Чи приречення узгоджується з Божою любов’ю?

«МИ ВИЗНАЧАЄМО приречення як споконвічний план Бога, за яким він визначив, що́ хоче зробити для кожної людини. Адже він не створив людей однаковими, але призначив наперед одним вічне життя, іншим — вічне засудження».

Так протестантський реформатор Жан Кальвін визначив свою концепцію приречення у книжці «Напучування в християнській вірі». Ця концепція ґрунтується на понятті про те, що Бог є всезнаючим і тому дії його створінь не можуть піддавати сумніву його намір або зобов’язувати його змінити плани.

Але чи насправді в Біблії міститься така інформація про Бога? А що більш важливо, чи таке пояснення сумісне з Божими рисами, особливо з його найвидатнішою рисою — любов’ю?

Бог здатний передбачати майбутнє

Бог може передбачити майбутнє. Він описує себе як того, ‘що звіщає кінець від початку, і наперед — що не сталося ще, і що говорить: «Мій замір відбудеться, і всяке жадання Своє Я вчиню»’ (Ісаї 46:10). Протягом усієї історії пророцтва Бога записувалися для того, аби показати, що він може передбачати і передрікати події до часу, як вони відбудуться.

Так за днів вавилонського царя Валтасара пророк Даниїл бачив у сні двох диких звірів, один з них тіснив іншого, і Бог дав Даниїлу тлумачення цього: «Той козел, якого ти бачив, що мав ті два роги,— це царі мідян та персів. А козел, той волохатий, це цар Греції» (Даниїла 8:20, 21). Очевидно, що Бог вжив свою здатність передбачати, аби відкрити послідовність світових держав. Панівна в той час Вавилонська імперія заміниться Мідо-Персією, а та — Грецією.

Пророцтва можуть стосуватися також окремих людей. Приміром, пророк Михей проголосив, що Месія мусить народитися у Віфлеємі (Михея 5:1). Знову у цьому випадку Бог вжив свою здатність передбачати. Однак ця подія була оголошена через особливу причину — для того щоб визначити Месію. Цей випадок не підтримує загального вчення про приречення для кожної людини.

На противагу цьому Святе Письмо показує, що є такі ситуації, за яких Бог не бажає передрікати кінцевий результат. Якраз перед знищенням Содому і Гоморри він проголосив: «Зійду ж Я та й побачу, чи не вчинили вони так, як крик про них, що доходить до Мене,— тоді їм загибіль, а як ні — то побачу» (Буття 18:21). Ця цитата недвозначно вказує, що Бог не передбачав міри розбещеності тих міст, не дослідивши перше справи.

Справді, Бог може передбачати певні події, але не завжди він робить це. Оскільки Бог є всемогутнім, він користується своїми здатностями так, як він хоче, а не відповідно до бажань недосконалих людей.

Бог, котрий може залагоджувати справи

Подібно до Кальвіна, дехто говорить, що Бог прирік людей на падіння ще перед створенням і що він визначив «вибраних» перед цим падінням. Але якщо це правда, чи ж не було б лицемірством з боку Бога пропонувати Адамові та Єві перспективу жити вічно, повністю розуміючи, що вони ніколи не зможуть досягнути цього? До того ж Святе Письмо ніде не заперечує, що першій людській парі був даний вибір: або підкорятися божественному керівництву і жити вічно, або ж відкинути його і померти (Буття, розділ 2).

А втім, чи дійсно гріх Адама та Єви став на перешкоді здійсненню Божого наміру? Ні. Бо відразу після їхнього гріха Бог оголосив, що виведе «насіння», яке знищить Сатану і його прибічників, а також знову залагодить справи на землі. Як кілька комах не можуть перешкодити садівнику отримати добрий врожай, так непослух Адама та Єви не стане на заваді Богу перетворити землю на рай (Буття, розділ 3).

Пізніше Бог відкрив, що уряд Царства буде довірений нащадкові царя Давида, а інші будуть співучасниками того Царства. Ці інші називаються — «святі Всевишнього» (Даниїла 7:18; 2 Самуїла 7:12; 1 Хронік 17:11)a.

Передректи не значить приректи

Те, що Бог не вибрав знати, який шлях обере людство, не перешкоджає йому пророкувати про наслідки доброї чи поганої поведінки людей. Механіка, котрий застерігав водія про поганий стан його автомобіля, не можна звинувачувати у тому, що трапилася аварія або що він прирік автомобіль на аварію. Подібним чином не можна дорікнути Богові, що він призначив наперед сумні наслідки поведінки людей.

Те саме стосується потомків першої людської пари. До того як Каїн вбив свого брата, Єгова поставив перед ним вибір. Чи буде він панувати над гріхом, чи дозволить гріху панувати над ним? Нічого у розповіді не показує, що Єгова прирік Каїну зробити поганий вибір і вбити свого брата (Буття 4:3—7).

