Ніколи не відступаймо на погибель!
«Ми не з тих, що відступають собі на погибель» (ЄВРЕЇВ 10:39, Хом.).
1. Які події призвели до того, що апостол Петро піддався страху?
АПОСТОЛИ, мабуть, були приголомшені, коли їхній любимий Господь, Ісус, сказав, що всі вони розбіжаться хто куди й залишать його самого. Як таке могло статися, тим більше тепер, коли він особливо потребував їхньої підтримки? Петро почав переконувати Ісуса: «Хоч спокусяться й усі,— та не я!» Що й казати, Петро був безстрашною, сміливою людиною. Проте, коли Ісуса зрадили і заарештували, апостоли — у тому числі й Петро — розбіглися хто куди. Пізніше, під час допиту Ісуса в будинку первосвященика Кайяфи, сповнений тривоги й вагань, Петро стояв на подвір’ї. Коли холодна довга ніч наближалася до кінця, Петро, очевидно, з жахом усвідомив, що Ісуса, а разом з ним і всіх його спільників, можуть стратити. І тут хтось із людей, які стояли осторонь, упізнав у Петрі близького приятеля Ісуса. Огорнений панічним страхом, Петро тричі зрікся будь-яких зв’язків з Ісусом. Він навіть заперечив, що знає його! (Марка 14:27—31, 66—72).
2. а) Чому боягузлива поведінка Петра в ніч, коли арештували Ісуса, не зробила з нього людини, ‘що відступила’? б) Що ми повинні рішучо постановити?
2 Ця подія була прикрим моментом у житті Петра, і можна не сумніватися, що він розкаювався у цьому до кінця своїх днів. Але чи те, як Петро повівся тої ночі, зробило з нього боягуза? Чи став він одним «з тих», кого апостол Павло описав пізніше в одному зі своїх листів так: «Та ми не з тих, що відступають собі на погибель»? (Євреїв 10:39, Хом.). Більшість із нас, мабуть, погодиться, що Павлові слова не стосуються Петра. Чому? Тому що його страх був скороминущий, це був хвилинний прогріх у житті, яке в загальному відзначалося винятковою мужністю й вірою. Так само багато з нас пережили в своєму житті такі моменти, про котрі тепер згадуємо з почуттям сорому,— моменти, коли нами несподівано оволодів страх і ми не змогли виступити за правду настільки сміливо, наскільки нам цього хотілося б. (Порівняйте Римлян 7:21—23). Але можна бути певними: такі хвилинні прогріхи не роблять з нас тих, що відступають на погибель. І все ж ми повинні бути сповненими рішучості ніколи не стати такими людьми. Чому? І як ми можемо цього уникнути?
Що означає відступити на погибель
3. Як пророки Ілля та Йона піддалися страху?
3 Коли Павло писав про «тих, що відступають», він не мав на увазі людей, котрим у певний момент забракло мужності. Павло, безперечно, знав про випадок з Петром та інші подібні ситуації. Одного разу Ілля, сміливий і відвертий пророк, піддався страху перед нечестивою царицею Єзавеллю. Коли вона пообіцяла вбити Іллю, він утік, рятуючи своє життя (1 Царів 19:1—4). Ситуація, коли пророк Йона піддався страху, була ще серйознішою. Єгова доручив йому відправитися в подорож до міста Ніневії, яке мало недобру славу через насильство та аморальність. Хутко сівши на корабель, Йона поплив, але не туди, а до Таршішу — міста, що лежало за 3500 кілометрів у зовсім іншому напрямку! (Йони 1:1—3). Проте все одно було б неправильно назвати цих вірних пророків, а також апостола Петра тими, що відступили. Чому?
4, 5. а) Як контекст допомагає з’ясувати, що́ Павло мав на увазі під словом «загибель» в Євреїв 10:39? б) Що Павло мав на увазі, коли сказав: «Ми не з тих, що відступають собі на погибель»?
4 Зверніть увагу, як закінчується Павлова думка: «Та ми не з тих, що відступають собі на погибель». Що він мав на увазі під словом «погибель»? Вжите тут грецьке слово деколи означає вічне знищення. І це визначення відповідає контексту. У попередніх віршах Павло застерігає: «Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви, а страшливе якесь сподівання суду та гнів палючий, що має пожерти противників» (Євреїв 10:26, 27).
