Частина перша — Як Біблія дійшла до нас

Частини 2 і 3 друкуватимуться відповідно в номерах за 15 вересня та 15 жовтня.

У НЕВЕЛИКОМУ цеху друкар і йо- го молодий учень, ритмічно працюючи на дерев’яному верстаті, обережно кладуть чисті аркуші паперу поверх друкарської форми. Потім вони перевіряють надрукований уже текст і розвішують складені вдвоє аркуші сушитися на натягнутих від стіни до стіни шнурах.

Раптом чується несамовитий стукіт у двері. Стурбований друкар знімає засув з дверей, і в цех вдирається група озброєних солдатів. Вони шукають літературу, яка перебуває під найсуворішою забороною,— Біблію мовою простих людей!

Але вони прийшли запізно. Хтось попередив перекладача та його помічника про небезпеку, і ті, першими забігши в цех і вхопивши стільки сторінок, скільки могли, тепер втікають вверх по Рейні. Їм вдалось врятувати принаймні частину своєї роботи.

Перекладачем, про якого йшла мова, був Вільям Тиндаль. У 1525 році він намагався надрукувати в Кельні (Німеччина) свій заборонений переклад Нового Завіту англійською мовою. Те, що сталося з ним, не було чимось незвичайним. Впродовж майже 1900 років, відколи закінчила писатись Біблія, багато чоловіків і жінок, ризикуючи всім на світі, перекладали й розповсюджували Боже Слово. Сьогодні ми все ще користаємо з їхньої праці. Що ж вони робили? Як Біблія, котру ми нині маємо, дійшла до нас?

Перші рукописні копії й переклади Біблії

Правдиві слуги Бога завжди ставилися до його Слова з глибокою повагою. «Нова католицька енциклопедія» (англ.) визнає: «Ранні християни, подібно як і їхні єврейські попередники, дуже серйозно ставились до читання Священних Книг. Наслідуючи приклад Ісуса (Мт 4.4; 5.18; Лк 24.44; Ів 5.39), Апостоли були добре обізнані зі Старим Завітом, що вказувало на його тривале й уважне читання та вивчення, і заохочували до цього своїх учнів (Рим 15.4; 2 Тм 3.15—17)».

З цією метою робилися рукописні копії Біблії. У дохристиянські часи цю працю переважно виконували професійні «вправні переписувачі», які вважали помилки чимось жахливим (Ездри 7:6, НС; 7:11, 12). Намагаючись досягнути досконалості у своїй роботі, вони таким чином поставили високі вимоги перед наступними поколіннями переписувачів Біблії.

Однак у четвертому столітті до н. е. виникла проблема. Александр Македонський хотів, щоб усе населення світу було обізнане з грецькою культурою. Завдяки його завоюванням спільногрецька мова, або койне, стала загальною мовою на Близькому Сході. Внаслідок цього багато євреїв, що виросли в цей час, так ніколи й не навчилися читати по-єврейськи, а отже й не могли читати Писання. Тому приблизно у 280 році до н. е. в Александрії (Єгипет) зібралася група єврейських вчених, щоб перекласти Єврейські Писання на загальнодоступну мову койне. Їхній переклад стали називати «Септуагінтою», що з латинської означає «Сімдесят», бо стільки чоловік, як припускається, брало участь у перекладі. «Септуагінту» було закінчено десь у 150 році до н. е.

В часи Ісуса єврейська мова все ще була поширена у Палестині. Однак там, а також у величезних провінціях римського світу перевагу надавали койне. Тому християнські письменники Біблії користувалися цією загальноприйнятою формою грецької мови, щоб досягти як можна більше народів. Вони також часто цитували із «Септуагінти» й вживали багато її висловів.

Оскільки ранні християни були ревними місіонерами, вони швидко навчилися доводити на основі «Септуагінти», що Ісус — то довгоочікуваний Месія. Це занепокоїло євреїв і спонукало їх створити нові грецькі переклади, в яких, щоб позбавити християн їхніх доказів, були б змінені улюблені вірші послідовників Христа. Наприклад, у «Септуагінті» в Ісаї 7:14 вжито грецьке слово, що означає «діва» й пророчо стосується матері Месії. Нові переклади вжили інше грецьке слово, що означає «молода жінка». Однак християни продовжували користуватися «Септуагінтою», і євреї кінець кінцем відмовилися від своєї тактики й почали сприяти поверненню до єврейського тексту. Зрештою це виявилось благословенням для пізніших перекладачів Біблії, бо таким чином збереглась єврейська мова.

