Ваша віра випробовується вже тепер

«Уважайте за велику радість, мої брати, коли ви переживаєте різні випробування, знаючи, що випробування віри вашої розвиває терпіння» (ЯКОВА 1:2, 3, Дерк.).

1. Чому християнам слід сподіватися випробувань віри?

ПРАВДИВІ християни не бажають страждати, і вони не отримують насолоди від болю та приниження. Але вони пам’ятають вищенаведені слова, записані Ісусовим зведеним братом Яковом. Христос пояснив своїм учням, що вони можуть сподіватися переслідування та інших труднощів за їхню вірність Божим нормам (Матвія 10:34; 24:9—13; Івана 16:33). А втім, наслідком таких випробувань може бути радість. Як це зрозуміти?

2. а) Як випробування нашої віри можуть приносити радість? б) Як витривалість може мати досконалу дію у нашому випадку?

² Ми відчуваємо радість, зазнаючи спокус або випробувань віри в основному тому, що вони можуть приносити добрі плоди. За словами Якова, якщо ми стійко тримаємося незважаючи на випробування й труднощі, це «розвиває терпіння», або витривалість. Якщо ми розвиваємо таку цінну християнську рису, це може дуже нам допомогти. Яків написав: «Терпіння нехай має досконалу дію, щоб ви були досконалі та бездоганні, і не мали ні в чому недостачі» (Якова 1:4, Дерк.). Терпеливість, тобто витривалість, тут має виконувати роботу, «дію». Її завдання — зробити нас з усіх поглядів досконалими й допомогти бути усебічно розвинутими християнами. Отже, якщо ми дозволяємо випробуванням відбуватися і не намагаємось вдаватися до небіблійних засобів, аби негайно покінчити із ними, то випробовується й удосконалюється наша віра. Якщо нам бракує терпеливості, співчуття, доброзичливості або любові в певних ситуаціях або в стосунках з ближніми, витривалість може удосконалити нас. Існує такий порядок: випробування виробляють витривалість; витривалість посилює християнські риси, а ці риси викликають радість (1 Петра 4:14; 2 Петра 1:5—8).

3. Чому ми не повинні відступати в страху перед випробуваннями віри?

³ Апостол Петро також наголосив на тому, чому нам не слід боятися випробувань віри або відступати від них. Він написав: «Цьому радійте, навіть якщо тепер треба трохи посумувати від різних випробовувань, щоб випробувана віра ваша виявилась коштовнішою за золото, що гине, хоч і вогнем випробовуване, була на похвалу і честь і славу при з’явленні Ісуса Христа» (1 Петра 1:6, 7, Дерк.). Ці слова особливо підбадьорюють тепер, оскільки «скорбота велика» — час хвали, слави, честі й збереження — значно ближче, ніж дехто думає, і вже значно ближче, ніж тоді, коли ми стали віруючими (Матвія 24:21; Римлян 13:11, 12).

4. Як один брат висловився про випробування, котрі траплялися йому та іншим помазаним християнам?

⁴ У попередній статті ми обговорювали випробування, які зносив помазаний останок з 1914 року. Чи вони були причиною для радості? А. Г. Макміллан проаналізував минулі події такими словами: «Я бачив багато суворих випробувань, котрі траплялися на шляху організації і перевіряли віру її членів. З допомогою Божого духу вона вціліла й продовжує процвітати. Я бачив, наскільки мудро, замість засмучуватися через нові думки, терпеливо чекати Єгову, щоб він прояснив наше розуміння біблійних питань. (...) Хоч би які зміни нам потрібно було робити час від часу в наших поглядах, це ніяк не впливає на милосердний дар викупу й Божу обітницю вічного життя. Тому не слід було допускати, щоб нездійснені сподівання або зміни в поглядах ослабили нашу віру» («Вартова башта», 15 серпня 1966 року, сторінка 504, англ.).

5. а) Який пожиток принесло те, що останок переніс випробування? б) Чому ми тепер повинні цікавитися питанням про випробування?