5 Отже, коли Павло писав своїм співвіруючим: «Ми не з тих, що відступають собі на погибель», то мав на увазі, що як він сам, так і вірні християни, котрі читали його листа, були сповнені рішучості ніколи не відвертатися від Єгови й не залишати служіння йому. Адже єдине, до чого це призвело б, було б вічне знищення. Серед тих, хто відступив на таку погибель, був Юда Іскаріотський, а також інші вороги правди, котрі свідомо діяли проти духу Єгови (Івана 17:12; 2 Солунян 2:3). Такі особи належать до числа «лякливих», на яких чекає вічне знищення в символічному вогняному озері (Об’явлення 21:8). Ми аж ніяк не хочемо належати до числа таких людей!
6. На який шлях прагне скерувати нас Сатана Диявол?
6 Сатана Диявол прагне, аби ми відступили на погибель. Будучи майстром різних «хитрощів», він знає, що такий шлях до загибелі часто починається з малого (Ефесян 6:11). Якщо Сатані не вдається досягти свого через пряме переслідування, він намагається поступово зруйнувати віру правдивих християн більш підступними методами. Він прагне, щоб сміливі, ревні Свідки Єгови замовкли. Подивімося, яку тактику він використовував проти єврейських християн, до котрих писав Павло.
Як християн змушували відступити
7. а) Як складалася історія збору в Єрусалимі? б) У якому духовному стані перебував дехто з читачів Павлового листа?
7 Згідно з існуючими доказами, Павло написав Послання до Євреїв десь у 61 році н. е. Історія єрусалимського збору була досить бурхливою. Після смерті Ісуса здійнялася хвиля шалених гонінь, тож багато єрусалимських християн були змушені розпорошитись по різних місцевостях. Однак згодом настав період миру, і завдяки цьому до збору прийшло багато нових християн (Дії 8:4; 9:31, Дерк.). З бігом часу накочувались, а потім знову стихали все нові й нові хвилі переслідувань і тяжких випробувань. Коли Павло писав листа до Євреїв, то збір, здається, знову ввійшов у період відносного миру. Проте труднощі все одно були. Відтоді, як Ісус передрік знищення Єрусалима, минуло майже три десятиріччя. Не виключено, що декому здавалось, нібито кінець запізнюється, причому без жодних на то причин, і, можливо, за їхнього життя вже не прийде. Інші, передусім молодші у вірі, ще не були випробувані жорстокими переслідуваннями, а тому їм було мало відомо, наскільки важливо під час випробувань виявляти витривалість (Євреїв 12:4). Сатана, безперечно, намагався використати ці обставини. До яких же «хитрощів» він вдавався?
8. Якого погляду щодо молодого християнського збору дотримувалось багато юдеїв?
8 Єврейське суспільство в Єрусалимі та Юдеї дивилося на молодий, недосвідчений християнський збір з презирством. Аналізуючи зміст Павлового листа, можна дістати деяке уявлення про ті ущипливі коментарі, які сипалися на християн з боку зарозумілих єврейських релігійних провідників та їхніх послідовників. Вони могли казати щось на зразок цього: «У нас в Єрусалимі є величний храм, котрий стоїть уже багато сторіч! У ньому служить шляхетний первосвященик, а також підсвященики. Щоденно приносяться жертви. У нас є Закон, переданий через ангелів Мойсею і введений у дію з великими знаменнями на горі Сінай. А ця сектантська вискочка, ці християни, відступники від юдаїзму — в них же нема абсолютно нічого!» Чи таке глузування досягло своєї мети? Деяких християн з-поміж євреїв такі нападки, очевидно, бентежили. Тож Павлів лист був для них великою поміччю і надійшов у дуже слушний час.
Чому їм не можна було відступати на погибель
9. а) На яку тему звернено найбільше уваги в Посланні до Євреїв? б) У якому розумінні християни служили в храмі ліпшому, ніж Єрусалимський?
9 Розгляньмо дві наведені Павлом причини, через які братам і сестрам з Юдеї не можна було відступати на погибель. Найбільшу увагу в Посланні до Євреїв звернено на першу причину — вищість християнської системи поклоніння. Павло червоною ниткою проводить цю тему через увесь свій лист. Храм у Єрусалимі був лише подобою набагато величнішої реальності — духовного храму Єгови, будівлі «нерукотворної» (Євреїв 9:11). Християни, до яких звертався Павло, мали привілей служити в тому духовному устрої для чистого поклоніння. Вони виконували служіння під ліпшою угодою — під давно обіцяною новою угодою, Посередник котрої, Ісус Христос, був вищий від Мойсея (Єремії 31:31—34).
10, 11. а) Чому родовід Ісуса не позбавив його права служити Первосвящеником у духовному храмі? б) У чому Ісус був Первосвященик вищий від того, котрий служив у Єрусалимському храмі?
