Усі будуть вільні

«Бо я думаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з’явитися в нас. Бо чекання створіння очікує з’явлення [«виявлення», Хом.] синів Божих, бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його, в надії, що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів [«дітей», Хом.] Божих. Бо знаємо, що все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі» (РИМЛЯН 8:18—22).

У ЦІЙ частині свого листа до християн у Римі апостол Павло з великою майстерністю коротко пояснює, чому в житті немає справжньої свободи і чому дуже часто люди відчувають порожнечу та біль. Він також пояснює, як ми можемо здобути справжню волю.

«Страждання теперішнього часу»

Павло не применшує ‘страждань теперішнього часу’, говорячи, що вони «нічого не варті супроти тієї слави, що має з’явитися в нас». За часів Павла, а також пізніше, християни зазнавали сильних страждань від жорстокого тоталітарного режиму, встановленого римськими органами влади, які майже не дбали про права людини. Коли в Римі повірили, що християни були ворогами держави, їх стали жорстоко гнобити. Історик Дж. М. Робертс говорить: «Безперечно, багато християн у столиці [Римі] зазнали страхітливої смерті на аренах або були спалені живцем» («Коротка історія світу», англ.). Про жертв переслідування, яке чинив Нерон, в іншому повідомленні говориться: «Декого розпинали, інших зашивали в шкури тварин і зацьковували собаками, декого обмащували смолою й підпалювали як живі смолоскипи для освітлення, коли наставала темрява» («Історія Нового Завіту», англ., Ф. Ф. Брюс).

Звичайно, ті ранні християни хотіли б мати свободу від такого пригноблення, але вони не могли ламати вчень Ісуса Христа, аби здобути її. Вони, наприклад, залишились цілком нейтральними в боротьбі, що точилась між правлячою римською владою й такими єврейськими борцями за свободу, як зелоти (Івана 17:16; 18:36). Зелоти вважали, що «говорити про Божий відповідний час — це не те, чого вимагала тодішня криза». За їхніми словами, потрібно було «застосовувати насилля проти ворога», тобто Риму («Історія Нового Завіту», англ.). Ранні християни думали інакше. Вони вважали: єдине, що розсудливо робити,— це «чекати Божого відповідного часу». Ці люди були впевнені, що тільки божественне втручання назавжди покладе край ‘стражданню теперішнього часу’ і принесе справжню, довічну волю (Михея 7:7; Авакума 2:3). Однак перш ніж розглянути, як це станеться, дослідімо, чому «створіння покорилось марноті».

‘Покорене марноті’

У виданні «Емфетік Дайеглот» (англ.) Бенджамін Вільсон говорить, що тут під словом «створіння» мається на увазі не «тварин та неживе створіння», як дехто припускає, а «усе людство». (Порівняйте Колосян 1:23). Це слово стосується цілого людського роду — усіх, хто прагне волі. Ми ‘покорились марноті’ через вчинки наших первісних батьків. Це сталося «не добровільно» чи в результаті нашого особистого вибору. Ми успадкували такий стан. З біблійного погляду Руссо помилявся, говорячи, що «людина народжується вільною». Усі ми народились у рабство гріха й недосконалості, поневолені, так би мовити, системою, що наповнена розчаруванням та марнотою (Римлян 3:23).

Чому так сталося? Тому що наші первісні батьки Адам та Єва хотіли бути, «як Бог», без обмежень посідати вільне волевиявлення, вирішуючи без будь-чийого втручання, що є добро, а що — зло (Буття 3:5, Хом.). Що стосується свободи, то вони знехтували один дуже важливий фактор. Тільки Творець може мати абсолютну свободу. Він є Всесвітнім Сувереном (Ісаї 33:22; Об’явлення 4:11). Людська свобода повинна мати обмеження. Саме тому учень Яків заохочував християн, які жили в той час, дотримуватися ‘досконалого закону волі’ (Якова 1:25).

Єгова справедливо вигнав Адама та Єву зі своєї всесвітньої сім’ї, у результаті чого вони померли (Буття 3:19). А що сказати про їхніх нащадків? Виявивши милосердя, Єгова дозволив Адамові та Єві народжувати дітей, хоча тепер вони могли передавати нащадкам тільки недосконалість, гріх та смерть. «Так прийшла... смерть у всіх людей» (Римлян 5:12). У цьому розумінні Бог ‘покорив [створіння] марноті’.

«Виявлення синів Божих»

Єгова покорив створіння марноті «на основі надії», що колись людський рід знову отримає волю завдяки діяльності «синів Божих». Хто такі ті ‘сини Божі’? Це учні Ісуса Христа, які, подібно до решти «[людського] створіння», народжені рабами гріха та недосконалості. Народжуючись, вони не мають місця, яке б належало їм по праву в Божій чистій, досконалій всесвітній сім’ї. Але Єгова робить для них щось дивовижне: через викупну жертву Ісуса Христа звільняє їх від рабства успадкованого гріха і проголошує «праведними», тобто духовно чистими (1 Коринтян 6:11, НС). Тоді він усиновлює їх як «синів Божих», приводячи назад у свою всесвітню сім’ю (Римлян 8:14—17).

