Павлові співробітники. Ким вони були?

У БІБЛІЙНІЙ книзі Дії, а також у Павлових посланнях згадано коло ста осіб, членів християнського збору першого століття, які особисто спілкувалися з ‘апостолом поганів’. Про багатьох з них ми знаємо немало. Мабуть, ви ознайомлені з діяльністю Аполлоса, Варнави й Сили. З другого боку, вам, напевно, було б важче багато розповісти про Архипа, Дамару, Клавдію, Лина, Персиду, Пуда та Сопатера.

У різні часи й за різних обставин чимало осіб брало активну участь у підтримці діяльності Павла. Дехто з них, як, наприклад, Аристарх, Лука та Тимофій, багато років служили разом з апостолом. Дехто був з ним у в’язниці або коли він подорожував: одні як супутники, інші як господарі та господині. На жаль, такі особи, як Гермоген, Димас, Олександер та Фігел, не залишились у християнській вірі.

Якщо ж говорити про Асинкрита, Єрмія, Філолога, Юлію та багатьох інших Павлових друзів, то, окрім імен, ми знаємо про них трохи більше. З другого боку, ми не можемо навіть сказати, як звали сестру Нірея або матір Руфа чи домашніх родини Хлоїних (Римлян 16:13—15; 1 Коринтян 1:11). Незважаючи на це, навіть огляд невеликої інформації, яка є в наявності про тих приблизно сто осіб, допомагає зрозуміти, як працював апостол Павло. Це також дечого вчить нас про те, наскільки корисно бути в оточенні багатьох співвіруючих і тісно співпрацювати з ними.

Супутники, господарі та господині

Під час свого служіння апостолу Павлу доводилось багато подорожувати. Один письменник підрахував, що, за даними лише книги Дії, цей апостол пройшов, проїхав та проплив коло 16 000 кілометрів. Подорожування тоді було не тільки виснажливим, але й небезпечним. Він переживав корабельні аварії, стикався з небезпеками на річках, з розбійниками, небезпеками на пустині та на морі (2 Коринтян 11:25, 26). Тож зрозуміло, чому Павло рідко сам добирався з одного місця на інше.

Супутники Павла підтримували з ним товариські стосунки, підбадьорювали його й надавали необхідну допомогу в служінні. Іноді Павло залишав їх, щоб вони дбали про духовні потреби нових віруючих, а сам відправлявся далі (Дії 17:14; Тита 1:5). Але супутники, мабуть, були необхідні для безпечності, до того ж вони підтримували в скрутну хвилину. Тому Сопатер, Секунд, Гай та Трохим, котрі, як ми знаємо, були супутниками Павла, відіграли, мабуть, важливу роль у тому, що його служіння було успішним (Дії 20:4).

Так само Павло радо приймав допомогу господарів та господинь. Коли він прибував у місто, де планував провести проповідницьку кампанію чи просто переночувати, йому передусім потрібно було знайти місце, де б зупинитись. Людині, яка подорожувала так далеко, доводилось спати буквально на сотнях різних ліжок. Він завжди міг переночувати в заїздах, але, згідно з описами істориків, такі заїзди були «небезпечними й неприємними місцями». Тому, де було можливо, Павло, очевидно, зупинявся у співвіруючих.

Імена декотрих господарів і господинь, що допомагали Павлові, ми знаємо. Це Акила й Прискилла, Гай, Ясон, Лідія, Мнасон, Филимон та Пилип (Дії 16:14, 15; 17:7; 18:2, 3; 21:8, 16; Римлян 16:23; Филимона 1, 22). У Филипах, Солуні та Коринті такі притулки стали для нього базами, в яких він міг організовувати свою місіонерську діяльність. У Коринті Тит Юст також відкрив для апостола двері свого дому, щоб той міг у нього жити і проводити проповідницьку діяльність (Дії 18:7).