10 Ті християни також мали набагато ліпшого Первосвященика, Ісуса Христа. Ні, він не був нащадком Аарона. Він був радше Первосвященик «за чином Мелхиседековим» (Псалом 110:4). Мелхиседек, чий родовід ніде не був записаний, служив у стародавньому Салимі царем, а також первосвящеником. Отже, він був підхожий прообраз Ісуса, чиє священство залежало не від якихось недосконалих людських предків, а від чогось набагато величнішого — від клятви самого Бога Єгови. Подібно до Мелхиседека, Ісус служить не тільки як Первосвященик, але також як Цар, котрий ніколи не зазна́є смерті (Євреїв 7:11—21).
11 Крім того, на відміну від первосвященика в Єрусалимському храмі, Ісусові не потрібно було приносити жертви з року в рік. Його жертва — власне досконале життя — була принесена раз і назавжди (Євреїв 7:27). Усі жертви, які приносились у храмі, були лише тінню, тобто прообразами, жертви, принесеної Ісусом. Його досконала жертва стала підґрунтям для справжнього прощення гріхів усіх тих осіб, котрі виявляли б віру. Зворушливою також є Павлова думка про те, що цей Первосвященик був той самий незмінний Ісус, котрого добре знали християни в Єрусалимі. Він був такий же смиренний і добрий, що може «співчувати слабостям нашим» (Євреїв 4:15; 13:8). І ті помазані християни мали надію служити Христовими підсвящениками! Як можна було взагалі думати про те, щоб відступити до «слабих та вбогих стихій» зіпсованого юдаїзму? (Галатів 4:9).
12, 13. а) Яку другу причину, аби ніколи не відступати, навів Павло? б) Чому пройдений єврейськими християнами шлях витривалості мусив заохотити їх ніколи не відступати на погибель?
12 Та Павло не зупинився на цьому; він навів євреям другу причину, через яку їм не можна було відступати на погибель,— їхній власний пройдений шлях витривалості. Він написав: «Згадайте ж [«постійно пам’ятайте», НС] про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу страждань». Павло нагадав їм, що свого часу вони були «виставлені прилюдно» на зневаги й знущання. Дехто пройшов в’язниці, інші в’язням співчували та підтримували їх. Вони насправді виявили зразкову віру й стійкість (Євреїв 10:32, 34; 10:33, Хом.). Але навіщо Павло просив їх ‘постійно пам’ятати’ такі прикрі ситуації? Хіба ж це не засмучувало б їх?
13 Навпаки, якби євреї ‘пам’ятали про перші дні’, це нагадувало б їм про ту підтримку, яку вони отримували від Єгови під час випробувань. Маючи його допомогу, вони вже дали відсіч багатьом нападкам Сатани. Павло написав: «Не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любови, яку показали в Ім’я Його ви» (Євреїв 6:10). Єгова, котрий має безмежну пам’ять, справді пам’ятав усю їхню вірну працю. З цього приводу пригадується Ісусове напучування складати собі скарби в небі. Жодний злодій не зможе їх украсти, не знищить їх також ані міль, ані іржа (Матвія 6:19—21). Християнин може втратити такі скарби лише в тому випадку, якщо відступить на погибель. Це позбавило б його будь-яких складених у небі скарбів. Яку ж вагому причину навів Павло, заохочуючи єврейських християн ніколи не опинятися на такому шляху! Навіщо ж одним махом перекреслювати стільки років вірного служіння? Наскільки ж мудріше й ліпше було б і далі виявляти витривалість!
Чому нам не можна відступати на погибель
14. З якими проблемами, що існували вже в першому столітті, стикаємося ми сьогодні?
14 Сьогодні правдиві християни мають такі ж переконливі причини, аби не відступати. По-перше, пам’ятаймо, яким благословенням для нас є чиста форма поклоніння, дана Єговою. Подібно до християн з першого сторіччя, ми живемо в час, коли члени більш популярних релігій насміхаються й глузують з нас, гордовито вказуючи на свої величаві релігійні споруди та на давність традицій. Проте Єгова запевняє, що схвалює саме нашу форму поклоніння. Сьогодні ми маємо навіть такі благословення, яких не було у християн першого сторіччя. «Як так?» — подумаєте ви. Адже вони жили в час, коли почав функціонувати духовний храм. Христос став у ньому Первосвящеником, охрестившися 29 року н. е. Декотрі з тих християн на власні очі бачили Сина Божого, який творив чудеса. Навіть після його смерті християни чинили багато чудес. Але, як і було передречено, з часом такі дари припинилися (1 Коринтян 13:8).
15. У часі сповнення якого пророцтва живуть сьогоднішні правдиві християни і що це означає для нас?
