Хто достойний називатись рабином?

РОЗГУБЛЕНИЙ турист майже втратив надію вчасно дістатися до аеропорту. Сотні поліцейських намагалися спрямувати рух транспорту так, аби дати дорогу понад 300 000 учасників траурної процесії, що заповнила вулиці Єрусалима. В газеті «Джерузалем пост» говорилося, що «похоронні процесії таких масштабів звичайно влаштовують тільки для президентів, королів або диктаторів країн з тоталітарним режимом». Чия ж смерть стала приводом для такого вияву відданості, що на декілька годин зупинив рух у ізраїльській столиці? Це була смерть шанованого рабина. Чому євреї ставляться до рабинів з такою повагою і відданістю? Коли почали вживати титул «рабин»? Кому цей титул належить по праву?

Чи Мойсей був рабином?

Найбільшою повагою в юдаїзмі оточено ім’я Мойсея, посередника ізраїльської Закон-угоди. Релігійні євреї називають його «наш рабі» Мойсей». Проте Біблія жодного разу не вживає титул «рабі», коли йдеться про Мойсея. Фактично термін «рабі», або рабин, взагалі не з’являється у Святому єврейському Письмі. Чому ж тоді євреї почали вживати цей титул до Мойсея?

Згідно зі Святим єврейським Письмом, відповідальність і вповноваження навчати Закону та пояснювати його були дані нащадкам Аарона, священикам з племені Левія (Левит 10:8—​11; Повторення Закону 24:8; Малахії 2:7). Проте в другому сторіччі до н. е. в юдаїзмі непомітно почали відбуватися революційні зміни, які з часом надзвичайно вплинули на погляди євреїв.

Стосовно цих духовних метаморфоз Деніел Джеремі Сілвер написав у «Історії юдаїзму» (англ.): «У [ті] часи клас книжників та переписувачів, які не належали до священства, почав піддавати сумніву законність священицької монополії на тлумачення Тори [Закону Мойсея]. Всі погоджувались, що священики обов’язково мали служити в храмі, але чому вони повинні мати останній голос у питаннях, пов’язаних з Торою?» Хто сіяв ці сумніви щодо повноважень класу священиків? Це були фарисеї, нова група, яка виникла в юдаїзмі. Сілвер говорить далі: «Фарисеї приймали у свої академії тих, хто відзначався здібностями, а не тих, хто народився священиком, і так провід у релігійних справах взяв новий клас євреїв».

У першому сторіччі н. е. випускники цих фарисейських академій стали відомі як вчителі або знавці єврейського закону. На знак пошани інші євреї почали називати їх «мій вчитель» або «мій пан», єврейською мовою раббі.

Ніщо не могло надати цьому новому титулу більше авторитету, ніж застосування його до Мойсея, найбільшого вчителя у єврейській історії. Згодом це применшило б значення священства та посприяло б зростанню впливу фарисеїв. Так через 1500 років після своєї смерті Мойсей отримав титул «рабі».

Слідами вчителя

Вираз «рабі» («мій вчитель») часом вживався у народі, коли зверталися до інших вчителів, що заслуговували пошани, але звичайно цей термін застосовували до «мудреців», тобто до видатних фарисейських вчителів. Коли в 70 році н. е. було зруйновано храм і священство перестало існувати, фарисейські рабини без будь-якого суперництва зайняли в юдаїзмі керівні становища. Їхня позиція, що не мала собі рівної, створила умови для розвитку певного культу, де увагою були оточені рабинські мудреці.

Розглядаючи цей перехідний період першого сторіччя н. е., професор Дов Злотнік завважує: «Спостерігати за мудрецями» стало важливішим, ніж вивчати Тору». Єврейський учений Яків Нойснер пояснює: «Учень мудреців» — це студент, який повністю відданий рабину. Він робить так тому, що прагне навчитися «Тори»... Тору вчать не через закон, а спостерігаючи втілення його в жестах та вчинках живих мудреців. Вони вчать закону тим, що роблять, а не тільки тим, що говорять».

Знавець Талмуду Адін Штайнзальц підтверджує це, говорячи: «Самі мудреці казали, що «треба вивчати будь-які розмови, жести або випадкові висловлювання мудрих». Як далеко заходить таке вивчення? Штайнзальц пише: «Прикладом крайності у цьому був учень, який сховався під ліжком великого вчителя, щоб дізнатися, як він поводиться зі своєю жінкою. Коли молодого учня пізніше запитали про причину його цікавості, він відповів: «Це є «Тора» й заслуговує вивчення» — такий підхід видався як рабинам, так і учням цілком обґрунтованим».

Оскільки рабинам, а не Торі надавалося таке велике значення в процесі вивчення Тори з допомогою рабинів, юдаїзм з першого сторіччя н. е. став рабинською релігією. Людина наближалася до Бога не через його натхнене Слово, а через особистий приклад вчителя, рабина. Тому увага природно переключилася з натхнених Писань на усний закон і традиції, яких вчили рабини. З того часу така єврейська література, як Талмуд, концентрувалася більше на дискусіях, подробицях приватного життя і поведінці рабинів, ніж на Божих словах.

Рабини у різні епохи

Хоч перші рабини мали величезну владу та вплив, вони не заробляли собі на життя релігійною діяльністю. В «Юдейській енциклопедії» (англ.) говориться: «Рабин, про якого говорить Талмуд, був... зовсім не схожий на сьогоднішнього власника цього титулу. Талмудичний рабин пояснював і тлумачив Біблію та Усний Закон і майже завжди мав ремесло, яким заробляв собі на прожиток. Тільки в середні віки рабин став... вчителем, проповідником та духовним керівником єврейського збору або громади».

