Боже Слово чинить «чуда»

РОЗПОВІЛА ТЕРЕЗ ЕОН

Якось 1965 року я зайшла в одне торговельне підприємство і запропонувала примірники журналів «Вартова башта» і «Пробудись!» комерсантам. Коли я обернулася, щоб іти, то почула постріл. Куля потрапила в підлогу поряд з моїми ногами. «Так треба обходитися із Свідками Єгови»,— дошкулив один з комерсантів.

ЦЕЙ випадок налякав мене, але не настільки, щоб я полишила повночасне служіння. Біблійні істини були надто дорогоцінні для мене, аби я могла дозволити чомусь змусити мене полишити служіння. Дозвольте мені пояснити, чому я так кажу.

Після мого народження в липні 1918 року мої батьки оселилися в Кап-де-ля-Мадлен, невеличкому селі у Квебеку (Канада), що було відоме як «Місце чуд». Відвідувачі юрмилися тут, щоб засвідчити свою пошану гробниці Діви Марії. Хоча гадані чуда Марії неможливо довести, Боже Слово вчинило щось дійсно чудесне в житті багатьох людей, а село тимчасом переросло в містечко з населенням 30 000 жителів.

Коли мені було близько 20 років, батько побачив мою зацікавленність справами релігії і дав мені свою Біблію. Почавши читати її, я була шокована, бо дізналася з 20-го розділу книги Вихід, що поклоніння образам чітко засуджується. Я одразу втратила довіру до вчень католицької церкви й припинила відвідувати літургію. Я не хотіла поклонятися статуям. Пам’ятаю досі, як тато говорив: «Терез, хіба ти не йдеш до церкви?» «Ні,— була моя відповідь.— Я читаю Біблію».

Читання Біблії лишилося частиною мого життя навіть після того, як я вийшла заміж у вересні 1938 року. Оскільки мій чоловік Розер часто працював уночі, то я виробила звичку читати Біблію, коли він був на роботі. Незабаром я дійшла висновку, що Бог мусить мати своїх людей, і я почала шукати їх.

Мої пошуки Божого народу

Через те, чого я навчилася в церкві маленькою, я боялася засинати, аби не прокинутися в пеклі. Борючись із цим страхом, я говорила собі, що Бог любові не допустить, аби з кимось сталося щось таке жахливе. Я читала Біблію з упевненістю, що знайду правду. Я була як ефіопський скопець, котрий читав, але не розумів (Дії 8:26—39).

Мій брат Андре та його дружина, що мешкали у квартирі поверхом нижче, почали вивчення Біблії зі Свідками Єгови коло 1957 року. Я сказала своїй братовій, щоб та попереджала мене, стукаючи у стелю, коли Свідки приходитимуть проповідувати в будинок. Тоді я не відчиняла дверей. Одного разу вона не попередила мене.

Я відчинила двері й побачила Кей Мендей, піонерку, як називають повночасних служителів Свідків Єгови. Вона говорила мені про Боже ім’я, пояснюючи, що Бог має власне ім’я — Єгова. Після того як вона пішла, я перевірила у своїй Біблії, чи те, що вона говорила, насправді підтверджується біблійними віршами. Мої дослідження увінчалися успіхом (Вихід 6:3, «Переклад Дуея», англ., примітка під текстом; Матвія 6:9, 10; Івана 17:6).

Коли Кей прийшла знову, ми розглянули католицьке вчення про Трійцю, за яким Бог є трьома особами в одному Богові. Після того я уважно перевірила в своїй Біблії, аби переконатися, що вона не вчить Трійці (Дії 17:11). Моє дослідження виявило, що Ісус не рівний Богові. Він був створений. Він мав початок, тимчасом як Єгова не мав (Псалом 90:1, 2; Івана 14:28; Колосян 1:15—17; Об’явлення 3:14). Я з радістю продовжувала розмови на теми з Біблії, задоволена тим, чого навчалася.

— Так,— сказав він,— мусить бути проголошена добра новина, і Біблія говорить, що відвідування людей в їхніх домах є важливим методом проповідування (Дії 20:20).

Як я втішилася, почувши його відповідь! Вона переконала мене, що я знайшла Божий народ. Якби він сказав: «Ні, це не є необхідним», я б вагалася у тому, що знайшла правду, оскільки знала, що́ Біблія говорить про проповідування від дому до дому. Відтоді я почала робити швидкий духовний поступ.

Після того районного конгресу я стала відвідувати зібрання Свідків Єгови, які проводилися у сусідньому місті Труа-Рів’єр. Кей та її партнерка Флоренс Боумен були єдиними Свідками, які мешкали тоді в Кап-де-ля-Мадлен. Якось я сказала: «Завтра піду з вами на проповідування». Вони дуже тішилися, що я супроводитиму їх.

