Не піддавайтеся безбожним традиціям!
«ПРАВДА вас вільними зробить!» — сказав Ісус Христос (Івана 8:32). Справді, християнство звільнює людей — звільнює від рабства забобонів, звільнює від віри у фальшиві вчення і від оманливих надій, звільнює од залежності від принизливих звичаїв.
Однак, як і в давні часи, християни сьогодні часто зазнають тиску, щоб повернутися до колишніх традицій (Галатів 4:9, 10). Не всі поширені звичаї є шкідливими. Безсумнівно, християни можуть притримуватися місцевих звичаїв, котрі є безпечними і корисними. Але коли звичаї суперечать Божому Слову, християни не йдуть на компроміс. Тому Свідки Єгови добре відомі за те, що не відзначають Різдва, днів народження та інших звичаїв, які не узгоджуються з Божим Словом.
Ця хоробра позиція часто викликає багато глузування і переслідування з боку знайомих, сусідів і невіруючих родичів. Особливо так є по деяких африканських країнах, де великої кількості традицій звичайно дотримуються на похоронах, весіллях і коли народжуються діти. Тиск, який чиниться, щоб схилити до участі, може бути величезним, часто з погрозами і насиллям. Як же християни можуть залишатися непохитними? Чи можливо уникнути конфронтації і не піти на компроміс? Щоб отримати відповідь, дослідімо, як вірні християни давали собі раду щодо деяких небіблійних традицій.
Забобонні звичаї на похороні
У Південній Африці є багато традицій, пов’язаних з похоронами. Ті, що в го́рі, звичайно проводять цілу ніч, а то й кілька, в домі смутку, де завжди горить вогнище. Їм заборонено готувати їжу, підрізати волосся і навіть митися, поки не закінчиться похорон. Після нього вони купаються у спеціальній суміші трав. Чи такі звичаї прийнятні для християн? Ні. Вони відображають вірування в безсмертя душі і хворобливий страх перед померлими.
В Екклезіяста 9:5 говориться: «Знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають». Знаття цієї правди звільнює людину від страху перед «духами померлих». Але що робити християнам, коли родичі, маючи добрі наміри, вимагають брати участь у таких обрядах?
Розгляньмо, що сталося з африканською жінкою-Свідком, на ім’я Джейн, у котрої помер батько. Коли вона прийшла до будинку, де був похорон, їй одразу сказали танцювати усю ніч з іншими членами родини навколо трупа, аби заспокоїти духа померлого. «Я сказала їм, що є Свідком Єгови і не можу брати участь у таких звичаях,— розповідає Джейн.— Однак наступного дня після похорону старші за віком родичі повідомили, що збираються мити членів родини померлого, аби захистити їх від його духа. Знову я відмовилася брати участь. Разом з тим маму тримали ізольованою в будинку. Кожен, хто хотів прийти до неї, спочатку мусив випити алкогольний напій, приготований для цього.
Я відмовилася робити усе це. Замість того я пішла додому, приготувала трохи їжі і принесла до будинку, де була моя мама. Це справді розчарувало мою родину. Мої родичі думали, що я ненормальна». Більше того, вони насміхалися з неї і проклинали її, говорячи: «Оскільки ти відкинула нашу традицію через свою релігію, то тебе буде непокоїти дух батька. У тебе ніколи не буде дітей». Все ж Джейн не залякали. Який наслідок цього? Вона говорить: «Тоді у мене було двоє дітей. Тепер я маю шість! Це присоромило тих, хто говорив, що я ніколи більше не буду мати дітей».
Сексуальне «очищення»
Інший звичай вимагає церемоніального очищення після смерті подружнього партнера. Коли помирає дружина, її родина приводить вдівцю сестру дружини або іншу жінку, близьку померлій. Він мусить вступити з нею в статеві зносини. Тільки тоді він може одружитися на кому захоче. Те саме відбувається, коли помирає чоловік. Звичай має на меті очистити живого подружнього партнера від «духа» його померлого супутника.
Той, хто відмовляється від цього «очищення», наражається на небезпеку зазнати гніву родичів. Його або її можуть ізолювати, обсипати глузуванням і клясти. А втім, християни не виконують цього звичаю. Вони знають, що секс поза шлюбом є не «очищенням», а брудом в очах Бога (1 Коринтян 6:18—20). Окрім того, християни можуть одружуватися «тільки в Господі» (1 Коринтян 7:39).
Християнка із Замбії, на ім’я Віолет, втратила свого чоловіка. Після цього родичі привели до неї іншого чоловіка, настоюючи, щоб вона мала з ним статеві зносини. Віолет відмовилася, і як покарання їй заборонили брати воду із загальної криниці. Її також попередили, аби вона не ходила головною дорогою, а то станеться щось погане. Однак вона не злякалася ані родичів, ані односельчан.