Коли позиція рабинів почала перетворюватися на платну посаду, дехто висловлювався проти таких змін. Маймонід, знаменитий рабин XII сторіччя, який був лікарем і таким чином заробляв собі на життя, застерігав проти таких рабинів. «Вони встановили для себе грошову платню, яку беруть з окремих осіб та громад, і примушують людей думати, цілком безглуздо, що це належно та правильно допомагати [грошима] мудрецям і тим, хто вивчає Тору, бо Тора — це їхнє ремесло. Але це неправильно. Ані в Торі, ані у висловлюваннях мудрих немає жодного слова на підтримку таких ідей» («Коментар до Мішни», Авот 4:5). Але наступні покоління рабинів не звертали уваги на осуд Маймоніда.

Коли юдаїзм увійшов у сучасну добу, він розділився на фракції реформістів, консерваторів та ортодоксальних віруючих. Для багатьох євреїв релігійні вірування та ритуали відступили на задній план перед іншими турботами. Позиція рабина теж втратила колишнє значення. Рабин в основному став висвяченим головою збору, що діє як оплачуваний професійний учитель та радник для членів своєї групи. Проте серед ультраортодоксальних груп хасидів концепція рабина як вчителя та взірця розвинулася навіть ще більше.

Звернімо увагу на слова Едварда Гофмана в його книжці про хасидський рух Хабат-Любавіч: «Ранній хасидизм підкреслював також, що в кожному поколінні існує один єврейський керівник, цаддик [праведник], який є Мойсеєм свого часу, а його вченість та відданість іншим не має собі рівних. Кожна група хасидів вважала, що їхній реббе [«рабі» мовою їдиш] завдяки своєму надзвичайному благочестю може впливати навіть на рішення Всемогутнього. Його не тільки поважали як взірець завдяки відкриттям, котрі він проголошував у своїх промовах, але й вважалося, що сам спосіб його життя (як кажуть, «його манера зав’язувати шнурки») звеличував людську природу та подавав приховані вказівки на дорогу до божественності».

«Не давайте себе звати: Учителю»

Ісус, єврей, який у першому столітті заснував християнство, жив у часи, коли фарисейська концепція рабинів почала розповсюджуватись у юдаїзмі. Ісус не був фарисеєм і не навчався у їхніх академіях, але його теж називали «Равві» (Марка 9:5; Івана 1:38; 3:2).

Засуджуючи рабинський напрям у юдаїзмі, Ісус сказав: «На катедрі Мойсея розсілись книжники та фарисеї. Люблять перші місця на бенкетах і перші сидження в синагогах та вітання на майданах многолюдних, щоб люди звали їх: Учителю! Ви ж не давайте себе звати: Учителю— один бо ваш Учитель, ви ж усі брати» (Матвія 23:2, 6—8, Хом.).

Ісус застерігав проти поділу на мирян і духівництво, який виник в юдаїзмі. Він засудив те, що людині незаслужено надавалося таке видатне становище. «Один вам Учитель»,— сміло проголосив він. Хто ж це?

Мойсей, «що знав його Господь обличчя-в-обличчя» і якого мудреці називали «наш рабі», був недосконалою людиною. Він також помилявся (Повторення Закону 32:48—51; 34:10; Екклезіяста 7:20). Єгова не називав Мойсея найкращим взірцем, а сказав йому: «Поставлю Пророка для них з-поміж їхніх братів, Такого, як ти, і дам Я слова Свої в уста Його, і Він їм говоритиме все, що Я накажу. І станеться, кожен, хто не слухатиме слів Моїх, що Той Пророк говоритиме Моїм Ім’ям,— Я покараю того» (Повторення Закону 18:18, 19).

Біблійні пророцтва доводять, що ці слова сповнилися на Ісусі, який був Месієюa. Ісус був не лише ‘таким’, як Мойсей, він був більшим від Мойсея (Євреїв 3:1—3). Святе Письмо показує, що Ісус був досконалою людиною і, на відміну від Мойсея, служив Богу ‘без гріха’ (Євреїв 4:15).

Наслідуйте Взірець

Ретельне вивчення кожного вчинку рабинів не наблизило євреїв до Бога. Недосконала людина може бути прикладом вірності, але якщо ми вивчатимемо та наслідуватимемо кожен її вчинок, ми будемо разом з добрими якостями наслідувати також її помилки та хиби. Ми віддаватимемо надмірну честь творінню, а не Творцеві (Римлян 1:25).

Але Єгова дав людству Взірець. Згідно зі Святим Письмом, Ісус існував ще до того, як з’явились люди. По суті, говориться, що він є «образ невидимого Бога, роджений перш усякого творива» (Колосян 1:15). Оскільки Ісус незліченні тисячоліття служив на небі «майстром» у Бога, він найкраще може допомогти нам пізнати Єгову (Приповістей 8:22—30; Івана 14:9, 10).

Тому Петро міг написати: «Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада, щоб пішли ми слідами Його» (1 Петра 2:21). Апостол Павло заохочував християн ‘дивитися на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри’. Він також пояснив, що в Христі «всі скарби премудрости й пізнання заховані» (Євреїв 12:2; Колосян 2:3). Жодна інша людина, ані Мойсей, ані будь-який мудрий рабин, не варта такої уваги. Якщо когось треба наслідувати, то це Ісуса. Служителі Божі не потребують таких титулів, як рабин, особливо з огляду на сучасне значення цього слова. Якщо хтось достойний називатись рабином, то це Ісус.

[Примітка]

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 28]

© Brian Hendler 1995. All Rights Reserved