Жахаюча інквізиція

НАСТАЛО 13 століття. Заявляють, що південна Франція кишіла єретиками. Місцевий єпископ не міг викорінити цього будяччя з своєї єпархії яка гадають була виключно католицька. Вважали потрібним звертатись до більш суворих заходів. У справу втрутились спеціальні представники папи «в справах єресі». Почалась інквізиція.

Коріння інквізиції виникли ще в 11 і 12 століттях, коли по католицькій Європі почали виникати різні дисиденти (інакомислячі групи). Але страшенну інквізицію почав папа Луцій III на соборі духівництва в Вероні, Італії, 1184 р. Співдіючи з святим римським імператором, Фредріком І Барбароссою, він наказав, що коли б хтось відважився наговорювати, а навіть думати, проти католицького віровчення, то такого необхідно відлучити від церкви й належно покарати світською владою. Єпископам дали наказ вишукувати (латинське, інквірер) єретиків. Тут почалась так звана Єпископська інквізиція, тобто, під владою католицьких єпископів.

Більш жорстокі заходи

Але, так як сталось, на думку римської влади, єпископи не розшукували інакомислячих запопадливо. Тому то кілька наступних папів розсилали своїх власних емісарів, яким, з допомогою цистерціанських монахів, дали владу «розслідувати» єресь. Таким то чином, на якийсь час, було дві інквізиції,— єпископська й легатінська. Легатінська була більш жорстокою від єпископської.

Але ця більш жорстока інквізиція не задовольняла папу Інокентія III. У 1209 р., він розпочав військовий похід проти єретиків південної Франції. Там мешкали головно катари, які змішували ідеї Маніхейства з ідеями відступницького християнського Гностицизму.a Тому що багато катарів мешкали в місті Альбі, то стали відомі як альбігойці.

«Свята війна» проти альбігойців закінчилась 1229 року, але всі дисиденти не були придушені. Сталось того самого року, на зібранні Тулузького собору в південній Франції, папа Грегорій IX надав інквізиції нових спонук. Він зробив розпорядок на постійні інквізитори, вибираючи одного священика-інквізитора в кожній єпархії. В 1231 р., він запровадив закон, щоб непокаяних єретиків карати смертю на ганебному стовпі, а покаяних довічним ув’язненням.

Два роки пізніше, 1233 р., Грегорій IX звільнив єпископів від відповідальності вишукувати єретиків. Він започаткував Монастирську інквізицію, яка бере свою назву від того, що він призначив монахів служити офіційними інквізиторами. Ці вибирались головно з-поміж членів новозаснованого Домініканського ордену, але також з-поміж Францисканського.

Інквізиційна процедура

Інквізитори, домініканці або францисканці, скликали місцевих людей до церкви, щоб вони зізнавали провинність у єресі, або виявляли відомих їм єретиків. Навіть коли б тільки підозрівали когось у єресі, то таки мали обвинувачувати таку особу.

Хто-небудь — чоловік, жінка, дитина, чи раб — міг обвинувачувати людину в єресі, не боячись що буде мусив протистояти тому кого обвинувачував, а обвинувачений не знатиме хто виявив його. Обвинувачений дуже рідко коли мав когось, щоб обороняв його, тому що свідка або адвоката обвинувачували в допомозі або підбурюванні до єресі. Переважно обвинувачений стояв сам самий перед інквізиторами, які були його прокурорами й суддями.

Обвинуваченим давали найбільше місяць часу зізнатись у єресі. Чи такі зізнавались чи ні, то «слідство» (латинське, інквісітіо) таки починалось. Обвинуваченого ув’язнювали, багатьох одиноче, і давали їм дуже мало харчів. Коли наповнили тюрму єпископа, то обвинувачених засилали до громадянських тюрем. А коли ці були повні, тоді перебудовували старі будинки на в’язниці.

