Чи ви знаєте?

Як у стародавні часи мандрівник планував подорож морем?

ЗА ЧАСУ Павла практично не було пасажирських кораблів. Щоб знайти корабель, мандрівникам зазвичай доводилось розпитувати людей, чи не знають вони, який торговельний (вантажний) корабель пливе в певному напрямку і готовий взяти пасажирів (Дії 21:2, 3). Навіть якщо корабель не прямував безпосередньо туди, куди було потрібно людині, вона могла зійти в одному з транзитних портів і знайти інший корабель, який довіз би її ближче до місця призначення (Дії 27:1—6).

Морські подорожі здійснювалися переважно в певні періоди року, і кораблі не мали точного розкладу руху. Моряки могли відкладати подорож не тільки через несприятливу погоду, але й через забобони, якщо вони бачили погану прикмету, скажімо крука, який каркав на корабельних снастях, або уламки корабля на березі. Моряки чекали попутного вітру, і, коли вітер дув у правильному напрямку, вони виходили з порту. Коли людина знаходила корабель, який міг взяти її на борт, вона з багажем вирушала в гавань і чекала сповіщення про відплиття корабля.

«У Римі існувала зручна послуга, завдяки якій людям не доводилося ходити вздовж берега і збивати ноги,— зазначає історик Лайонел Кассон.— Порт був розташований в гирлі річки Тибр. Поблизу, в місті Остія, була велика площа з численними конторами. Чимало з цих контор належали вантажовідправникам різних морських портів: одна — вантажовідправникам міста Нарбон (територія сучасної Франції), друга — Карфагена (територія сучасного Тунісу)... тощо. Той, хто шукав корабель, мав лише зайти в контори міст, які лежали вздовж його маршруту».

Хоча подорож морем заощаджувала мандрівнику час, вона була досить небезпечною. Апостол Павло під час своїх місіонерських подорожей кілька разів пережив корабельну аварію (2 Кор. 11:25).