У пошуках Раю

РОЗПОВІВ ПАСКАЛЬ СТІЗІ

Була пізня ніч. Вулиці південнофранцузького містечка Безьє давно обезлюдніли. Знайшовши наново пофарбовану стіну крамниці, де продавали релігійну літературу, ми з другом кострубато вивели на ній великими чорними літерами слова німецького філософа Ніцше: «Боги мертві. Нехай живе надлюдина!» Але що привело до цих подій?

Я НАРОДИВСЯ 1951 року у Франції в католицькій родині італійського походження. Коли був маленьким, ми їздили у відпустку на південь Італії. Там у кожному селі була своя статуя Діви Марії. Разом з дідусем я брав участь у нескінченних процесіях через гори, крокуючи слідом за цими величезними одягнутими статуями, але робив це без жодного переконання. Початкову освіту я отримав у релігійній школі єзуїтів. Проте не можу пригадати, аби щось почуте там справді зміцнило мою віру в Бога.

Над змістом життя я почав замислюватися тоді, коли поступив до університету в Монпельє, щоб вивчати медицину. Мій батько повернувся з війни пораненим, і від його ліжка не відходили лікарі. Хіба ж не ліпше покласти кінець війні, ніж витрачати стільки часу та зусиль, лікуючи її жертви? Але у В’єтнамі війна була в розпалі. Я вважав, наприклад, що єдиний логічний спосіб боротьби з раком легенів — це відмова від тютюну, який є головною причиною цієї хвороби. А що сказати про хвороби, які виникають через недоїдання у країнах, що розвиваються, та хвороби від переїдання у багатих країнах? Хіба ж не ліпше було б усунути причини тих хвороб, ніж шукати ліків від болісних наслідків? Чому на землі стільки страждання? Я відчував, що з тим самогубним суспільством щось не в порядку та звинувачував у цьому уряди.

Моєю улюбленою книжкою був твір одного анархіста, і я писав на стінах речення з цієї публікації. Поступово я сам став анархістом, людиною без віри й моральних принципів, яка не хотіла мати над собою Бога чи володаря. На мою думку, Бога й релігію вигадали багатії та можновладці, щоб панувати над рештою людей і експлуатувати їх. Вони наче казали: «Працюй тяжко для нас на землі й отримаєш велику нагороду в раю на небі». Але час богів проминув. Люди мали дізнатись про це. І одним із способів, аби їх повідомити, було графіті.

Відтак моє навчання відійшло на другий план. Тим часом я став відвідувати лекції з географії та екології у тому ж місті, але в іншому університеті, де панував бунтарський дух. Чим довше вивчав екологію, тим сильніше обурювався, бачачи, як забруднюють нашу прекрасну планету.

Щороку під час літніх канікул я подорожував автостопом по Європі, долаючи тисячі кілометрів. Під час тих подорожей та розмов із сотнями водіїв я на власні очі побачив зло та занепад людського суспільства. Одного разу в пошуках раю я натрапив на чудові пляжі на мальовничому острові Криті, і побачив, що вони вкриті нафтою. Моє серце стислося від болю. Чи хоч десь на землі ще залишився куточок раю?

Повернення до землі

У Франції екологи пропагували повернення до землі як метод вирішення проблем суспільства. Я хотів працювати власноруч. Тому купив старий кам’яний будинок у крихітному селі на півдні Франції в передгір’ї Севенни. На дверях написав гасло американських хіпі: «Рай уже тепер». Одна німецька дівчина, яка проїжджала через наше село, оселилася там разом зі мною. Про те, щоб мер, представник уряду, зареєстрував наш шлюб не могло бути й мови. А церковний шлюб? Іще чого!

Більшість часу ми ходили босоніж, а я відпустив довге волосся та кошлату бороду. Мені дуже подобалося вирощувати фрукти та овочі. Влітку небо сяяло блакиттю і співали цикади. Від квітучих чагарників линув неповторний аромат, а середземноморські фрукти на нашій ділянці — виноград і фіги — були на диво соковиті! Здавалося, ми знайшли своє місце в раю.