Пізніше Мойсеїв Закон перестерігав ізраїльтян про те, що може статися, коли вони відвернуться од Єгови, наприклад, візьмуть дружин з язичницьких народів. Сталося те, що було передречено. Це можна бачити з прикладу царя Соломона, на якого в останні роки життя так вплинули чужоземні дружини, що він почав чинити ідолопоклонство (1 Царів 11:7, 8). Авжеж, Бог перестерігав свій народ, але не призначив наперед їхніх дій.

Якщо християнські обранці, або вибрані, не хочуть, аби обіцяна нагорода правління на небі з Христом була забрана від них, їх заохочується витримувати труднощі (2 Петра 1:10; Об’явлення 2:5, 10, 16; 3:11). Як запитували декотрі богослови у минулому, чому давалися такі нагадування, якщо покликання вибраних було остаточним?

Приречення і Божа любов

Людині дана свобода волі, оскільки «Бог на Свій образ людину створив» (Буття 1:27). Свобода волі була необхідна, якщо люди мали славити Бога і служити йому через любов, а не як роботи, котрі запрограмовані наперед у кожному своєму русі. Любов, котру проявляють розумні, вільні створіння, може дати змогу Богові спростувати несправедливі звинувачення. Він говорить: «Будь мудрий, мій сину, й потіш моє серце, і я матиму що відповісти, як мені докорятиме хто» (Приповістей 27:11).

Якщо Божі слуги були приречені, або, так би мовити, запрограмовані, то чи не ставилася б під сумнів щирість їхньої любові до Творця? А ще, чи не буде це суперечити Божій безсторонності, коли він вибирає приректи людям славу і щастя, не беручи до уваги їхні заслуги? До того ж, якщо хтось отримує незаслужену увагу, тоді як решта приречена на вічне покарання, то у «обранців», або «вибраних», напевно не буде щирого почуття вдячності (Буття 1:27; Йова 1:8; Дії 10:34, 35).

Зрештою, Ісус сказав своїм учням проповідувати добру новину усьому людству. Якщо ж Бог вже вибрав людей для спасіння, чи не викличе це у християн зменшення запопадливості у проповідуванні? Чи не буде тоді праця проповідування, по суті, безцільною?

Безстороння Божа любов є величезною силою, що може спонукувати людину до любові у відповідь. Найбільшим виявом любові Бога була жертва його Сина заради недосконалого, грішного людства. Боже передбачення стосовно Сина є особливим випадком, але воно гарантує, що обітниці про відновлення, які тримаються на Ісусі, обов’язково збудуться. Тому повірмо у цього Сина і наблизьмося до Бога. Виявляймо вдячність, приймаючи Боже запрошення до добрих взаємин з нашим Творцем. Сьогодні Бог запрошує усіх, хто бажає користуватися своєю свободою волі і виявляти любов до Бога.

[Примітки]

[Рамка на сторінці 7]

ПРИЗНАЧЕНІ НАПЕРЕД ЯК КЛАС

«Яких він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина його, щоб він був первородний між багатьма братами; яких же наперед призначив, тих і покликав; а яких покликав, тих оправдав; яких же оправдав, тих і прославив» (Римлян 8:29, 30, Хом.). Як же нам розуміти вислів «наперед призначив», вжитий Павлом у цих віршах?

Міркування Павла тут не є остаточним аргументом на користь приречення. На початку нашого сторіччя «Діксіонер де теоложі католік» пояснив доводи Павла (Послання до римлян, розділи 9—11) таким чином: «Чимраз частіше зустрічається думка серед католицьких учених, що поточна концепція про приречення вічного життя не піднімається». Ця ж довідкова праця цитує М. Лаґранжа, котрий сказав: «Питання, вперше розроблене Павлом, взагалі не стосується приречення й осуду, а тільки покликання язичників до християнської благодаті, яке протиставляється невірству євреїв. (...) Це стосується груп: язичників та євреїв, а не безпосередньо окремих людей» (курсив наш).

Недавно «Єрусалимська Біблія» (англ.) запропонувала такий же висновок стосовно цих розділів (9—11), сказавши: «Тема розділів, отже, не торкається проблеми приречення особі слави або навіть віри, але стосується участі Ізраїлю у розвитку історії спасіння, що є єдиною проблемою, котра піднімається у С[тарому] З[авіті]».

Останні вірші 8-го розділу Послання до римлян належать до того ж контексту. Тому-то ці вірші можуть доречно нагадувати нам, що Бог передбачив існування класу, або групи, з людства, котрий буде покликаний правити з Христом, а також вимоги, яким члени цього класу мусять відповідати, а не визначав наперед певних людей, котрі будуть вибраними, оскільки це суперечило б його любові та справедливості.