Катари. Чи вони були християнськими мучениками?

«ВБИВАЙТЕ їх усіх, своїх Бог пізнає сам». Того літнього дня 1209 року було вирізано усе населення міста Безьє, що на півдні Франції. Монах Арнольд Амальрік, поставлений як папський легат на чолі католицьких хрестоносців, не знав милосердя. Коли його люди запитали, як їм розрізняти католиків і єретиків, кажуть, що він дав ганебну відповідь, цитовану вище. Католицькі історики трохи пом’якшують її: «Не хвилюйтеся. Я гадаю, дуже мало людей навернеться». Хоч би яка була точна відповідь, у результаті загинуло щонайменше 20 000 чоловіків, жінок і дітей від рук близько 300 000 хрестоносців, котрих очолювали прелати католицької церкви.

Які були причини цієї різанини? Це був тільки початок Альбігойського хрестового походу, котрий організував папа Інокентій III проти так званих єретиків з провінції Лангедок, що в південній частині Франції. Похід закінчився приблизно через 20 років, коли, імовірно, один мільйон чоловік втратило своє життя: катари, вальденси і навіть багато католиків.

Релігійний розкол у середньовічній Європі

Стрімкий зріст торгівлі в XI сторіччі викликав великі зміни у суспільному і економічному ладі середньовічної Європи. Утворювалися міста з великою кількістю ремісників та торговців. Це створило сприятливий ґрунт для нових ідей. Релігійний розкол почався в Лангедоку, де як ніде в Європі процвітала передова цивілізація. Місто Тулуза в Лангедоку було третім найбагатшим метрополісом в Європі. Це було суспільство, в якому існувало багато трубадурів; тексти деяких їхніх пісень торкалися політичних і релігійних тем.

Описуючи стан релігії XI — XII сторіч, «Revue d’histoire et de philosophie religieuses» («Огляд історії і релігійних філософій») говорить: «У XII, як і в попередньому сторіччі, людей обурювали норми моралі духівництва, їхнє багатство, продажність і неморальність, однак в основному критикувалася їхня заможність, сила, підлабузництво, а також таємний союз зі світськими органами влади».

Мандрівні проповідники

Навіть папа Інокентій III визнавав, що через нестримне зіпсуття церкви збільшилася кількість мандрівних проповідників-розкольників у Європі, особливо в Південній Франції і Північній Італії. Більшість з них були або катарами, або вальденсами. Папа картав священиків за те, що вони не навчають людей. Він казав: «Діти прагнуть хліба, а ви не ділитеся з ними». Однак замість того, аби сприяти поширенню біблійної освіти серед людей, Інокентій заявляв, що «божественне Святе Письмо настільки глибоке, що зрозуміти його повністю не можуть не тільки прості та неосвічені люди, а й розсудливі та вчені». Усім було заборонено читати Біблію, крім священиків, а їм дозволено тільки латинню.

Аби протидіяти мандрівним проповідникам-розкольникам, папа дозволив заснувати чернечий орден подорожуючих проповідників, тобто домініканців. На відміну від багатого католицького духівництва, ці подорожуючі проповідники повинні були захищати католицьку ортодоксальність від «єретиків» у Південній Франції. Папа також послав папських легатів для того, щоб вони переконували катарів і намагалися навернути їх до католицької пастви. Оскільки це не вдалося і одного з легатів було вбито, як гадають єретиком, Інокентій III організував 1209 року Альбігойський хрестовий похід. Альбі було одним із міст, де мешкало багато катарів, тому церковні літописці називали катарів альбігойцями (по-французькому Albigeois) і послуговувалися цим терміном для визначення усіх «єретиків» тої місцевості, у тому числі і вальденсів. (Дивіться рамку нижче).

Хто такі катари?

Слово «катар» походить від грецького слова ка·та·ро́с, що значить «чистий». З XI до XIV сторіччя катари були особливо поширені в Ломбардії (південна частина Італії) та Лангедоку. Вірування катарів були сумішшю східного дуалізму та гностицизму, занесеною, мабуть, іноземними торговцями та місіонерами. «Релігійна енциклопедія» (англ.) визначає дуалізм катарів як вірування в «два начала — одне добре, що керує усім духовним, а друге зле, яке пов’язане з матеріальним світом, у тому числі з людським тілом». Катари вірили, що Сатана створив матеріальний світ, котрий безповоротно засуджений на знищення. Їхньою надією було врятуватися від злого, матеріального світу.