Сила-силенна друзів

Ясна річ, Павлові знайомі запам’яталися по-різному, бо він зустрічався з ними за різних обставин. Наприклад, Марія, Персида, Трифена, Трифоса й Фіва були серед жінок, співвіруючих Павла, яких він похвалив за зусилля й наполегливу працю (Римлян 16:1, 2, 6, 12). Павло охрестив Кріспа, Гая та дім Степана. Діонисій і Дамара прийняли від нього правду в Афінах (Дії 17:34; 1 Коринтян 1:14, 16). Андронік та Юній, чоловіки, «що славні вони між апостолами», були у вірі довше, ніж Павло; їх він назвав своїми ‘співв’язнями’. Можливо, якогось разу вони сиділи разом з ним у в’язниці. Їх двох, а також Іродіона, Лукія, Сосипатра та Ясона, Павло назвав своїми ‘родичами’ (Римлян 16:7, 11, 21). Хоча вжите тут грецьке слово може означати «товариш-земляк», основне його значення — «кровні родичі, що належать до одного покоління».

Багато Павлових друзів подорожували заради доброї новини. Окрім товаришів, про яких ми знаємо більше, апостол згадав Ахаїка, Степана й Фортуната, які вирушили з Коринта до Ефеса, щоб обговорити з ним духовний стан їхнього збору. Артем і Тихик виявили готовність вирушити в дорогу, щоб приєднатися до Тита, який служив на Криті, а Зина мав податися у подорож разом з Аполлосом (1 Коринтян 16:17; Тита 3:12, 13).

Про декого Павло подає маленькі й дуже цікаві подробиці. Нам, наприклад, повідомляється, що Епенет був ‘первістком Азії’, Ераст — ‘міським доморядником’ у Коринті, Лука — лікарем, Лідія — купчихою кармазином, а Тертій допоміг Павлові записати Послання до римлян (Римлян 16:5, Ог., 1988; 16:22, 23; Дії 16:14; Колосян 4:14). Для людини, яка хоче більше дізнатися про цих осіб, такі подробиці можуть здаватися занадто стислими.

Інші Павлові товариші отримували особисті зауваження, які тепер поміщено в Біблії. Скажімо, у Посланні до колосян Павло напучував Архипа: «Доглядай того служіння, що прийняв його в Господі, щоб ти його виконав» (Колосян 4:17). Очевидно, Еводія та Синтихія мали залагодити особистий конфлікт між собою. Тому Павло напучував їх через ‘товариша’ з Филип, ім’я якого невідоме, «думати однаково в Господі» (Филип’ян 4:2, 3). Ця порада є, безперечно, доброю для всіх нас.

Вірна підтримка в ув’язненні

Павло був у в’язниці декілька разів (2 Коринтян 11:23). Якщо в такі періоди у тій місцевості жили християни, вони старались робити усе, що могли, аби полегшити йому життя. Під час першого ув’язнення в Римі Павлу дозволили винайняти дім на два роки, де його могли відвідувати друзі (Дії 28:30). У той час він написав послання до зборів в Ефесі, Филипах та Колосах, а також до Филимона. У цих джерелах поміщено багато інформації про тих, хто був коло Павла під час його арешту.

Ми, наприклад, дізнаємося, що Онисим — раб, який утік від Филимона, зустрівся в Римі з Павлом; також з Павлом зустрівся Тихик, який мав супроводжувати Онисима назад до його господаря (Колосян 4:7—9). Павло згадує і про Епафродита, який подолав довгу дорогу з Филип, щоб принести дарунок від свого збору, але пізніше захворів (Филип’ян 2:25; 4:18). У Римі разом з Павлом тісно співпрацювали Аристарх, Марко та Ісус, якого звали Юст. Про них Павло сказав: «Для Божого Царства — єдині вони співробітники, що були мені втіхою» (Колосян 4:10, 11). Окрім усіх цих вірних осіб, у Римі коло Павла були добре знані нам Тимофій та Лука, а також Димас, який пізніше через любов до світу покинув апостола (Колосян 1:1; 4:14; 2 Тимофія 4:10; Филимона 24).

