Епафрас. «Вірний служитель Христа»
ХТО заснував християнські збори в Коринті, Ефесі та Филипах? Можливо, ви без вагання відповісте: «Павло, «апостол поганів» (Римлян 11:13). І будете праві.
Але хто заснував збори в Колосах, Гієраполі та Лаодикії? Хоча важко сказати з упевненістю, проте це міг зробити чоловік на ім’я Епафрас. У будь-якому випадку ви, мабуть, захочете більше дізнатися про цього благовісника, оскільки його названо «вірним служителем Христа» (Колосян 1:7).
Благовісник долини ріки Лік
Ім’я Епафрас є скороченою формою імені Епафродит. Але Епафраса не слід плутати з Епафродитом з міста Филипи. Епафрас був з Колосів, одного з трьох центрів християнських зборів у долині ріки Лік, що в Малій Азії. Колоси лежали у стародавній області Фрігії на віддалі всього 18 кілометрів від Лаодикії і 19 кілометрів від Гієраполя.
Біблія конкретно не говорить, як саме добра новина про Боже Царство потрапила у Фрігію. Однак фрігійці були присутні в Єрусалимі у день П’ятидесятниці 33 року н. е., і деякі з них, можливо, прибули з Колосів (Дії 2:1, 5, 10). Протягом Павлового служіння в Ефесі (близько 52—55 років н. е.) у тій місцевості було дане таке сильне й ефективне свідчення, що не тільки ефесяни, але й «всі, хто замешкував в Азії, юдеї та геллени, слухали слово про Господа» (Дії 19:10). Здається, що в долині ріки Лік Павло не проповідував доброї новини особисто, оскільки багато тамтешніх християн ніколи не бачили його (Колосян 2:1).
За словами Павла, про «благодать Божу в правді» колосян учив Епафрас. Павло каже, що цей співробітник «за вас [«заради всіх вас», СМ] він вірний служитель Христа», і ці слова свідчать, що Епафрас був активним благовісником у цій місцевості (Колосян 1:6, 7).
І апостол Павло, і благовісник Епафрас дуже піклувалися духовним благополуччям своїх співвіруючих у долині ріки Лік. Як «апостол поганів», Павло, мабуть, радів, дізнавшись про їхній прогрес. Про духовний стан колосян Павло довідався саме від Епафраса (Колосян 1:4, 8).
Повідомлення Епафраса
Колосяни мали серйозні проблеми, так що Епафрас спеціально вирушив у довгу подорож до Рима, щоб обговорити справу з Павлом. Мабуть, саме докладні повідомлення Епафраса спонукали Павла написати два послання до братів, яких він до того не знав. Одне послання — до колосян. Інше Павло надіслав лаодикійцям, але воно, очевидно, не збереглося (Колосян 4:16). Розумно вважати, що послання писалися як відгук на потреби християн, про котрих розповів Епафрас. Які ж потреби він помітив? І що це говорить нам про його особистість?
Послання до колосян натякає, що Епафрас турбувався християнами у Колосах, щоб ті не піддалися впливу язичеських філософій, до яких входив аскетизм, спіритизм та ідолопоклонницькі забобони. До того ж єврейські вчення про утримування від певного роду харчів і відзначення певних днів могли вплинути на деяких членів збору (Колосян 2:4, 8, 16, 20—23).
Факт, що Павло пише про ці справи, свідчить, наскільки пильним і чуйним до потреб співхристиян був Епафрас. Він щиро піклувався їхнім духовним благополуччям, усвідомлюючи небезпечність середовища, в якому вони жили. Епафрас просив поради у Павла, і це свідчить про його смиренність. Можливо, він хотів отримати пораду від особи з більшим досвідом. Хоч би як там було, але Епафрас діяв мудро (Приповістей 15:22).
Чоловік, який цінував молитву
У закінченні Послання до колосян Павло каже: «Поздоровлює вас Епафрас, що з ваших, раб Христа Ісуса. Він завжди обстоює вас у молитвах, щоб ви досконалі були та наповнені всякою Божою волею. І я свідчу за нього, що він має велику горливість про вас та про тих, що знаходяться в Лаодикії та в Гієраполі» (Колосян 4:12, 13).
І дійсно, навіть будучи «співв’язнем» Павла у Римі, Епафрас думав про своїх улюблених братів у Колосах, Лаодикії та Гієраполі й молився за них (Филимона 23). Якщо взяти буквальне значення слова, перекладеного як «обстоює», то Епафрас «боровся» за них у молитві. Як каже учений Д. Едмонд Гіберт, грецький термін, вжитий тут, вказує на «напружену діяльність, яка коштує великих зусиль», щось подібне до душевного «боріння», котре мав Ісус Христос, коли молився у Гефсиманському саду (Луки 22:44, Дерк.). Епафрас щиро бажав, щоб його духовні брати й сестри були міцними й зрілими християнами. Яким же благословенням був для збору брат з таким духовним складом розуму!
Оскільки Епафрас був названий «улюбленим співробітником», немає сумніву, що він завоював прихильність своїх співхристиян (Колосян 1:7). Усі члени збору повинні щедро дарувати іншим тепло і любов, коли на це дозволяють обставини. Наприклад, можна піклуватися хворими, похилими віком та іншими братами й сестрами, які мають особливі потреби. У зборі можуть бути різні обов’язки, якими потрібно займатися, або може з’явитися нагода зробити свій внесок у теократичні новобудови.
Усі ми можемо, як Епафрас, молитися за інших, і це також вид священного служіння. Такі молитви можуть включати в себе вирази турботи про поклонників Єгови, які зустрічаються з різними небезпеками чи труднощами духовного або фізичного характеру. Докладаючи таким чином усіх зусиль, ми можемо стати, як Епафрас. Бути «улюбленим співробітником» у сім’ї вірних служителів Єгови — радісний привілей, і кожен з нас може його отримати.