Життя після смерті. У що вірять люди?

«Як помре чоловік, то чи він оживе?» (ЙОВА 14:14).

1, 2. У чому шукають розради рідні й близькі померлих?

НЬЮ-ЙОРК. Траурний зал. Друзі та рідні тихо проходять повз відкриту труну, в якій лежить тіло 17-річного юнака. Його молоде життя обірвала виснажлива хвороба — рак. Убита горем мати знову і знову повторює крізь сльози: «Томмі тепер щасливіший. Бог хотів, щоб Томмі був із ним на небі». Її навчено у це вірити.

² За 11 000 кілометрів від Нью-Йорка, у Джамнагарі (Індія), старший із трьох синів підпалює дрова вогнища, в якому буде кремовано їхнього покійного батька. Хрускіт багаття заглушується голосом брахмана, котрий на санскриті промовляє мантри: «Хай душа, що ніколи не помирає, і далі намагається об’єднатися з абсолютом».

3. Які запитання відвіку хвилюють людей?

³ Від реальності смерті неможливо сховатися (Римлян 5:12). Тож цілком природно, що ми замислюємось над питанням: чи смерть — це кінець усього? Роздумуючи про природний цикл у рослин, вірний Йов — стародавній слуга Бога Єгови — помітив: «Дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине». А що можна сказати про людей? «Як помре чоловік, то чи він оживе?»— питав Йов (Йова 14:7, 14). Упродовж тисячоліть людей у всьому світі хвилювало питання: чи є життя після смерті? Коли так, яке те життя? У що ж почали вірити люди? І чому?

Багато відповідей — та сама ідея

4. Яких поглядів стосовно життя після смерті дотримуються представники різних релігій?

⁴ Багато номінальних християн вірить, що після смерті люди йдуть або на небо, або в пекло. Індуси ж вірять у реінкарнацію. Згідно з ісламськими віруваннями, після смерті настає судний день, коли Аллах на основі вчинків людини вирішує, де її місце: в раю чи в пеклі. У деяких країнах вчення про мертвих є досить дивним поєднанням місцевих традицій та вірувань номінального християнства. У Шрі-Ланці, наприклад, коли в родині хтось помирає, і буддисти, і католики залишають двері й вікна відчиненими навстіж, а труну ставлять так, щоб покійник лежав ногами до вхідних дверей. Вони вірять, що духу померлого, або його душі, завдяки цьому буде легше вийти. Серед багатьох католиків і протестантів Західної Африки існує звичай, що, коли помирає людина, треба накрити чимось дзеркала, аби ніхто не побачив у них духа небіжчика. Тоді, 40 днів пізніше, рідні й друзі відзначають вознесіння душі померлого на небо.

5. Яке фундаментальне вчення є спільним для більшості релігій?

⁵ Незважаючи на таку різноманітність у поглядах, здається, визнавці більшості релігій сходяться принаймні в одному. Вони вірять, нібито щось у людині — чи то душа, дух чи привид — безсмертне і продовжує жити після смерті тіла. Майже всі з багатьох сотень релігій та сект християнського світу обстоюють вірування в безсмертність душі. Воно також є офіційним віровченням юдаїзму. Саме на ньому ґрунтується індуське вчення про реінкарнацію. Мусульмани вірять, що душа продовжує жити після смерті тіла. Австралійські аборигени, африканські анімісти, синтоїсти й навіть буддисти — усі вони навчають тої самої ідеї, тільки у своїй інтерпретації.

6. Як декотрі мислителі ставились до ідеї про безсмертя душі?

⁶ Однак є й ті, хто дотримується іншого погляду, а саме: свідоме життя припиняється в момент смерті. Ідея про існування якоїсь безособової, примарної душі, відокремленої від тіла й спроможної відчувати й осмислювати дійсність, просто не вкладається у них в голові. Іспанський учений XX сторіччя Міґель де Унамуно написав про це так: «Вірити у безсмертя душі означає прагнути, аби душа була безсмертною, але прагнути з такою силою, щоб це бажання затьмарило здоровий глузд». І подібної думки дотримувалось чимало зовсім різних людей; достатньо згадати таких відомих античних філософів, як Арістотеля та Епікура, лікаря Гіппократа, шотландського філософа Дейвіда Юма, арабського мислителя Аверроеса та першого прем’єр-міністра незалежної Індії Джавахарлала Неру.

7. Які важливі запитання стосовно вчення про безсмертя душі нам треба розглянути?