⁵ Помазані християни, які пережили період випробувань з 1914 по 1919 роки, були звільнені від панівного впливу світу й від багатьох вавилонських релігійних звичаїв. Очищений та перетоплений останок, маючи запевнення, що є народом, прийнятним Богові, продовжував охоче приносити йому жертви хвали (Ісаї 52:11; 2 Коринтян 6:14—18). Суд почався від Божого дому, але він не мав закінчитися в якийсь визначений час. Випробування й пересіювання Божого народу продовжується. Також випробовується віра тих, хто сподівається пережити близьку «скорботу велику» у складі «натовпу великого» (Об’явлення 7:9; 7:14, Філ.). Ці випробування подібні до випробувань помазаного останку, але не в усьому.

Яким може бути ваше випробування?

6. Яким є одне з важких випробувань, що доводиться зносити багатьом?

⁶ Багато християн роздумують про те, наскільки важко справлятися з такими випробуваннями, як відкритий напад. Вони пригадують цей опис: «[Єврейські провідники], покликавши знов апостолів, вибили їх, наказали їм не говорити про Ісусове Ймення, та й їх відпустили. А вони поверталися з синедріону, радіючи, що сподобились прийняти зневагу за Ймення Господа Ісуса» (Дії 5:40, 41). І сучасна історія Божих людей, особливо за часу світових війн, показує, що багато Свідків Єгови дійсно зазнавали побоїв і ще більшого звірства від рук гонителів.

7. До якої міри декотрі сучасні християни виявили віру?

⁷ Світ однаковою мірою переслідує як помазаний останок, так і великий натовп «інших овець» (Івана 10:16). Протягом років за любов до Бога й віру в нього члени обидвох груп зазнавали суворих випробувань через ув’язнення, а навіть ставали мучениками. Обидві групи потребують Божого духу, незалежно від того, яку надію вони мають. (Порівняйте «Вартову башту» за 15 червня 1996 року, сторінка 31). Протягом 30-х і 40-х років нашого сторіччя у нацистській Німеччині багато слуг Єгови, в тому числі й діти, виявляли надзвичайну віру й немало з них були випробувані до смерті. У недавні роки люди Єгови зносили переслідування в Бурунді, Еритреї, Ефіопії, Заїрі, Малаві, Мозамбіку, Руанді й Сінгапурі. І такі випробування продовжуються.

8. Як слова одного африканського брата виявляють, що у випробування нашої віри входить більше, ніж зносити переслідування у вигляді побоїв?

⁸ Проте, як уже зауважувалося, наша віра випробовується також більш підступними способами. Декотрі випробування не є прямими, і їх не легко розпізнати. Подумайте, як би ви відреагували на таке. Один брат з Анголи, у котрого десятеро дітей, був у зборі, який протягом певного часу не мав жодного зв’язку з відповідальними братами. Пізніше у братів з’явилась можливість відвідати цей збір. Того брата запитали, як йому вдавалося прогодувати свою сім’ю. Братові було нелегко відповісти на це запитання, і він лише сказав, що це було складно. Чи він міг годувати своїх дітей бодай раз на день? Він відповів: «Не завжди. Однак ми навчились задовольнятися тим, що маємо». Відтак з повним переконанням промовив: «Але хіба не такими повинні бути обставини в ці останні дні?» Така віра є дивом для світу, але вона не є надзвичайним явищем серед вірних і відданих християн, які повністю переконані в тому, що обітниці Царства обов’язково сповняться.

9. Яке випробування ми зазнаємо у зв’язку з тим, про що говориться в 1 Коринтян 11:3?

⁹ Великий натовп також випробовується у зв’язку з теократичними розпорядками. Усесвітній християнський збір керується згідно з божественними принципами й теократичними нормами. Це передусім означає визнавати Ісуса Керівником, який призначений Головою збору (1 Коринтян 11:3). Охоче підкорення йому та його Отцеві виявляє нашу віру — те, що ми підтримуємо теократичні призначення й рішення, які сприяють нашому об’єднаному виконанню волі Єгови. Крім того, в кожному місцевому зборі є призначені чоловіки, які беруть провід. Вони недосконалі й нам дуже легко побачити їхні помилки; але Біблія заохочує нас поважати таких наглядачів і бути покірними (Євреїв 13:7, 17). Чи вам буває важко робити це? Чи для вас це справжнє випробування? Якщо так, чи ви почерпнете багато цінного з такого випробування вашої віри?

