Запитання читачів

Ісус сказав: «Кому гріхи простите, простяться, на кому залишите, залишуться». Чи ці слова означають, що християни можуть прощати гріхи?

Немає жодної біблійної підстави для висновку, що усі християни або навіть призначені старійшини зборів мають божественну владу прощати гріхи. Однак вищенаведені слова Ісуса до своїх учнів, записані у Івана 20:23 (Дерк.), вказують на те, що Бог дав апостолам особливі повноваження стосовно цього. Ісусове твердження, наведене там, можливо, має зв’язок з тим, що він сказав у Матвія 18:18 про небесні рішення.

Християни можуть прощати певні провини згідно з порадою апостола Павла, записаною в Ефесян 4:32: «Ви один до одного будьте ласкаві, милостиві, прощаючи один одному, як і Бог через Христа вам простив!» Павло тут говорив про особисті проблеми поміж християнами, наприклад, легковажну розмову. Вони повинні були докладати всіх зусиль, щоб залагоджувати ці справи, прощаючи один одному. Згадаймо Ісусові слова: «Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе,— залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм,— і тоді повертайся, і принось свого дара» (Матвія 5:23, 24; 1 Петра 4:8).

Однак як видно з контексту Івана 20:23, тут Ісус говорив про набагато серйозніші гріхи, і про це свідчать його подальші слова до тої особливої аудиторії. Подивімося чому.

У день свого воскресіння, перебуваючи в Єрусалимі, Ісус звернувся до учнів у кімнаті за зачиненими дверима. Біблія повідомляє: «Ісус же сказав їм вдруге: «Мир вам! Як Отець послав Мене, так і Я посилаю вас». Сказавши це, Він дунув і каже їм: «Прийміть Духа Святого; кому гріхи простите, простяться, на кому залишите, залишуться» (Івана 20:21—23, Дерк.).

Очевидно, згаданими учнями були головним чином вірні апостоли. (Порівняйте вірш 24). Дунувши на них і сказавши: «Прийміть Духа Святого», Ісус символічно дав їм вказівку, що незабаром на них буде вилито святий дух. Далі Ісус сказав, що вони матимуть владу прощати гріхи. Розсудливо вважати, що між його двома твердженнями існує певний зв’язок — перше твердження веде до наступного.

На п’ятидесятий день після свого воскресіння, в день П’ятидесятниці, Ісус вилив святий дух. Що сталося внаслідок цього? По-перше, ті, хто отримав святого духу, були народжені знову як духовні сини Бога з надією стати співправителями з Христом на небі (Івана 3:3—5; Римлян 8:15—17; 2 Коринтян 1:22). Однак завдяки тому вилиттю духу було здійснено щось більше. Дехто набув надприродних сил. Завдяки цьому одні з них могли говорити іноземними мовами, яких ніколи не знали. Інші могли пророкувати. Були й ті, хто міг зціляти хворих або воскрешати мертвих (1 Коринтян 12:4—11).

Оскільки Ісусові слова у Івана 20:22 вказують на це вилиття святого духу на учнів, то наступні його слова стосовно прощення гріхів, здається, означають те, що за допомогою дії духу апостоли отримали від Бога унікальну владу прощати або залишати на особі гріхи. (Дивіться «Вартову башту» за 1 березня 1949 року, сторінка 78, англ.).

У Біблії не описується детально кожний випадок, коли апостоли використовували ту владу, але в ній не згадується також усіх випадків, коли вони користувалися надприродним даром, щоб говорити мовами, пророкувати або зціляти (2 Коринтян 12:12; Галатів 3:5; Євреїв 2:4).

В одному випадку, що стосувався Ананія і Сапфіри, які сказали неправду духові, було виявлено апостольську владу прощати або залишати на особі гріхи. Як ми читаємо в Івана 20:22, 23, Петро, який чув Ісусові слова, викрив Ананію і Сапфіру. Спершу він звернувся до Ананія, який помер одразу ж. Пізніше, коли прийшла Сапфіра й сказала неправду, Петро оголосив вирок і їй. Він не простив їй гріха, але сказав: «Он ті входять у двері, що чоловіка твого поховали,— і тебе вони винесуть». Вона також у тій же хвилі померла (Дії 5:1—11).