⁷ Тож, зіткнувшись із таким розмаїттям суперечливих ідей та вірувань, ми повинні поставити собі запитання: чи дійсно у нас є безсмертна душа? Коли ж насправді душа не є безсмертною, як тоді таке хибне вчення могло стати невід’ємною частиною вірувань багатьох сьогоднішніх релігій? Звідки взялася ця ідея? Знайти правдиві й задовільні відповіді на ці запитання конче необхідно: від цього залежить наше майбутнє (1 Коринтян 15:19). Але розгляньмо спершу, як виникла доктрина про безсмертя душі.

Як зародилося вчення

8. Яку роль у поширенні ідеї про безсмертя душі відіграли Сократ і Платон?

⁸ Вважається, що одними з перших, хто почав поширювати думку про безсмертя душі, були грецькі філософи V сторіччя до н. е. Сократ і Платон. Однак вони не були авторами цієї ідеї. Вони лише відшліфували її та перетворили на філософське вчення, котре стало ласим шматочком для багатьох освічених умів як їхньої епохи, так і наступних століть. Як показують факти, ще до появи тих філософів уявлення про безсмертя душі було поширене серед зороастрійців у стародавній Персії, а також серед єгиптян. Тому виникає запитання: з якого джерела це вчення походить?

9. Якого спільного впливу зазнали культури таких стародавніх держав, як Єгипет, Персія та Греція?

⁹ «Стародавні Єгипет, Персія та Греція,— говориться у книжці «Релігія Вавилонії та Ассирії» (англ.),— зазнали впливу вавилонської релігії». Далі в книжці звертається увага на єгипетські релігійні погляди: «Безсумнівно, контакти, що, як свідчать таблички з Ель-Амарни, здавна встановились між Єгиптом і Вавилонією, створили найсприятливіші обставини для влиття вавилонського світогляду та звичаїв у єгипетські культи»a. Фактично те саме можна сказати про стародавню перську й грецьку культуру.

10. Як уявляли життя після смерті вавилоняни?

¹⁰ Однак чи вірили в безсмертя душі у стародавньому Вавилоні? З цього приводу професор Пенсільванського університету (США) Морріс Ястров Молодший написав: «Ані народ, ані провідні релігійні мислителі [Вавилонії] ніколи не припускали можливості цілковитого знищення того, що колись почало жити. Смерть [на їхню думку] — це перехід до іншого життя, а запереченням безсмертя [теперішнього життя] лише підкреслюється неминучість зміни в існуванні, яку спричиняє смерть». Отже, вавилоняни вірили, що якесь життя у тій чи іншій формі продовжується після смерті. Про це свідчить їхній звичай ховати разом з покійником різні речі, якими він нібито користуватиметься у потойбічному світі.

11, 12. Де після Потопу зародилось вчення про безсмертя душі?

¹¹ Немає сумніву, що вчення про безсмертя душі походить зі стародавнього Вавилона. Чи має це якесь значення? Безумовно, адже, за Біблією, місто Бабель, або Вавилон, було закладене Німродом, правнуком Ноя. Після всесвітнього Потопу, що стався за часів Ноя, усі люди розмовляли однією мовою та сповідували одну релігію. Що ж до Німрода, то він не лише пішов «наперекір Єгові», але й разом зі своїми послідовниками хотів ‘прославити своє ім’я’. Отже, заснувавши місто й побудувавши в ньому башту, Німрод дав початок новій релігії (Буття 10:1, 6, 8, 10; 10:9, НС; 11:1—3; 11:4, Дулуман).

¹² Традиційно вважається, що Німрода спіткала насильницька смерть. Цілком логічно, що вавилоняни хотіли якось вшанувати його пам’ять як засновника, будівничого та першого царя їхнього міста. Оскільки бог Мардук (Меродах) вважався засновником Вавилона, а його ім’я носили навіть декілька вавилонських царів, дехто з дослідників припускає, що Мардук — це обожнений Німрод (2 Царів 25:27; Ісаї 39:1; Єремії 50:2). Коли це справді так, то уявлення, ніби людина має душу, яка живе після смерті, мало бути широко відомим принаймні на час смерті Німрода. Хоч би як там було, сторінки історії свідчать про те, що після Потопу колискою вчення про безсмертну душу став саме Бабель, тобто Вавилон.

13. Як учення про безсмертя душі поширилось по всьому світі і які були наслідки?