Мабуть, жоден з цих чоловіків не жив у Римі, однак вони були з Павлом. Можливо, декотрі з них прибули спеціально для того, щоб допомагати йому під час ув’язнення. Зрозуміло, що хтось служив для нього посильним, інших він відправляв з дорученнями на далекі відстані, а ще іншим диктував свої послання. Яким же промовистим свідченням про сильну прихильність і велику відданість до Павла та Божої праці є вчинки цих людей!

Читаючи закінчення декотрих Павлових послань, ми зауважуємо, що він, мабуть, перебував в оточенні великої групи християнських братів та сестер і що ми знаємо імена лише декількох з них. Він неодноразово писав: «Усі святі вас вітають» або «Вітають тебе всі, хто зо мною» (2 Коринтян 13:12б; Тита 3:15; Филип’ян 4:22).

Коли над Павлом висіла загроза смерті під час другого ув’язнення в Римі, він багато думав про своїх співробітників. Апостол і далі діяв, наглядаючи й координуючи працю принаймні декотрих з них. Тита і Тихика він послав з дорученням, Крискент вирушив до Галатії, Ераст зостався в Коринті, Трохим залишився хворий у Мілеті, але Марко й Тимофій мали прийти до нього. Проте Лука був коло апостола, і коли він писав своє Друге послання до Тимофія, декілька інших осіб, у тому числі Еввул, Пуд, Лин та Клавдія, були поблизу й змогли передати свої вітання. Вони, безумовно, робили все, що могли, аби допомогти Павлові. Водночас Павло передав вітання Прискиллі й Акилі, а також дому Онисифора. На жаль, у той важкий час Димас покинув його, а Олександер накоїв йому чимало лиха (2 Тимофія 4:9—21).

«Ми співробітники Божі»

Павло рідко бував сам під час своєї проповідницької діяльності. Коментатор І. Ерл Еліс говорить: «Перед нами постає місіонер з великою кількістю товаришів. Справді, Павла фактично неможливо було побачити самого». Завдяки керівництву Божого святого духу він мобілізовував до діяльності багатьох людей і організовував успішні місіонерські кампанії. Він був оточений близькими партнерами, тимчасовими помічниками, людьми із сильними особистостями і багатьма смиренними служителями. Проте вони були не тільки співпрацівниками. Незважаючи на те, наскільки близько ці люди працювали чи спілкувались з ним, очевидно, що їх єднала християнська любов та особиста дружба.

Апостол Павло мав, так би мовити, «особливий дар заводити дружбу». Він докладав багато зусиль, аби донести добру новину до інших народів, але не намагався робити це сам. Він співпрацював з організованим християнським збором і повністю використовував його підтримку. Павло не приписував собі жодної заслуги за досягнуті результати, але смиренно визнавав, що був рабом і що уся честь повинна віддаватись Богові, бо тільки завдяки йому відбувається ріст (1 Коринтян 3:5—7; 9:16; Филип’ян 1:1).

Часи, за яких жив Павло, відрізняються від теперішніх. Але незважаючи на це, жоден християнин у сучасному зборі не повинен думати, що він може чи потребує бути незалежним. Навпаки, нам слід завжди співпрацювати з Божою організацією, місцевим збором та зі співвіруючими. Ми потребуємо їхньої допомоги, підтримки та потіхи як у добрий час, та і у важкий. У нас є дорогоцінний привілей бути частиною ‘братства по світі’ (1 Петра 5:9). Якщо ми вірно й з любов’ю співпрацюватимемо пліч-о-пліч з усіма ними, тоді, подібно до Павла, зможемо назвати себе ‘співробітниками Божими’ (1 Коринтян 3:9).

[Ілюстрації на сторінці 31]

АПОЛЛОС

АРИСТАРХ

ВАРНАВА

ЛІДІЯ

ОНИСИФОР

ТЕРТІЙ

ТИХИК