10. Яких випробувань ми зазнаємо щодо служіння на ниві?

¹⁰ Ми також зазнає́мо випробувань у зв’язку з привілеєм та вимогою регулярно брати участь у проповідницькому служінні. Аби знести це випробування, ми повинні зрозуміти, що повна участь у служінні — це більше, ніж мінімум у проповідуванні, або тільки видимість проповідування. Пригадайте Ісусові схвальні слова про вбогу вдову, яка дала все, що мала (Марка 12:41—44). Ми можемо запитати себе: «Чи я також роблю все можливе в служінні на ниві?» Усі ми повинні повсякчас бути Свідками Єгови, готовими за кожної нагоди давати світити своєму світлу (Матвія 5:16).

11. Як зміни в розумінні або порадах щодо поведінки можуть стати випробуванням?

¹¹ Ще одне наше випробування пов’язане з цінуванням дедалі яснішого світла, яке проливається на біблійну правду, і порад від класу вірного раба (Матвія 24:45). Інколи для цього потрібно змінювати особисту поведінку, як, наприклад, коли стало зрозуміло, що тим, хто вживає тютюн, необхідно припинити це, аби залишатися в зборіa (2 Коринтян 7:1). Випробуванням може стати й те, чи ми ви́знаємо потребу змінити свої смаки щодо музики чи інших форм розвагb. Чи ми піддаватимемо сумніву мудрість пропонованих порад? Чи радше дозволимо Божому духу формувати наше мислення й допомагати нам зодягтися в християнську особистість? (Ефесян 4:20—24; 5:3—5).

12. Що потрібно, аби зміцнювати віру після хрещення?

¹² Уже десятиріччями кількість членів великого натовпу зростає, і після хрещення вони продовжують зміцнювати взаємини з Єговою. Це щось більше, ніж тільки відвідувати християнський конгрес, приходити на деякі зібрання в Залі Царства або час від часу брати участь у проповідницькому служінні. Розгляньмо приклад: людина може буквально перебувати поза межами Вавилона Великого, світової імперії фальшивої релігії, але чи вона справді полишила її? Чи вона все ще тримається того, що відображає дух Вавилона Великого — дух, який зневажає Божі праведні норми? Чи ця людина легковажно ставиться до моралі й подружньої вірності? Чи вона зосереджується на особистих і матеріальних інтересах більше, ніж на духовних? Так, чи вона залишається незаплямованою світом? (Якова 1:27).

Пожиток з випробуваної віри

13, 14. Що зробили декотрі після того, як ступили на шлях правдивого поклоніння?

¹³ Якщо ми справді втекли з Вавилона Великого й вийшли зі світу, не озираймося. Відповідно до принципу з Луки 9:62, якщо хтось із нас озирається назад, він може втратити привілей бути підданим Божого Царства. Ісус сказав: «Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не надається до Божого Царства!»

¹⁴ Але декотрі, що стали християнами в минулому, відтоді дозволили собі формуватися на взір цієї системи речей. Вони не чинять опору духові світу (2 Петра 2:20—22). Їхній інтерес і час поглинають світські розваги, і це перешкоджає їхньому поступу. Замість того, щоб з усіх сил зосереджувати увагу й серце на Царстві Бога та Божій праведності, ставлячи такі справи на першому місці в житті, вони вдалися до гонитви за матеріальним. Якщо вони не будуть спонукані визнати своєї слабкої віри й літеплого стану, а також не змінять свого життя та не шукатимуть божественних порад, то можуть втратити цінні взаємини з Єговою і з його організацією (Об’явлення 3:15—19).

15. Що потрібно для того, аби залишатися прийнятним Богові?