¹³ Біблія також показує, що Бог розстроїв плани будівників башти в Бабелі, змішавши їхні мови. Утративши можливість розумітися одне з одним, вони полишили будову й розсіялися «звідти... по поверхні всієї землі» (Буття 11:5—9). Проте пам’ятаймо: хоча мова тих невдалих будівників башти і змінилась, їхнє мислення й погляди залишилися такими самими. Тому, хоч би куди вони вирушали, разом з ними вирушали і їхні релігійні концепції. Так вавилонські релігійні вчення, включаючи вчення про безсмертя душі, поширились по всьому обличчю землі й лягли в основу більшості релігій світу. А це у свою чергу дало початок світовій імперії фальшивої релігії, влучно названій у Біблії ‘Великим Вавилоном,— матір’ю розпусти й гидоти землі’ (Об’явлення 17:5).

Світова імперія фальшивої релігії розширює свої володіння на Схід

14. Як вавилонські релігійні погляди поширились на території індійського субконтиненту?

¹⁴ Деякі історики стверджують, що понад 3500 років тому хвиля міграції принесла світлошкірих людей, аріїв, з північного заходу до рівнини Інду, більша частина котрої лежить на території сучасного Пакистану та Індії. Звідти вони вирушили в долину ріки Ганг і розпорошилися по цілій Індії. Згідно з деякими експертами, релігійні уявлення переселенців ґрунтувалися на вченнях стародавнього Ірану й Вавилону. Отже, саме ці релігійні уявлення й лягли в основу індуїзму.

15. Як ідея про безсмертну душу почала відбиватися у віруваннях сучасного індуїзму?

¹⁵ В Індії концепція безсмертної душі набрала форму доктрини про реінкарнацію. Індуські мудреці, котрі намагалися розв’язати глобальну проблему існування зла й людських страждань, винайшли так званий закон карми, тобто закон причини й наслідку. Поєднавши його з віруванням у безсмертність душі, вони створили вчення про реінкарнацію, згідно з якою за свої заслуги та провини в цьому житті людина буде або винагороджена, або покарана в наступному. Мета вірних — мокша, або мукті, тобто звільнення з кола переселень і злиття з так званим абсолютом — нірвана. Протягом сторіч індуїзм набув популярності, а разом з ним стало популярним і вчення про реінкарнацію. І ця доктрина стала наріжним каменем сучасного індуїзму.

16. Яке уявлення про потойбічне життя почало визначати релігійне мислення і звичаї переважної більшості людей у Східній Азії?

¹⁶ Індуїзм дав початок іншим релігіям, таким, як буддизм, джайнізм та сикхізм. Визнавці цих релігій також вірять у реінкарнацію. Більш того, коли буддизм полонив більшу частину Східної Азії,— Китай, Корею, Японію та багато інших країн,— то справив величезний вплив на культуру й релігію всього регіону. Результатом цього було виникнення релігій, що віддзеркалювали силу-силенну всіляких вірувань з елементами буддизму, спіритизму та культу предків. Найвпливовіші серед них — даосизм, конфуціанство та синтоїзм. Так віра в те, що життя продовжується після смерті тіла, почало визначати релігійне мислення та звичаї переважної більшості людей у тій частині світу.

Що можна сказати про юдаїзм, християнство та іслам?

17. Які вірування щодо життя після смерті були в юдеїв давнини?

¹⁷ А яких вірувань стосовно життя після смерті дотримуються визнавці юдаїзму, загальновизнаного християнства та ісламу? Найстарший серед цих релігій — юдаїзм. Його коріння сягає у давнину десь на 4000 років, до часів Авраама, коли про Сократа й Платона — філософів, котрі сформулювали теорію про безсмертя душі,— не було навіть і згадки. Юдеї давнини вірили не у вроджену безсмертність людини, а у воскресіння мертвих (Матвія 22:31, 32; Євреїв 11:19). Як же тоді доктрина про безсмертя душі проникла в юдаїзм? Відповідь на це запитання дає історія.

18, 19. Як доктрина про безсмертя душі проникла в юдаїзм?

¹⁸ У 332 році до н. е. Александр Македонський завоював Близький Схід; одним із підкорених ним міст був Єрусалим. Започатковану Александром програму еллінізації продовжили його наступники, і результатом цього стало злиття двох культур — грецької та єврейської. З часом юдеї були настільки обізнані з грецькою філософською думкою, що деякі з них навіть стали філософами.

