Запитання читачів

Чи може християнин ставитись до стерилізації як до контрацептивного засобу, оскільки тепер говорять, що за проханням лікарі відновлюють дітородні функції після такої операції?

Статева стерилізація стає найпоширенішим методом планування сім’ї. Здається, на сприйняття цього методу багатьма людьми впливають такі фактори, як соціальне становище, освіта й релігійні погляди. Останній фактор для Свідків Єгови є дуже важливим, оскільки вони мають таке ж прагнення, як і псалмоспівець: «Навчи мене, о Господи, путі твоєї, провадь мене простою стежкою» (Псалом 27:11, Хом.). Що являє собою стерилізація?

Чоловіча стерилізація, що виконується в контрацептивних цілях, називається вазектомією. Під час вазектомії в мошонці перерізають і блокують дві маленькі сім’явиносні протоки, тобто трубки. Це досягається за допомогою різних медичних методів, але намір залишається один — перетнути прохід сперми від сім’яників. Жіночу стерилізацію називають трубною. Зазвичай її виконують, перерізаючи і перев’язуючи (або спалюючи) фаллопієві труби, по яких з яєчників до матки проходять яйцеклітини.

Довгий час уважалося, що цей процес незворотний, тобто що відновити дітородні функції після стерилізації неможливо. Але дехто, жалкуючи про зроблене або через зміну обставин в житті, звертався за допомогою до лікарів, щоб відновити дітородні функції після вазектомії чи трубної стерилізації. З розробленням спеціальних приладів і розвитком мікрохірургії такі спроби стали успішнішими. Тепер часто можна прочитати, що у вибраних кандидатів, яким подають надії відновити дітородну функцію після вазектомії, з’єднавши пошкоджені кінці маленьких трубочок, ймовірність успіху становить від 50 до 70 відсотків. Ймовірність відновлення дітородної функції в жінок після перев’язування маткових труб становить 60—80 відсотків. Дізнавшись про це, дехто став думати, що стерилізацію більше не слід вважати незворотною. Такі люди, можливо, думають, що вазектомію та трубну стерилізацію можна зарахувати до того ж розряду, що й оральні контрацептиви, презервативи та піхвові діафрагми, а це засоби, від яких можна відмовитись, коли вагітність є бажаною. Однак не слід забувати про деякі дуже важливі фактори.

По-перше, ймовірність відновлення дітородної функції може у великій мірі залежати від таких чинників, як ступінь пошкодження труб під час стерилізації, величина вирізаної чи зарубцьованої труби, кількість років, що минули після операції, а у випадку вазектомії — від наявності в організмі антиспермальних антитіл. Також не слід забувати, що в багатьох місцевостях лікарні не мають відділів мікрохірургії й що ця операція не кожному по кишені. Тому багато людей, які страшенно прагнуть відновити дітородні функції, не можуть цього зробити. Для них дороги назад немаєa. Тому вищевказані показники ймовірності відновлення дітородних функцій насправді є лише теоретичними, а не точними середніми даними.

Деякі дані показують справжній стан справ. Наприклад, у Сполучених Штатах Америки було опубліковано статтю про відновлення дітородних функцій після вазектомії. У ній говорилось, що після операції, яка коштує 12 000 доларів, «лише 63 відсотки пацієнтів можуть запліднити своїх партнерок». Крім того, тільки «шість відсотків чоловіків після вазектомії намагається зрештою відновити дітородну функцію». Згідно з вивченням, проведеним німецькими фахівцями в центральній Європі, приблизно 3 відсотки чоловіків, які пройшли стерилізацію, пізніше зверталися з проханням відновити дітородну функцію. Навіть якщо б половина тих спроб мала успіх, то це означає, що для 98,5 відсотка осіб стерилізація стала незворотною. А в країнах, де фахівців-мікрохірургів є мало або й взагалі немає, це число було б ще вищим.

