Чи всі скарги неправильні?
Чи буває щось болісніше за прикрощі, на які ми не можемо поскаржитися?— маркіз Де Кюстін (1790—1857).
ДВА роки вона зносила статеві домагання від співпрацівника. Коли вона повідомила про це, її почали ображати й холодно ставитись до неї. Стримуваний стрес відбився на її здоров’ї, але що ж вона могла зробити? Так само й одного студента, який був найуспішнішим у групі, виключили з коледжу, бо його сумління не дозволяло йому брати участі в обов’язкових тренуваннях з мистецтва бою. Ці дві людини вважали, що вони страждають через несправедливість, але чи їм слід було скаржитися? Якби вони й поскаржились, чи це поліпшило б ситуацію, чи тільки погіршило б?
У теперішньому далеко не ідеальному світі, в якому ми живемо серед недосконалих людей, скарги такого характеру є звичайним явищем. Скарги бувають дуже різними — від вираження пасивного незадоволення, жалю, болю або обурення з приводу якоїсь ситуації, до позову проти особи. Більшість людей воліють уникати скарг і конфронтацій; але чи завжди потрібно мовчати? Що говорить про це Біблія?
Погані наслідки для вас і для інших
Поза всяким сумнівом, постійний дух нарікання завдає збитків і його засуджує Біблія. Скаржник завдає фізичних і духовних збитків собі та прикростей тим, на кого він скаржиться. Згадуючи про сварливу дружину, біблійна приповістка говорить: «Ринва, постійно текуча слотливого дня та жінка сварлива — однакове» (Приповістей 27:15). Нарікання на Єгову та його дари гідне особливого осуду. Коли ізраїльський народ скаржився на те, що манна, яку в час 40-річного переходу по пустелі постачав Бог, була ‘непридатною їжею’, Єгова наслав отруйних змій, щоб покарати нешанобливих скаржників, і багато з них повмирало (Числа 21:5, 6).
Пізніше Ісус радив своїм послідовникам не скаржитися на «заскалку», тобто хиби, в ближніх, але брати до уваги більшу ‘колоду’, або свої прогріхи (Матвія 7:1—5). У тому ж дусі Павло сказав, що осудження (вид скарги) іншого не має «виправдання... бо чиниш те саме й ти, що судиш». Ці попередження щодо скарг повинні спонукувати нас не вдаватися до непотрібного критиканства й не розвивати духу нарікання (Римлян 2:1).
Чи всі скарги гідні осуду?
Отже, чи ми повинні доходити висновку, що всі види скарги гідні осуду? Зовсім ні. Біблія говорить, що в цьому зіпсутому світі панує велика несправедливість, яка по праву потребує виправлення. В одній притчі Ісус згадав про несправедливого суддю, який без особливого бажання вчинив правосуддя пригнобленій вдові, аби тільки вона «без кінця не ходила, і не докучала [йому]» (Луки 18:1—8). На щось нам також потрібно наполегливо скаржитися, аж поки не будуть виправлені негаразди.
Чи ж Ісус, заохочуючи молитися, щоб прийшло Боже Царство, не закликав нас визнавати неповноцінність теперішнього світу й «голосити» до Бога за допомогою? (Матвія 6:10). Коли «крик» скарги стосовно негідності жителів стародавніх Содому й Гоморри досягнув вух Єгови, Він послав своїх посланців, аби ‘побачити, чи не вчинили вони так, як дійшов крик про них’, і дати полегшення (Буття 18:20, 21). Щоб допомогти тим, хто скаржився, Єгова згодом виправив ситуацію, знищивши ці два міста та їхніх аморальних жителів.
Християнський збір
Чи серед братів у християнському зборі повинно бути по-іншому? Хоча християни є недосконалими людьми, вони з усіх сил намагаються служити Богові в мирі та єдності. Але серед них виникають ситуації, що викликають деякі скарги, і тому потрібно полегшення. У першому сторіччі, невдовзі після П’ятидесятниці, у зборі помазанців склалася конфліктна ситуація. Багато новонавернених християн залишилися в Єрусалимі, щоб отримати додаткові настанови й підбадьорення. Вони спільно користувалися наявними харчами. А втім, «дехто з юдеїв, що розмовляли грецькою мовою, були невдоволені іншими юдеями. Мовляв, їхніх удів ображають при розподілі щоденної частки харчів». Апостоли не звинуватили цих скаржників за порушення спокою в зборі, але вжили заходів, щоб виправити ситуацію. Так, обґрунтовані скарги, висловлені з належною повагою та у правильному дусі, будуть смиренно вислухані тими, хто має нагляд у зборі, і вони вживатимуть необхідних заходів (Дії 6:1—6, СМ; 1 Петра 5:3).
До відповідних осіб
Чи ви помітили з вищенаведених прикладів, що скарги потрібно подавати в правильному дусі й до відповідних осіб? Наприклад, було б безглуздо скаржитись поліції на непосильні податки або жалітися судді на тілесні нездужання. Так само було б недоречним скаржитися на якусь ситуацію у зборі або поза ним особі, котра некомпетентна чи не в стані допомогти.
У більшості країн сьогодні є суди або інші відповідні органи влади, до яких можна звернутися, сподіваючись отримати відносну допомогу. Коли студент, згаданий на початку цієї статті, подав свою скаргу до суду, судді вирішили справу на його користь, і його прийняли назад до коледжу й вибачилися перед ним. Так само й працівниця, яка зазнала статевих домагань, отримала допомогу через жіночу профспілку. Представники районної ради народної освіти попросили вибачення в цієї жінки. Її роботодавці вжили заходів, щоб покласти край сексуальним домаганням.
Однак не слід сподіватися, що всі скарги принесуть подібні результати. Мудрий цар Соломон реалістично зауважив: «Покривленого не направиш» (Екклезіяста 1:15). Було б доречно визнати, що у вирішенні декотрих справ потрібно чекати, аж поки сам Бог не виправить їх у визначений ним час.
[Ілюстрація на сторінці 31]
Старійшини вислуховують обґрунтовані скарги й реагують на них конкретними діями.