Згодом Віолет викликали на місцевий суд. Там вона спокійно пояснила на основі Біблії, чому відмовилася од незаконних статевих зносин. Суд вирішив справу на її користь, сказавши, що не може примусити її дотримуватися місцевих звичаїв і традицій, котрі суперечать її віруванням. Цікаво, що її рішуча відмова піти на компроміс поменшила тиск на інших Свідків села, які пізніше опинилися у подібній ситуації.
Інша африканка-Свідок, на ім’я Моніка, витримала схожий тиск на себе після смерті чоловіка. Чоловікова родина настоювала на тому, щоб дати їй іншого чоловіка. Моніка говорить: «Я відмовилася, сповнена рішучості коритися настанові в 1 Коринтян 7:39». Однак тиск не зменшився. «Вони залякували мене,— згадує Моніка.— Вони говорили: «Якщо ти відмовишся, то ніколи не вийдеш заміж знову». Вони навіть заявляли, що дехто з моїх співхристиян пройшов таке церемоніальне очищення». Проте Моніка залишилася непохитною. «Я була незаміжня два роки, після чого вийшла заміж по-християнськи»,— каже вона. Тепер Моніка служить сталою піонеркою.
Викидні і народження мертвої дитини
Християни в Південній Африці також мусять справлятися зі звичаями, пов’язаними з викиднями і народженням мертвого плоду. Такі трагічні випадки є результатом людської недосконалості, а не божественної кари (Римлян 3:23). Але якщо у жінки стався викидень, то деякі африканські традиції вимагають, щоб до неї ставилися як до вигнанки.
Одна жінка недавно мала викидень і тому була здивована, коли побачила, що Свідок іде до її дому. Коли він підійшов ближче, вона гукнула до нього: «Не йдіть сюди! Згідно з нашим звичаєм, не можна приходити до жінки, яка недавно мала викидень». Однак Свідок сказав їй, що Свідки Єгови несуть біблійну вістку до усіх людей і не дотримуються місцевих звичаїв щодо викиднів. Потім він прочитав їй Ісаї 65:20, 23, пояснивши, що під правлінням Божого Царства не буде викиднів або народження мертвих дітей. Внаслідок цього жінка згодилася на домашнє біблійне вивчення.
Забобонні звичаї можуть теж бути на похоронах мертвонароджених дітей. Коли Свідок, на ім’я Джозеф, прийшов на такий похорон, йому сказали, що усі присутні мусять помити руки в травах і натерти груди ліками. Це для того, аби не дозволити «духові» немовляти повернутися і завдати шкоди. Джозеф ввічливо відмовився, знаючи біблійне вчення про те, що мертві не можуть зашкодити живим. Але дехто намагався змусити його застосувати ліки. Джозеф відмовився знову. Побачивши його безстрашну християнську позицію, інші присутні також відмовилися од трав.
Уникай конфронтації, але залишайся непохитним
Страх перед живими й побоювання бути білою вороною може стати сильною спонукою до компромісу. У Приповістей 29:25 говориться: «Страх перед людиною пастку дає». Попередні випадки показали правдивість останньої частини вірша: «Хто ж надію складає на Господа, буде безпечний».
А втім, часто можна уникнути конфронтації. Приміром, якщо християнин запрошений на похорон родича, він не повинен чекати, поки опиниться у ситуації, яка може стати компромісною. «Мудрий бачить лихе — і ховається, а безумні йдуть — і караються» (Приповістей 27:12).
Було б мудро тактовно запитатися тільки про те, яких звичаїв будуть дотримуватися. Якщо звичаї небажані, християнин може скористатися нагодою, щоб пояснити, чому ми не можемо брати участь, роблячи це «із лагідністю та зо страхом [«з глибокою повагою», НС]» (1 Петра 3:15). Коли християнин ввічливо пояснює свою ґрунтовану на Біблії позицію наперед, звичайно його родичі більше схильні поважати його вірування і менше схильні погрожувати і залякувати.
Хоч би якою була реакція родичів, християнин не може піти на компроміс і дотримуватися традицій, що безчестять Бога,— байдуже, які погрози чи образи він чує. Ми звільнені від забобонного страху. Апостол Павло заохочував нас: «Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не піддавайтеся знову в ярмо рабства!» (Галатів 5:1).
[Ілюстрація на сторінці 29]
Багато вірять, що людина, котра недавно померла, може бути посередником і передавати повідомлення родичам, які померли давно.