Хоча й ми сумуємо, та не залишені без надії

«Не хочу ж я, браття, щоб не відали ви про покійних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають» (1 СОЛУНЯН 4:13).

1. З чим постійно стикається людство?

ЧИ ВИ втрачали коли-небудь дорогу вам людину? Незалежно від віку, більшість з нас сумує, коли помирає родич або друг. Можливо, це був дідусь чи бабуся, хтось із батьків, шлюбний партнер або дитина. Похилий вік, хвороба і нещасні випадки постійно збирають свій врожай. Злочини, насилля та війни збільшують лихо і горе. Кожного року по цілому світі вмирає у середньому понад 50 мільйонів людей. У 1993 році щоденно вмирало 140 250 чоловік. Смерть вражає друзів та членів родини, і почуття втрати є дуже глибоке.

2. Чому це ненормально, коли діти вмирають?

² Чи ми можемо не співчувати батькам з Каліфорнії (США), які внаслідок випадкової автокатастрофи трагічно втратили свою вагітну дочку? Лише через один несподіваний випадок вони втратили свою єдину дочку та її дитину, яка могла б бути їхнім першим онуком чи онучкою. А її чоловік втратив свою дружину і першого сина чи дочку. Для батьків неприродно зносити смерть своєї дитини, незалежно від того, чи мала вона була, чи старша. Це ненормально, коли діти вмирають раніше від своїх батьків. Усі ми любимо життя. Тому смерть є справжнім ворогом (1 Коринтян 15:26).

Смерть входить у людську родину

3. Як смерть Авеля, мабуть, вплинула на Адама та Єву?

³ Гріх і смерть правлять, як царі, протягом шести тисяч років людської історії, ще з часу бунту наших перших людських прабатьків, Адама та Єви (Римлян 5:14; 6:12, 23). У Біблії не розповідається про те, як вони зреагували на вбивство свого сина Авеля, яке вчинив його брат Каїн. Але, безсумнівно, це мусило бути для них невимовною втратою. Вперше вони побачили людську смерть, яка відбивалася на обличчі їхнього сина. Вони побачили плоди свого бунту і наслідки зловживання свободою волі. Незважаючи на Боже застереження, Каїн вирішив вчинити перше братовбивство. Ми знаємо, що Єва, мабуть, глибоко переживала смерть Авеля, бо, народивши Сифа, вона сказала: «Бог дав мені інше насіння за Авеля, що забив його Каїн» (Буття 4:3—8, 25).

4. Чому міф про безсмертну душу не міг принести втіхи після смерті Авеля?

⁴ Наші перші людські батьки також відчули на собі реальність Божого вироку: якщо вони збунтуються і будуть неслухняними, то ‘напевно помруть’. Незважаючи на брехню Сатани, міф про безсмертну душу, найвірогідніше, ще не розвинувся, тому вони не могли одержати жодної обманливої втіхи від цього. Бог сказав Адамові: «Вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох,— і до пороху вернешся». Він не згадав нічого про майбутнє існування безсмертної душі на небі, у пеклі, лімбі, чистилищі чи будь-де інде (Буття 2:17; 3:4, 5, 19). Як живі душі, що згрішили, Адам і Єва зрештою померли і перестали існувати. Царя Соломона було натхнено написати: «Бо живі знають, що помруть, а мертві нїчогісїнько не тямлять, і нема їм уже заплати, бо й пам’ять про них пішла в забуток. І любов їх і ненависть і боротьба їх минулись, і не буде їм вже нїякої частини нї в чому, що дїється під сонцем» (Екклезіяста 9:5, 6, Куліш).

5. Яка є дійсна надія для померлих?

⁵ Наскільки ж слушні ці слова! Дійсно, хто може згадати своїх прабатьків, які жили двісті чи триста років тому? Часто навіть невідомо, де знаходяться їхні могили, або ці могили вже давно запущені. Чи це підтверджує, що немає ніякої надії для дорогих нам людей, які померли? Ні, зовсім ні. Марта сказала Ісусу про свого померлого брата Лазаря: «Знаю, що в воскресення останнього дня він воскресне» (Івана 11:24). Євреї вірили в те, що у майбутньому Бог воскресить мертвих. Однак це не стримувало їх від того, щоб сумувати за дорогими людьми (Йова 14:13).

Вірні чоловіки і жінки, які сумували

6, 7. Як реагували на смерть Авраам і Яків?

⁶ Біля чотирьох тисяч років тому, коли Авраамова дружина Сарра померла, «прибув Авраам голосити над Саррою та плакати за нею». Той вірний служитель Єгови, втративши свою улюблену і віддану дружину, виявив свої глибокі почуття. Хоч він і був хоробрим чоловіком, однак не соромився виявити свій сум у сльозах (Буття 14:11—16; 23:1, 2).

