Чи досяжна релігійна правда?

У ШВЕЦІЇ один юнак з університетського містечка в Уппсалі, який цікавився духовними справами, вирішив дослідити вірування різних релігій свого міста, навіть відвідуючи їхні місця поклоніння. Він слухав, як проповідувало їхнє духівництво, і брав інтерв’ю в деяких членів. Юнак помітив, що тільки Свідки Єгови здавалися переконаними у тому, що «знайшли правду». Він дивувався, чому Свідки так вважають, адже існує так багато релігійних поглядів.

А чи думаєте ви, що можливо досягти правди в релігії? Чи було б можливо встановити навіть те, що називають абсолютною істиною?

Філософія та істина

Ті, хто вивчав філософію, розвинули думку, що людство не може досягти абсолютної істини. Ви, можливо, знаєте, що поняття філософія визначається як «наука, що намагається пояснити походження буття та життя». Однак фактично філософія рідко заходить так далеко. У книжці «Філософінс гістурія» («Історія філософії») шведський письменник Альф Олберґ написав: «Багато філософських питань є такого роду, що неможливо конкретно відповісти на них. (...) Багато людей поділяють думку, що усі метафізичні проблеми [які стосуються перших сутностей речей] належать до тієї ж... групи».

У результаті пошуки тих, хто намагався через філософію знайти відповіді на істотно важливі питання життя, часто закінчуються незадоволенням та стражданнями. Шведський автор Ґюнар Оспелін у книжці «Танкелін’єр ок трусформер» («Хід думок і релігійна віра») сказав: «Ми бачимо, що природа не турбується про людину більше, ніж про метелика або комара... Ми безпомічні, зовсім безпомічні перед тими силами, що діють у космосі та в нашому внутрішньому світі. Саме такий погляд на життя дуже часто з’являється в літературі перед кінцем сторіччя, в якому людина покладалася на прогрес і мріяла про краще майбутнє».

Чи потрібне відкриття правди?

Ясно, що людині не вдалося власними зусиллями знайти правду життя та, видається, ніколи і не вдасться. Тому є вагомі підстави дійти висновку, що необхідне якесь божественне відкриття. Частково відкриття дає те, що називають книгою природи. Навіть якщо вона не повідомляє докладно про походження життя, вона таки показує, що є щось набагато задовільніше, ніж чисто матеріалістичне тлумачення життя. На травичку, що тягнеться вгору, діють інші закони, ніж на купу каміння у ямі, що обсипається. Живе в природі будується й організовується не так, як мертве. Тому відомий дослідник закону і релігії мав підстави дійти висновку: «[Боже] невидиме від створення світу... думанням про твори стає видиме» (Римлян 1:20).

Однак аби дізнатися, хто стоїть за таким будуванням і організацією, нам потрібне додаткове відкриття. Хіба не повинні ми сподіватися, що таке відкриття можливе? Чи не було б мудро очікувати, що Той, хто відповідальний за життя на землі, відкриється своїм створінням?

Біблія заявляє, що вона є таким відкриттям. У цьому журналі ми часто подавали вагомі підстави для того, щоб прийняти таку заяву, що і зробило багато вдумливих людей. Досить видатним вже є те, що чоловіки, котрі писали Біблію, дуже турбувалися, аби було зрозуміло, що вони не були її авторами. Понад 300 разів ми знаходимо, що пророки Біблії вживають такі вирази, як-от: «Так сказав Господь» (Ісаї 37:33; Єремії 2:2; Наума 1:12). Ви, мабуть, знаєте, що люди, котрі пишуть книжки або статті, звичайно сильно бажають поставити своє ім’я під своїми працями. Але ті, які писали Біблію, трималися на задньому плані, тому в деяких випадках важко визначити, хто написав певні частини Біблії.

