«У небезпеках на морі»
ПІД покровом темної ночі вітрильне судно, що мало на борту 276 чоловік, наближалося до острова в Середземному морі. Команда судна та пасажири були виснажені: 14 днів штормові хвилі кидали їх у різні боки. Коли на світанку вони побачили затоку, вирішили пристати до берега. Але судно загрузло, і хвилі повністю розбили корму. Усі подорожани покинули корабель; їм вдалося дістатися берега Мальти, пливучи або тримаючись за дошки чи інші предмети. Замерзлі й виснажені, вони ледве подолали лютий прибій. Серед пасажирів був християнський апостол Павло. Його везли до Рима на суд (Дії 27:27—44).
Корабельна аварія коло берегів Мальти не була для Павла першим небезпечним для життя випадком на морі. Декілька років перед тим він написав: «Тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробув у глибочині морській». Він додав, що побував «у небезпеках на морі» (2 Коринтян 11:25—27). Подорожування морем допомагало Павлові виконувати дане йому Богом призначення бути ‘апостолом поганів’ (Римлян 11:13).
Які відстані долали морем у першому столітті? Як морські подорожі сприяли поширенню християнства? Наскільки безпечними вони були? Якими суднами тоді користувались? І в яких умовах перевозили пасажирів?
Потреба Риму в морській торгівлі
Римляни називали Середземне море Mare Nostrum — «наше море». Рим здійснював контроль над морськими шляхами не тільки для військових цілей. Багато міст Римської імперії або самі були портами, або обслуговувались ними. Наприклад, Рим мав свій порт у сусідньому місті Остії, Коринт послуговувався Лікеєю та Кенхреями, а порт у Селевкії обслуговував сирійське місто Антіохію. Добрі морські шляхи між цими портами забезпечували швидкий зв’язок між головними містами і сприяли ефективному управлінню римськими провінціями.
Також постачання Рима харчовими продуктами залежало від перевезень. Оскільки його населення становило близько одного мільйона, цьому місту потрібно було багато зерна — десь від 250 000 до 400 000 тонн на рік. Звідки надходило все це зерно? Йосиф Флавій цитує Ірода Агріппу II, який зауважив, що Північна Африка годувала Рим вісім місяців, а Єгипет висилав достатню кількість зерна, щоб підтримувати це місто впродовж інших чотирьох місяців. Тисячі морських суден постачали Риму зерно.
Аби задовольнити смаки римлян, які любили розкішний спосіб життя, морська торгівля, що процвітала на той час, постачала їм різні товари. Мінерали, спеціальне каміння та мармур привозили із Кіпру, Греції та Єгипту, а деревину — з Лівану. Вино надходило зі Смирни, горіхи — з Дамаска, а фініки — з Палестини. Пахощі та гуму переправляли із Кілікії, вовну — із Мілета та Лаодикії, полотна — із Сирії та Лівану, а пурпурні тканини — із Тира та Сидона. Фарби присилали із Тіятир, а скло — із Александрії та Сидона. Шовк, бавовна, предмети із слонової кістки та прянощі надходили з Китаю та Індії.
А що можна сказати про корабель, який під час подорожі апостола Павла розбився коло Мальти? Цей ‘корабель олександрійський, що плинув в Італію’, перевозив зерно (Дії 27:6, примітка в «Перекладі нового світу», англ.). Флотилії кораблів із зерном належали окремим особам: грекам, фінікійцям та сирійцям, які керували ними й споряджали їх. Однак кораблі винаймала держава. «Як і в справах збирання податків,— говорить історик Вільям М. Рамзай,— уряд побачив, що покласти таку роботу на плечі підрядчика легше, ніж самому шукати людей та обладнання, щоб запустити грандіозний апарат, необхідний для виконання такої великої служби».
Павло завершив свою подорож до Рима на судні, яке мало на носі прикрасу «сини Зевса». Це теж був александрійський корабель. Він став на якір коло Путеолі в Неаполітанській затоці — у порту, де зазвичай ставали на причал флоти кораблів із зерном (Дії 28:11—13, СМ). З Путеолі — сучасного Поццуолі — вантаж або переправляли на сушу, або перевозили човнами на північ вздовж берега, а тоді вгору по річці Тібр до центру Рима.
Пасажири вантажних кораблів?
Чому Павло та солдати, що його охороняли, подорожували вантажним судном? Аби відповісти на це запитання, нам потрібно знати, що́ означало в ті дні бути пасажиром корабля.
У першому столітті н. е. ніхто не знав, що таке пасажирський корабель. Подорожани користувались торговельними кораблями. На таких суднах можна було побачити різних людей, у тому числі державних службовців, мислителів, проповідників, чаклунів, митців, атлетів, торговців, мандрівників та прочан.