У катарів існував поділ на два класи: досконалих і віруючих. Досконалими ставали через церемонію духовного хрещення, що називалася консоламентум. Воно здійснювалося покладанням рук після року випробовування. Вважалося, що така церемонія звільнює послушника від влади Сатани, очищує його від усіх гріхів і наділяє святим духом. Від цього пішло визначення слова «досконалий», яке застосовувалося до порівняно невеликої кількості вибраних, котрі виконували функцію священиків серед віруючих. Досконалі давали обітниці стриманості, чистоти і бідності. Якщо досконалий був одружений, то мусив залишити свого партнера, оскільки катари вважали, що статеві зносини були первородним гріхом.

Віруючі не вели аскетичного способу життя, проте приймали вчення катарів. Схиляючись на колінах перед досконалими у ритуалі, що називався меліораментум, віруючий просив прощення і благословення. Щоб мати змогу вести нормальне життя, віруючі укладали з досконалими конвенсу, або угоду, згідно з якою вони отримають духовне хрещення, або консоламентум, на смертному ложі.

Ставлення до Біблії.

Хоча катари часто цитували Біблію, головним чином вони розглядали її як джерело алегорій і вигадок. Вони вважали, що більша частина Святого єврейського Письма походить від Диявола. Катари використовували частини Грецького Святого Письма, наприклад, вірші, що протиставляли тіло і дух, для підкріплення своєї дуалістичної філософії. Проказуючи слова з Господньої молитви, вони просили про «наш надприродний хліб» (що значить «духовний хліб»), замість про «хліб наш насущний», бо матеріальний хліб обов’язково був поганим в їхніх очах.

Багато вчень катарів безпосередньо суперечили Біблії. Наприклад, вони вірили у безсмертя душі та реінкарнацію. (Порівняйте Екклезіяста 9:5, 10; Єзекіїля 18:4, 20). До того ж вони ґрунтували свої вірування на апокрифах. Все ж оскільки катари переклали частину Святого Письма на рідну мову, то до певної міри сприяли поширенню Біблії за середньовіччя.

Не християни

Досконалі вважали себе законними наступниками апостолів і тому називали себе «християнами», для підкреслення додаючи «правдиві» або «добрі». Однак насправді багато вірувань катарів були чужі християнству. Хоча катари визнавали, що Ісус є Божим Сином, вони відкидали, що він прийшов у тілі, і його викупну жертву. Неправильно пояснюючи те, як Біблія засуджує тіло і світ, вони вважали, що усе матеріальне походить від зла. Тому вони обстоювали думку, що Ісус міг прийти тільки в духовному тілі і що коли він був на землі, то це тільки здавалося, ніби він мав матеріальне тіло. Як і відступники першого сторіччя, катари були тими, «які не визнають Ісуса Христа, що прийшов був у тілі» (2 Івана 7).

М. Д. Ламберт у своїй книжці «Єресь середньовіччя» (англ.) написав, що катаризм «замінив християнську мораль примусовим аскетизмом... усунувши визволення тим, що не визнавав сили [Христової смерті] спасати». Він вважає, що «справжню спорідненість досконалі мали з аскетичним вченням Сходу, з бонзами і факірами Китаю та Індії, із знавцями орфічних таємниць або вчителями гностицизму». За віруванням катарів, спасіння залежало не від викупної жертви Ісуса Христа, а скорше від консоламентум, або хрещення у святий дух. Для очищених смерть мала принести звільнення від матерії.

Нечестивий хрестовий похід

Прості люди стомилися від грабіжницьких вимагань духівництва і від його нестримного занепаду, і тому їх приваблював спосіб життя катарів. Досконалі називали католицьку церкву та її ієрархію «синагогою Сатани» і «матір’ю блудниць» згідно з Об’явлення 3:9 та 17:5 (Укр. катол. Ун-т). Катаризм процвітав і витіснив церкву в Південній Франції. Через це папа Інокентій III пустив у хід і фінансував так званий Альбігойський хрестовий похід, перший хрестовий похід у християнстві, організований проти людей, котрі називали себе християнами.