У цьому випадку апостол Петро використав особливу владу, щоб висловити чітке залишення на них гріха,— чудодійне знання того, що Бог не міг простити гріха Ананію і Сапфірі. Також було очевидно, що апостоли мали надлюдську проникливість у справи, коли впевнено казали, що на основі Христової жертви гріхи прощаються. Отже, вповноважені духом апостоли могли оголошувати прощення або залишення гріхів на особіa.

Не можна сказати, що всі помазані духом старійшини того часу мали таку чудодійну владу. Це видно зі слів апостола Павла про чоловіка, позбавленого спілкування з християнським збором у Коринті. Павло не сказав: «Я прощаю гріхи того чоловіка» або навіть: «Я знаю, що цього чоловіка простили на небі, тому прийміть його назад». Натомість Павло спонукував цілий збір простити цього поновленого християнина й виявляти до нього любов. Він додав: «Кому ви прощаєте що, тому і я» (2 Коринтян 2:5—11).

Як тільки того чоловіка було поновлено в зборі, всі християнські брати й сестри могли простити його у тому розумінні, щоб не мати нічого проти нього за той вчинок. Проте він спочатку повинен був розкаятися, і лише потім його могли поновити. Як це мало б статися?

Існують серйозні гріхи, які старійшини збору повинні розглядати, приміром, крадіжка, брехня або груба неморальність. Вони намагаються виправити таких правопорушників та докорити їм, спонукуючи до покаяння. Але якщо хтось не розкаюючись чинить серйозний гріх, ці старійшини діють згідно з божественною вказівкою позбавити такого правопорушника спілкування зі збором (1 Коринтян 5:1—5, 11—13). Те, що сказав Ісус у Івана 20:23, не стосується таких випадків. Ці старійшини не мають надприродних дарів духу, таких, як здатність зціляти фізично хворих або воскрешати мертвих; ті дари послужили своїй цілі в першому столітті, а потім припинилися (1 Коринтян 13:8—10). Більше того, сьогодні у старійшин немає божественної влади прощати серйозні правопорушення, оголошуючи про те, що серйозний грішник очистився в очах Єгови. Таке прощення мусить виконуватися на підставі викупної жертви, і тільки Єгова може прощати на цій підставі (Псалом 32:5; Матвія 6:9, 12; 1 Івана 1:9).

Як і у випадку з чоловіком зі стародавнього Коринта, коли серйозний грішник відмовляється покаятися, його необхідно позбавити спілкування зі збором. Якщо пізніше він покається і приноситиме належні плоди покаяння, тоді йому буде можливо отримати й божественне прощення (Дії 26:20). У такій ситуації Святе Письмо дає старійшинам підставу вірити, що Єгова дійсно простив правопорушника. І тоді, коли особу поновили, старійшини можуть допомогти їй духовно, щоб вона стала міцною у вірі. Інші члени збору можуть простити так само, як колись коринтські християни простили чоловіка, позбавленого спілкування зі збором, котрого тоді вже було поновлено.

Вирішуючи справу у такий спосіб, старійшини не встановлюють своїх власних норм вироку. Вони застосовують біблійні принципи й близько дотримуються біблійної процедури, яку встановив Єгова. Отже, будь-яке прощення або непрощення з боку старійшин буде відповідати Ісусовим словам у Матвія 18:18: «Поправді кажу вам: Що тільки зв’яжете на землі, зв’язане буде на небі, і що тільки розв’яжете на землі, розв’язане буде на небі». Їхні дії можуть лише віддзеркалювати погляд Єгови на справи, як виявляє Біблія.

Тому сказане Ісусом у Івана 20:23 не суперечить іншим віршам Святого Письма, але вказує не те, що апостоли мали спеціальне вповноваження прощати гріхи відповідно до своєї особливої ролі, яку вони відігравали на зорі християнського збору.

[Примітка]