Пробуджується віра в Бога

Вивчаючи в університеті біологію клітини, ембріологію та анатомію, я був дуже вражений складністю та гармонією всіх цих механізмів. Тепер, коли я міг щодня самостійно розглядати твориво та спостерігати за ним, його краса та величезні можливості сповнили мене подивом. День за днем книга творива промовляла до мене, відкриваючи сторінку за сторінкою. Одного разу під час довгої прогулянки серед пагорбів я глибоко роздумував над життям і дійшов висновку, що повинен існувати Творець. Тож у своєму серці вирішив вірити в Бога. Раніше я відчував у душі якусь порожнечу, тяжку самотність. Але того дня, почавши вірити в Бога, я сказав собі: «Паскаль, ти більше не будеш самотнім». Це було надзвичайне відчуття.

Незабаром у нас з подругою народилася дівчинка, Амандін. Я беріг її, як зіницю ока. Тепер, повіривши в Бога, я почав поважати ті кілька моральних норм, які знав. Перестав красти та брехати і швидко побачив, що це допомогло мені уникнути багатьох проблем з оточенням. Так, ми мали свої проблеми, і наш рай не повністю виправдав мої сподівання. Місцеві виноградарі використовували інсектициди та гербіциди, які забруднювали й мій урожай. Моє запитання про причину зла все ще лишалося без відповіді. Крім того, хоч я багато читав про сімейне життя, але не зміг уникнути запальних сварок з подругою. Ми мали небагато друзів, та й ті були ненадійні; дехто з них навіть підбурював мою подругу зрадити мене. Рай мав би бути ліпшим.

Відповідь на мої молитви

Я часто як умів молився до Бога, щоб він керував моїм життям. Одного недільного ранку привітна жінка на ім’я Ірена Лопез прийшла до нас зі своїм сином. Вона була Свідком Єгови. Я вислухав те, що вона хотіла сказати, і погодився, аби мене ще раз відвідали. Відтак до мене прийшли двоє чоловіків. З нашої розмови я запам’ятав дві речі — Рай і Боже Царство. Я дбайливо зберігав почуте у своєму серці. Через декілька місяців зрозумів, що коли хочу мати чисте сумління та насолоджуватися справжнім щастям, то мушу змінити своє життя відповідно до Божих норм.

Щоб досягти цього, моя подруга спершу погоджувалася зареєструвати наш шлюб. Але потім вона потрапила до поганої компанії, зв’язавшися з людьми, які насміхалися над Богом і його законами. Одного весняного вечора я прийшов додому й пережив жахливий шок. Дім був пустий. Подруга пішла, забравши з собою нашу трирічну донечку. Я довго чекав на їхнє повернення, але даремно. Проте до Бога тоді линули не звинувачення, а мої молитви про допомогу.

Невдовзі після цього я взяв Біблію, сів під своїм фіговим деревом та почав читати. Її слова глибоко зворушували мене. Свого часу я прочитав багато книжок різних психоаналітиків та психологів, але ще ніколи не зустрічався з такою мудрістю. Ця книга справді була натхнена Богом. Вчення Ісуса та його розуміння людської природи приголомшили мене. Псалми принесли мені потіху, а практична мудрість книги Приповістей просто вразила. Незабаром я зрозумів, що хоча дослідження творива швидко допомагає людині прийти до Бога, воно відкриває тільки «кінці дороги Його» (Йова 26:14).

Крім того, Свідки залишили мені книжки «Правда, яка веде до вічного життя» та «Влаштовуйте своє сімейне життя щасливим»a. Читаючи їх, я наче раптом прозрів. Книжка «Правда» допомогла мені зрозуміти, чому людина стоїть перед усесвітнім забрудненням, війнами, зростом насильства та загрозою ядерного знищення. І так само, як червоне небо, котре я бачив із свого садка, провіщало добру погоду на завтра, так і ці події підтверджували близькість Божого Царства. Прочитавши книжку «Сімейне життя», я дуже хотів показати її своїй подрузі та розповісти, що ми можемо бути щасливі, коли застосовуватимемо в житті біблійні поради. Але це було неможливо.