⁷ Подібне сталося і з Яковом. Як він зреагував, коли повірив обману, що його сина Йосипа задер звір? Ми читаємо у Буття 37:34, 35: «Роздер Яків одіж свою, і зодягнув веретище на стегна свої, і багато днів справляв жалобу по синові своєму... І зачали всі сини його та всі дочки його потішати його. Але він не міг утішитися, та й сказав: «У жалобі зійду я до сина мого до шеолу». І плакав за ним його батько». Так, це нормально і природно для людей виявляти своє горе, коли помирає близька їм людина.

8. Яким чином євреї часто виявляли свій сум?

⁸ Дехто може вважати, що, з погляду на сучасні або місцеві звичаї, реакція Якова була явно перебільшеною і мелодраматичною. Але він був людиною іншого часу й іншої культури. Його вираз горя — одягання у веретище — є першою згадкою цього звичаю у Біблії. Проте, як описано у Святому єврейському Письмі, жалоба виявлялася також у голосінні, складанні тужних пісень та у сидінні в попелі. Очевидно, євреї не стримувалися щиро виявляти свій сум.a (Єзекіїля 27:30—32; Амоса 8:10).

Сум у часи Ісуса

9, 10. а) Як Ісус зреагував на смерть Лазаря? б) Що реакція Ісуса виявляє нам про нього?

⁹ А що можна сказати про ранніх учнів Ісуса? Наприклад, коли помер Лазар, його сестри Марта і Марія оплакували смерть зі сльозами і риданнями. Як Ісус, будучи досконалою людиною, зреагував на смерть, коли прибув до їхнього дому? Іван розповідає: «Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: «Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!» А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжалобився та й зворушився Сам, і сказав: «Де його ви поклали?» Говорять Йому: «Іди, Господи, та подивися!» І закапали сльози Ісусові» (Івана 11:32—35).

¹⁰ «І закапали сльози Ісусові». Ці декілька слів так багато говорять про чуйність Ісуса, про його співчуття і почуття. Хоча Ісус добре знав про надію на воскресіння, але все ж таки він «заплакав» (Івана 11:35, Деркач). Згідно з розповіддю, спостерігачі зауважили: «Дивись, як кохав Він його [Лазаря]!» Безумовно, якщо, будучи досконалою людиною, Ісус плакав за втраченим другом, то зовсім не соромно будь-якому чоловікові чи жінці тужити і плакати у наш час (Івана 11:36).

Яка надія для померлих?

11. а) Чого ми можемо навчитися з біблійних прикладів, пов’язаних зі сумуванням? б) Чому ми не сумуємо, як інші люди, що не мають надії?

¹¹ Чого ми можемо навчитися з цих біблійних прикладів? Того, що людині природно сумувати, і тому нам не треба соромитися виявляти своє горе. Навіть коли надія на воскресіння зменшує наш біль, смерть дорогої нам людини є все-таки тяжкою і відчутною втратою. Роки, а може, й десятиліття близьких товариських стосунків і спілкування раптово і трагічно припинилися. Звичайно, ми не сумуємо, як ті, що не мають надії, або як ті, у кого є необґрунтовані надії (1 Солунян 4:13). Також ми не обманені якимись вигадками про властиву людині безсмертну душу або подальше існування, продовжене шляхом перевтілення. Ми знаємо про обіцянку Єгови «неба нового й нової землі, що правда на них пробуває» (2 Петра 3:13). Бог «кожну сльозу з очей [наших] зітре», і не буде вже смерти — ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!» (Об’явлення 21:4).

12. Як Павло виявив свою віру у воскресіння?

¹² Яка надія є у тих, хто вмирає?b Християнського письменника Павла було натхнено дати нам наступну втіху і надію: «Ворог останній — смерть знищиться» (1 Коринтян 15:26). У перекладі Хоменка говориться: «Знищений буде останній ворог — смерть». Чому Павло був впевнений у цьому? Тому що його навернув на віру і навчив той, кого було піднято з мертвих,— Ісус Христос (Дії 9:3—19). Ось чому Павло також міг сказати: «Смерть бо через людину [Адама], і через Людину [Ісуса] воскресення мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть» (1 Коринтян 15:21, 22).

13. Як очевидці реагували на воскресіння Лазаря?

¹³ Вчення Ісуса дає нам велику втіху і надію на майбутнє. Наприклад, що він робив у випадку з Лазарем? Ісус пішов до гробу, де тіло Лазаря лежало вже чотири дні. Він помолився, «і, промовивши це, Він скричав гучним голосом: «Лазарю,— вийди сюди!» І вийшов померлий, по руках і ногах обв’язаний пасами, а обличчя у нього було перев’язане хусткою... Ісус каже до них: «Розв’яжіть його та й пустіть, щоб ходив». Чи ви можете собі уявити, яке здивування і яка радість була на обличчях Марти й Марії? Наскільки те чудо, мабуть, вразило сусідів! Не дивно, що багато свідків тієї події увірували в Ісуса. Проте його релігійні вороги «змовилися, щоб убити Його» (Івана 11:41—53).