Були також човни, які перевозили пасажирів та вантаж у прибережних водах. Павло, можливо, скористався таким човном, щоб з Троади ‘прийти в Македонію’. Він, мабуть, не раз добирався човнами до Афін і повертався так само назад. Також Павло, очевидно, подорожував човном пізніше із Троади до Патари, минаючи острови коло узбережжя Малої Азії (Дії 16:8—11; 17:14, 15; 20:1—6, 13—15; 21:1). Ті, хто користувався такими човнами, заощаджували час, але відпливати ними далеко від суходолу було ризиковано. Тому кораблі, на яких Павло плавав до Кіпру, а тоді до Памфілії, та ті, якими він подорожував від Ефеса до Кесарії й від Патари до Тира, були, напевно, набагато більші (Дії 13:4, 13; 18:21, 22; 21:1—3). Корабель, котрий під час подорожі Павла розбився коло Мальти, також був досить великим. Що ж можна сказати стосовно габаритів таких кораблів?
Спираючись на літературні джерела, один учений сказав: «Найменша вантажомісткість [корабля], яка була загальноприйнята в старовину, становила приблизно 70—80 тонн. Дуже поширеними, принаймні в елліністичні часи, були кораблі, вантажомісткість котрих становила 130 тонн. А судна, які перевозили по 250 тонн і на перший погляд нічим не відрізнялися від інших, були, звичайно, більшими від середніх. За часів римлян для імперських перевезень використовувались ще більші кораблі, тому тоді надавали перевагу вантажомісткості в 340 тонн. Найпотужніші судна перевозили по морю часами по 1300 тонн, а то й трохи більше». В одному описі з другого століття н. е. говориться, що александрійський корабель «Ісіда», який перевозив зерно, був 55 метрів завдовжки, приблизно 14 метрів завширшки, а висота його трюму становила коло 13 метрів. Це судно, мабуть, могло перевозити понад тисячу тонн зерна і, можливо, декілька тисяч пасажирів.
В яких умовах подорожували люди на судні, що перевозило зерно? Оскільки кораблі призначались переважно для вантажу, про пасажирів дбали значно менше. Ніхто нікого не годував, не обслуговував, давали тільки воду. Вони спали на палубі, можливо, під подібними до палаток захистками, яких зводили вночі й знімали кожного ранку. Хоча мандрівникам іноді й дозволяли куховарити в камбузі, але вони повинні були мати із собою все, необхідне для приготування їжі, миття та спання,— починаючи від горщиків та сковородок і закінчуючи постіллю.
Наскільки безпечно було подорожувати морем?
Оскільки моряки в першому столітті не мали приладів, навіть компаса, вони орієнтувалися лише по тому, що бачили. Тож подорожування було найбезпечнішим у час найліпшої видимості — переважно від кінця травня до середини вересня. Торговці іноді наважувались вирушати в плавання впродовж двох місяців до й після того періоду. Але в зимовий час через імлу та хмари часто було важко побачити берегові орієнтири, сонце вдень та зорі вночі. Мореплавство вважалось закритим (з латинської mare clausum) від 11 листопада до 10 березня. У таку пору плавали лише у разі абсолютної необхідності або нагальності. Ті, що подорожували пізньої пори, ризикували зимувати в чужому порту (Дії 27:12; 28:11).
Коли брати до уваги, що плавання морем було небезпечним і залежало від пір року, то чи мало воно переваги над подорожуванням сушею? Авжеж. Подорожі морем не так виснажували, обходилися дешевше і займали менше часу. За сприятливих вітрів корабель міг подолати за день 150 кілометрів, тимчасом як сушею за день можна було пройти пішки 25—30 кілометрів.
Швидкість плавання майже цілком залежала від вітру. Навіть за найліпшої погоди під час подорожі від Єгипту до Італії доводилось постійно боротись із зустрічними вітрами. Найкоротший шлях зазвичай пролягав через Родос, Міру або інший порт на березі Лікії, що лежала в Малій Азії. Наприклад, корабель «Ісіда», який віз зерно з Александрії, став на якір у Піреї через 70 діб після відплиття, оскільки під час подорожі декілька разів потрапив у бурю й заблудив. Через те що на морі переважали північно-західні вітри, подорож у зворотньому напрямку з Італії могла зайняти 20—25 діб. А сушею така подорож у будь-який бік за добрих погодних умов тривала б понад 150 діб.
Як доносилась добра новина далеко за море
Очевидно, Павло знав про небезпеки плавання в невідповідну пору. Він навіть радив не плисти наприкінці вересня або на початку жовтня, кажучи: «Мужі! Я бачу, що буде плавба з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу й корабля, але й для наших душ» (Дії 27:9, 10). Однак відповідальний за цю подорож сотник не звернув уваги на його слова, і, як наслідок, коло Мальти корабель розбився.
Наприкінці свого місіонерського життя Павло принаймні чотири рази побував у корабельних аваріях (Дії 27:41—44; 2 Коринтян 11:25). Однак зайві тривоги, що таке може статися, не стримували ранніх проповідників доброї новини пливти морем. Вони повністю користали із усіх наявних засобів подорожування, щоб поширювати добру новину про Царство. Слухаючись Ісусового наказу, ті люди свідчили по всьому світі (Матвія 28:19, 20; Дії 1:8). Завдяки ревності ранніх християн, вірі тих, хто наслідував їхній приклад, і керівництву святого духу Єгови добра новина досягла тоді найвіддаленіших куточків залюдненої землі.
[Відомості про ілюстрацію, сторінка 31]
Pictorial Archive (Near Eastern History) Est.