Мій духовний поступ

Я хотів дізнатися більше і попросив одного Свідка, Роберта, зайти до мене. На його превелике здивування, я висловив бажання охреститися, тож було розпочато біблійне вивчення. Я відразу ж почав розповідати іншим про те, чого навчався та розповсюджувати публікації, які отримав у Залі Царства.

Щоб заробити на прожиток, я пішов на курси мулярів. Усвідомлюючи, скільки користі може принести Боже Слово, я при кожній нагоді проповідував неформально своїм вчителям та однокурсникам. Якось увечері я зустрів у коридорі Сержа. Він тримав у руці декілька журналів. «Ти, бачу, любиш читати»,— зауважив я. «Так, але те чтиво мені вже обридло». «То, може, хочеш почитати щось справді добре?» — запитав я його. Ми мали чудову розмову про Боже Царство, і після того він узяв деяку біблійну літературу. Наступного тижня Серж прийшов зі мною до Залу Царства, і з ним було розпочато біблійне вивчення.

Одного дня я запитав Роберта, чи можу проповідувати від дому до дому. Він підійшов до своєї шафи і знайшов мені костюм. Наступної неділі я разом з ним зробив свої перші кроки у служінні. Врешті, 7 березня 1981 року, я прилюдно символізував своє присвячення Богу Єгові через хрещення.

Допомога під час розпачу

Тим часом я розшукав за кордоном Амандін з її матір’ю. На жаль, мати дівчинки — цілком легально, відповідно до законів країни, де вони жили,— заборонила мені бачитися з донькою. Я почувався спустошеним. Відтак мати Амандін одружилася, і моє горе змінилося на розпач, коли прийшло офіційне повідомлення, що її чоловік удочерив мою доньку, навіть не питаючи моєї згоди. У мене більше не було жодних прав на дитину. Я вдався до юридичних заходів, але не зміг отримати права відвідувати доньку. Було так боляче, наче в мене на плечах лежав 50 кілограмовий тягар.

Але Слово Єгови підтримувало мене у декілька способів. Певного разу, охоплений надзвичайним пригніченням, я знову й знову повторював слова з Приповістей 24:10: «Якщо ти в день недолі знесилився, то мала твоя сила». Цей вірш допоміг мені витримати. Іншого разу, зазнавши невдачі у намаганнях побачити доньку, я пішов у служіння, з усіх сил стискаючи ручку своєї сумки з книжками. У такі тяжкі хвилини я зміг відчути правдивість Псалма 126:6: «Все ходить та плаче, хто носить торбину насіння на посів,— та вернеться з співом, хто носить снопи свої». Я навчився одної важливої речі: коли під час серйозних випробовувань ти зробив усе можливе, аби виправити ситуацію, то лишається одне — відкласти свої проблеми і рішуче зосередитись на служінні Єгові. Це єдиний спосіб зберегти радість.

До ліпшої мети

Спостерігши, як я змінився, мої любі батьки запропонували мені свою допомогу, щоб продовжувати навчання в університеті. Я подякував, але тепер у мене була інша ціль. Правда звільнила мене від людської філософії, містицизму та астрології. Тепер я мав справжніх друзів, які ніколи б не пішли на війну вбивати один одного. До того ж я врешті знайшов відповідь на свої запитання про те, чому на землі стільки страждань. Спонуканий вдячністю, я бажав віддати усі сили на служіння Богу. Ісус повністю присвятив себе служінню, і я хотів наслідувати його приклад.

У 1983 році я полишив мулярну справу, щоб стати повночасним служителем. Відтак, у відповідь на свої молитви, знайшов місце в парку, де міг працювати неповний робочий день, щоб утримувати себе. Як радісно було відвідувати Школу піонерів разом з Сержем, молодим чоловіком, котрому я колись свідчив на курсах мулярів! Прослуживши три роки сталим піонером, я відчув бажання робити ще більше у служінні Єгові. Тож 1986 року мене було призначено спеціальним піонером у мальовниче містечко Провен недалеко від Парижа. Часто, повернувшись увечері додому, я ставав навколішки і дякував Єгові за можливість протягом дня розповідати про нього іншим. По суті, дві найбільших утіхи в моєму житті — це говорити з Богом та говорити про Бога.