15 Однак ми живемо в час, коли знаходить своє знаменне сповнення детальне пророцтво про храм з 40 по 48 розділи книги Єзекіїляa. Завдяки цьому ми змогли побачити відновлення Божого устрою для чистого поклоніння. Описаний Єзекіїлем духовний храм був очищений від усякого роду релігійного забруднення та ідолопоклонства (Єзекіїля 43:9; Малахії 3:1—5). Подумайте лише про користь, яку принесло нам це очищення.
16. Яка тенденція засмучувала християн першого століття?
16 У першому сторіччі майбутнє організованого християнського збору виглядало досить похмурим. Як передрік Ісус, все мало виглядати так, ніби на тільки-но засіяному полі пшениці посіяли кукіль, через який згодом майже неможливо було розпізнати саму пшеницю (Матвія 13:24—30). Так воно і сталося. Наприкінці першого століття, коли ще був живий літній апостол Іван,— та остання сила, котра стримувала зіпсуття,— відступництво вже було в розквіті (2 Солунян 2:6; 1 Івана 2:18). Невдовзі після смерті апостолів виник окремий клас духівництва, члени якого гнобили отару й носили характерне вбрання. Відступництво поширювалось немов та гангрена. Як же це засмучувало вірних християн! Вони побачили, як новостворений устрій для чистого поклоніння був поглинутий його зіпсутою підробкою. І сталося це менше ніж через століття після того, як Христос заснував збір.
17. У якому розумінні сучасний християнський збір існує довше, ніж збір у першому сторіччі?
17 Розгляньмо тепер, який контраст існує між цим та сьогоднішніми подіями. В наші дні чисте поклоніння вже існує довше, ніж у період до смерті апостолів. Відтоді, як 1879 року було видано перший номер цього журналу, Єгова благословляє нас поклонінням, яке стає чимраз чистішим. У 1918 році Єгова та Ісус Христос увійшли до духовного храму, аби провести там очищення (Малахії 3:1—5). Починаючи з 1919 року, устрій для поклоніння Богу Єгові постійно очищується. Наше розуміння біблійних пророцтв і принципів стає дедалі яснішим (Приповістей 4:18). Кому за все це слід дякувати? Простим недосконалим людям? Ні. Лише Єгова, чий Син є Головою збору, міг захистити свій народ від зіпсуття в ці розбещені часи. Тому ніколи не переставаймо дякувати Єгові, за те що він дозволив нам сьогодні брати участь у чистому поклонінні. І будьмо сповнені рішучості ніколи не відступати на погибель!
18. Яка у нас є причина ніколи не відступати на погибель?
18 Подібно до тих єврейських християн, у нас є ще одна причина, щоб не відступити, пішовши шляхом боягузтва,— наш власний пройдений шлях витривалості. Кожен з нас — і ті, хто почав служити Єгові в останні роки, і ті, хто вірно служить йому протягом багатьох десятиріч,— має за плечима певний багаж християнських учинків. Багатьом з нас довелося зносити різні випробування: ув’язнення, роки заборони, звірства, втрату майна. Набагато більше християн зазнали протидії в родинному колі та стикалися з презирством, глузуванням або байдужістю. Однак усі ми залишилися витривалими і, попри життєві негаразди й випробування, продовжуємо вірно служити Єгові. Завдяки цьому пройдений нами шлях, який Єгова ніколи не забуде, став свідченням нашої стійкості — свого роду скарбницею в небесах. Отже, немає сумніву, що тепер не час відступати до зіпсованої старої системи, яку ми залишили за собою! Навіщо зводити нанівець усю свою тяжку працю? І це особливо стосується нашого часу, коли до кінця залишилося «мало, дуже мало» (Євреїв 10:37).
19. Що буде обговорюватись у наступній статті?
19 Тому сповнюймося рішучістю не бути «з тих, що відступають собі на погибель»! Будьмо радше «з тих, що вірують» (Євреїв 10:39, Хом.). Що ми повинні робити, аби належати до цієї, другої категорії людей, і як ми можемо допомагати співхристиянам чинити так само? Відповіді на ці запитання буде дано в наступній статті.
[Примітка]
Чи ви пам’ятаєте?
◻ Що означає відступити на погибель?
◻ Які труднощі обтяжували єврейських християн, до яких писав Павло?
◻ Які причини навів Павло євреям, аби вони не відступали на погибель?
◻ Які причини маємо ми, щоб бути сповненими рішучості ніколи не відступати на погибель?
[Ілюстрації на сторінці 15]
Хвилинний вияв страху не зробив з Петра людини, ‘що відступила на погибель’.