Проповідування в рідному місті

Я думала, що кожен прийматиме біблійну звістку, але швидко побачила, що це не так. Коли Кей й Флоренс призначили в інше місце, я залишилася єдиною в місті, хто проповідував біблійні істини від дому до дому. Я безстрашно проповідувала сама близько двох років, поки не охрестилася 8 червня 1963 року. Того дня я подала заяву на служіння, яке тоді називалося піонерським служінням на час відпустки.

Один рік я була допоміжним піонером. Тоді Дельвіна Сан-Лоран пообіцяла, що приїде в Кап-де-ля-Мадлен і працюватиме зі мною раз на тиждень, якщо я стану повночасною піонеркою. Тому я написала заяву на піонерське служіння. Проте, на жаль, лише за два тижні перед тим, як я мала почати повночасне служіння, Дельвіна померла. Що мені робити? Однак я вже подала заяву й не хотіла повернути назад. Отже, у жовтні 1964 року я почала свою кар’єру повночасного служителя. Наступні чотири роки я проповідувала від дому до дому сама.

Щирі католики в Кап-де-ля-Мадлені часто були дуже непривітними. Дехто викликав поліцію, щоб не дати мені проповідувати. Одного разу, як було згадано на початку, комерсант намагався залякати мене, вистріливши мені під ноги. Це викликало неабияке заворушення в місті. Місцева телевізійна станція назвала той випадок хрестовим походом проти Свідків Єгови. Весь цей інцидент дав сприятливе свідчення. Через десять років я випадково дізналася, що родич комерсанта, котрий стріляв у мене, став Свідком.

«Чуда», вчинені Божим Словом

Проходили роки, і я бачила, як поступово руйнувалася стіна опозиції до біблійних істин у Кап-де-ля-Мадлені. Приблизно 1968 року інші Свідки перебралися туди й місцеві жителі почали позитивно відгукуватися на біблійні істини. На початку 1970-х років стався насправді великий зріст кількості біблійних вивчень. Я мала так багато біблійних вивчень, що мусила просити інших Свідків взяти кілька з них, аби бути в змозі хоча б трохи проповідувати від дому до дому.

Одного разу молода жінка прийняла від мене посібник для вивчення Біблії, «Правда, яка веде до вічного життя». Її супутником у той час був юнак на ім’я Андре, кремезний патлатий злочинець. Він приєднався до нашої розмови. Це обговорення зацікавило Андре, і розпочалося біблійне вивчення. Невдовзі після цього він почав розмовляти зі своїми друзями про те, чого навчався.

Був час, коли я вивчала Біблію з чотирма бандитами. Один з них уважно слухав, але не говорив багато. Його звали П’єр. Якось, о другій годині ночі ми з чоловіком почули стук у двері. Уявіть собі картину: чотири бандити стояли за дверима із запитаннями до мене. На щастя, Розер ніколи не нарікав на такі невчасні відвідини.

Спочатку усі четверо із цих чоловіків приходили на зібрання. Однак лише Андре й П’єр ходять і далі. Вони привели своє життя в згоду з Божими нормами й охрестилися. Тепер вже понад 20 років вони вірно служать Єгові. Коли вони почали навчатися, то були добре відомі за свою злочинну діяльність, тож поліція стежила за ними. Деколи поліцейські приходили подивитися на них після нашого вивчення або під час зборових зібрань. Я щаслива, що проповідувала ‘усяким людям’ і безпосередньо бачила, як Боже Слово робить зміни, котрі видаються справді чудами (1 Тимофія 2:4, НС).

Якби на початку мого служіння хтось сказав мені, що в Кап-де-ля-Мадлені буде Зал Царства й що він буде переповнений людьми Єгови, то я б не повірила. На мою втіху один маленький збір у сусідньому місті Труа-Рів’єр перетворився на шість успішних зборів, котрі зустрічаються у трьох Залах Царства, включаючи один збір у Кап-де-ля-Мадлені.

Особисто я допомогла 30 особам дійти до присвячення й хрещення. Нині, коли мені 78 років, я щиро можу сказати, що є щасливою, бо присвятила своє життя Єгові. Однак мушу визнати, що у мене були приступи розчарування. Щоб успішно боротися з такими періодами, я завжди відкриваю свою Біблію й читаю уривки з неї, які надзвичайно відсвіжають мене. Я не можу провести й дня, не читаючи Слова Бога. Особливо підбадьорюють мене слова з Івана 15:7: «Коли ж у Мені перебувати ви будете, а слова Мої позостануться в вас, то просіть, чого хочете,— і станеться вам!»

Я сподіваюсь знову зустрітися з Розером в новому світі, який вже дуже близько (2 Петра 3:13; Об’явлення 21:3, 4). Якраз перед своєю смертю 1975 року він був на шляху до хрещення. А зараз я сповнена рішучості залишатися у повночасному служінні й далі радіти в праці Єгови.