Чому існує криза довір’я?
«ХІБА в наш час можна комусь довіряти?» Можливо, ви вже чули, як хтось, розчарувавшись, ставить таке запитання. Або ж ви самі ставили це питання собі, занепокоєні поворотом подій у своєму житті.
Безперечно, по цілому світі спостерігається брак довір’я до інституцій, а також до людей. Часто цей брак довір’я оправданий. Чи хто-небудь насправді сподівається від більшості політиків виконання їхніх передвиборних обіцянок? У 1990 році опит 1000 студентів у Німеччині виявив, що лише 16,5 відсотка з них вважали політиків спроможними вирішити світові проблеми, вдвічі більше висловили серйозні сумніви щодо цього. А більшість сказали, що вони не вірять у здатність політиків вирішувати проблеми, а також в їхнє бажання робити це.
Німецька газета «Штутгартські вісті» помістила таку скаргу: «Надто багато політиків спершу думають про свої власні інтереси і лише потім, можливо, про інтереси своїх виборців». Люди в інших країнах погоджуються з цим. Газета «Юропієн» писала про одну таку країну: «Цинічне ставлення молоді до політиків досить обґрунтоване, і його поділяють старші». Зауважувалося також, що «виборці регулярно позбавляють політичні партії становища». Газета продовжила: «Провівши трохи часу серед молодих людей [тієї країни], можна відразу ж помітити брак довір’я й відчуття неблагополучності». Однак без довір’я громадськості демократичний уряд не може досягти чогось суттєвого. Колишній президент США Джон Ф. Кеннеді одного разу зауважив: «Основою успішного уряду є довір’я громадськості».
Щодо довір’я у світі фінансів, то раптові економічні зміни й провал планів швидкого збагачення зробили багатьох людей нерішучими. Коли в жовтні 1997 року ціни на світових фондових біржах почали безконтрольно коливатися, в одному тижневику говорилося про «величезний і деколи нерозсудливий брак довір’я» й про «заразу недовір’я». У ньому також згадувалося: «Довір’я настільки послабилося [в одній азіатській країні], що під загрозою стоїть... саме існування уряду». У підсумку говорилось очевидне: «Економіка залежить від довір’я».
Релігія також не вселяє довір’я. Німецький релігійний журнал «Християнин і сучасність» з сумом прокоментував: «Рівень довір’я, яким церква користується в народі, продовжує падати». Між 1986 і 1992 роками число німців, які сильно або принаймні якоюсь мірою довіряють церкві, зменшилося з 40 до 33 відсотків. На території колишньої Східної Німеччини воно стало нижчим 20 відсотків. Відповідно кількість людей, які майже або зовсім не довіряють церкві, зросла з 56 до 66 відсотків на території колишньої Західної Німеччини і до 71 відсотка на території Східної.
Довір’я ослабло не тільки в трьох опорах людського суспільства — політиці, фінансах та релігії. Ще одним прикладом є правоохоронні органи. «Дірки» в кримінальних кодексах, труднощі зі справедливим застосовуванням закону й сумнівні рішення судів серйозно похитнули довір’я людей. Згідно з журналом «Тайм», «розчарування громадян і поліції досягло рівня повного недовір’я до системи, яка постійно випускає небезпечних злочинців на вулиці». Через обвинувачення поліції в зіпсутті та брутальності довір’я ослабло навіть до неї.
Щодо міжнародної політики, то невдалі мирні переговори та порушені домовленості про припинення вогню вказують на брак довір’я. Біл Річардсон, посол США в ООН, вказав на головну перешкоду для досягнення миру на Близькому Сході: «Бракує довір’я».
Тим часом багатьом людям бракує довір’я в особистих взаєминах навіть з близькими родичами і друзями — людьми, від яких, як правило, сподіваються розуміння й потіхи в трудний час. Це дуже нагадує ситуацію, про яку писав єврейський пророк Михей: «Другові не довіряйте, не надійтесь на приятеля, від тієї, що при лоні твоєму лежить, пильнуй двері уст своїх!» (Михея 7:5).
Ознака часу
Німецький психолог Артур Фішер, згідно з повідомленнями, недавно сказав: «Впевненість у розвитку суспільства і в особистому майбутньому сильно ослабла на всіх фронтах. Молоді люди сумніваються, що суспільні інституції можуть допомогти їм». Їхнє довір’я, що стосується політичних, релігійних та будь-яких інших організацій, майже зникло». Не дивно, що соціолог Ульріх Бек говорить про «культуру недовір’я» до давніх авторитетів, інституцій та експертів.
У такій культурі люди схильні триматися осторонь, відкидати будь-який авторитет і жити згідно з особистими нормами, приймати рішення незалежно від порад та вказівок інших. Деякі стають надто підозріливими, можливо, навіть неввічливими з людьми, яким, на їхню думку, не можна довіряти. Цей умонастрій створює нездоровий клімат, який описано в Біблії: «Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога,— вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися» (2 Тимофія 3:1—5; Приповістей 18:1, Хом.). Справді, сьогоднішня криза довір’я є ознакою часу, знаком «останніх днів».
У світі з кризою довір’я і з людьми, яких описано вище, неможливо повністю втішатися життям. Але чи реалістично сподіватися переміни? Чи сьогоднішня криза довір’я буде поборена? Якщо так, то як і коли?