Перші християни — книговидавці

Запопадливі ранні християни постановили собі зробити якомога більше примірників Біблії, безперечно, рукописних. Вони також першими почали користуватися замість сувоїв кодексами, що мали сторінки, як сучасні книжки. Крім того що у кодексі було легше знаходити вірші, один кодекс міг вмістити більше інформації, ніж один сувій,— наприклад, усі Грецькі Писання або й навіть цілу Біблію.

Збірник Християнських грецьких Писань було завершено приблизно в 98 році н. е., коли Іван, останній живий апостол, закінчив писати свої книги. Існує фрагмент рукопису Євангелії від Івана, папірус Райлендза 457 (Р⁵²), що датується не пізніше як 125 роком н. е. Ще десь у 150—170 роках н. е. Таціан, учень Юстіна Мученика, створив «Діатессарон» — збірний опис Ісусового життя, зроблений на основі тих самих чотирьох Євангелій, які містяться у теперішніх Бібліяхa. Це вказує на те, що Таціан вважав лише ці Євангелії автентичними, а також що вони вже були на той час поширені. Приблизно в 170 році н. е. з’явився найдавніший відомий нам каталог книг Нового Завіту, який називають фрагментом Мураторі. Він містить список більшості книг Християнських грецьких Писань.

Невдовзі через поширення християнських вчень виникла потреба перекласти Християнські грецькі Писання, а також Єврейські Писання на інші мови. Зрештою були зроблені численні переклади такими мовами, як вірменська, грузинська, коптська й сирійська. Часто лише задля перекладу розроблявся алфавіт. Наприклад, кажуть, що Вульфіла, єпископ римської церкви четвертого століття, щоб перекласти Біблію, винайшов готський алфавіт. Але він не включив у неї книги Царів, вважаючи, що вони можуть надихнути войовничих готів на загарбницькі походи. Це, однак, не перешкодило «християнізованим» готам у 410 році н. е. сплюндрувати Рим!

Латинська й слов’янська Біблія

Тим часом ваги набула латинська мова й з’явилось кілька перекладів класичною латинню. Але вони різнилися стилем, і не всі були точними. Тому в 382 році н. е. папа Дамазій доручив своєму секретарю Ієроніму підготувати латинську Біблію, яка б заслуговувала довір’я.

Ієронім почав з того, що виправив уже існуючі латинські переклади Християнських грецьких Писань. Що ж до Єврейських Писань, то він домігся дозволу перекласти їх з оригінального єврейського тексту. Отже 386 року н. е. він переїхав до Віфлеєму, щоб вивчати давньоєврейську й консультуватись у рабинів. Це викликало чималу суперечку в церковних колах. Декотрі, включаючи Августина, сучасника Ієроніма, вважали «Септуагінту» натхненим перекладом і звинувачували Ієроніма в тому, що він «перейшов до євреїв». Роблячи швидкі поступи, десь у 400 році н. е. Ієронім закінчив свою працю. Завдяки тому що Ієронім наблизився до мовних та документальних джерел і передав їх живою мовою свого часу, він випередив перекладацькі методи його сучасників на тисячу років. Його праця стала відомою під назвою «Вульгата», або Загальноприйнятий переклад, і люди користувались нею протягом століть.

У східних землях християнського світу багато хто все ще міг читати «Септуагінту» та Християнські грецькі Писання. Однак пізніше на сході Європи стали розмовляти слов’янськими мовами та діалектами. У 863 році н. е. в Моравію, сьогодні область Чехії, прибуло два брати, Кирило та Мефодій, які розмовляли грецькою мовою. Вони задалися ціллю перекласти Біблію на старослов’янську й для цього розробили абетку, глаголицю, що зрештою була витіснена кирилицею, названою так на честь Кирила. Вона була основою для сучасної російської, української, сербської та болгарської азбук. Ця слов’янська Біблія служила багатьом поколінням людей, що мешкали на тій території. Проте з часом, оскільки змінились мови, вона стала незрозумілою для простого люду.

