Ебла. Стародавнє місто повертається із забуття — ОНЛАЙН-БІБЛІОТЕКА Товариства «Вартова башта»

Ебла. Стародавнє місто повертається із забуття

Влітку 1962 року Паоло Маттіа, молодий італійський археолог, досліджував рівнини північного заходу Сирії. Ця частина країни вважалась бідною на археологічні знахідки, тому Паоло не був впевнений, чи зможе щось знайти. Однак через два роки під час розкопок у Тель-Мардіху, що за 60 кілометрів на південь від Алеппо, дослідники зробили надзвичайне відкриття. Пізніше його назвали «найважливішою археологічною знахідкою XX століття».

СТАРОДАВНІ писемні джерела засвідчували, що колись існувало місто Ебла. Але ніхто не знав, під яким з багатьох пагорбів, розкиданих по Близькому Сходу, можна його знайти. В одному тексті розповідається про перемогу аккадського царя Саргона над «Марі, Ярмуті та Еблою». А в іншому — шумерський цар Гудеа говорить, що він отримав дорогоцінну деревину з «гір Ібли [Ебли]». Крім того, в місті Карнак (Єгипет) Ебла згадується в списку міст, які завоював фараон Тутмос III. Ось чому археологи намагалися відшукати Еблу.

Подальші розкопки виявились надзвичайно плідними. У 1968 році знайшли частину статуї Іббіт-Ліма, володаря Ебли, з написом клятви аккадською мовою. У клятві говорилось, що статуя була присвячена богині Іштар, яка «блискуче сяяла в Еблі». Завдяки археологічним знахідкам науковці почали відкривати «незнану їм мову, історію та культуру».

У 1974—1975 роках археологи зрозуміли, що Тель-Мардіх є стародавньою Еблою, оскільки у знайдених клинописних табличках неодноразово згадувалась її назва. Як показали розкопки, місто існувало двічі. Вперше Еблу зруйнували під час її розквіту та панування. Згодом місто відбудували, однак лише для того, щоб воно удруге було знищене і на довгі століття пішло в забуття.

Що це було за місто?

Більшість стародавніх міст будували на рівнинах, що утворились наносами річкового мулу, як наприклад, на межиріччі Тигру і Євфрату. Там були сприятливі умови для інтенсивного рільництва. Перші міста, про які згадує Біблія, лежали власне там, у Месопотамії (Буття 10:10). Очевидно, слово Ебла означає «біла скеля» і вказує на те, що місто побудували на вапнякових породах. І це зрозуміло, адже у вапнякових пластах завжди є вода, необхідна для поселень, віддалених від великих річок.

Через недостатню кількість опадів тут екстенсивними методами вирощували здебільшого зернові, виноград та оливкові дерева. Також у цій місцевості люди розводили худобу, зокрема овець. Розташування Ебли між Месопотамською рівниною і Середземним морем було дуже вигідним, оскільки давало можливість торгувати деревиною, коштовним камінням і різними металами. Місто панувало над територією, на якій жили приблизно 200 000 осіб. Десята частина з них мешкала в самому місті.

Про велич тогочасної цивілізації еблаїтів свідчать залишки палацу. Вхід у палац пролягав через браму заввишки 12—15 метрів. З бігом часу, щоб задовольнити дедалі більші потреби уряду, палац розбудовували. Кожен царський чиновник займав своє місце у складній ієрархії, на вершині якої стояв цар і цариця. Цар мав радників — старійшин та воєначальників.

Археологи знайшли більш ніж 17 000 глиняних табличок або їхніх фрагментів. Мабуть, спочатку в царських архівах було понад 4000 цілих табличок, акуратно розставлених на дерев’яних полицях. Ці документи підтверджують, що Ебла вела жваву торгівлю з іншими країнами, скажімо з Єгиптом. Доказом цього є знайдені в місті символи двох єгипетських фараонів. Написи на табличках зроблені здебільшого шумерським клинописом. Проте деякі з них написані еблаїтською мовою — одною з давніх семітських мов. Знайдені таблички можуть допомогти вченим розшифрувати цю новознайдену мову. Для сходознавців відкриття такої давньої семітської мови стало справжньою несподіванкою. Цікаво, що деякі з цих табличок містять двомовні, шумерсько-еблаїтські, списки слів. У книжці «Ебла на початку урбаністичної цивілізації» («Ebla—Alle origini della civiltà urbana») їх названо «найдавнішими словниками, що дійшли до наших днів».