Через листи та легатів папа непокоїв католицьких королів, графів, герцогів і лицарів Європи. Він обіцяв індульгенції і багатства Лангедоку усім, хто буде боротися, щоб знищити єресь «будь-якою ціною». Його заклик не залишився без відповіді. На чолі з католицькими прелатами та монахами різнорідна армія хрестоносців з Північної Франції, з Фландрії і Німеччини посунула на південь, у долину Рона.

Знищення Безьє відзначило початок переможної війни, яка залляла Лангедок вогнем і кров’ю. Альбі, Каркасон, Кастр, Фуа, Нарбон, Терм і Тулуза впали до рук спраглих крові хрестоносців. У таких твердинях катарів, як Каса, Мінерв і Лавор, сотні досконалих були спалені на стовпах. Згідно з повідомленням монаха-літописця П’єра де Во-де-Серне, хрестоносці «спалювали досконалих живими, радіючи у своїх серцях». У 1229 році, через 20 років боротьби і спустошення, Лангедок перейшов під французьку корону. Але кровопролиття ще не закінчилося.

Інквізиція завдає смертельного удару

У 1231 році папа Григорій IX заснував папську інквізицію, аби підтримати збройну боротьбуa. Система інквізиції спочатку ґрунтувалася на доносах і арештах, а згодом на систематичному катуванні. Її метою було виривати з коренем те, що не зміг знищити меч. Судді інквізиції, здебільшого домініканські й францісканські ченці, підлягали тільки папі. Смерть на вогнищі була офіційним покаранням за єресь. Фанатизм і жорстокість інквізиторів були настільки великими, що збунтувалися, окрім інших міст, Альбі і Тулуза. В Авіньйоне́ були вирізані усі члени трибуналу інквізиції.

У 1244 році падіння гірської фортеці Монсегюр, яка була останнім притулком багатьох досконалих, стало смертельним ударом для катаризму. Близько 200 чоловіків і жінок було спалено на стовпах. Роками інквізиція вишукувала останніх катарів. Як повідомляють, останнього катара спалили на стовпі в Лангедоку 1330 року. У книжці «Єресь середньовіччя» зауважується: «Падіння катарів стало найславетнішою перемогою інквізиції».

Катари були далеко не правдивими християнами. Але чи те, що вони критикували католицьку церкву, виправдовує їх жорстоке винищування так званими християнами? Їхні католицькі переслідувачі й вбивці приносили ганьбу Богові та Христу і не представляли правдивих християн, катуючи і вбиваючи десятки тисяч розкольників.

[Примітки]

[Рамка на сторінці 28]

ВАЛЬДЕНСИ

Наприкінці XII сторіччя н. е. П’єр Вальдес, або Пітер Вальдо, багатий купець з Ліона, фінансував перші переклади частин Біблії на різні місцеві діалекти Провансаля, на мову, якою говорили в південній і південно-східній частині Франції. Він був щирим католиком і тому полишив свою справу й присвятив себе проповідуванню Євангелії. Багато інших католиків, обурені зіпсуттям духівництва, пішли за ним і стали мандрівними проповідниками.

Вальдо незабаром зіткнувся з ворожістю місцевих священиків, котрі умовляли папу заборонити його привселюдне свідчення. Як говорять, він відповів: «Бога повинно слухатися більш, як людей!» (Порівняйте Дії 5:29). Через свою наполегливість Вальдо був відлучений од церкви. Його послідовники, які називалися вальденсами, або «ліонськими бідняками», ревно намагалися наслідувати його приклад, проповідуючи по двоє в домах людей. Це сприяло швидкому поширенню їхнього вчення у південній, східній і північній частинах Франції, а також у Північній Італії.

Головним чином вони були прихильниками повернення до вірувань і звичаїв перших християн. Вони заперечували, окрім інших вчень, чистилище, молитви до померлих, поклоніння Марії, молитви до «святих», поклоніння розп’яттю, індульгенції, причастя, хрещення немовлятb.

Вчення вальденсів сильно відрізняється од нехристиянського дуалістичного вчення катарів, з якими їх часто плутають. Ця плутанина виникла головним чином через католицьких полемістів, які навмисно намагалися видати за одне проповіді вальденсів і вчення альбігойців, або катарів.

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 29]

Сім тисяч чоловік загинуло у церкві св. Марії Магдалини в місті Безьє, в якому хрестоносці вирізали 20 000 чоловіків, жінок і дітей.