14. Незначним прикладом чого було воскресіння Лазаря?

¹⁴ Ісус здійснив те незабутнє воскресіння у присутності багатьох очевидців. Воно було лише незначним прикладом майбутнього воскресіння, яке він провіщав раніше, кажучи: «Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в гробах,— Його [Сина Божого] голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення Суду» (Івана 5:28, 29).

15. Які докази на воскресіння Ісуса були у Павла й Ананія?

¹⁵ Як згадувалося вище, апостол Павло вірив у воскресіння. На якій підставі? Раніше він був людиною з недоброю славою, Савлом, гонителем християн. Його ім’я і репутація наводили страх на віруючих. Чи ж не був він одним з тих, хто схвалював вкаменування на смерть християнського мученика Степана? (Дії 8:1; 9:1, 2, 26). Але по дорозі в Дамаск воскреслий Христос допоміг Савлу опам’ятатися, вразивши його тимчасовою сліпотою. Савл почув голос, що сказав йому: «Савле, Савле,— чому ти Мене переслідуєш?» А він запитав: «Хто Ти, Пане?» А Той: «Я Ісус, що Його переслідуєш ти». Воскреслий Христос потім наказав Ананію, який мешкав у Дамаску, піти до дому, де молився Павло, і відновити йому зір. Таким чином, на особистому досвіді Павло й Ананій переконалися у вагомості підстав для віри у воскресіння (Дії 9:4, 5, 10—12).

16, 17. а) Звідки ми знаємо, що Павло не вірив у грецьку ідею про притаманну людині безсмертну душу? б) Яка переконлива надія дається в Біблії? (Євреїв 6:17—20).

¹⁶ Зауважте відповідь Савла, тобто апостола Павла, коли його як переслідуваного християнина привели до правителя Фелікса. Ми читаємо в Дії 24:15: «Маю надію я в Бозі... що настане воскресення праведних і неправедних». Безумовно, Павло не вірив у язичеську ідею греків про те, що притаманна людині безсмертна душа і далі існує у міфологічному потойбічному житті або підземному світі. Він вірив у воскресіння і вселяв у інших віру в нього. Це означало, що деяких людей чекав дар безсмертного життя з Христом як духовних створінь на небі і що більшість людства повернеться до життя на досконалій землі (Луки 23:43; 1 Коринтян 15:20—22, 53, 54; Об’явлення 7:4, 9, 17; 14:1, 3).

¹⁷ Таким чином Біблія дає нам чітку обіцянку і міцну надію на те, що через воскресіння багато людей знову побачать своїх улюблених тут на землі, але в цілком інших умовах (2 Петра 3:13; Об’явлення 21:1—4).

Практична допомога тим, хто сумує

18. а) Про випуск якого корисного знаряддя було оголошено на конгресі «Побожний страх»? (Дивіться рамку). б) На які питання тепер необхідно відповісти?

¹⁸ Спогади і смуток не полишають нас. Що ми можемо робити, аби пережити цей важкий час горя? Що можуть робити інші, аби допомогти тим, хто сумує? Більше того, що ми можемо робити під час свого проповідницького служіння, бажаючи допомогти щирим людям, які не мають справжньої надії і через те сумують? Яку подальшу втіху ми можемо знайти в Біблії про близьких нам людей, які сплять сном смерті? У наступній статті буде подано деякі поради.

[Примітки]

Як би ти відповів?

◻ Чому можна сказати, що смерть є ворогом?

◻ Як у біблійні часи служителі Бога виявляли свій сум?

◻ Яка є перспектива для близьких нам людей, що померли?

◻ Яка основа для віри у воскресіння була в Павла?

[Рамка на сторінках 8, 9]

Практична допомога тим, хто сумує

У 1994—1995 роках під час проведення конгресу «Побожний страх» Товариство Вартової башти оголосило про випуск нової брошури за назвою «Коли помирає той, кого ви любите». Ця підбадьорлива публікація була випущена, щоб принести втіху людям всіх народів і мов. Як ти вже, можливо, бачив, у ній міститься просте біблійне пояснення смерті і стану померлих. Ще більш важливим є те, що у ній наголошується на Божій обіцянці через Ісуса Христа воскресити людей до життя на очищеній райській землі. Ця брошура дійсно потішає тих, хто сумує. Тому вона повинна бути корисним знаряддям у християнському служінні і викликати зацікавлення, сприяючи більшій кількості домашніх біблійних вивчень. Питання для вивчення розміщені окремо в рамках у кінці кожної частини таким чином, щоб легше було повторювати пункти для обговорення зі щирими людьми, які сумують.

[Ілюстрація на сторінці 8]

Ісус плакав, коли вмер Лазар.

[Ілюстрація на сторінці 9]

Ісус воскресив Лазаря з мертвих.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 7]

«Перша жало́ба», В. Бугеро; зроблено з оригінальної скляної пластини із фотодрами «Створення» (1914 рік).