¹⁹ Одним із них був єврейський філософ першого сторіччя нашої ери Філон Александрійський. Будучи шанувальником Платона й намагаючись викласти юдаїзм поняттями грецької філософії, він проклав шлях до становлення юдейських мислителів пізніших часів. Талмуд — викладений у письмовій формі звід коментарів до усного закону, укладений рабинами,— також потрапив під вплив грецької філософської думки. «Рабини, що створювали Талмуд,— говориться в «Юдейській енциклопедії»,— вірили у нескінченне існування душі після смерті». Але й це ще не все: пізніше, в містичній літературі юдаїзму, прикладом якої є Кабала, можна було знайти навіть вчення про реінкарнацію. Отже, скориставшись грецькою філософією як «чорним ходом», ідея про безсмертя душі проникла в юдаїзм. А як це вчення потрапило в загальновизнане християнство?

20, 21. а) Як ранні християни ставились до платонізму, тобто грецької філософії? б) Які фактори викликали злиття ідей Платона з ученнями християнства?

²⁰ Правдиве християнство започаткував Ісус Христос. Ось що написав стосовно вірувань Ісуса цитований раніше Міґель де Унамуно: «Він вірив у воскресіння плоті, згідно з юдейською традицією, а не в безсмертя душі, за [грецькою] платонівською традицією». Унамуно зробив висновок: «Безсмертя душі... є філософською догмою язичників». З огляду на це, можна зрозуміти, чому апостол Павло настійно застерігав християн першого століття проти ‘філософії та марної омани за переданням людським, за стихіями світу, а не за Христом’ (Колосян 2:8).

²¹ Коли ж і як ця «філософська догма язичників» просочилася в загальновизнане християнство? «Нова британська енциклопедія» пояснює: «Починаючи з середини II сторіччя по Р. Х., християни, що раніше навчались грецької філософії, вважали за необхідне викладати свою віру її поняттями,— як для власного інтелектуального задоволення, так і для того, щоб навернути освічених язичників. Найліпше їхнім вимогам відповідав платонізм». Двоє з таких ранніх філософів — Оріген з Александрії та Августин Гіппонський — справили надзвичайно великий вплив на християнські вчення. Обидва вищезгадані філософи з благоговінням ставились до ідей Платона, тож провідну роль у злитті тих ідей з ученнями християнства відіграли саме вони.

22. Чому вчення про безсмертя душі залишається одним із провідних в ісламі?

²² Якщо в юдаїзмі та християнстві вчення про безсмертя душі з’явилося під впливом платонізму, то в ісламі воно було закладене від самого початку. Коран — священна книга мусульман — навчає, що в людини є душа, яка живе після смерті. У ньому також говориться про остаточну долю душі: або життя в небесному райському саду, або кара у вогняному пеклі. Звичайно ж, з боку арабських учених не обійшлося без спроб поєднати ісламські вчення з грецькою філософією. Щоправда, на арабський світ деякою мірою вплинули праці Арістотеля, однак учення про безсмертя душі й досі залишається одним з мусульманських вірувань.

23. Які гідні уваги запитання стосовно життя після смерті розглядатимуться в наступній статті?

²³ Отже, зрозуміло, що релігії в усіх куточках землі створили цілий калейдоскоп учень про загробне життя, в основі котрих лежить доктрина про безсмертя душі. Такі вчення ще й досі впливають на багатьох людей, і не лише впливають: вони панують над людьми, тримаючи мільярди у рабстві. З огляду на все це у нас виникає цілком природне запитання: чи можливо дізнатись правду про те, що стається з нами, коли ми помираємо? Чи є життя після смерті? Що з цього приводу може сказати нам Біблія? Ці питання розглядатимуться в наступній статті.

[Примітка]

Чи ви можете пояснити?

◻ Яка ідея стосовно життя після смерті простежується у вченнях більшості релігій?

◻ Як історія та Біблія показують, що стародавній Вавилон був колискою доктрини про безсмертну душу?

◻ Як вавилонське вчення про безсмертну душу вплинуло на релігії Сходу?

◻ Як учення про безсмертя душі проникло в юдаїзм, християнський світ та іслам?

[Ілюстрації на сторінках 12, 13]

Завоювання Александра Македонського обумовило змішання грецької та єврейської культур.

Августин намагався поєднати платонівську філософію з християнством.

[Відомості про джерела]

Александр: Musei Capitolini, Roma; Августин: З книжки Great Men and Famous Women