Чи наше життя є приречене?
СЦЕНА відбувається в соломою-вкритій хатині в спокійних горах Лесото, Південної Африки. Як сонце заходить, то щось стається, порушуючи вечірню тишу. Господар з його дружиною сп’яніли від пива. Вони почали сваритись, а потім битись. Чоловік вдаряє дружину в голову тяжким знаряддям. Вона падає непритомною і думають, що вона померла. Пізніше того ж самого вечора родичі збираються на звичайну панахиду за померлих. Десь коло години 4-ої рано вранці, вони здивувались коли жінка опритомніла.
„Я подорожувала прегарними зеленими пасовиськами до землі наших предків”, вона розказує їм. „Там я зустрілась з стареньким чоловіком, який сказав, що мій час ще не прийшов. Він сказав, що я мушу вернутись додому й чекати поки вони не покличуть мене”.
Ця жінка розказувала тільки те, що їй було приснилось. Це зображає загальне переконання про смерть — „кожний має свій призначений час”. Крім того, багато людей вірять, що наша остаточна доля є вирішена — до неба або на прокляття.
Де ж почалось таке переконання? Чи воно має добрий вплив на людей? Чи ж ви повинні теж вірити це?
Початок і розвиток догми про приречення долі
У древніх часах люди вірили, що зорі можуть провадити їхнім життям. Цю практику, згідно з Британською енциклопедією, „перший раз розподіляли по категоріях і каталогізували в древній Месопотамії”. З часом, „вавілонські віщуни почали — для того, щоб передсказувати шлях життя людини — користуватись декотрими планетними ознаками”. (Курсив наш) Таким же чином заложилось основу на пізніші переконання.
З Вавілону таке мислення поширилось і розвинулось до інших околиць світу. Воно непомітно пробралось в єврейську релігійну думку прибуттям Християнства. Історик Йосиф з першого століття каже, що фарисеї й саддукеї не погоджувались з цим. „Фарисеї”, він писав, „ . . . приписують усе Долі або Богові”. Згідно з мусульманським Кораном: „Жодна душа не може померти хіба Аллах відпустить її в призначеному часі”.— Сура 3:145, переклад Мухамеда Піктала.
Римсько-католицький „святий” Августин вніс догму про приречення долі в так зване Християнство в п’ятому столітті. Її іноді звуть догма Августина. Католицька Церква ще досі додержується цього погляду, однак, не до такої ж міра як Августин. Нова Католицька енциклопедія, Том 11, сторінка 713, заявляє: „Бог усе заздалегідь прирікає й знає”.— Також дивіться на сторінку 714 під заголовком „Приречення долі в католицькій теології”.
Протестантський реформатор Жан Кальвін у 16-му столітті ясніше висловився від Августина. „Приречення долі”, Кальвінове пояснення було „Божий вічний декрет, яким Бог Сам вирішує долю кожної людини. Бо не всі були створені з однаковою долею: але для декотрих є приречене вічне життя, а для інших вічне прокляття”. За його поглядом, то Бог призначив долю кожної людини, навіть вашу, „ще до творіння першої людини”.
Його широкий вплив на людей
Вплив Кальвіна дуже поширився. Пояснюючи це, книжка Протестантська етика й дух капіталізму (анг.) каже: „Кальвінізм — це віра над якою відбувались великі політичні й культурні боротьби на протязі шістнадцятого й сімнадцятого століття в найбільш розвинених країнах,— Нідерландах, Англії й Франції . . . доктрину про приречення долі вважали бути його найбільш характерною догмою. . . На цій догмі грунтувались незчисленні герої між активістами церкви, і в вісімнадцятому, як також у дев’ятнадцятому столітті, вона . . . стала бойовим кличем великих нових пробуджень”.— Курсив наш.
Ця догма, „найбільш характерна” в Кальвінізмі, впливала на людей в різні способи. Говорячи про це, Британська енциклопедія каже: „Вона применшувала свободу людини, і таким чином витворила, або надто велику упевненість у тих, які вважали себе бути вибраними, або розпач у тих, які не дійшли до цього запевнення”. Часами така „надто упевненість” поширювалась по цілих громадах, які вважали себе бути „вибраною расою”. Цією догмою користувались, щоб оправдувати пригноблення інших рас, яких вони вважали бути примітивними.
Догма про приречення долі поширює фаталістичний [віра в нібито наперед визначену долю] погляд життя, який став дуже загальний між жителями Південної Африки, чорними як також білими. І це легко зрозуміти, беручи до уваги те, що там Голландська Реформатська Церква і пресвітерянство поширюють сильний кальвіністичний вплив. У разі смертного випадку, то Коса [народ у півд. Африці] в тій країні часом кажуть: „Людина має право вирізувати все те, що належить до неї”. Це натякає, що Бог спричиняє смерть, так як людина має право вирізувати свої власні вівці.