Як усиновлені Божі сини, вони матимуть величний привілей — бути ‘для нашого Бога царями і священиками, і на землі [«над землею», НС] царювати’ поруч з Ісусом Христом. Ці особи становитимуть частину Божого небесного Царства, тобто уряду (Об’явлення 5:9, 10; 14:1—4). Цей уряд міцно ґрунтується на принципах свободи та справедливості, а не на пригнобленні та тиранії (Ісаї 9:5, 6; 61:1—4). Апостол Павло говорить, що ці сини Божі є товаришами Ісуса, давнообіцяного ‘Авраамового насіння’ (Галатів 3:16, 26, 29). Завдяки цьому вони відіграють головну роль у сповненні обіцянки, даної Богом своєму другу Аврааму. Частиною цієї обіцянки є те, що через Авраамове насіння (тобто нащадка) «всі народи землі будуть... благословляти себе» (Буття 22:18).

Яке ж благословення приносять вони людству? Сини Божі беруть участь у визволенні усього людського роду від жахливих наслідків Адамового гріха та у відновленні людей до досконалості. Особи «з усякого люду, і племен, і народів» можуть благословляти себе, виявляючи віру у викупну жертву Ісуса Христа і підкоряючись його доброчинному правлінню Царства (Об’явлення 7:9, 14—17; 21:1—4; 22:1, 2; Матвія 20:28; Івана 3:16). Завдяки цьому «все створіння» знову матиме «волю слави синів [«дітей», Хом.] Божих». Це не буде якась обмежена тимчасова політична свобода, але радше свобода від усього, що приносить біль та страждання людському роду ще з того часу, як Адам та Єва відкинули Божий суверенітет. Тож не дивно, чому апостол Павло написав, що «страждання теперішнього часу нічого не варті» у порівнянні з величним служінням, яке виконуватимуть ці вірні особи!

Коли ж почнеться «виявлення синів Божих»? Дуже скоро. Тоді Єгова усім дасть зрозуміти, хто є синами Божими. Це станеться під час Божої війни Армагеддон, коли ці «сини», будучи воскрешені у духовну сферу разом з Ісусом Христом, братимуть участь в очищенні землі від зла та пригноблення (Даниїла 2:44; 7:13, 14, 27; Об’явлення 2:26, 27; 16:16; 17:14; 19:11—21). Ми бачимо довкола себе велику кількість доказів, що живемо наприкінці «останніх днів», коли закінчиться довгий час Божого терпіння бунту та зла, котрі породив той бунт (2 Тимофія 3:1—5; Матвія 24:3—31).

Це правда, що, як сказав апостол Павло, «все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі», але така ситуація вже не триватиме довго. Мільйони людей, які живуть тепер, побачать «відновлення всього, про що провіщав Бог відвіку устами всіх святих пророків Своїх», у тому числі відновлення миру, волі та справедливості для усього людського роду (Дії 3:21).

Нарешті справжня воля

Що вам потрібно робити, аби мати ‘волю слави дітей Божих’? Ісус Христос сказав: «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду,— а правда вас вільними зробить!» (Івана 8:31, 32). Ось у цьому й полягає ключ до свободи: навчатися Христових заповідей та вчень, а тоді слухатися їх. Така поведінка приносить певну свободу навіть тепер. А в близькому майбутньому під правлінням Ісуса Христа вона принесе цілковиту свободу. Той, хто пізнає́ Ісусове ‘слово’, вивчаючи Біблію, робить мудро (Івана 17:3). Подібно до ранніх християн, активно спілкуйтеся зі збором правдивих учнів Христа. Роблячи так, ви зможете брати пожиток з істин, які приносять свободу і які Єгова відкриває сьогодні через свою організацію (Євреїв 10:24, 25).

Чекаючи «виявлення синів Божих», ви можете розвивати довір’я, яке мав апостол Павло, котрий був упевненим, що Ісус Христос охороняє й турбується своїми служителями, навіть коли страждання та несправедливість здаються нестерпними. Обговоривши виявлення синів Божих, Павло запитав: «Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?» (Римлян 8:35). Звичайно, говорячи словами Руссо, християни за днів Павла й далі «носили кайдани», що їх створювали різного роду репресивні сили. Їх ‘цілий день умертвляли’, як «овець, приречених на заколення» (Римлян 8:36). Чи ці люди дозволяли, щоб такі обставини пригнічували їх?

Павло пише: «Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив» (Римлян 8:37). Як могли ранні християни виходити переможцями, незважаючи на все це? «Я пересвідчився,— говорить він у відповідь,— що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Римлян 8:38, 39). Ви теж можете ‘перемагати’ у будь-якій ‘недолі чи утиску, чи переслідуванні’, котрі вам, можливо, доводиться зносити. Божа любов дає гарантію, що незабаром, причому дуже скоро, ми будемо ‘визволені від [усієї] неволі на волю слави дітей Божих’.

[Ілюстрації на сторінці 6]

«Все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі».

[Ілюстрація на сторінці 7]

‘Створіння визволиться від усієї неволі на волю слави дітей Божих’.