Єврейська Біблія вціліла

У цей час, приблизно з шостого по десяте століття н. е., група євреїв, відомих як масорети, розробила детальну систему копіювання, щоб зберегти текст Єврейських Писань. Масорети були настільки ретельними в роботі, що рахували не тільки кожен рядок, а навіть кожну букву й помічали на полях всі відмінності між рукописами. Все це робилося задля збереження оригінального тексту. Їхні зусилля не були марними. Доказом цього є результат порівняння рукописів Мертвого моря, що датуються 250 роком до н. е.—50 роком н. е. , із сучасним масоретським текстом — жодної доктринальної зміни за більше як 1000 роківb.

Середні віки в Європі часто називають «темними віками». Небагато хто з простих людей умів читати й писати. Зрештою навіть більшість служителів церкви не могли уже читати, і то не тільки церковну латину. Це також був час, коли в Європі євреїв насильно поселяли в гетто. Це відокремлення євреїв є однією з причин того, що знання біблійної єврейської мови збереглося. Однак через упередження та недовіру воно було недоступним поза гетто. У Західній Європі грецька мова теж стала занепадати. Ситуація погіршувалася через благоговіння римсько-католицької церкви перед латинською «Вульгатою» Ієроніма. Більшість вважала її єдиним дозволеним перекладом, хоча під кінець масоретського періоду латина поступово перейшла в розряд мертвих мов. А оскільки почало зростати бажання вивчати Біблію, став назрівати гострий конфлікт.

Протидія перекладанню Біблії

У 1079 році папа Григорій VII видав перший із багатьох середньовічних церковних едиктів, яким заборонив не тільки перекладати й переписувати Біблію мовою простих людей, але в окремих випадках навіть володіти такими перекладами. Крім того, він відмінив церковні відправи слов’янською мовою, бо це вимагало б перекладу частин Святого Письма. Погляди цього папи, які були цілком протилежні поглядам перших християн, добре виражаються у його словах: «Всемогутній Бог бажає, щоб деякі місця святого письма залишались таємницею». За такої офіційної позиції церкви, тих, хто заохочував читати Біблію, вважали особливо небезпечними.

Незважаючи на цю несприятливу ситуацію, Біблію продовжували переписувати й перекладати мовами простих людей. В Європі таємно поширювались примірники Біблії багатьма мовами. Але, оскільки друкарський процес із застосуванням рухомих літер був розроблений у Європі лише в середині XV століття, всі ці примірники переписувались від руки. Такі примірники, безперечно, були дорогими і в обмеженій кількості, тому звичайна людина вважала себе щасливою, коли володіла тільки частиною однієї з біблійних книг або й лише кількома сторінками. Дехто вивчав напам’ять великі уривки з Біблії, а навіть повністю усі Християнські грецькі Писання!

З часом, однак, почались великі заворушення. Народ вимагав реформи церкви. Причина частково полягала в тому, що відродилось усвідомлення важливості Божого Слова у щоденному житті. Як же ці заворушення та розвиток друкарства вплинули на Біблію? І що сталося з Вільямом Тиндалем та його перекладом, про який ішла мова на початку? В майбутніх номерах журналу ми прослідкуємо за розвитком цієї захопливої історії аж до наших днів.

[Примітки]

[Таблиця на сторінках 8, 9]

Основні дати в передачі Біблії

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ДО НАШОЇ ЕРИ (до н. е.)

400 р. до н.е.

300 р. до н.е.

200 р. до н.е.

НАШОЇ ЕРИ (н. е.)

Знищення Єрусалима 70 р. н. е.

100 р.н.е.

200 р.н.е.

300 р.н.е.

500 р.н.е.

Приготування Масоретського тексту

600 р.н.е.

700 р.н.е.

800 р.н.е.

Кирило в Моравії 863 р. н. е.

900 р.н.е.

1000 р.н.е.

1100 р.н.е.

1200 р.н.е.

1300 р.н.е.

[Ілюстрація на сторінці 9]

Ранні християни першими почали користуватися кодексами.

[Ілюстрація на сторінці 10]

Ієронім поїхав до Віфлеєма вивчати єврейську мову.