Через віру в приречення долі, то людина може загубити свою віру в Бога. Коли вдаряє хвороба або якась серйозна слабість, то така людина може винуватити Бога і повстати проти Нього. Це переконання також може довести людину до рискових учинків. Декотрі вірять, що немає різниці як вони рискують, то їхнє життя закінчиться тільки в ,Божому призначеному часі’. Наприклад, по декотрих північноафриканських країнах це довело декотрих водіїв нехтувати правилами їзди, доводячи до великої втрати життя.
Що Біблія вчить?
Біблія вчить, що Бог створив людину на Свій ,образ і подобу’. (1 Мойсеєва 1:26) Така „подоба” стосується до характерних рис, а не до фізичного вигляду. Наприклад, так як Творець має волю робити те, що Йому хочеться, то Він створив людину й дав їй таку саму волю. Відносно цього, то Творець не призначає або не прирікає шлях, якого кожна особа буде вибирати. Чи ж це суперечить Божій спроможності передбачати майбутність? Ні! Наприклад: По радіо можна слухати світових новин удома, але перше те радіо мусимо включити й настроїти його на вибрану станцію саме в тому часі. Так само є з Творцевою силою знати майбутність заздалегідь; Він обачно і добірно користується нею, зважаючи на волю, яку Він дав людині.
Біблія вчить, що випадковий збіг обставин і катастрофи часто є справою „часу й непередбачених випадків”. (Екклезіястова 9:11, 12, НС) Візьміть як приклад, метушливий перетин вуличного руху. Через „непередбачений випадок”, як-от провал гальмів, у неправильному „часі” може статись смертельний випадок. Біблія не навчає, що Бог є відповідальний за це або що Він прирікає такі події. Усвідомлюючи їхню особисту відповідальність, то християни будуть старатись керувати машинами „здоровим розумом”, маючи свої машини в доброму стані.— 2 Тимофія 1:7.
Щодо остаточної долі людства, то Біблія вчить, що є три можливості. Перша,— з поміж тих, які користуються Божим постачанням на спасіння, Він „покликав” певний клас. Цих Він заздалегідь визначив до небесного життя й вирішив їхнє число — 144 000. Під Божим призначеним Царем, Ісусом Христом, вони будуть становити небесний уряд на благословення людства. (Римлян 8:29, 30; Об’явлення 14:1—3; 20:1—4) Хоч цей клас і його число „вирішено заздалегідь”, то справа є інакша з особами складаючі цей клас. Може трапитись, що хтось не буде жити згідно з вимогами небесного поклику, і його буде треба заступити. Тому то пересторога: „Непохитно держись того, що маєш, щоб твого вінця ніхто не забрав”.— Об’явлення 3:11 (НС); також дивіться до Матвія 24:13; Филип’ян 3:12, 13; 2 Петра 1:10; Юди 3—5.
Інші дві можливості є для людей жити назавжди на цій землі або остаточно цілком загубити життя. В обох цих можливостях не вирішується ані кількості ані осіб. Вибір залежить від людини. Так як Творець каже: „Поставив Я перед вами дорогу життя й дорогу смерті”. Якщо людина ходить „дорогою смерті”, то ще не є запізно змінитись. Боже власне запрошення є таке: „Наверніться, наверніться з ваших злих доріг, бо навіщо вам умирати?” Також, якщо людина вибрала „дорогу життя”, тоді вона мусить уважати, щоб ходити нею. Свідки Єгови беруть до серця Божу пересторогу: „Коли скажу Я праведному: ,Напевно будеш жити’, а він сам буде покладатись на свою власну праведність і буде чинити несправедливість, то всі його праведні вчинки не будуть пам’ятатись, але через несправедливість, яку вчинив він — за це помре він”.— Єремії 21:8; Єзекіїля 33:11, 13, НС.
Чудова майбутність чекає тих, які виберуть і будуть ходити „дорогою життя”. Через воскресіння від мертвих або через переживання у Божий новий лад, вони мають надію на вічне життя. (Псалом 37:10, 11, 29; Івана 11:25) „Дар, якого Бог дає — це життя вічне через Ісуса Христа”. (Римлян 6:23) Що включається в прийнятті того безцінного „дару”? Розповсюджувачі цього журналу були б раді обговорювати ці справи з вами у вашому домі, безплатно і без обов’язку з вашого боку.
[Ілюстрація на сторінці 15]
Творець дав людині свободу волі і не призначає або прирікає шлях, якого кожна особа буде вибирати
ДОРОГА СМЕРТІ
ДОРОГА ЖИТТЯ