Вони виконували волю Єгови

Ісуса вітають як Месію й Царя!

БАГАТО юдеїв здивувалися, коли побачили галасливу юрбу, яка входила в Єрусалим 9 нісана 33 року н. е. Хоча звичайно багато людей приходило в місто перед Пасхою, але ці відрізнялися від них. У центрі групи їхав чоловік верхи на осляті. Цим чоловіком був Ісус Христос; люди розстеляли перед ним свій одяг і пальмове віття, вигукуючи: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я! Осанна на висоті!» Багато людей, котрі вже були в Єрусалимі, побачивши цю юрбу, вирішили приєднатися до процесії (Матвія 21:7—9; Івана 12:12, 13).

Хоча зараз Ісуса вітали, він знав, що попереду його очікують випробовування. Адже лише через п’ять днів його вб’ють у тому ж самому місті! Ісус знав, що Єрусалим є ворожим йому, і, розуміючи це, він все одно влаштував показний в’їзд у місто.

Сповнення стародавнього пророцтва

У 518 році до н. е. Захарій передрік тріумфальний в’їзд Ісуса в Єрусалим. Він написав: «Веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці. ...І народам Він мир сповістить, а Його панування — від моря до моря, і від Ріки аж до кінців землі» (Захарія 9:9, 10).

Отже, в’їзд Ісуса в Єрусалим 9 нісана був сповненням біблійного пророцтва. Ця подія була не випадковою, а старанно спланованою. Коли Ісус був ще за межами Єрусалима, він попросив двох своїх учнів: «Ідіть у село, яке перед вами, і знайдете зараз ослицю прив’язану та з нею осля; відв’яжіть, і Мені приведіть їх. А як хто вам що скаже, відкажіть, що їх потребує Господь,— і він зараз пошле їх» (Матвія 21:1—3). Однак чому Ісус хотів в’їхати в Єрусалим на ослі й що означала поведінка натовпу?

Звістка про царювання

Часто зоровий образ справляє більше враження, ніж слова. Тому деколи Єгова наказував своїм пророкам інсценізовувати звістку, щоб таким чином посилити враження від пророцтва (1 Царів 11:29—32; Єремії 27:1—6; Єзекіїля 4:1—17). Такий наочний спосіб справляв незабутнє враження навіть на байдужих спостерігачів. Подібно й Ісус інсценізував яскраву звістку, в’їхавши на ослі в Єрусалим. Яким же чином?

У біблійні часи ослів використовували для шляхетних цілей. Приміром, Соломон, коли його мали помазати на царя, їхав на батьковій «мулиці» (гібрид осла) (1 Царів 1:33—40). Тож, коли Ісус в’їжджав в Єрусалим на ослі, це означало, що він представляє себе як царяa. Поведінка натовпу підсилювала цю звістку. Люди, переважно галілеяни, розстеляли перед Ісусом свій одяг, що нагадувало прилюдне оголошення царювання Єгу (2 Царів 9:13). Вони називали Ісуса «Сином Давидовим», підкреслюючи його законне право на правління (Луки 1:31—33). А те, що вони клали йому під ноги пальмове віття, чітко демонструвало покору царській владі Ісуса. (Порівняйте Об’явлення 7:9, 10).

Отже, процесія, яка увійшла в Єрусалим 9 нісана, яскраво зображувала, що Ісус — це призначений Богом Месія й Цар. Певна річ, не всі тішилися, коли бачили Ісуса в такій ролі. Особливо фарисеї вважали вкрай недоречним те, що Ісусові виявляли царську шану. «Учителю,— заборони Своїм учням!» — вимагали вони, мабуть, із злобою в голосі. Ісус їм відповів: «Кажу вам, що коли ці замовкнуть, то каміння кричатиме!» (Луки 19:39, 40). Дійсно, головною темою проповідування Ісуса було Боже Царство. Він сміливо проголошував цю звістку, незважаючи на те, чи люди приймали її, чи ні.

Урок для нас

Ісусові потрібно було великої сміливості, щоб увійти в Єрусалим так, як це передрік пророк Захарія. Він знав, що тим самим викличе гнів ворогів. Перед сходженням на небо Ісус наказав своїм послідовникам проповідувати добру новину про Боже Царство і ‘робити учнями всі народи’ (Матвія 24:14; 28:19, 20, Хом.). Для виконання такої праці також треба сміливості. Не всі тішаться, коли чують цю звістку. Дехто байдужий до неї, а інші противляться їй. Певні уряди наклали обмеження на працю проповідування, а то й зовсім заборонили її.

І все ж Свідки Єгови усвідомлюють, що добра новина про встановлене Богом Царство мусить проповідуватися, чи слухатимуть її люди, чи не слухатимуть (Єзекіїля 2:7, Хом.). Вони виконують рятівну працю із впевненістю в Ісусовій обітниці: «Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Матвія 28:20, Хом.).

[Примітка]