Тому що обвинуваченого вважали бути винним ще перед судом, то інквізитори звертались до чотирьох способів примушувати їх зізнаватись у єресі. По-перше, обвинуваченому погрожували смертю на ганебному стовпі. По-друге, обвинуваченого заковували в кайдани й засилали до темної, вологої, маленької камери. По-третє, відвідувачі тюрми тортурували обвинуваченого психологічно. А, зрештою, тортурували на дибі, тортурними блоками, колодками, і вогнем. Монахи дивились на таке катування й були готові записувати зізнання. Виправдатись неможилво.

Покарання

Неділями, у церкві або публічній площі в присутності священиків оголошували вироки. Декотрих карали легенько, вимагаючи від них тільки каяття. Однак, до одягу пришивали жовтий повстяний (цупкий матеріал виготовлений із вовни) хрест, і така особа майже не могла знайти роботи. Декотрих карали тілесно — били прилюдно, ув’язнювали або передавали державній владі на спалення на ганебному стовпі.

Декотрих важко карали — відбирали від засуджених майно, яким Церква ділилась з Державою. Таким то чином родина єретика дуже постраждала. Зривали доми єретиків або людей, які переховували їх.

Мертвих, яких заявляли бути єретиками судили посмертно. Доказавши таких бути винними в єресі, то викопували прах, спалювали його, і відбирали їхнє майно. Таким чином знову стягали дуже велике страждання на невинних членів їхніх родин.

Така то була процедура середньовічної інквізиції. Процедура змінювалась залежучи від місця й часу.

Папою-схвалені тортури

У 1252 році папа Інокентій IV видав свою буллу Ад екстірпанда, і офіційно уповноважив тортурування в священній інквізиційній канцелярії. Додаткові способи тортур поширювали папи Олександр IV, Урбан IV, і Клемент IV.

Спершу церковним інквізиторам не дозволяли дивитись на тортурування жертв, але папи Олександр IV і Урбан IV скасували цю заборону. Таким то чином дали змогу священикам «випитувати» жертву в камерах тортур. На початку уповноважували тільки один раз тортурувати, але папські інквізитори перехитрили цю процедуру заявляючи, що додаткове катування було тільки «продовження» першого.

Навіть тортурували декотрих свідків, щоб упевнитись, що ці виявляли всіх відомих їм єретиків. Деколи тортурували обвинуваченого навіть коли б він зізнався в єресі. Так як пояснює Католицька енциклопедія (англ.), це робили з метою «примушувати обвинуваченого свідчити проти своїх друзів і спів-винуватців».— Том 8, ст 32.

Шість століть терору

Інквізиційний апарат створено в першій половині 13 століття, і ним користувались протягом кількох століть, щоб переслідувати тих, які не погоджувались з Католицькою церквою або інакше думали. Інквізиція поширювала терор по католицькій Європі. Коли, при кінці 15 століття, інквізиція почала завмирати в Франції та інших країнах Західної й Центральної Європи, то спалахла в Іспанії.

Іспанську інквізицію, уповноважена папою Секстусом IV у 1478 р., з метою переслідувати перше маронітів, або іспанських євреїв, і морисків, або іспанських мусульман. Багатьох цих, які прийняли католицьку віру зі страху, підозрівали в таємному практикуванні їхньої оригінальної релігії. Згодом, звернулись до інквізиції, щоб настрашувати протестантів і яких-небудь інших дисидентів.

З Іспанії й Португалії, інквізиція поширилась до колоній цих двох католицьких монархій в Центральній й Південній Америках й до інших місцевостей. Інквізиція закінчилась тільки коли Наполеон вторгнувся в Іспанію на початку 19 століття. Її тимчасово відновлено, коли Наполеон стратив владу й зрештою придушено в 1834 р., тільки півтора століття тому.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 17]

Різні знаряддя катування якими інквізитори користувались.

[Відомості про джерело]

Photo Bibliothéque Nationale, Paris

[Ілюстрація на сторінці 18]

Папа Інокентій IV уповноважив катування.