Ебла була могутньою військовою державою. Про це свідчать знайдені зображення еблаїтських воїнів, які страчують ворогів або тримають їхні відрубані голови. Одначе з появою таких держав, як Ассирія і Вавилон, велич Ебли згасла. Хоча неможливо з точністю встановити хід подій, здається, що спочатку на місто нападали Саргон I (не той, про якого згадується в Ісаї 20:1), а потім його онук Нарам-Сін. Розкопки свідчать, що ці напади були брутальні та жорстокі.

Але, як уже згадувалось, Еблу відбудували і вона знову стала впливовим містом у тому регіоні. Місто спорудили за детальним планом, так що воно виглядало навіть величніше, ніж попереднє. У нижній частині Ебли було священне місце, присвячене богині Іштар, яку вавилоняни вважали богинею родючості. Можливо, ви чули про знамениту браму Іштар, знайдену серед руїн Вавилона. Особливе враження в Еблі справляв будинок, де, здається, тримали левів, присвячених богині Іштар. Отже, ми підійшли до ще одного питання — релігія в Еблі.

Релігія в Еблі

Ебла, як і всі міста стародавнього Сходу, мала свій пантеон богів. Ось декотрі з них: Ваал, Гадад (це ім’я було частиною імен деяких сирійських царів) та Даґан (1 Царів 11:23; 15:18; 2 Царів 17:16). Еблаїти поклонялись кожному з них і навіть віддавали шану богам інших народів. Археологічні знахідки підтверджують, що особливо у другому тисячолітті до н. е. мешканці Ебли стали обожнювали своїх померлих володарів.

Еблаїти не покладались цілковито на своїх богів. Відбудовану Еблу оточували потужні подвійні мури, що наганяли страх на будь-яких ворогів. Периметр зовнішніх стін дорівнював майже три кілометри. Залишки тих мурів добре видно навіть сьогодні.

Зрештою і ця відбудована Ебла перестала існувати. Очевидно, приблизно 1600 року до н. е. хети завдали смертельного удару місту, яке колись мало могутню владу. Згідно з однією стародавньою поемою, Ебла була «розбита, як глиняна ваза». Незабаром вона почала зникати зі світової арени. У документі, написаному хрестоносцями під час їхнього походу на Єрусалим 1098 року, згадується місце, де колись стояла Ебла. Про неї говориться, як про віддалене поселення за назвою Мардіх. Ебла пішла в забуття, і лише через багато століть вона знову була знайдена.

[Рамка на сторінці 14]

ЕБЛА І БІБЛІЯ

Стаття, надрукована 1976 року в журналі «Біблійний археолог» («Biblical Archeologist»), привернула увагу біблеїстів. Вчений, який розшифрував еблаїтські глиняні таблички, висунув припущення, що в табличках згадуються імена людей та назви міст, про котрі століттями пізніше було написано в Біблії. Деякі біблеїсти пішли навіть далі, поширюючи ідеї, про котрі не говорилося в статті. Вони писали, що археологічні знахідки в Еблі — це ще одне підтвердження достовірності книги Буттяa. Єзуїт Мітчел Дахуд стверджував, що «глиняні таблички [з Ебли] проливають світло на незрозумілі частини Біблії». Приміром, він вважав, що ці таблички допоможуть зрозуміти, «коли почали вживати ім’я Бога Ізраїля».

Нині тексти табличок досліджено більш ретельно. Єврейська й еблаїтська мови належать до групи семітських мов, тому назви міст та імена людей, згаданих у табличках, можуть бути схожі або навіть такі самі, як у Біблії. Однак це не доводить, що вони стосуються саме тих міст і людей, про які розповідається в цій книзі. Лише з часом стане зрозуміло, як знахідки в Еблі вплинуть на дослідження Біблії. Щодо Божого імені, автор статті в журналі «Біблійний археолог» заперечує, що він колись згадував, ніби ім’я «Ягве» можна знайти в еблаїтських письменах. Деякі науковці вважають, що клинописний символ, розшифрований як «я», вказує лише на одного з еблаїтських богів. Інші фахівці твердять, що це просто граматичний знак. В усякому разі, він не стосується правдивого Бога Єгови (Повторення Закону 4:35; Ісаї 45:5).

[Примітка]

a Про те, як археологія підтверджує правдивість Біблії, дивіться розділ 4 книжки «Біблія. Слово Бога чи людини?», опублікованої Свідками Єгови.

[Карта/Ілюстрація на сторінці 12]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ВЕЛИКЕ МОРЕ

ХАНААН

СИРІЯ

Алеппо

Ебла (Тель-Мардіх)

Річка Євфрат

[Відомості про джерело]

Archaeologist: Missione Archeologica Italiana a Ebla - Università degli Studi di Roma ‘La Sapienza’

[Ілюстрація на сторінках 12, 13]

Золота прикраса на шию, датована приблизно 1750 роком до н. е.