¹⁵ Схвалення та збереження у близькій великій скорботі залежить від того, чи ми залишатимемося чистими й чи одежу свою «випрали... в крові Агнця» (Об’явлення 7:9—14; 1 Коринтян 6:11). Якщо ми не маємо чистого й праведного становища перед Богом, наше священне служіння не буде прийнятним. Безперечно, кожен з нас повинен розуміти, що випробувана віра допомагатиме нам залишатися стійкими, а також не дасть нам підпасти під Боже несхвалення.

16. Як наклепи можуть стати випробуванням нашої віри?

¹⁶ Іноді засоби масової інформації та світські влади несправедливо звинувачують Божий народ, перекручуючи наші християнські вчення й уявлення про спосіб життя. Це не має дивувати нас, оскільки Ісус чітко сказав, що ‘світ буде ненавидіти нас, бо ми не від світу’ (Івана 17:14). Чи ми дозволимо засліпленим Сатаною людям залякати нас, знеохотити й змусити соромитися доброї новини? Чи ми допустимо, щоб наклепи на правду перешкодили нам регулярно відвідувати зібрання та брати участь у проповідницькому служінні? Чи радше будемо стояти непохитно й ще з більшою сміливістю та рішучістю проголошувати правду про Єгову та його Царство?

17. Яке запевнення може спонукувати нас і далі виявляти віру?

¹⁷ Згідно з виконаними біблійними пророцтвами, ми тепер живемо на пізньому етапі часу кінця. Наші біблійні надії, пов’язані з новим світом праведності, неодмінно стануть приємною реальністю. Але перш ніж прийде цей день, усі разом виявляймо непохитну віру в Боже Слово й засвідчуймо про свою віру, не сповільнюючись у всесвітньому проповідуванні доброї новини про Царство. Тільки подумайте: тисячі нових учнів охрещуються щотижня. Чи ж це не достатня причина бути вдячними за те, що Єгова терпеливий стосовно виконання свого вироку, і це може привести до спасіння ще багатьох людей? Чи нас не втішає те, що Єгова дозволив рятівній праці проповідування про Царство продовжуватися? Чи ми не радіємо тому, що мільйони пізнали правду й виявляють віру?

18. Що ви особисто вирішили стосовно служіння Єгові?

¹⁸ Ми не знаємо, скільки ще буде тривати теперішнє випробування нашої віри. Але одне є певним: Єгова визначив день для розрахунку із теперішніми злими небом та землею. Тож поки прийде цей день, постановімо собі наслідувати бездоганну випробувану віру, яку виявляв Завершитель нашої віри, Ісус. Також наслідуймо приклад останку похилих віком помазанців та інших братів, які відважно служать серед нас.

19. Що неодмінно переможе цей світ?

¹⁹ Ми повинні сповнятися рішучості безупинно звіщати вічне Євангеліє кожному людові, племені, язику й народові у співпраці з ангелом, який летить серед неба. Нехай люди чують ангельське проголошення: «Побійтеся Бога та славу віддайте Йому, бо настала година суду Його» (Об’явлення 14:6, 7). Що принесе наша випробувана віра, коли виконається цей божественний вирок? Чи ж він не принесе славетного тріумфу — порятунку від теперішньої системи речей для життя в Божому праведному новому світі? Стійко зносячи випробування віри, ми зможемо сказати так само, як апостол Іван: «Оце перемога, що світ перемогла,— віра наша» (1 Івана 5:4).

[Примітки]

Чи ви пригадуєте?

◻ Як зрозуміти те, що випробування нашої віри можуть бути причиною для радості?

◻ Наведіть приклади декотрих випробувань нашої віри, які, можливо, нелегко розпізнати?

◻ Який пожиток ми можемо отримати, коли успішно зносимо випробування нашої віри?

[Ілюстрації на сторінці 17]

А. Г. Макміллан (спереду зліва) у період, коли його та представників керівництва Товариства Вартової башти несправедливо ув’язнили.

Він був делегатом конгресу в Детройті (Мічиган, 1928 рік).

На схилку віку брат Макміллан як і раніше виявляв віру.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Подібно до цієї сім’ї, багато християн в Африці виявляють випробувану віру.