Інша визначна риса Біблії є її внутрішня узгодженість. Це справді дивовижно, коли взяти до уваги, що 66 книг Біблії писалися протягом 1600 років. Припустимо, що ви пішли в бібліотеку і вибрали 66 релігійних книжок, котрі були написані в межах 16 сторіч. Потім ви склали ці окремі книжки в один том. Хіба ви очікуватимете, що цей том матиме загальну тему і гармонійну вістку? Певно, що ні. Для цього треба, аби сталося чудо. Подумайте про наступне: книги Біблії мають загальну тему і вони підтверджують одна одну. Це доводить, що повинен був бути один видатний розум, або автор, який керував записами письменників Біблії.

Проте одна деталь, як ніяка інша, доводить божественне походження Біблії. Це пророцтва — інформація, написана наперед про те, що обов’язково станеться в майбутньому. Такі вислови, як-от: «І станеться в день той», «І станеться на кінці днів» — зустрічаються тільки в Біблії (Ісаї 2:2; 11:10, 11; 23:15; Єзекіїля 38:18; Осії 2:23—25; Захарія 13:2—4). За багато сотень років перед тим, як Ісус Христос з’явився на землі, пророцтва у Святому єврейському Письмі подавали подробиці про його життя, від народження до смерті. Єдиний правильний висновок, до якого можна дійти,— це те, що Біблія є джерелом правди про життя. Ісус сам ствердив це словами: «Твоє слово — то правда» (Івана 17:17).

Релігія та правда

Навіть ті люди, які кажуть, що вірять Біблії, вважають, що неможливо досягти абсолютної істини. Джон С. Спонґ, священик зі Сполучених Штатів Америки, зауважив: «Ми мусимо... полишити думку, що маємо правду, а інші повинні прийти до розуміння, що абсолютна істина недосяжна для всіх нас». Римо-католицький письменник Крістофер Дерік подає одну з причин таких негативних поглядів щодо шукання правди: «Будь-яка згадка про релігійну «правду» містить у собі претензію на знання... Ви натякаєте, що хтось інший може помилятися, а це взагалі не бажано».

Однак ви, як мисляча людина, можете розглянути деякі запитання, котрі стосуються цього. Якби правда була недосяжна, чому б Ісус Христос говорив: «Пізнаєте правду,— а правда вас вільними зробить»? І чому б один з Ісусових апостолів казав, що Божа воля полягає у тому, аби «усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди»? Чому слово «правда» сотні разів трапляється в Християнському грецькому Святому Письмі у зв’язку з вірою? Дійсно, чому, якщо правда не досяжна? (Івана 8:32; 1 Тимофія 2:3, 4).

По суті, Ісус не тільки виявив, що правда досяжна, але й показав, що, аби знайти її, необхідно поклонятися так, як того хоче Бог. Коли самарянка запитувалася, яке поклоніння є правдивим: поклоніння євреїв у Єрусалимі чи самарян на горі Ґарізім, то Ісус не сказав, що правда не досяжна. Натомість він відповів: «Справжні поклонники Отцеві кланятимуться: у дусі й правді. А таких поклонників і шукає собі Отець. Бог — Дух. Ті, що йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися» (Івана 4:23, 24, Хоменко).

Багато людей твердять: «Біблію можна пояснювати по-різному, тому людина не може бути впевненою у тому, що таке правда». Але чи дійсно Біблія написана так невизначено, що не можна бути певним, як її розуміти? Безумовно, пророцький та символічний стилі мови важко збагнути. Приміром, Бог сказав пророкові Даниїлу, що його книга не буде зрозуміла повністю до «часу кінця» (Даниїла 12:9). Очевидно, що деякі притчі та символи потребують пояснення.

Проте ясно, що стосовно основних християнських вчень і моральних цінностей, котрі важливі для того, аби поклонятися Богові в правді, Біблія висловлюється дуже прямолінійно. Вона не дає можливості для суперечливих тлумачень. У листі до Ефесян говориться, що християнська віра «одна»; це показує, що немає кількох вір (Ефесян 4:4—6). Можливо, ви запитувалися: «Якщо Біблію неможливо правильно витлумачити по-різному, чому існує так багато «християнських» віросповідань?» Ми знайдемо відповідь, якщо розглянемо час після смерті Ісусових апостолів, коли розвинулося відступництво від правдивої християнської віри.