Ще однією радісною подією стало хрещення моєї 68-річної матері, яка жила у Себазані, невеличкому селі на півдні Франції. Коли мати почала читати Біблію, я надіслав їй підписку на «Вартову башту» та «Пробудись!». Вона була розумною людиною і дуже швидко усвідомила, що в тих журналах написана правда.

Бетель — чудовий духовний рай

Коли Товариство Вартової башти вирішило зменшити кількість спеціальних піонерів, я подав заяву до Школи службового вдосконалення та до Бетелю, філіалу Свідків Єгови у Франції. Хотів, щоб Єгова сам вирішив, як ліпше я можу йому служити. Через декілька місяців, у грудні 1989 року, мене запросили до Бетелю в Лув’є, на північному заході Франції. Виявилося, що це була чудова можливість, бо, живучи там, я міг допомагати своєму братові й невістці доглядати батьків, коли ті стали дуже хворіти. Якщо б я був у місіонерському служінні, відділений від них тисячами кілометрів, то не зміг би цього зробити.

Моя мати декілька разів приїздила до мене у Бетель. Жити окремо від мене для неї було жертвою, але вона часто казала: «Залишайся у Бетелі, синку. Я щаслива, що ти так служиш Єгові». На жаль, моїх батьків уже немає. З яким нетерпінням я чекаю, коли зможу побачити їх на землі, перетвореній на буквальний рай!

Я справді вірю, що коли взагалі будь-який дім заслуговує напису «Рай вже тепер», то це Бетель, «Дім Божий». Бо справжній рай — це передусім рай духовний, а у Бетелі панує духовність. Тут ми можемо розвивати плоди духу (Галатів 5:22, 23). Щедра духовна пожива, яку отримуємо під час обговорення щоденного біблійного вірша та сімейного вивчення «Вартової башти», додає мені сил для служіння в Бетелі. Крім того, Бетель — це унікальне місце для духовного росту, бо тут є можливість спілкуватися з духовно настроєними братами і сестрами, котрі вже десятиліттями вірно служать Єгові. Хоч я не бачив своєї доньки вже 17 років, але у Бетелі знайшов багато ревних молодих людей, яких вважаю своїми дітьми, та радію їхньому духовному поступу. За останні вісім років я отримав сім різних призначень. Ті зміни не завжди були легкими, але таке навчання приносить довготривалу користь.

Колись я вирощував сорт бобів, який дає стократний врожай. Подібно до цього, я пересвідчився, що коли посієш зло, то пожнеш щось у стократ гірше, і не один раз. Досвід — це школа, де уроки дорого коштують. Я б волів ніколи не переступати поріг тієї школи, а натомість виховуватися за настановами Єгови. Яку ж перевагу мають молоді люди, виховані християнськими батьками! Безсумнівно, ліпше посіяти добре у служінні для Єгови та зібрати стократний врожай миру й задоволення (Галатів 6:7, 8).

Будучи піонером, я іноді проходив повз ту крамницю, де продавали релігійну літературу і де на стіні колись написав анархістський лозунг. Я навіть заходив усередину та розмовляв з власником про живого Бога та його намір. Так, Бог дійсно живий! Більш того, Єгова, єдиний правдивий Бог, є вірним Отцем, який ніколи не полишає своїх дітей (Об’явлення 15:4). Нехай безліч людей з усіх народів знайде духовний рай тепер і відновлений Рай у майбутньому, приносячи хвалу та служачи живому Богові Єгові!

[Примітка]

[Ілюстрації на сторінці 26]

Зворушений дивами творива, я вирішив у своєму серці вірити в Бога. (Справа) Сьогодні у служінні в Бетелі.