Все зводиться до того, що жодна ситуація, в яку вони потрапляють, не зумовлена їхніми власними вчинками. «Якщо Бог хоче, щоб я купив цей новий автомобіль, він допоможе мені в цьому».

Такі особи часто ведуть себе нерозсудливо, вони вирішують фінансові та інші питання, розраховуючи, що Бог охоронить їх. Якщо їхні необачні вчинки виливаються в економічне чи інше лихо, вони звинувачують Диявола. Взятися необдумано за щось, ‘видатків не вирахувавши’, а потім звинувачувати за невдачу Сатану або, ще гірше, сподіватися, що в це втрутиться Єгова,— не тільки зухвало, але й суперечить Святому Письму (Луки 14:28, 29).

Сатана намагався спонукати Ісуса до такого мислення і хотів, щоб Він скинув із себе всю відповідальність за власні вчинки. У Матвія 4:5—7 повідомляється про другу спокусу: «Забирає диявол Його в святе місто, і ставить Його на наріжника храму, та й каже Йому: «Коли Ти Син Божий, то кинься додолу, бож написано: «Він накаже про Тебе Своїм Анголам, і вони на руках понесуть Тебе, щоб об камінь коли не спіткнув Ти Своєї ноги». Ісус усвідомлював, що йому не можна розраховувати на втручання Єгови, якщо він зробить необдуманий, а навіть самогубний крок. Отже Ісус відповів: «Написано: Не спокушуй Господа Бога свого!»

Ті, що схильні звинувачувати Диявола або Бога за свої сумнівні вчинки, дуже нагадують прихильників астрології, які всього-на-всього замінюють Бога або Диявола зірками. Цілковито переконані в тому, що майже все контролюють зірки, вони недобачають простого принципу, який знаходимо в Галатів 6:7: «Що тільки людина посіє, те саме й пожне!»

Примирення з реальністю

Жодній людині не спаде на думку заперечити те, що ми живемо в недосконалому світі. Обговорювані нами проблеми є реальністю. Різні люди визискуватимуть нас фінансово. З нами нечесно поводитимуться деякі роботодавці. На наших дітей погано впливатимуть знайомі. Слід поліпшитися також і деяким вчителям та шкільним установам. Інколи старійшини могли б бути більш сердечними і турботливими. Але ми повинні визнати, що нам дається взнаки недосконалість і те, що, як говорить Біблія, «ввесь світ лежить у владі лукавого». Тому сподіватися, що наш життєвий шлях буде весь час гладким,— нереалістично (1 Івана 5:19, Укр. Катол. Ун-т).

Крім того, нам треба брати до уваги свою недосконалість та свої недоліки, а також чітко розуміти, що дуже часто проблеми є наслідком наших безрозсудних вчинків. Павло нагадував християнам у Римі: «Кажу кожному з вас не думати про себе більш, ніж належить думати» (Римлян 12:3). Ця порада стосується і нас сьогодні. Коли в житті щось не так, ми не підемо відразу слідами своїх прабатьків, Адама і Єви, кажучи: «Я не винний!» Замість цього ми запитаємо себе: «Що я міг би зробити, аби цього не трапилось? Чи я керувався здоровим глуздом і чи звертався за порадою до розумного джерела? Чи я намагався виправдати дії іншої особи або осіб, поважаючи їхню гідність?»

Дотримуючись християнських принципів і виявляючи здоровий глузд, ми матимемо більше друзів і менше проблем. У нашому житті зникне чимало непотрібних труднощів. Наші дружні стосунки з іншими принесуть нам радість, і нас не турбуватиме запитання: «Хто винний?».

[Ілюстрації на сторінці 28]

Батьки можуть дуже допомогти своїм дітям бути духовними.