‘Пшениця і кукіль’

Ісус передбачив це відступництво у притчі про пшеницю і кукіль. Ісус сам пояснив, що «пшениця» представляє правдивих християн, а «кукіль» — фальшивих, або відступницьких, християн. «Коли люди спали»,— сказав Ісус, «ворог» насіяв куколю на пшеничному полі. Ця сівба почалася після того, як апостоли заснули смертним сном. Притча показує, що це змішання правдивих християн з фальшивими залишиться до ‘кінця віку’. Отже протягом сторіч залишалося незрозумілим, хто належав до правдивих християн, бо на релігійному полі більше було номінальних християн. Однак у ‘кінці віку’ повинна була статися зміна. «Пошле Людський Син Своїх Анголів», щоб відокремити фальшивих християн од правдивих. Це значить, що християнський збір повинно бути легко розпізнати, бо стан справ у ньому такий же, як за часів апостолів (Матвія 13:24—30; 36—43).

Пророки Ісая і Михей передбачили повторне збирання правдивих поклонників «на кінці днів». Ісая говорить: «Станеться на кінці днів, міцно поставлена буде гора дому Господнього на шпилі гір, і піднята буде вона понад згір’я,— і полинуть до неї всі люди. І підуть численні народи та й скажуть: «Ходіть та зберімось на гору Господню, до дому Бога Якового, і доріг Своїх Він нас навчить, і ми підемо стежками Його!» Якщо подивитися проникливо на факти, то можна побачити, що пророцтво Ісаї сповняється в наш час (Ісаї 2:2, 3; Михея 4:1—3).

Однак ріст християнського збору не є наслідком людських зусиль. Ісус передбачив, що він «пошле... Своїх Анголів» виконувати роботу збирання. Він також показує особливий намір для цього: «Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця» (Матвія 13:43). Це показує, що просвітлення, або освітня праця, буде проводитися християнським збором по цілому світі.

Свідки Єгови бачать сповнення цих пророцтв в освітній праці, яку вони проводять сьогодні в 232 країнах. Порівнюючи вірування Свідків, норми поведінки та їхню організацію з Біблією, неупереджені люди можуть виразно побачити, що саме так було в першому християнському зборі. Свідки називають свою віру «правдою», але не через впевненість в особистій вищості, а через те що наполегливо вивчали Боже Слово Біблію і слідують йому як єдиному релігійному стандарту.

Перші християни називали свою віру ‘правдою’ (1 Тимофія 3:15; 2 Петра 2:2; 2 Івана 1). Те, що було правдою для них, повинно бути правдою для нас нині. Свідки Єгови запрошують кожного переконатися в цьому самому, вивчаючи Біблію. Ми сподіваємося, що, роблячи так, ви також радітимете, і не тільки через те, що знайшли релігію, яка переважає інші, але й через те, що знайшли правду!

[Рамка на сторінці 5]

ДЕЯКІ ФІЛОСОФІЇ ПРОТИ ІСТИНИ

ПОЗИТИВІЗМ. Погляд, що усі ідеї релігійного характеру є недоказовою нісенітницею і що метою філософії є об’єднання конкретних наук в одне ціле.

ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ. На його прихильників дуже вплинули жахи другої світової війни, і тому вони мають песимістичний погляд на життя. Течія наголошує на дослідженні людських страждань перед обличчям смерті і порожнечі життя. Екзистенціалістичний письменник Жан-Поль Сартр сказав, що оскільки Бога немає, то людина зовсім покинута й існує в абсолютно байдужому всесвіті.

СКЕПТИЦИЗМ. Заперечує, що через спостереження і мислення можливо досягти будь-якого об’єктивного світового знання — будь-якої істини — про існування.

ПРАГМАТИЗМ. Визначає справжню цінність наших переконань тільки практичними наслідками для людини, приміром, зміною освіти, норм моралі і політики. Вважає істину неважливою саму по собі.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 2]

Сторінка 3: друга ілюстрація зліва: з люб’язного дозволу The British Museum; справа: Sung Kyun Kwan University, Seoul, Korea