Тому людина, котра несерйозно ставиться до стерилізації й вважає, що це тимчасовий засіб запобігання вагітності, відійшла від дійсності. А справжні християни повинні розглянути ще й інші фактори.

Найважливішим є те, що здатність народжувати — це дар нашого Творця. Згідно з його первісним наміром, досконалі люди мали розмножуватись — ‘наповнювати землю й оволодівати нею’ (Буття 1:28). Після того як через Потоп населення землі зменшилось до восьми чоловік, Бог повторив ці основні вказівки (Буття 9:1). Він не нагадував цього наказу ізраїльському народу, але ізраїльтяни дуже прагнули мати дітей (1 Самуїла 1:1—11; Псалом 128:3).

Закон, даний Богом ізраїльтянам, свідчив про те, що Бог схвально ставився до розмноження людей. Скажімо, якщо одружений чоловік помирав, не маючи сина, який би продовжив його рід, тоді брат того чоловіка повинен був породити сина, одружившись із жінкою покійного (Повторення Закону 25:5). Таке ставлення ще більше підтверджується законом про дружину, яка б намагалася допомогти своєму чоловікові в бійці з іншим чоловіком. Якщо б вона схопила супротивника за статевий член, то їй мали відрубати руку; варто зазначити, що Бог не вимагав відплати за принципом «око за око», аби завдавали шкоди її органам розмноження або її чоловіка (Повторення Закону 25:11, 12). Було очевидно, що цей закон заохочував шанобливо ставитись до органів розмноження; їх не можна було без потреби нівечитиb.

Ми знаємо, що християни не перебувають під Законом, даним ізраїльтянам, тому вимога, записана в Повторення Закону 25:11, 12, не зобов’язує їх. Ісус не наказував і не натякав на те, що його учні повинні одружуватись і мати якнайбільше дітей, і цей факт взяло до уваги багато подружніх пар, вирішуючи, чи їм вдаватись до певних контрацептивних засобів (Матвія 19:10—12). Також апостол Павло заохочував розпаленілих ‘молодших вдів виходити заміж і родити дітей’ (1 Тимофія 5:11—14). Він не говорив, щоб християни, добровільно жертвуючи своєю здатністю народжувати дітей, вдавались до незворотної стерилізації.

Мудрі християни зважують думки про те, що Бог цінує їхню дітородну здатність. Кожне подружжя повинне вирішити, чи буде воно використовувати підхожі методи планування сім’ї, а якщо так, то коли. Щоправда, їхнє рішення буде особливо вагомим, якщо лікарі дають ґрунтовні запевнення, що перед матір’ю або дитиною стоїть небезпека важкої хвороби, навіть смерті в разі майбутньої вагітності. Деякі християни, що опинились у такій ситуації, згнітивши серце, вдалися до стерилізації — методу, описаного вище, аби упевнитись, що вагітність не загрожуватиме життю матері (яка вже, можливо, має дітей), чи аби дитина, яка може народитись, не страждала від смертельної хвороби.

Але, безумовно, християни, які не мають такого незвичайного та явного ризику, хочуть бути ‘поміркованими’ і у своєму мисленні та вчинках відображати шанобливе ставлення Бога до їхньої дітородної здатності (1 Тимофія 3:2; Тита 1:8; 2:2, 5—8). Таким чином вони виявлятимуть зрілу чутливість до біблійних вказівок. Однак як діяти в ситуації, коли усім стало відомо, що християнин бездумно зневажив те, що цінує Бог? Хіба інші не засумніваються в тому, що він (чи вона) подає добрий приклад і має репутацію людини, яка робить рішення, спираючись на Біблію? Звичайно, така недобра репутація може вплинути на рішення про те, чи служитель відповідає вимогам для особливих привілеїв служіння; однак справа може вирішитись інакше, якщо він вдався до такого заходу через необізнаність (1 Тимофія 3:7).

[Примітки]